Постанова

від 17.09.2020 по справі 902/1047/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року Справа № 902/1047/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

за апеляційною скаргою Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" на рішення Господарського суду Вінницької області від 30.04.2020 р. у справі № 902/1047/19 (суддя Тварковський А.А., повний текст рішення складено 12.05.2020 р.)

за позовом Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" (вул. Заводська, б.4, м.Гайсин, Гайсинський район, Вінницька область, 23700)

до відповідачів: 1) Гайсинської районної державної адміністрації (вул. 1 Травня, б.40, м.Гайсин, Гайсинський район, Вінницька область, 23700); 2) Управління агропромислового та економічного розвитку Гайсинської районної державної адміністрації (вул. 1 Травня, б.40, м.Гайсин, Гайсинський район, Вінницька область, 23700)

за участю третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - Фонд державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (вул. Гоголя, 10, м. Вінниця, 21018) та Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100)

про визнання права власності на нерухоме майно вартістю 185 002, 66 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Гурабська В.Ю.;

відповідачів - не з`явилися;

третіх осіб - не з`явилися;

ВСТАНОВИВ:

Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Гайсинської районної державної адміністрації та Управління агропромислового та економічного розвитку Гайсинської районної державної адміністрації про визнання права власності на громадський будинок (адміністративну будівлю), розташовану по вул. Заводська, 4 в м. Гайсин Гайсинського району Вінницької області.

В якості підстав заявлених позовних вимог позивач вказує, що у період до 1992 року Радою колгоспів Гайсинського району (правонаступником якої є позивач) шляхом передачі в установленому порядку від Гайсинського районного агропромислового об`єднання набуто у власність громадську будівлю (адміністративний будинок) площею 883,7 кв. м., що розташована за адресою: вул. Заводська (раніше - Плеханова), б. 4, м. Гайсин, Гайсинський район, Вінницька область.

Позивач стверджує, що з моменту створення Ради колгоспів (у 1992 році) і до нинішнього часу, спочатку Рада колгоспів Гайсинського району, а потім - позивач здійснює свою діяльність у вказаному приміщенні, тобто використовує його для забезпечення здійснення своєї діяльності. Однак, з незрозумілих для позивача причин, без жодних правових підстав, у 2018 році відповідачами були видані: розпорядження Гайсинської районної державної адміністрації від 23.05.2018 р. № 122 "Про приймання-передачу громадського будинку (адміністративної будівлі)", акт приймання-передачі громадського будинку (адміністративної будівлі) від 01.06.2018 р., затверджений Гайсинською районною державною адміністрацією 01.06.2018 р., наказ Управління агропромислового та економічного розвитку Гайсинської районної державної адміністрації від 04.06.2018 р. № 5-0 "Про передачу громадського будинку (адміністративної будівлі)".

Позивач вважає зазначені правові акти органів державної влади (якими згідно даних, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є відповідач-1 та відповідач-2) незаконними, такими, що порушують права позивача як власника спірного майна, внаслідок чого останній звернувся за захистом свого порушеного права до суду.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 30.04.2020 р. у справі № 902/1047/19 в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів набуття ним права власності на нерухоме майно внаслідок правонаступництва, оскільки із наявних у справі доказів неможливо встановити підставу набуття права власності на спірну будівлю Радою колгоспів Гайсинського району, а із досліджених судом установчих документі з реєстраційних справ засновників Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" не встановлено переходу прав Ради колгоспів Гайсинського району до позивача як правонаступника.

Окрім того, судом першої інстанції прийнято до уваги чинне на даний час рішення Гайсинської міської ради народних депутатів "Про визнання права державної власності на будівлі, які знаходяться на балансі управління сільського господарства" № 40 від 24.01.1996 р., як підставу для реєстрації права власності за Управлінням агропромислового та економічного розвитку, а також те, що майно районних агропромислових об`єднань, згідно чинного на той час законодавства, перебувало у державній власності та в подальшому перейшло до комунальної власності, після чого Гайсинська міська рада ним розпорядилася відповідно до рішення № 40 від 24.01.1996 р.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким задоволити позов.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, здійснив розгляд справи без його участі, за наявності відповідного клопотання про відкладення розгляду справи, чим фактично позбавив його права участі в судовому розгляді справи.

