Рішення

від 08.09.2020 по справі 916/756/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" вересня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/756/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської ЮМ.

при секретарі судового засідання Горнович Л.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Скорик В.І. (на підставі довіреності);

від відповідача: Рахманов Є.В. (самопредставництво, директор);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Акціонерного товариства „Укргазвидобування» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28) в особі філії „УГВ-Сервіс» (адреса місцезнаходження: 36021, м. Полтава, вул. Грабчака, 4А; адреса фактичного місцезнаходження: 36039, м. Полтава, вул. Р.Кириченко, 11А);

до відповідача: Виробничо-комерційної фірми „Кріопром» товариство з обмеженою відповідальністю (67806, Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт Авангард, вул. Базова, 6);

про стягнення 340000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 23.03.2020 року від Акціонерного товариства „Укргазвидобування' ' в особі філії „УГВ-Сервіс» до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява (вх. ГСОО №792/20) до відповідача - Виробничо-комерційної фірми „Кріопром» товариство з обмеженою відповідальністю, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача штрафні санкції за прострочення товару у розмірі 340000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №УГВС172/33-18 від 10.05.2018 року в частині своєчасної поставки товару.

Ухвалою суду від 30.03.2020р. судом за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/756/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ст.ст. 247-252 Господарського процесуального кодексу України.

23.04.2020 року за вх. ГСОО №1175/20 Господарським судом Одеської області було одержано зустрічну позовну заяву Виробничо-комерційної фірми „Кріопром» товариство з обмеженою відповідальністю до Акціонерного товариства „Укргазвидобування» в особі філії „УГВ-Сервіс» , в якій позивач за зустрічним позовом просив суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом пеню і три проценти річних за прострочення оплати товару у розмірі 70212,00 грн.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог Виробничо-комерційна фірма „Кріопром» товариство з обмеженою відповідальністю посилалась на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №УГВС172/33-18 від 10.05.2018 року, в частині здійснення своєчасних розрахунків за поставлений товар.

Ухвалою суду від 28.04.2020 року, приймаючи до уваги, що задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, що відповідає вимогам ст. 180 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв зустрічну позовну заяву Виробничо-комерційної фірми „Кріопром» товариство з обмеженою відповідальністю до Акціонерного товариства „Укргазвидобування» в особі філії „УГВ- Сервіс» про стягнення грошових коштів у розмірі 70212,00 грн. до спільного розгляду та об`єднав в одне провадження з первісним позовом у справі № 916/756/20 за правилами загального позовного провадження із призначенням проведення підготовчого засідання на 20.05.2020 року.

Водночас, 27.04.2020 року до суду від Виробничо-комерційної фірми „Кріопром» товариство з обмеженою відповідальністю надійшов відзив на позовну заяву в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, в якому відповідач за первісним позовом не погоджується із заявленими позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій у розмірі 340000,00 грн., посилаючись на відсутності вини товариства у простроченні поставки товару та вжитті всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання. Разом з тим товариство, посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України просило суд, у разі задоволення позову, зменшити розмір неустойки врахувавши, що в період виконання договору товариство зазнало тиску з боку органів державної влади; зобов`язання виконано в об`єктивно можливий найкоротший строк; через прострочення поставки позивач не поніс жодних негативних наслідків; поставка першої та другої установки була здійснено своєчасно, а третя та четверта з порушенням строку на 23 і 27 днів.

08.05.2020 року до суду від AT „Укргазвидобування» в особі філії „УГВ-Сервіс» надійшов відзив на зустрічну позовну заяву вх. ГСОО № 11588/20, згідно якого відповідач не погоджується з зустрічними позовними вимогами, обґрунтовує свою позицію обставинами відсутності прострочення кредитора, внаслідок ненадання позивачем за зустрічним позовом рахунку до сплати.

20.05.2020 року до суду від Виробничо-комерційної фірми „Кріопром» товариство з обмеженою відповідальністю надійшла відповідь на відзив вх. ГСОО №12737/20, в якій позивач за зустрічним позовом не погоджується з доводами відповідача вказуючи на те, що рахунки-фактури були надані покупцю разом з товаром в момент підписання видаткових накладних, тоді як оплата була здійснена покупцем у повному обсязі, однак із запізненням. Крім того, посилання на рахунки також містяться у видаткових накладних.

Водночас, 20.05.2020 року до суду від AT „Укргазвидобування» в особі філії „УГВ- Сервіс» надійшли заперечення на відповідь на відзив за зустрічним позовом вх. ГСОО №12753/20, в яких відповідач за зустрічним позовом зазначає про відсутність доказів надання рахунків до сплати, тоді як вважає, що рахунки і видаткові накладні є самостійними первинними бухгалтерськими документами і відповідно до умов договору повинні надаватись окремо.

