Рішення

від 15.09.2020 по справі 920/672/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.09.2020 Справа № 920/672/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи №920/672/20

за позовом: Фермерського господарства Надія (42543, Сумська область, Липоводолинський район, село Яганівка, вул. Демченко,12, код ЄДРПОУ 24001671)

до відповідачів : 1. Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, м.Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 25, код ЄДРПОУ 39765885);

2. Липоводолинська селищна рада (42500, Сумська область, Липоводолинський район, смт. Липова Долина, вул. Роменська, 10, код ЄДРПОУ 04390972)

про визнання права постійного користування земельною ділянкою ,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від першого відповідача: Цибулько В.А., довіреність № 9-18-0.6-72/62-20 від 07.07.2020,

від другого відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Сумської області від 24.07.2020 провадження у справі №920/672/20 відкрито за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 27.08.2020.

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 27.08.2020 підготовче засідання у справі №920/672/20 відкладено на 10.09.2020.

Згідно з ухвалою господарського суду Сумської області від 10.09.2020 було закрите підготовче провадження у справі №920/672/20, розгляд справи по суті призначено на 15.09.2020.

СУТЬ СПОРУ: позивач просить суд визнати за Фермерським господарством Надія як за юридичною особою право постійного користування земельними ділянками (кадастровий №5923287200:01:001:0158 та кадастровий №5923287200:01:005:0238), видане на ім`я засновника господарства, померлого батька ОСОБА_1 згідно з Державним актом на право постійного користування від 24 квітня 1997 року, серія НОМЕР_1 .

Представник позивача в судове засідання не з`явивсь, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від позивача та його представника 14.09.2020 надійшли клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату у зв`язку з зайнятістю представника позивача в іншому судовому засіданні.

Враховуючи те, що позивачем та його представником не подано належних доказів в обґрунтування клопотань, а також те, що в попередніх судових засіданнях позивачем було надано пояснення з обґрунтуванням позиції по справі, в матеріалах справи міститься достатньо письмових доказів для розгляду справи по суті, а чергове відкладення розгляду справи призведе до порушення процесуальних строків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, суд відмовляє в задоволенні клопотань позивача та його представника про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував. У письмовому відзиві (вх. №7433/20 від 26.08.2020) проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що позивачем не подано доказів підтвердження переоформлення права користування земельною ділянкою, отримання її у власність, передачі спірної земельної ділянки до складеного капіталу господарства, а отже вона є самовільно зайнятою позивачем.

Відповідач 2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. У письмовому відзиві №02-25/1250 від 20.08.2020 проти позову не заперечував, зазначив про те, що при прийнятті рішення покладається на розсуд суду.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача 1, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

На підставі розпорядження Липоводолинської районної державної адміністрації Сумської області від 19 березня 1997 року за №92 на ім`я, ОСОБА_1 , був виданий державний акт на право постійного користування земельними ділянками площею 17,82 га та площею 7,18 га для ведення фермерського господарства від 24 квітня 1997, серія CM 00044.

08.07.1997 Фермерське господарства Надія було зареєстроване у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №571819, номер запису 1 617 120 0000 000066, яка міститься в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення власника Фермерського господарства Надія №1 від 20.05.2005 з метою збільшення вирощування та виробництва сільськогосподарської продукції введено в члени фермерського господарства Надія та надано права засновників слідуючим громадянам: ОСОБА_1 - голова господарства, ОСОБА_2 - член господарства, ОСОБА_3 - член господарства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 (свідоцтво про смерть від 12.07.2010 року серії НОМЕР_2 .

Згідно з протоколом №1 загальних зборів членів фермерського господарства Надія від 12.10.2011 виключено з членів ФГ Надія ОСОБА_1 у зв`язку з його смертю, новим головою ФГ Надія обрано ОСОБА_2 , а також аз стверджено Статут ФГ Надія у новій редакції.

Державним реєстратором Лебединської РДА 17 жовтня 2011 року зареєстрований статут ФГ Надія у новій редакції, затверджений Загальними зборами членів ФГ Надія , протокол №1 від 12.10.2011, пунктом 3.2 якого встановлено, що засновником господарства є ОСОБА_2 , який є також головою господарства.

Відповідно до п.5.1 Статуту Фермерське господарство Надія , до земель господарства належать землі, передані господарству у постійне користування, земельні частки (паї) членів господарства та землі, орендовані у фізичних та юридичних осіб.