Скаржник зазначає, що про правонаступництво прямо йдеться в установчих документах, які є в матеріалах справи, а установчі документи з реєстраційних справ засновників Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" не містять та не мають містити відомостей про правонаступництво позивача.

Апелянт вважає помилковим висновок суду про неможливість достеменно визначити правовий титул, на підставі якого позивач володів, користувався та розпоряджався спірною будівлею, оскільки в матеріалах справи наявні докази, що підтверджують здійснення володіння, користування та розпорядження спірною будівлею Радою колгоспів Гайсинського району в період з 1992 року по 2000 рік, а згодом позивачем (правонаступником Ради колгоспів) з 2000 року по даний час. Окрім того, чинне законодавство України визначає лише один правовий титул, який передбачає наявність права володіння, користування та розпоряджання своїм майном - власність (ст. 317 ЦК України).

Також, скаржник не погоджується з висновком суду про відсутність у позивача доказів набуття права власності на спірну будівлю та зазначає, що ним були втрачені правовстановлювальні документи, що стало причиною для звернення до суду за захистом свого права власності. Разом з тим, втрата документів про право власності не тягне за собою втрату права власності.

Окрім того, скаржник ставить під сумнів достовірність рішення виконавчого комітету Гайсинської міської ради народних депутатів № 40 від 24.01.1996 р., та зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки запереченням позивача щодо належності цього доказу у справі.

Апелянт вважає необґрунтованим висновок суду, що спірна будівля не могла перебувати у власності позивача на законних підставах, оскільки він не відповідає матеріалам справи. Обґрунтовуючи такий висновок, суд суперечить сам собі, зазначаючи, що спірна будівля начебто майно районних агропромислових об`єднань перебувало у державній власності, а в подальшому перейшло до комунальної власності. Після чого, як стверджуються матеріали справи, Гайсинська міська рада ним розпорядилася відповідно до рішення №40 від 24.01.1996 р. Доказів такого висновку матеріали справи не містять. Разом з тим, право власності позивача на автомобілі, гаражі та інше майно, яке позивач отримав у власність в тому ж порядку, що й спірну будівлю, від Ради колгоспів Гайсинського району, ніким не оспорюється.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд скарги призначено на 05.08.2020 р. об 14:30 год.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2020 р. заяву представника Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у даній справі - задоволено.

Гайсинська районна державна адміністрація надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідач-1 не погоджується з доводами скаржника про те, що суд першої інстанції позбавив його права на участь у судовому розгляді, здійснивши її розгляд без його участі, оскільки у апелянта було достатньо часу (чотири місяці) для подання всіх необхідних доказів в підтвердження своїх вимог, як через електронні засоби зв`язку, так і для доведення необхідності подачі таких у судовому засіданні безпосередньо. Апелянт умисно затягував розгляд справи та фактично сам позбавив себе права надати додаткові пояснення.

Окрім того, відповідач-1 звертає увагу суду на те, що позивач не зазначає, яким пунктом Положення передбачено правонаступництво саме у липні 1992 року, а наводить лише аргументи щодо 2000 року, коли відбулась реорганізація ради КСП (створеної у липні 1992 році) у Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників", коли дійсно у протоколі зборів представників засновників Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" від 10.05.2000 р. зазначається посилання на чинне законодавство про правонаступництво.

Також відповідач-1 зазначає, що скаржник заперечує проти висновків рішення суду доводячи, що він набув оспорюване приміщення шляхом передачі від управління АПК. Однак, не зрозуміло чи це була безоплатна передача приміщення чи процедура купівлі-продажу та не зазначено чинний акт законодавства, який би визначав процедуру такого переходу права чи продажу майна. Позивач не зазначає, що має хоча б якісь докази набуття права на спірне приміщення. Такі докази, за доводами позивача, були втрачені. Разом з тим, про перехід права власності не вказано у жодному документі управління АПК, жодній архівній справі, справах БТІ, чи документах будь-кого із засновників агрооб`єднання. Також відсутні акти про втрату документів, які мали би бути складені і надані замість архівних справ до архівної установи.

Відповідач-1 зазначає, що рішення Гайсинської міської ради від 24.01.1996 р. "Про визнання права державної власності на будівлі, які знаходяться на балансі управління сільського господарства" є чинним та не було оспорене у судовому порядку. Оригінали знаходяться в архівному відділі, а також примірники підшиті до інвентарної справи, що передані Головному управлінню Пенсійного Фонду України у Вінницькій області; копії надані до матеріалів справи.

Гайсинська районна державна адміністрація надіслала до суду клопотання, в якому просить розглядати справу без участі її повноважного представника.

Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" надіслала до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій просить задоволити вимоги апеляційної скарги, скасувати рішення суду, прийняти нове рішення, яким позов задоволити. У відповіді скаржник спростовує доводи відповідача-1, викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу.

Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надіслало до суду заяву про розгляд справи без участі його повноважного представника.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.09.2020 р. о 15:15 год.; зобов`язано позивача надати суду до 01.09.2020 р. обґрунтовані письмові пояснення (з відповідними доказами) неможливості подання до суду першої інстанції протоколу засідання Ради Сільгоспвиробників від 21.07.2009 р. з причин, що об`єктивно не залежали від нього, як того вимагає ч. 3 ст. 269 ГПК України; зобов`язано відповідача-1 надати суду в судове засідання для огляду оригінал рішення виконавчого комітету Гайсинської міської ради народних депутатів Вінницької області № 40 від 24.01.1996 р. "Про визнання права державної власності на будівлі, які знаходяться на балансі управління сільського господарства", а в разі неможливості його подання повідомити суду причини. Зазначено, що судове засідання буде проведено в режимі відеоконференції за допомогою додатку EASYCON, який може бути встановлений за веб-посиланням https://easycon.com.ua.

Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надіслало до суду доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в якому просить долучити до матерiалiв справи копiю рiшення виконавчого комітету Гайсинської міської ради народних депутатiв Вiнницької областi вiд 24.01.1996 р. №40, апеляцiйну скаргу залишити без задоволення, а рiшення суду залишити без змiн. Зазначає, що вказане рішення пiдтверджує факт переходу права власностi оспорюваної будiвлi по вул. Плеханова (Заводська), 4 iз комунальної форми власностi у державну.

На виконання вимог ухвали суду від 05.08.2020 р., Гайсинська районна державна адміністрація надіслала до суду письмові пояснення, в яких зазначає, що примірник оригіналу рішення виконавчого комітету Гайсинської міської ради народних депутатів Вінницької області № 40 від 24.01.1996 р. було передано Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області відповідно до акту приймання-передачі від 08.01.2020 р. (п.п. 1, п. 5 "Інвентаризаційна справа м. Гайсин, вул. Заводська (Плеханова), буд. 4 (на будівлю) від 15.02.1996 р."). Оригінал рішення вшитий до зазначеної Інвентаризаційної справи. Копія акту приймання-передачі від 08.01.2020 р. додано до відзиву на апеляційну скаргу.

Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області проінформувало райдержадміністрацію про надання до суду в судове засідання для огляду оригіналу вказаного рішення.

Гайсинська районна державна адміністрація має лише копії, які отримані на запит від архівної установи району та ксерокопії Інвентаризаційної справи. Тобто, також рішення міститься у справі, яка передана Гайсинською міською радою на зберігання до Архівного відділу Гайсинської районної державної адміністрації, який не є стороною у справі але документи можуть бути надані на ухвалу суду про витребування доказів. Копії рішень із архівної справи щодо передачі оспорюваного приміщення та земельної ділянки додані до відзиву на позовну заяву.

Гайсинська районна державна адміністрація зазначає, що дійсно як районний виборний представницький орган колгоспів Рада створена лише у липні. Яким чином зареєстрована у липні Рада колгоспів набула права власності у квітні 1992 р. позивач не пояснює. Крім того, відповідно до постанови Ради Міністрів Української PCP від 17.05.1986 р. № 185 затверджено Положення про Державний агропромисловий комітет Української PCP, яким Ради колгоспів керувалися включно до травня 1992 р. Районні агропромислові об`єднання, підвідомчі їм радгоспи, підприємства, організації та установи, а також колгоспи утворювали систему Держагропрому (державного аграрного промислу) УРСР. Тобто, районні агропромислові об`єднання виконкомів та всі колгоспи і їх утворення до травня 1992 року (коли вказана постанова втратила чинність (19.05.1992 р.) були в єдиній системі державного управління агропромисловим комплексом УРСР. Також позивач не зазначає яким чином придбав приміщення, навіть не наводить теоретично відповідно до яких правових норм могло б бути здійснено купівлю-продаж чи інше відчуження майна держави. Що ще раз доказує, що така процедура не була передбачена взагалі.

Гайсинська районна державна адміністрація просить розглядати справу без участі її повноважного представника.

На виконання вимог ухвали суду від 05.08.2020 р., Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" надіслало до суду письмові пояснення, в якій зазначає, що ним до апеляційної скарги було додано копію протоколу засідання Ради сільгоспвиробників від 21.07.2009 р. Цей документ не подавався до суду першої інстанції, оскільки від самого початку свого існування Рада сільгоспвиробників була та продовжує бути неприбутковою організацією, яка фінансується виключно за рахунок внесків її учасників. Протягом 2005-2020 років коштів на упорядкування її документації, створення архіву, не виділялося. Члени Ради сільгоспвиробників пам`ятали про розгляд питання щодо передачі спірного приміщення, однак точної дати назвати не могли, а при невпорядкованому архіві потрібний протокол знайти було неможливо. Протоколи 2005- 2010 років вважалися втраченими. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер бухгалтер позивача - ОСОБА_1 , а новим бухгалтером позивача, протягом червня 2020 року (тобто вже після прийняття рішення судом першої інстанції) було проведено роботу із впорядкування документації позивача, сформовано архівні справи. Під час проведення зазначеної роботи і було віднайдено протоколи Ради сільгоспвиробників за 2009 рік, в тому числі, і протокол від 21.07.2009 р.

Відтак, просить суд прийняти як доказ протокол засідання Ради сільгоспвиробників від 21.07.2009 р., як такий, що не був поданий до суду першої інстанції, у зв`язку з неможливістю його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, норми процесуального закону регламентують принцип диспозитивності судового процесу, згідно з яким особа самостійно здійснює свої процесуальні права та обов`язки без втручання суду.

Згідно ч.ч. 1, 2, 4, 8 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд, надаючи оцінку причинам неподання скаржником протоколу засідання Ради Сільгоспвиробників від 21.07.2009 р. до суду першої інстанції, приходить до висновку, що скаржник обґрунтував неможливість подання такого доказу до суду першої інстанції, з причин, що об`єктивно не залежали від нього, тому суд приймає даний доказ на стадії перегляду в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.

Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надіслало до суду клопотання, в якому просить розглядати справу без участі її повноважного представника.

В судових засіданнях 05.08.2020 р. та 17.09.2020 р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просить задоволити її вимоги, рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Інші учасники справи в судові засідання 05.08.2020 р. та 17.09.2020 р. не з`явилися, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належними чином.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом, 15.07.1992 р. державною адміністрацією Гайсинського району зареєстровано Положення про Раду колгоспів Гайсинського району, відповідно до п. п. 1, 5 розділу І якого Рада колгоспів району у відповідності з Законом України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" є районним виборним представницьким органом колгоспів (колективних сільськогосподарських підприємств) і створених ними міжколгоспних підприємств і організацій. Рада колгоспів району як виборний орган функціонує для розгляду перспективних і поточних питань діяльності колгоспів, узагальнення досвіду їх роботи, вироблення рекомендацій і представницьких колективних господарств у державних органах і громадських організаціях.

Рада колгоспів району є юридичною особою, має свій баланс, розрахунковий рахунок, печатку із своїм найменуванням.

На засіданні Ради колгоспів від 24.04.1992 р. затверджено договір від 01.04.1992 р. про передачу в користування управлінню сільського господарства і продовольства будинку за адресою вул. Плеханова, 4, автомашин та малоцінного інвентаря, що підтверджується витягом з додатку до протоколу № 2 засідання Ради колгоспів від 24.04.1992 р.

Зі змісту затвердженого договору слідує, що Рада КСГП надає, а управління сільського господарства приймає в користування належне Раді на правах власності майно, а саме будинок №4 по вул. Плеханова і дев`ять автомашин. Управлінню АПК надається право здачі в оренду вільних приміщень будинку з ціллю часткового відшкодування витрат на утримання будівлі.

Рішенням виконавчого комітету Гайсинської міської ради народних депутатів "Про визнання права державної власності на будівлі, які знаходяться на балансі управління сільського господарства" № 40 від 24.01.1996 р. визнано право державної власності на будівлі, в т.ч. за адресою вул. Плеханова, 4 за Гайсинським управлінням сільського господарства.

Рішенням Гайсинської міської ради народних депутатів "Про надання земельних ділянок та видачу державних актів на право постійного користування землею" №8 від 24.01.1996 р. Гайсинському управлінню сільського господарства і продовольства надано земельну ділянку площею 0,175 га для експлуатації основних підсобних та допоміжних будівель і споруд, а також видано державні акти на право постійного користування цією землею.

Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" утворено шляхом реорганізації ради колективних сільгосппідприємств Гайсинського району відповідно до протоколу зборів представників засновників Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" від 10.05.2000 р. Вказаним протоколом, зокрема, оформлено рішення про затвердження Установчого договору про створення та діяльність Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" та статуту вказаного Райагрооб`єднання.

Згідно з установчими документами юридичною адресою Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" вказано: м. Гайсин, вул. Плеханова, 4. Рада є юридичною особою, має свій баланс, розрахунковий та інші рахунки в банку, печатку, штамп, символіку та інші реквізити і є правонаступником ради колективних сільськогосподарських підприємств району з правами засновника районних міжгосподарських підприємств і організацій, майно яких не було розпайовано, не віднесено на баланс реформованих колективних сільськогосподарських підприємств, здійснює контроль за їх діяльністю, а також вирішує майнові питання при їх реорганізації чи ліквідації, без її згоди майно об`єднань та підприємств не може бути відчуженим або будь-кому переданим (п. 1.4. статуту).

03.07.2000 р. Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" уклало договір з Управлінням АПК (агропромислового комплексу) про надання в користування останньому будинку №4 по вул. Плеханова, трьох автомобілів та малоцінного інвентарю. Вказаний договір укладено на невизначений час. Для припинення договору одна із сторін має повідомити іншу у місячний строк.

Листом №01-30-85 від 18.03.2016 р. Управління агропромислового розвитку Гайсинської райдержадміністрації звернулося до Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" про розірвання договору користування майном від 03.07.2000 р. у зв`язку із ліквідацією вказаного Управління.

Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" виступило орендодавцем частини нежилого приміщення (адміністративного будинку) загальною площею 56,13 м.кв. за адресою: вул. Плеханова. 4, м. Гайсин, переданої в тимчасове користування Гайсинській районній державній адміністрації (орендарю), що підтверджується умовами договору оренди від 06.04.2016 р.

Як підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 96 ) 22.05.2017 р., зареєстровано право власності на громадський будинок (адміністративну будівлю) загальною площею 834,7 кв.м, за адресою: вул. Заводська, буд. 4, м. Гайсин, Гайсинський район Вінницька область за Управлінням агропромислового та економічного розвитку Гайсинської районної державної адміністрації. Підставою виникнення такого права власності вказано, зокрема, рішення Виконавчого комітету Гайсинської міської ради народних депутатів №40 від 24.01.1996 р.

Рішенням Гайсинської міської ради від 16.10.2015 р. вулицю Плеханова у м. Гайсин перейменовано на вулицю Заводську.

На підставі розпорядження Гайсинської районної державної адміністрації № 112 від 23.05.2018 р. та акту приймання-передачі від 01.06.2018 р. спірну адміністративну будівлю передано на баланс Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області.

04.06.2018 р. за Гайсинською районною державною адміністрацією Вінницької області зареєстровано право власності на громадський будинок (адміністративну будівлю) загальною площею 834,7 кв.м, за адресою: вул. Заводська (Плеханова), буд.4, м. Гайсин, Гайсинський район Вінницька область, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.07.2018 р. (а.с. 97).

При цьому, 27.11.2018 р. за Гайсинською районною державною адміністрацією зареєстровано земельну ділянку площею 0,138 га за цією ж адресою, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування (а.с. 98).

26.02.2020 р. право власності на громадський будинок (адміністративну будівлю) загальною площею 883,7 кв. м, за адресою: вул. Заводська, буд.4, м. Гайсин, Гайсинський район Вінницька область зареєстровано за державою в особі Пенсійного фонду України (а. с. 196).

Предметом позову в даній справі є визнання за позивачем права власності на громадський будинок (адміністративну будівлю), розташовану по вул. Заводська (Плеханова), 4 в м. Гайсин Гайсинського району Вінницької області.

В якості нормативного правового обґрунтування заявленого позову позивач посилається на положення ст. 316-319, 321, 322, 328, 392 ЦК України. Тобто, до предмету доказування у даній справі входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на громадський будинок (адміністративну будівлю), яка знаходиться за адресою: Вінницька обл., Гайсинський район, м. Гайсин, вул. Заводська (Плеханова), 4.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з положеннями ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням, передбачених Цивільним і Господарським кодексами України, способів захисту.

Статтею 16 ЦК України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав.

Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування у суді установлених фактів або шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншому речовому праві.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення його прав та інтересів, а суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в залежності від встановлених обставин вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Позивачем у позові про визнання права власності являється особа, яка вже є власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов`язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Відповідно до приписів ст. 392 ЦК України, якою позивач обґрунтовує заявлений позов, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв`язку з їх втратою.

Таким чином, відповідний позов пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується стаття 11 ЦК України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

Зі змісту ст. 392 ЦК України вбачається, що позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Таким чином, захист права власності шляхом його визнання в судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, це підтвердження в судовому порядку своїх прав на майно шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Приписами статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, з огляду на те, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.

Позивач в якості підстави набуття права власності на майно посилається на те, що у період до 1992 року Радою колгоспів Гайсинського району (правонаступником якої є позивач) шляхом передачі від Гайсинського районного агропромислового об`єднання набуто у власність громадський будинок (адміністративну будівлю) за адресою: Вінницька обл., Гайсинський район, м. Гайсин, вул. Заводська (Плеханова), 4.

Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з даними доводами позивача, оскільки надані в їх підтвердження докази не підтверджують факт набуття позивачем спірного майна у власність в 1992 році, виходячи із таких встановлених судом обставин.

За загальним визначенням правонаступництво - це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Правонаступництво може бути універсальним або частковим (сингулярним). За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов`язки того суб`єкта, якому вони належали раніше. За часткового (сингулярного) правонаступництва від одного до іншого суб`єкта переходять лише окремі права і обов`язки.

Правонаступництво слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб`єктивні права та обов`язки попередника. Правонаступництво для юридичних осіб може наступати в разі їх припинення з правонаступництвом. Припинення юридичної особи з правонаступництвом, тобто реорганізація юридичної особи, може проводитися у формі злиття, приєднання, виділу тощо.

Під час реорганізації юридичної особи шляхом приєднання передання майна, прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника здійснюється на підставі передавального акта, в якому має бути чітко зазначено про суть та обсяг прав і обов`язків, що передаються. Разом з тим, момент переходу прав і обов`язків до правонаступника визначається днем підписання передавального акта або розподільного акту чи балансу, і тому може не співпадати у часі з моментом здійснення реорганізації підприємства.

Матеріалами справи підтверджується передача в користування Управлінню сільського господарства і продовольства будинку по вул. Плеханова, 4 за договором від 01.04.1992 р. згідно з Додатком до протоколу № 2 засідання Ради колгоспів Гайсинського району від 24.04.1992 р. (а.с. 34, т. 1). Разом з тим, із вказаного документу не можливо достеменно встановити, на підставі якого правового титулу відбулася передача будівлі.

Позивач, обґрунтовуючи позов, не зазначає, а судом апеляційної інстанції не встановлено, яким саме пунктом Положення про Раду колгоспів Гайсинського району, яке прийнято на зборах уповноважених представників колгоспів в Гайсинському районі від 14.07.1992 р. протокол №2, зареєстроване 15.07.1992 р. Державною адміністрацією Гайсинського району, передбачено перехід прав і обов`язків (правонаступництво) від Ради колгоспів Гайсинського району до позивача.

Окрім того, із досліджених установчих документів з реєстраційних справ засновників Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників", судом апеляційної інстанції не встановлено обставин переходу прав та обов`язків Ради колгоспів Гайсинського району до позивача, як його правонаступника.