У судовому засіданні від 20.05.2020 року судом було постановлено протокольну ухвалу, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, якою підготовче засідання було відкладено на 10.06.2020 року.

29.05.2020 року до суду від AT „Укргазвидобування» в особі філії „УГВ-Сервіс» надійшла відповідь на відзив на первісну позовну заяву, в якій позивач за первісним позовом зазначає, що саме з підстав наявності обставин непереборної сили між сторонами у справі було укладено додаткову угоду №2 від 03.04.2019р., якою було продовжено строк поставки товару з 275 календарних днів до 365 днів, а розмір штрафних санкцій був погоджений за волевиявленням сторін у договорі, умови щодо яких не визнавались судами, як такі, що порушують права інших сторін. За таких обставин позивач за первісним позовом вважає, що відсутні підстави щодо зменшення розміру нарахованих відповідачу штрафних санкцій.

02.06.2020 року до суду від Виробничо-комерційної фірми „Кріопром» товариство з обмеженою відповідальністю надійшли заперечення (на відповідь на відзив) вх. ГСОО №14217/20, в яких товариство на своїй позиції, викладеній у відзиві на позов наполягає та стверджує про вжиття необхідних заходів щодо недопущення прострочення поставки товару максимальний строк порушення терміну поставки, який було допущено склав 27 днів та задумкою товариства не є великим порівняно з терміном прострочення оплати товару тривалістю 40 днів.

У судовому засіданні від 10.06.2020 року судом було постановлено протокольну ухвалу, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, якою підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 27.07.2020 року.

У судовому засіданні від 27.07.2020 року та від 12.08.2020 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 12.08.2020 року та до 08.09.2020 року відповідно.

У судовому засіданні від 08.09.2020 року представник Виробничо-комерційної фірми „Кріопром» товариства з обмеженою відповідальністю заявив клопотання про залишення зустрічного позову без розгляду.

За результатами розгляду зазначеного вище клопотання позивача за зустрічним позовом, ухвалою суду від 08.09.2020 року зустрічну позовну заяву Виробничо-комерційної фірми „Кріопром» товариство з обмеженою відповідальністю до АТ „Укргазвидобування» в особі філії „УГВ-Сервіс» про стягнення 70212,00 грн., в порядку ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, було залишено без розгляду.

У судовому засіданні 08.09.2020 року представник АТ „Укргазвидобування» в особі філії „УГВ-Сервіс» заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

У судовому засіданні від 08.09.2020 року представник Виробничо-комерційної фірми „Кріопром» товариство з обмеженою відповідальністю проти позову заперечував, при цьому наполягав на необхідності зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій.

В судовому засіданні 08.09.2020 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 18.09.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

10.05.2018 року між Виробничо-комерційної фірми „Кріопром» товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - постачальник) та Публічним акціонерним товариством „Укргазвидобування» (надалі - покупець) було укладено договір (закупівля товару за власні кошти) №УГВС172/33-18 (надалі - договір), згідно умов якого постачальник зобов`язався поставити покупцеві товар, зазначений в специфікації (далі - товар), що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

За умовами п. 1.2 договору, найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару вказується у специфікації (далі - специфікація).

Відповідно до п. 3.1, 3.2 договору, вартість товару вказується в специфікації в гривнях з урахуванням ПДВ (для резидента) або в іноземній валюті (для нерезидента). Загальна ціна договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації до цього договору.

За умовами п. 4.1 договору, розрахунки проводяться шляхом: поетапної оплати покупцем вартості поставленого товару після пред`явлення постачальником рахунку на оплату товару та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної на відповідний обсяг товару, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, з урахуванням ПДВ, на умовах, зазначених у специфікацїї/-ях.

У відповідності до п. 5.1 договору, строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації до цього договору.

Положеннями п. 5.3 договору встановлено, що датою поставки товару (кожної партії товару) є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Постачальник вказує у акті приймання-передачі товару або видатковій накладній код УКТ ЗЕД товару.

Із змісту п. 10.1 договору вбачається, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у п. 10.2 цього договору і діє до повного виконання сторонами зобов`язань.

У відповідності до специфікації №1, що є додатком до договору №УГВС 172/33-18 від 10.05.2018 року (том І а.с.15 з оборотом) сторони визначили, що предметом поставки є товар - азотна установка у кількості 4 шт., загальною вартістю з ПДВ - 27200000,00 грн. Також у п. 3 даної специфікації сторонами погоджено строки поставки товару: не пізніше 275-го дня від дати укладення договору.

Разом з тим, 03.04.2019 року сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору №УГВС 172/33-18 від 10.05.2018 року (том І а.с. 21), якою внесено зміни до п. 3 специфікації №1 від 10.05.2018 року та викладено його у новій редакції: „Строки поставки товару: не пізніше 365 календарних днів від дати укладення договору» .