Позивач зазначає, що з метою впорядкування документації за заявою ОСОБА_2 (як голови ФГ Надія ) та за кошти ФГ Надія Товариством з обмеженою відповідальністю Геопроект виготовлено кадастровий план земельної ділянки площею 16,5240 га з кадастровим номером 5923287200:01:001:0158 та викопіювання з кадастрової карти, а також кадастровий план земельної ділянки площею 7,18 га з кадастровим номером 5923287200:01:005:0238 та викопіювання з кадастрової карти.

Крім того, 06.02.2020 були видані акти прийомки-передачі межових знаків на зберігання ФГ Надія , які належним чином підписані головою ФГ Надія ( ОСОБА_2 ), виконавцем робіт - ТОВ Геопроект , головою Липоводолинської селищної ОТГ, користувачами суміжних земельних ділянок без зауважень та заперечень.

Позивач мотивує свої вимоги тим 21 лютого 2020 року він звернувся до Головного управління Держгекадастру у Сумській області з заявою про присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, що надана ФГ Надія у користування, однак, листом №0-18-0.6-1431/2-20 від 06.03.2020 позивачу було відмовлено з огляду на припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв`язку зі смертю правоволодільця та відсутністю законодавчо визначеного порядку їх повернення з постійного користування, у зв`язку з чим позивач був змушений звернутись до суду за захистом порушеного права.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22 червня 1993 року, на момент створення ФГ Надія ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22 червня 1993 року, на момент створення ФГ Надія ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22 червня 1993 року, на момент створення ФГ Надія ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення ФГ Надія ; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи

Звідси законодавством, чинним на момент створення ФГ Надія , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України .

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних

осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України . При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України .

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9 , 11 , 14 , 16 , 17 , 18 Закону України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII , який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (див. ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня

2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05 жовтня 2011 року, на момент проведення загальних зборів членів ФГ Надія ) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації та релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності. (частина друга статті 92 цього Кодексу ).

З наведеного вбачається, що на момент проведення загальних зборів членів ФГ Надія право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05 жовтня 2011 року, на момент проведення загальних зборів членів ФГ Надія ), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України ) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України , перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 30 квітня 2010 року, на момент смерті ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України

(у редакції Закону від 22 червня 1993 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу .

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ Надія , так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зробила висновок про те, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника. У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 3 , 15 , 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Зазначена правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18.

Предметом розгляду справи №920/672/20 є, зокрема, визнання за позивачем права постійного користування земельними ділянками (кадастровий №5923287200:01:001:0158 та кадастровий №5923287200:01:005:0238), видане на ім`я засновника господарства, померлого батька ОСОБА_1 згідно з Державним актом на право постійного користування від 24 квітня 1997 року, серія НОМЕР_1 .

А отже, позивачем заявлено вимогу, спрямовану на визнання порушеного, оспорюваного або невизнаного права, яке існує, може бути поновлене і, як наслідок, може бути реалізоване у випадку його визнання, а отже є ефективним способом захисту.

Враховуючи те, що письмовими матеріалами справи підтверджується факт передачі спірних земельних ділянок у постійне користування ОСОБА_1 у відповідності до вимог чинного законодавства, використання зазначеної земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, а також те, що відповідачами не подано належних доказів на підтвердження наявності правових підстав припинення права постійного користування зазначеними земельними ділянками чи припинення діяльності ФГ Надія , суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задовольняє їх у повному обсязі.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України Про судовий збір та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог, а відповідач 2 не заперечував проти задоволення позовних вимог, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 2102 грн. 00 коп. підлягають стягненню з відповідача 1 на користь позивача.

Керуючись ст. ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Фермерським господарством Надія (42543, Сумська область, Липоводолинський район, село Яганівка, вул. Демченко,12, код ЄДРПОУ 24001671) право постійного користування земельними ділянками (кадастровий №5923287200:01:001:0158 площею 16,52 га та кадастровий №5923287200:01:005:0238 площею 7,18 га), розташованими на території Яганівської сільської ради Липоводолинського району Сумської області, які були надані на ім`я ОСОБА_1 згідно з Державним актом на право постійного користування від 24 квітня 1997 року, серія СМ00044.

3. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, м.Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 25, код ЄДРПОУ 39765885) на користь Фермерського господарства Надія (42543, Сумська область, Липоводолинський район, село Яганівка, вул. Демченко,12, код ЄДРПОУ 24001671) 2102 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 21.09.2020

Суддя С.В. Заєць