З огляду на викладене, колегією суддів апеляційного суду не встановлено, а позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, настання правонаступництва - переходу прав та обов`язків Ради колгоспів Гайсинського району до позивача у 1992 році.

Окрім того, апеляційним господарським судом встановлено, що лише у 2000 році відбулася реорганізація Ради колективних сільськогосподарських підприємств Гайсинського району (створеної у липні 1992 році) у Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників", що підтверджується протоколом зборів представників засновників Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" від 10.05.2000 р., в якому зазначається про правонаступництво.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували суть, обсяг прав та обов`язків, що передавалися від правопопередника до правонаступника.

В свою чергу, станом на дату реорганізації Ради колективних сільськогосподарських підприємств Гайсинського району у Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" за Гайсинським управлінням сільського господарства вже було визнано право державної власності на спірну будівлю, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Гайсинської міської ради народних депутатів "Про визнання права державної власності на будівлі, які знаходяться на балансі управління сільського господарства" № 40 від 24.01.1996 р., та на підставі вказаного рішення за Управлінням було зареєстровано право власності на спірну будівлю, що стверджується витягом з Державного реєстру від 22.05.2017 р. (а. с. 96).

В матеріалах справи, на момент прийняття рішення суду, відсутні докази оскарження та визнання недійсними в судовому порядку рішення виконавчого комітету Гайсинської міської ради народних депутатів № 40 від 24.01.1996 р.

Тобто, рішенням № 40 від 24.01.1996 р. підтверджується факт набуття права власності на спірну будівлю Гайсинським управлінням сільського господарства, яке було зареєстровано у встановлено законом порядку.

В свою чергу, доводи скаржника про те, що рішення не містить підпису голови виконкому, а тому не може вважатися належним доказом не відповідає дійсності, оскільки відповідачем-1 до суду першої інстанції подано копію відповідного рішення, яке містить підписи як голови виконкому, так і секретаря (а. с. 95).

Окрім того, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 р. було зобов`язано відповідача-1 надати суду в судове засідання для огляду оригінал рішення виконавчого комітету Гайсинської міської ради народних депутатів Вінницької області № 40 від 24.01.1996 р. "Про визнання права державної власності на будівлі, які знаходяться на балансі управління сільського господарства", а в разі неможливості його подання повідомити суду причини.

На виконання вимог ухвали суду від 05.08.2020 р., Гайсинська районна державна адміністрація повідомила що примірник оригіналу рішення виконавчого комітету Гайсинської міської ради народних депутатів Вінницької області № 40 від 24.01.1996 р. було передано Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області відповідно до акту приймання-передачі від 08.01.2020 р. (п. п. 1, п. 5 "Інвентаризаційна справа м. Гайсин, вул. Заводська (Плеханова), буд. 4 (на будівлю) від 15.02.1996 р."). Оригінал рішення вшитий до зазначеної Інвентаризаційної справи. Копія акту приймання-передачі від 08.01.2020 р. додано до відзиву на апеляційну скаргу.

Судом апеляційної інстанції вказується, що належно засвідчені копії рішення виконавчого комітету Гайсинської міської ради народних депутатів Вінницької області № 40 від 24.01.1996 р. містяться в матеріалах справи.

На даний час, як підтверджується матеріалами справи, право власності на громадський будинок (адміністративну будівлю) загальною площею 883,7 кв. м, за адресою: вул. Заводська, буд.4, м. Гайсин, Гайсинський район Вінницька область зареєстровано за державою в особі Пенсійного фонду України (а. с. 196).

В свою чергу, посилання скаржника на незаконність розпорядження Гайсинської районної державної адміністрації №112 від 23.05.2018 р. та акту приймання-передачі від 01.06.2018 р., яким спірну адміністративну будівлю передано на баланс Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області, не знаходять свого підтвердження, оскільки така передача здійснювалася від Управління агропромислового та економічного розвитку, що перебувало в структурі Гайсинської районної державної адміністрації, а відповідне право власності Управління було зареєстровано у встановленому законом порядку 22.05.2017 р.

