Постанова

від 16.09.2020 по справі 911/3297/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/3297/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Могила С.К.

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 (колегія суддів: Скрипка І.М. головуючий, Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) та на рішення Господарського суду Київської області від 11.05.2018 (суддя Щоткін О.В.)

за позовом першого заступника прокурора Київської області

в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України

до 1. Бучанської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС"

про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки

за участю:

відповідача-1: Бєляков М.С. (самопредставництво)

відповідача-2: Наугольна О.В. (адвокат), 2) Шульга Г.А. (самопредставництво)

прокурора: Савицька О.В. (посвідчення)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Перший заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, позивач) з позовом до Бучанської міської ради (далі - Рада, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІС" (далі - Товариство, відповідач-2), у якому просив:

- визнати недійсними рішення Бучанської селищної ради №796-25ХХІV від 26.03.2004 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ТІС" для будівництва санаторно-курортного комплексу за адресою: селище Буча, вул. Революції, 20";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 4,8 га з кадастровим номером 3210800000:01:086:0010 по вул. Революції, 20 в м. Буча, укладений 29.03.2004 між Бучанською міською радою та ТОВ "ТІС", зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 54н/2004 від 01.04.2004;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ТОВ "ТІС" земельну ділянку площею 4,8 га з кадастровим номером 3210800000:01:086:0010, вартістю 1 057 066 грн, що розташована за адресою: м. Буча, вул. Революції, 20.

1.2. Позов обґрунтований тим, що рішення Бучанської селищної ради від 26.03.2004 №796-25-XXIV, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 4,8 га, для будівництва санаторно-курортного комплексу, за адресою: селище Буча, вул. Революції, 20, є незаконним і прийнятим Бучанською селищною радою з перевищенням повноважень, оскільки вказана земельна ділянка, як вказує прокурор, на момент виділення належала до земель лісогосподарського призначення і не могла бути передана у користування для будівництва. У своєму позові прокурор посилається на обставини, встановлені рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014 у справі № 367/4187/14-ц, як на факти, що не потребують додаткового доведення стосовно незаконності віднесення органом місцевого самоврядування земель лісогосподарського призначення до земель житлової та громадської забудови, що пізніше були передані в оренду відповідачу-2. Згідно доводів прокурора, договір оренди земельної ділянки укладений з порушенням вимог чинного на той час законодавства, оскільки орендарем набуто право користування спірною земельною ділянкою, яка незаконно вибула із власності держави.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 11.05.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що спірна земельна ділянка площею 4,8 га на час її відведення в оренду ТОВ "ТІС" не перебувала в межах (у складі) земель лісогосподарського призначення, згідно затвердженої містобудівної документації земельна ділянка призначена саме для містобудівних потреб, не є лісом І категорії, як зазначає прокурор, і зазначені обставини підтверджені матеріалами справи, також додатково встановлені у висновку судової експертизи №10532/16-41 від 30.11.2017, що призначалась у справі. За рішенням судів не підлягають задоволенню і вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 29.03.2004, укладеного між міською радою та ТОВ "ТІС", та витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 4,8, розташованої по вул. Революції, 20 в м. Буча, оскільки останні є похідними від вимоги, в задоволенні якої судом відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнюючи доводи інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі прокурор просить скасувати прийняті у справі рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм Господарського процесуального кодексу України, Земельного кодексу України, Лісового кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та те, що судами не було взято до уваги обставини, встановлені рішенням Ірпінського міського суду від 17.10.2014 у справі №367/4187/14 щодо визнання недійсним рішення Бучанської селищної ради від 25.06.2002 про віднесення землі лісогосподарського призначення, до якої відноситься і спірна, до земель житлової та громадської забудови і які є преюдиційними та матеріали лісовпорядкування щодо віднесення спірної земельної ділянки до Бучанської лісової дачі Бучанського лісництва та земель лісогосподарського призначення.

3.2. Бучанська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, де просила прийняті у справі рішення залишити без змін. У судовому рішенні у справі №367/4187/14 не йдеться про віднесення до земель лісогосподарського призначення земельної ділянки, витребування якої є предметом спору у даній справі. Матеріали лісовпорядкування не затверджувались належним чином, тому не є чинними. Спірна земельна ділянка знаходилась у межах земель запасу житлової та громадської забудови в межах населеного пункту Буча.

3.3. Товариство з обмеженою відповідальністю "ТІС" також подало відзив на касаційну скаргу прокурора, де просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін. Товариством підтримані доводи іншого відповідача. Товариство при отриманні спірної земельної ділянки діяло законно, а на теперішній час на ній розміщені об`єкти нерухомості Товариства. Прокурором було пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків чого було заявлено в суді першої інстанції, прокурор звернувся з позовом через 12 років після прийняття оскарженого рішення, хоча на прокуратуру було покладено обов`язок нагляду за додержанням законів у діяльності зокрема органів місцевого самоврядування.

