Рішення

від 17.09.2020 по справі 942/404/20

НОВОПСКОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 17.09.2020

ЄУ № 942/404/20

Провадження №2/942/353/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року Новопсковський районний суд Луганської області

у складі: головуючого судді Стеценко О.С.,

за участю секретаря судового засідання Рожкової Л.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, в якій з урахуванням уточненої позовної заяви просить: припинити право спільної сумісної власності подружжя на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на Ѕ частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності на Ѕ частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що з 04.12.2000 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Фактичні шлюбні відносини між подружжям припинилися в листопаді 2012 року. 17.04.2018 рішенням Новопсковського районного суду Луганської області шлюб між сторонами розірвано. У березні 2002 року, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, за спільні кошти позивач та відповідач придбали нерухоме майно- квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що основним джерелом існування родини була її заробітна плата, а переважну більшість часу перебування у шлюбі відповідач не працював та не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї. Вищезазначена квартира є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. За захистом свого цивільного права шляхом визнання права власності на частку квартири, позивач змушена звернутися до суду, оскільки про порядок поділу даного нерухомого майна сторони не домовилися.

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 21.07.2020 відкрито загальне позовне провадження, підготовче судове засідання призначено на 20.08.2020.

20.08.2020 підготовче судове засідання відкладено до 17.09.2020 у зв`язку з задоволенням клопотання представника відповідача.

Позивач до судового засідання не з`явилася, про день, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву, в якій просив справу розглянути без його участі та участі позивача.

Відповідач до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву, в якій просив справу розглянути без його участі, судові витрати просить розподілити між сторонами пропорційно .

Представник відповідача до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву, в якій просив справу розглянути без його участі та участі відповідача, позовні вимоги просив задовольнити, оскільки позовні вимоги позивача в редакції уточненої позовної заяви від 20.08.2020 визнали в повному обсязі. Згідно наданого договору про надання правничої (правової) допомоги № 042 від 28.07.2020, укладеного між ОСОБА_2 і адвокатом Кулішем Борисом Михайловичем, представнику відповідача надані усі права як позивача, відповідача (п.2.4.1, п. 2.4.2 договору). За таких обставин суд приймає визнання позову представником відповідача.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів та без фіксування судового засідання технічними засобами, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову за наявності для того законних підстав суд ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню за таких підстав.

Матеріалами справи встановлено, що сторони з 04.12.2000 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Новопсковського районного суду Луганської області від 17.04.2018 розірвано. Рішення набрало законної сили 17.05.2018.

За час перебування у шлюбі сторонами було придбано квартиру, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 25.03.2002, посвідченого державним нотаріусом Новопсковської державної нотаріальної контори Корнієнко Н.В., зареєстровано в реєстрі № 373.

Зазначені обставини визнані учасниками справи і не підлягають доказуванню, на підставі ст. 82 ЦПК України, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відповідно до звіту про оцінку майна від 16.07.2020, виконаного Новопсковським районним бюро технічної інвентаризації трикімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована за ОСОБА_2 . Оціночна (ринкова) вартість вищезазначеної квартири станом на 16.07.2020 становить 322044 грн.

Домовленості про добровільний поділ майна, що є спільною власністю подружжя, між сторонами досягнуто не було.

Судом встановлено, що шлюб між сторонами зареєстровано в 2000 році, тому до вказаних правовідносин застосовується законодавство у тому числі, яке діяло на період укладення шлюбу.

Згідно статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно статті 28 цього ж Кодексу, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Відповідно до статті 29 КпШС України якщо подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу. Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Такі ж положення щодо визначення статусу майна, набутого подружжям за час шлюбу, передбачені й частиною 1 ст. 60 Сімейного кодексу України (далі СК України) на підставі якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.(Постанова Верховного Суду України № 6-843цс17 від 24.05.2017, постанови Верховного Суду № 235/9895/15 від 06.02.2018, № 404/1515/16-ц від 05.04.2018 та постанова Великої Палати Верховного Суду № 372/504/17 від 21.11.2018).

Судом встановлено, що майно, яке являється предметом спору, було придбано у період шлюбу, а тому дане майно являється об`єктом спільної сумісної власності подружжя, що сторонами у справі не оспорено та визнано.

Під час розгляду справи судом не встановлено, що спірний об`єкт придбаний за особисті кошти дружини, чи чоловіка.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується ст. 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ст.66 СК України подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Правовідносини щодо поділу спільного майна подружжя регулюються ст.69 СК України відповідно до якої дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Оскільки квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, то позивач і відповідач мають рівні частки в даному об`єкті.

Таким чином, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин справи та доказів наданих суду, враховуючи, що відповідач з позовними вимогами повністю згоден, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки вони законні, обґрунтовані та доказово підтверджені матеріалами справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 1 ч.2 ст. 4 Закону України Про судовий збір передбачено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки ціна позову складає 322044,00 грн., судовий збір відповідно становить 1 відсоток цієї суми, тобто 3220,44 грн.

Таким чином, згідно ч.1 ст. 142 ЦПК України, оскільки позовні вимоги про поділ майна подружжя визнані відповідачем до початку розгляду справи по суті, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, то позивачу з державного бюджету підлягає поверненню 50 відсотків суми сплаченого судового збору у розмірі 1610,22 грн., та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1610,22 грн., понесений нею при зверненні до суду.

Доказів понесення витрат на правничу допомогу у сумі 2000 грн. позивачем не надано, а тому судом питання про їх відшкодування не вирішується.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 80, 81, 89, 141, 142, 200, 206, 259, 263-268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 60, 65, 66, 69, 70, 71 Сімейного Кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

Припинити право спільної сумісної власності подружжя на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частку квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 1610,22 грн. в рахунок відшкодування понесеного судового збору.

Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України у Новопсковському районі Луганської області, код ЄДРПОУ 37942461, повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з державного бюджету 50 відсотків суми судового збору у розмірі 1610,22 грн. (одна тисяча шістсот десять грн. 22 коп.), сплаченого нею при зверненні до суду за квитанцією № 22977 від 20.07.2020.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник позивача: Тарасов Дмитро Сергійович, що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛГ № 000155, виданого Радою адвокатів Луганської області 12.07.2018, ордера на надання правничої (правової) допомоги серія ВВ № 1005021 від 19.07.2020, адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача: Куліш Борис Михайлович, що діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛГ № 000289, виданого Радою адвокатів Луганської області 04.10.2019, ордера на надання правничої (правової) допомоги серія ВВ № 1005260 від 03.08.2020, договору про надання правової допомоги № 042 від 28.07.2020, адреса: АДРЕСА_4 .

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду через Новопсковський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: О.С. Стеценко