Отже, враховуючи те, що із наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити підставу набуття права власності на спірну будівлю Радою колгоспів Гайсинського району, колегією суддів апеляційного суду не встановлено, а позивачем не доведено суду переходу прав та обов`язків Ради колгоспів Гайсинського району до позивача у 1992 році, а відтак набуття останнім права власності на громадський будинок (адміністративну будівлю), який розташований по вул. Заводська (Плеханова), 4 в м. Гайсин, внаслідок правонаступництва, тому правомірним є висновок суду першої інстанції, що позов безпідставний та в його задоволенні слід відмовити.

Колегія суддів апеляційного суду також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 3 Положення про Державний агропромисловий комітет Української РСР, затвердженого постановою Ради міністрів Української РСР від 17.05.1986 р. № 185 Держагропром УРСР агропромислові комітети областей, районні агропромислові об`єднання, підвідомчі їм радгоспи, підприємства, організації й установи, а також колгоспи утворюють систему Держагропрому УРСР і входять до єдиної системи Держагропрому СРСР.

В силу вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" від 05.11.1991 р. № 311 до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць перейшли, зокрема, державні сільськогосподарські і міжгосподарські підприємства, будівельні і торговельні організації, підприємства сервісного обслуговування, агропромислові інтегровані формування, крім підприємств і організацій, продукція яких задовольняє республіканські потреби.

З аналізу даних правових актів можна дійти висновку, що майно районних агропромислових об`єднань перебувало у державній власності та в подальшому перейшло до комунальної власності. Тобто, аналіз вимог чинного до 1991 року законодавства вказує на те, що спірний об`єкт нерухомості не міг правомірно перебувати у колективній чи приватній власності.

Також суд апеляційної інстанції вказує, що саме по собі користування позивачем спірним приміщення (його частиною) на підставі договору оренди не передбачає автоматичного переходу права власності на об`єкт оренди. При цьому, включення позивачем спірного майна на баланс, на чому він наголошує, не змінює власника цього майна та не свідчить про наявність правових підстав для виникнення у нього права власності на останнє. Перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов`язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

На переконання суду апеляційної інстанції позивач, звертаючись до суду з даним позовом, має на меті намір набути право власності на вказане майно за рішенням суду, що суперечить вимогам ст. 392 ЦК України.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на протокол засідання Ради Сільгоспвиробників від 21.07.2009 р. не спростовує вищевказаних висновків суду та не доводить набуття позивачем права власності на спірну будівлю у встановленому порядку.

Колегія суддів апеляційного суду критично оцінює доводи скаржника, як підставу для скасування рішення у справі на те, що суд першої інстанції розглянув справу без його участі, чим порушив його права, та необґрунтовано відмовив в клопотанні про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням карантину, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Статтею 202 ГПК України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

За приписами ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Роль національних судів полягає в організації судових проваджень таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Як встановлено апеляційним судом, розгляд даної справи по суті двічі відкладався(27 березня 2020 та 08 квітня 2020р.).

В свою чергу, подаючи до суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи, представник позивача жодним чином не обґрунтовує необхідність такого відкладення, з метою вчинення будь-яких процесуальних дій, що потребують особистої його явки в судове засідання. Одночасно, позивач мав достатньо часу для подання до суду всіх необхідних доказів в підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

Отже, враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, судом першої інстанції не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі позивача, судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення його про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а позиція позивача достатньо повно була викладена у позовній заяві та відповіді на відзив, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив представнику позивача в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Окрім того, суд приймає до уваги те, що позивач не був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду, а також поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Також суд звертає увагу на викладені в листі Ради суддів України від 16.03.2020 р. № 9рс-186/20 рекомендації щодо запровадження особливого режиму роботи судів на період карантинних заходів, які передбачають, у тому числі, можливість здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, постанову Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", Закону України № 530-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", рекомендації ради Суддів України щодо карантинних заходів, метою яких є збереження здоров`я працівників та мінімізація негативного впливу на здійснення трудових обов`язків.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Інші посилання скаржника суд вважає такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в апеляційні скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 30.04.2020 р. у справі № 902/1047/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" - без задоволення.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача згідно ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Райагрооб`єднання "Гайсинська рада сільгоспвиробників" на рішення Господарського суду Вінницької області від 30.04.2020 р. у справі № 902/1047/19 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2020р.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.