4. Мотивувальна частина

4.1. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон України від 15.01.2020 № 460-IX).

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційну скаргу прокурором у справі подано до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 №460-IX, касаційний розгляд здійснюється відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, яка була чинною до 08.02.2020.

4.2. Як встановлено судами рішенням Бучанської селищної ради №796-25-ХХІV від 26.03.2004 ТОВ "ТІС" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 4,8 га для будівництва санаторно-курортного комплексу в селищі Буча по вулиці Революції, 20, в оренду.

26.03.2004 на підставі вказаного рішення між Бучанською селищною радою та ТОВ "ТІС" укладено Договір оренди земельної ділянки, згідно з п. 1.1., 1.2. якого Бучанська селищна рада передає, а ТОВ "ТІС" приймає у платне строкове користування земельну ділянку, що перебуває у комунальній власності територіальної громади селища Буча. Земельна ділянка розташована за адресою: селище Буча, вулиця Революції (район табору відпочинку "Дельфін") площею 48000 кв.м.

В п.2.1. Договору оренди зазначено, що земельна ділянка, яка передається, за своїм цільовим призначенням відноситься до категорії земель громадського призначення.

Пунктом 2.2. Договору оренди сторонами погоджено, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва санаторно-курортного комплексу.

Акт прийому-передачі земельної ділянки сторонами договору підписано 26.03.2004.

Відповідно до пункту 3.1. Договору оренди даний договір укладається на десять років і діє до 26 березня 2014 року та набирає чинності з дати його державної реєстрації.

01.04.2004 Договір оренди зареєстрований у виконавчому комітеті Бучанської селищної ради, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 54н/2004.

В подальшому Бучанською міською радою 31.10.2013 прийнято рішення № 1450-45-IV "Про розгляд звернення ТОВ "ТІС", на підставі якого вирішено продовжити термін дії договору оренди земельної ділянки площею 4,8 га з кадастровим номером 3210800000:01:086:0010 по вул. Революції, 20, в м. Буча, укладений з ТОВ "ТІС", терміном на 3 роки.

17.12.2013 на виконання зазначеного рішення між Бучанською міською радою та ТОВ "ТІС" підписано Угоду про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки №54н/2004 від 01.04.2004.

4.3. Відповідно до висновку призначеної у справі експертизи №10532/16-41 від 30.11.2017:

- у вихідній земельно-кадастровій інформації до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ТІС" для будівництва санаторно-курортного комплексу за адресою: селища Буча, вул. Революції, 20, який затверджений рішенням Бучанської селищної ради №796-25-ХХІV від 26.03.2004, зазначено, що земельна ділянка відводиться за рахунок земель, які в державній статистичній звітності із земельних ресурсів за формою № 6-зем вказуються у рядку 96;

- у висновку Державного управління екології та природних ресурсів в Київській області від 23.03.2004 № 06-13/1589 про погодження Проекту зазначено, що земельна ділянка відводиться в оренду ТОВ "ТІС" за рахунок земель зелених насаджень;

- згідно Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель (форми №№ 6-зем, 6а-зем, 6б-зем, 2-зем), затвердженої наказом Держкомстату України від 05.11.1998 № 377 (втратив чинність 01.01.2016), станом на 2004 рік у рядку 96 державної статистичної звітності із земельних ресурсів за формою № 6-зем мали враховуватися дані про землі, не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів, а саме: землі, не передані у власність або не надані у користування, а також землі, право власності на які або користування якими припинене відповідно до статей 27, 28 Земельного кодексу України; зазначені землі призначені для передання у власність або надання у користування;

- дані про зелені насадження станом на 2004 рік мали вказуватися у графі 56 державної статистичної звітності із земельних ресурсів за формою № 6-зем, і такими насадженнями були - зелені насадження загального користування: зелені насадження у межах населених пунктів (парки, сади, сквери), які не включені до категорії лісів;

- згідно плану меж Бучанської селищної ради станом на 2004 рік, з урахуванням відомостей Публічної кадастрової карти, яка згідно ст.ст. 1, 2, 35, 36 Закону України "Про Державний земельний кадастр" є офіційними відомостями Державного земельного кадастру, та картографічного сервісу GISFile (http://gisfile.com/map/) про місце розташування земельної ділянки кадастровий номер 3210800000:01:086:0010, вказана земельна ділянка відведена в оренду ТОВ "ТІС" за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови (зелені насадження).