За таких обставин суд зазначає, що враховуючи дату укладення договору з урахуванням положень п.3 специфікації №1 від 10.05.2018 (в редакції додаткової угоди №2 від 03.04.2019 року) поставка азотних установок за договором №УГВС 172/33-18 від 10.05.2018 року мала бути здійснена відповідачем 10.05.2019 року.

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.І ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено матеріалами справи, зокрема, 03.06.2019 року та 07.06.2019 року на виконання умов договору №УГВС 172/33-18 від 10.05.2018 року відповідачем було передано товар (азотні установки) у кількості 2-х штук вартістю 6800000,00 грн. кожна, зазначене підтверджується видатковими накладними №РН-0000165 від 03.06.2019р. та № РН-0000169 від 07.06.2019р. (том І а.с. 22-23).

Таким чином, в порушення вимог ст.ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили про здійснення поставки товару у визначений договором №УГВС 172/33-18 від 10.05.2018 року строк.

Крім того, суд критично розцінює позицію відповідача щодо посилання на наявність непереборних обставин, оскільки такі обставини, згідно сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) №3100-190132, виданого 27.03.2019 року Торгово-промисловою палатою України, такі обставини існували до 15.03.2019 року та стосувались зобов`язань поставити азотні установки у кількості двох штук у термін до 09.02.2019 року.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач, в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України не здійснив поставку азотних установок у кількості 2-х одиниць у встановлений договором №УГВС 172/33-18 від 10.05.2018 року строк, оскільки така поставка мала бути здійснена ним по 10.05.2019 року.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас, право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому, згідно п. 1 ст. 628 цього кодексу, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Так, за взаємною згодою сторін у договорі №УГВС172/33-18 від 10.05.2018 року було передбачено відповідальність Виробничо-комерційної фірми „Кріопром» товариства з обмеженою відповідальністю, як постачальника товару: у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки зазначені у специфікацїї/ях до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару (п. 7.11 договору).

Отже, при визначенні розміру штрафних санкцій, суд керується положеннями договору, якими передбачено відповідальність Виробничо-комерційної фірми „Кріопром» товариство з обмеженою відповідальністю, як постачальника товару за договором №УГВС172/33-18 від 10.05.2018 року, який в свою чергу розцінюється судом у даному випадку як джерело матеріального права.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 340000,00 грн. окремо щодо кожної спірної поставки товару з яких допущено прострочення (том І а.с. 3) вважає його вірним та обґрунтованим.

Водночас, вирішуючи питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій, з урахуванням відповідного клопотання відповідача, наведеного у відзиві на позовну заяву, суд вказує наступне.

Так, норми матеріального права, а саме ст.233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми пені, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає про необхідність застосування індивідуального порядку стягнення штрафних санкцій в даному випадку, з огляду на таке.

Так. зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішу питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

Водночас, суд зазначає, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального, кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, суд враховує правову природу неустойки - засіб розумного стимулювання виконання зобов`язання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданий додаткових прибутків кредитором; обов`язок щодо поставки спірного товару хоч із порушенням строку, однак був виконаний відповідачем у повному обсязі; тривалість прострочення існувала протягом незначного часу, що не перевищував місячного терміну.

Враховуючи наявність у кредитора можливості стягнути з відповідача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, а також приймаючи до уваги необхідність дотримання збалансованості інтересів обох сторін, суд, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, вважає за доцільне та правомірне зменшити нараховану позивачем пеню до 150000,00 грн.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Акціонерного товариства „Укргазвидобування» в особі філії „УГВ-Сервіс » та стягнення з відповідача пені у розмірі 150000,00 грн.

При цьому, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищевикладене суд не дає правову оцінку іншим доводам та запереченням учасників справи, оскільки вони не впливають на вирішення справи по суті.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у розмірі 5100,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального

кодексу України, суд ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Виробничо-комерційної фірми „Кріопром» товариство з обмеженою відповідальністю (67806, Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт Авангард, вул. Базова, 6; код ЄДРПОУ 31630366) на користь Акціонерного товариства „Укргазвидобування» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28; код ЄДРПОУ 30019775) штрафну санкцію за прострочення поставки товару у розмірі 150000/сто п`ятдесят тисяч/ грн.

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути з Виробничо-комерційної фірми „Кріопром» товариство з обмеженою відповідальністю (67806, Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт Авангард, вул. Базова, 6; код ЄДРПОУ 31630366) на користь Акціонерного товариства „Укргазвидобування» (04053, м. Київ. вул. Кудрявська, 26/28; код ЄДРПОУ 30019775) 5100/п`ять тисяч сто/грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГГ1К України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 18 вересня 2020 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська