Рішення

від 18.09.2020 по справі 620/2642/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2020 року м. Чернігів Справа № 620/2642/20

Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дубовогаївської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Дубовогаївської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області (далі - Дубовогаївська сільська рада), в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення 33 сесії сьомого скликання Дубовогаївської сільської ради від 26.06.2020 Про відмову у затвердженні проєкту землеустрою на передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 , яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 7424182500:01:003:0108, площею 0,0915 га, у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Зобов`язати Дубовогаївську сільську раду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 7424182500:01:003:0108, площею 0,0915 га, для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 , та надати її у власність ОСОБА_1 .

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дубовогаївської сільської ради на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у сумі 3840,80 грн.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем порушено його конституційне право на безоплатну приватизацію земельної ділянки.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 20.07.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову.

Відповідач вищевказану ухвалу суду отримав 29.07.2020, однак правом на подання відзиву на позов не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 18.11.2019 позивач звернувся із письмовою заявою до Дубовогаївської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої в АДРЕСА_1 , що на території Дубовогаївської сільської ради (а.с.20).

Рішенням тридцятої сесії сьомого скликання Дубовогаївської сільської ради від 09.12.2019 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з метою подальшої передачі її у власність, за адресою: АДРЕСА_1 , що на території Дубовогаївської сільської ради, для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,10 га (а.с.21).

У подальшому позивач 04.05.2020 звернувся до інженера-землевпорядника та замовив розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки (а.с.15-39,52).

Після виготовлення проекту землеустрою позивач передав його на затвердження до Дубовогаївської сільської ради, яка своїм рішенням від 26.06.2020 (тридцять третя сесія сьомого скликання) відмовила у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 7424182500:01:003:0108, площею 0,0915 га, у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 з підстав відсутності проїзду до суміжних ділянок та рекомендувала внести зміни до проекту землеустрою, а саме: передбачити проїзд до суміжних земельних ділянок від ділянки дороги, яка проходить до житлового будинку ОСОБА_1 , до суміжних земельних ділянок суміжних землекористувачів - громадян ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) та громадян ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ) і повторно подати проект землеустрою на затвердження сесії сільської ради (а.с.40-41).

Про прийняте рішення відповідачем було повідомлено позивача листами від 03.07.2020 №03-03/176 та від 09.07.2020 №03-03/183 (а.с.8-14).

Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом охоронюваних законом прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон №280/97-ВР) визначено, що питання регулювання земельних відносин відповідно до закону вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до статті 59 Закону №280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

За приписами частини 10 вказаної статті акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У свою чергу правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовані Земельним кодексом України від 25.01.2001 №2768-III.

Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частинами 1 та 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).

Відповідно до частин 8 та 9 статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина 10 статті 118 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 6 статті 186 Земельного кодексу України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 17 вказаної статті визначено, що підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

У свою чергу, згідно частини 1 статті 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обовязкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до частини 5 статті 186-1 Земельного кодексу України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Згідно із частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

За приписами частини 8 статті 186-1 Земельного кодексу України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) укладення угоди на розроблення проекту землеустрою на підставі дозволу органу місцевого самоврядування або за принципом мовчазної згоди;

4) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема, з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України;

5) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

6) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у користування або рішення про відмову передання земельної ділянки у користування.

Таким чином, наведені вище норми Земельного кодексу України визначають, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише невідповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Так, відповідно до статті 50 Закону України від 22.05.2003 №858-IV Про землеустрій , проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Перелік документів, які повинен подати заявник, визначений законом. Вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені законом, забороняється. Підстави відмови у затвердженні проекту землеустрою, є вичерпними. Відтак, будь-які дії, спрямовані на отримання від особи, яка звернулася з метою затвердження проекту землеустрою, додаткових матеріалів, в тому числі їх уточнення, прямо суперечать закону та є протиправними.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 26.06.2020 прийнято рішення Про відмову у затвердженні проєкту землеустрою на передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 , яким, з посиланням, зокрема, на статтю 103 Земельного кодексу України, відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 7424182500:01:003:0108, площею 0,0915 га, у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 з підстав відсутності проїзду до суміжних ділянок та рекомендовано внести зміни до проекту землеустрою, а саме: передбачити проїзд до суміжних земельних ділянок від ділянки дороги, яка проходить до житлового будинку ОСОБА_1 , до суміжних земельних ділянок суміжних землекористувачів - громадян ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) та громадян ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ) і повторно подати проект землеустрою на затвердження сесії сільської ради (а.с.40-41).

Однак суд звертає увагу, що такої підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України не передбачено.

Відповідно до статті 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

В силу частини 6 статті 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

При цьому судом встановлено, що наявний у матеріалах справи Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.15-39) містить в собі матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (схему зйомки та прив`язки земельної ділянки, відомості про обчислення площі земельної ділянки (каталог координат), які надають можливість у повній мірі ідентифікувати бажану позивачем земельну ділянку.

Також до Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки додано креслення перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість), кадастровий план, які містять зображення контуру земельної ділянки та її місцезнаходження відносно інших земельних ділянок.

Відповідно до листа Дубовогаївської сільської ради від 09.07.2020 №03-03/183 земельні ділянки по АДРЕСА_2 мають прямий заїзд та виїзд до житлових будинків з центральної вулиці (а.с.10-11), отже розташування земельної ділянки, яка планується до відведення у власність позивача, жодним чином не перешкоджає проїзду до інших суміжних земельних ділянок з боку АДРЕСА_2 .

Згідно з доданим до Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання власники (користувачі) суміжних земельних ділянок ( ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Дубовогаївська сільська рада в особі голови) своїми підписами засвідчили відсутність претензій до існуючих меж земельної ділянки.

Крім того, як вбачається з матеріалів, доданих до Проекту землеустрою, вони містять висновок експерта державної експертизи про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу, згідно з яким Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , площею 0,0915 га, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 , із земель комунальної власності Дубовогаївської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, розроблений ФОП ОСОБА_8 на замовлення позивача, відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам. Зауваження та пропозиції до проекту землеустрою відсутні. Підсумкова оцінка проекту: погоджується .

Отже наданий позивачем відповідачу проект землеустрою пройшов усі необхідні погодження зі всіма передбаченими законом органами.

Також суд враховує, що про відсутність перешкод для формування земельної ділянки, яку позивач має намір приватизувати, та її відповідність всім необхідним вимогам свідчить витяг з Державного земельного кадастру, яким земельній ділянці, площею 0,0915 га, присвоєно кадастровий номер 7424182500:01:003:0108 та завершено її формування (а.с.44-48,52).

Суд звертає увагу, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, а рішення приймати обґрунтовано.

У спірному випадку, за наявності погодженого висновку відповідного органу виконавчої влади, у відповідача були відсутні правові підстави для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель; земельне законодавство базується, зокрема, на принципі забезпечення гарантій прав на землю.

Суд також звертає увагу, що органи державної влади не можуть безпідставно приймати рішення, що пов`язані з обмеженням реалізації певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, відстрочувати термін реалізації права на земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами державної влади і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з конституційним принципом, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3 Конституції України).

Окремо суд акцентує увагу, що відповідачем не надано відзиву щодо заявлених позовних вимог із підтверджуючими документами, які спростовують доводи позивача.

Згідно з частиною 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Як видно із матеріалів справи, ухвалою від 20.07.2020 відкрито провадження у справі та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову.

Вказана ухвала отримана відповідачем 29.07.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, відтак кінцевий термін подання відзиву збіг 13.08.2020. Однак ні станом на 13.08.2020, ні на день ухвалення судом рішення у справі такого відзиву не надійшло, що кваліфікується судом, як визнання позову.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

У відповідності до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення 33 сесії сьомого скликання Дубовогаївської сільської ради від 26.06.2020 Про відмову у затвердженні проєкту землеустрою на передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 , яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 7424182500:01:003:0108, площею 0,0915 га, у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язання Дубовогаївської сільської ради прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 7424182500:01:003:0108, площею 0,0915 га, для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду.

При цьому, на переконання суду, зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про затвердження проекту землеустрою не може бути ефективним способом захисту прав позивача, оскільки це не попереджає здійснення відповідачем повторної відмови в затвердженні проекту землеустрою. Враховуючи, що всі необхідні умови для затвердження проекту землеустрою виконанні, а підстави для відмови відсутні, ефективний спосіб захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень є саме зобов`язання Дубовогаївської сільської ради затвердити проект землеустрою.

Щодо дискреційних повноважень Дубовогаївської сільської ради суд враховує таке.