4.4. Прокурор в обґрунтування своїх вимог посилався на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 06.02.2015, яким визнано недійсним рішення Бучанської селищної ради №71/1-4-ХХІV від 25.06.2002 "Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління до земель житлової та громадської забудови", визнано незаконними ряд прийнятих Бучанською міською радою протягом 2006-2012 років рішень про передачу у власність громадян частини цих земель та витребувано на користь Кабінету Міністрів України з незаконного володіння фізичної особи земельну ділянку загальною площею 14,0455 га. А також на те, що згідно даних лісовпорядкування 1988 року спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення Бучанської лісової дачі та розташована у кварталі №5, що підтверджується фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами спірної земельної ділянки та 5 кварталу Бучанської лісової дачі, наданого Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням (ВО Укрдержліспроект ) до листа №487 від 28.07.2016.

4.5. Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК) в редакції чинній на момент винесення спірного рішення, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно статті 12 ЗК до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 12 Перехідних положенням ЗК передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до статті 38 цього Кодексу до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Згідно статті 55 ЗК до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (ч.1). До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об`єктів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках (ч.2).

Відповідно до приписів статті 56 ЗК землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч.1).

Статтею 57 ЗК земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч.1).

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до статті 4 Лісового кодексу України (далі - ЛК) в редакції чинній на момент винесення спірного рішення, усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

Відповідно до положень статті 5 ЛК землі лісового фонду поділяються на лісові та нелісові.

Статтею 6 ЛК визначено, що усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно приписів статті 9 ЛК користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим (ч.1). Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею (ч.4). У тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (далі - тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт (ч.5). Право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором (ч.7).

Відповідно до статті 16 ЛК до відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить, зокрема: надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними; надання в межах селищ і сіл земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування для спеціального використання лісових ресурсів, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також за їх межами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних лісових користувань та припинення права користування цими ділянками.

Згідно статті 42 ЛК переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства (ч.1). Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (ч.2).

Згідно зі статтею 94 ЛК у матеріалах лісовпорядкування дається комплексна оцінка ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів, користування земельними ділянками лісового фонду, розробляються основні положення організації та розвитку лісового господарства. Матеріали лісовпорядкування затверджуються державними органами лісового господарства за погодженням з місцевими Радами народних депутатів та органами охорони навколишнього природного середовища. Вони є основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами.

Згідно зі статтею 96 ЛК Державний облік лісів і державний лісовий кадастр ведуться державними органами лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень і первинного обліку лісів за єдиною для України системою на кошти державного бюджету (ч.1).

4.6. Суди при винесенні своїх рішень виходили з недоведеності прокурором того, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, та дійшли висновку про законність спірного рішення Бучанської селищної ради.

При цьому виходили з наступного.

Як зазначив апеляційний суд, при розгляді даної справи обставини, встановлені рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.10.2014 у справі №367/4187/14-ц, мають бути враховані судом саме в контексті обставин вказаної справи, оскільки висновки суду щодо незаконного розпорядження Бучанською міською радою земельними ділянками лісогосподарського призначення стосувалися саме земельної ділянки загальною площею 14,0455 га, розташованої в межах 4 кварталу Бучанської лісової дачі, яка на момент прийняття рішення Бучанською селищною радою від 25.06.2002 належала до земель лісового фонду, що віднесені до категорії лісів першої групи та перебувала в державній власності, а жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками Кабінетом Міністрів України не вчинялось. Обставини, встановлені у справі №367/4187/14-ц у відношенні земельної ділянки загальною площею 14,0455 га (кадастровий номер 3210800000:01:059:0321), яка розташована за адресою: м. Буча, вул. Рози Люксембург 22, знаходилась в межах 4 кварталу Бучанської лісової дачі, не входять до предмету доказування у даній справі, оскільки не встановлювались щодо іншої земельної ділянки кадастровий номер якої 3210800000:01:086:0010, загальною площею 4,8 га, яка розташована за адресою м. Буча, вул. Революції, 20, і за твердженнями прокурора співпадає з нанесеними межами 5 кварталу Бучанської лісової дачі.

В свою чергу, належних доказів, що земельна ділянка, стосовно якої прийнято оскаржуване рішення 26.03.2004 та укладено договір оренди 29.03.2004 належала до земель лісового фонду, що віднесені до категорії лісів першої групи, матеріали справи не містять.

Листом ВО Укрдержліспроект № 487 від 28.07.2016, на який посилався прокурор як на підставу свої вимог, не підтверджено, як встановлено судом апеляційної інстанції, його доводів, а відповідно до змісту вказаного листа:

надано фрагмент з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів 5, 7, 24 та їх виділів земель лісогосподарського призначення Бучанської лісової дачі Бучанського комунального лісгоспу та межами земельних ділянок за вказаними кадастровими номерами для прийняття попереднього рішення щодо їх взаємного розташування.

Здійснюючи оцінку зазначеного доказу, судом апеляційної інстанції враховано наступне: відповідно до інформації, зазначеної в листі того ж ВО Укрдержліспроект від 19.09.2016 № 590 (том 1 аркуш справи 247-249), згідно матеріалів лісовпорядкування 1988 року до земель Бучанської лісової дачі відносилось 890 га земель, в тому числі лісові 626, 9 га - із них вкритих лісовою рослинністю - 544, 0 га, нелісові землі - 263, 1 га.

Отже, лише факт віднесення 890 га до земель Бучанської лісової дачі не є безумовним свідченням про віднесення цих земель до категорії лісу, оскільки за даними 80 років минулого століття значну частину території Бучанської лісової дачі (а саме: 29,5 % (із змінами 35,5%) займали землі нелісового призначення 263,1 га (315,3 га), аркуш справи 249 том 1).

Належних доказів, які саме квартали лісової дачі із їх точними координатами відносились до лісових, які до нелісових земель, суду не було представлено, таких не було надано і під час проведення судової експертизи, яка призначалась апеляційним господарським судом саме з метою встановлення зазначених обставин відповідно до ухвали від 23.08.2018.

Висновком № 10532/16-41 від 30.11.2017 судової експертизи, проведеної під час розгляду справи в суді першої інстанції, обставини віднесення спірної земельної ділянки (кадастровий номер 3210800000:01:086:0010, загальною площею 4,8 га, яка розташована за адресою м. Буча, вул. Революції, 20) до земель лісового фонду не підтверджені.

Судами попередніх інстанцій правильно надано оцінку вказаному висновку та відхилені доводи прокурора щодо неналежності зазначеного висновку як доказу.

Приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції обґрунтовував її також іншими доказами, якими підтверджено на рівні компетентних органів держави законне встановлення меж міста Буча, в тому числі, при включенні до складу земель громадської забудови 890 га земель Бучанської лісової дачі.

Зокрема, документом який має правове значення при визначенні належності спірної земельної ділянки до тієї чи іншої категорії є рішення Ірпінської міської ради від 27 червня 2002 року №49-3-ХХІV Про віднесення земель Ірпінського регіону, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови, яке є дійсним (аркуш справи 209 том 2).

Вказаним рішенням Ірпінська міська рада Київської області віднесла землі, вкриті деревною рослинністю (крім наданих у власність чи користування) в межах Ірпінського регіону, до земель житлової та громадської забудови та визначили рахувати їх землями запасу, які обслуговуються Бучанською лісогосподарською установою.

Рішенням Київської обласної ради від 22.10.2004 № 219-17-ІV Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області затверджено межі населеного пункту смт. Буча, розроблені ДП Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою , й відповідно до даного рішення загальна площа смт. Буча складає 2658,1362 га. Тобто, до вказаної площі увійшли землі, які раніше рішенням Бучанської селищної ради від 25.06.2002 № 71/1-4-ХХІV віднесено до земель житлової та громадської забудови та зараховано їх землями запасу, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа.

В свою чергу, як встановлено судом апеляційної інстанції, в матеріалах справи (том 2, аркуш справи 76) наявне рішення виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих від 28.10.1968 №791, яким затверджені представлені відповідними виконкомами акти по уточненню адміністративних меж міських (селищних) рад депутатів трудящих, у тому числі, Ірпінської міської ради, до складу якої входили місто Ірпінь, селища Буча, Ворзель, Гостомель та Коцюбинське.

Отже, до прийняття Київською обласною радою рішення від 22.10.2004 № 219-17-ІV межі селища Буча визначалися на підставі рішення виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих від 28.10.1968 №791, а відповідно до Генерального плану смт Буча 1967 року, затвердженого 30.08.1968 рішенням виконкому Ірпінської міської ради № 510, а також рішення виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих № 791 від 28.10.1968 Про затвердження адміністративних меж міських (селищних) Рад депутатів трудящих Київської області , Бучанська лісова дача площею 890 га знаходилась в межах селища Буча (аналіз також проведено радою по науково-правовій експертизі при Інституті держави і права НАН України (аркуш справи 162 том 1).

4.7. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2019 у справі Господарського суду Київської області №911/3297/16, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

С.К. Могил