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 (справа №825/602/17), висновки якого, в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У справі, що розглядається, повноваження щодо затвердження проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його затвердженні, регламентовано частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен затвердити проект. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або не затвердити (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Разом з тим суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги щодо надання земельної ділянки за кадастровим номером 7424182500:01:003:0108, площею 0,0915 га, для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 , оскільки обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Водночас суд зауважує, що права позивача в частині надання йому земельної ділянки у власність на час розгляду даної справи не порушені, оскільки проект землеустрою не затверджено, а суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до КАС України, суд враховує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

У свою чергу, для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).

Так, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Денисенком Сергієм Вікторовичем було надано суду договір про надання правничої (правової) допомоги від 14.07.2020 №14/07/20; розрахунок витрат на правничу допомогу адвоката (опис наданих послуг при підготовці та поданні до суду позову) від 14.07.2020; квитанцію до прибуткового касового ордера від 15.07.2020 №2, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 15.07.2020 серії СВ №1000731 (а.с.49-51,53).

Як вбачається з договору про надання правничої (правової) допомоги від 14.07.2020 №14/07/20, укладеного між адвокатом Денисенком Сергієм Вікторовичем (Адвокат) та ОСОБА_1 (Клієнт), сторони уклали даний договір про надання правничої (правової) допомоги під час підготовки та розгляду судом позовної заяви про визнання протиправним та скасування рішення Дубовогаївської сільської ради і зобовязання вчинити певні дії щодо земельної ділянки. Розмір гонорару Адвоката за даним договором складає 3000,00 грн. (а.с.49).

У свою чергу, згідно з розрахунком витрат на правничу допомогу адвоката (описом наданих послуг при підготовці та поданні до суду позову) від 14.07.2020, адвокатом Денисенком Сергієм Вікторовичем, відповідно до договору про надання правничої (правової) допомоги від 14.07.2020 №14/07/20, позивачу, при підготовці та поданні до суду позову, була надана правова допомога на загальну суму 3000,00 грн., всього 3 години, з яких: попередня консультація 0,25 год. на суму 250,00 грн.; ознайомлення з документами клієнта, їх опрацювання та правовий аналіз 0,45 год. на суму 450,00 грн.; вивчення та аналіз судової практики в подібних правовідносинах 0,3 год. на суму 300,00 грн.; складання позовної заяви 2 години на суму 2000,00 грн.) (а.с.51).

У відповідності до квитанції до прибуткового касового ордера від 15.07.2020 №2 адвокатом Денисенком Сергієм Вікторовичем прийнято від ОСОБА_1 , на підставі договору від 14.07.2020 №14/07/20, кошти у сумі 3000,00 грн. (а.с.50).

Отже адвокатом документально доведено факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.

Частиною 5 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 6, 7 статті 134 КАС України).

З аналізу вищевикладеного випливає, що суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням сторони у справі, яка заявляє про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката і яка зобов`язана довести неспівмірність вказаних витрат.

Разом з тим представником відповідача не заявлено клопотання про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката з доказами не співмірності вказаних витрат, що свідчить про відсутність у суду підстав, за яких він може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Також позивачем за подання до суду адміністративного позову у даній справі сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 15.07.2020 №106 (а.с.7).

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин та з урахуванням часткового задоволення адміністративного позову (2/3 позовних вимог), суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Дубовогаївської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судових витрат на загальну суму 2560,53 грн. (3840,80 грн. / 3 х 2), а саме: витрати на оплату судового збору у сумі 560,53 грн. та понесені витрати на правову допомогу у сумі 2000,00 грн.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дубовогаївської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 33 сесії сьомого скликання Дубовогаївської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області від 26.06.2020 Про відмову у затвердженні проєкту землеустрою на передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 , яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 7424182500:01:003:0108, площею 0,0915 га, у власність для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Дубовогаївську сільську раду Прилуцького району Чернігівської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 7424182500:01:003:0108, площею 0,0915 га, для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дубовогаївської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на загальну суму 2560 (дві тисячі п`ятсот шістдесят) грн. 53 коп., а саме: витрати на оплату судового збору у сумі 560 (п`ятсот шістдесят) грн. 53 коп. та понесені витрати на правову допомогу у сумі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського окружного адміністративного суду або до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Дубовогаївська сільська рада Прилуцького району Чернігівської області (вул. Шевченка, 19-А, с. Дубовий Гай, Прилуцький район, Чернігівська область, 17590, код ЄДРПОУ - 04415666).

Суддя В.В. Падій