Постанова

від 15.09.2020 по справі 904/5047/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/5047/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: не з`явились,

відповідача-1: Росітюк Н.М.,

відповідача-2: Росітюк Н.М.,

третьої особи-1: Росітюк Н.М.,

третьої особи-2: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2020

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2019

у справі № 904/5047/18

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Словацького-10"

до :

1) Виконавчого комітету Дніпровської міської ради;

2) Дніпровської міської ради

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради,

за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Комунального підприємства "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомості" Дніпропетровської міської ради,

про визнання недійсним та скасування рішення міської ради в частині реєстрації права власності та скасування запису про право власності,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Словацького-10" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради про: визнання недійсним та скасування рішення відповідачів "Про реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська на об`єкти нерухомого майна, розташовані у м. Дніпропетровську" в частині реєстрації права комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська на наступні об`єкти нерухомого майна, розташовані у м. Дніпро: нежитлове підвальне приміщення № 123 загальною площею 120,5 м 2 , розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Юліуша Словацького, 10; нежитлове підвальне приміщення №124 загальною площею 103,2 м 2 , розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Юліуша Словацького, 10; нежитлове підвальне приміщення №125 загальною площею 189,1 м 2 , розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Юліуша Словацького, 10; скасування запису про право власності територіальної громади міста Дніпропетровськ в особі Дніпропетровської міської ради в частині об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 35203818, внесений 30.11.2011 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна, за адресою: м. Дніпро, вул. Юліуша Словацького, 10.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на порушення прав співвласників багатоквартирного будинку №10, розташованого за адресою: 49000, м. Дніпро, вул. Юліуша Словацького, які є співвласниками підвалів цього багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Зважаючи на положення ст.ст. 368, 369, 382 Цивільного кодексу України, норми Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", позивач стверджував, що нежитлові приміщення, визначені у спірному рішенні та щодо яких вчинено запис про реєстрацію права комунальної власності, є допоміжними приміщеннями, і у разі їх вилучення у позивача, власники квартир будинку № 10 по вул. Юліуша Словацького у м. Дніпро будуть позбавлені спільної сумісної власності та можливості забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2018 залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради та Комунальне підприємство "Бюро обліку майнових прав та діяльністю з нерухомістю" Дніпропетровської міської ради.

В подальшому позивач подав заяву про уточнення позовних вимог в частині ідентифікуючих ознак оспорюваних документів і просив визнати недійсним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів № 46 від 27.11.1991 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради" в частині реєстрації права власності територіальної громади м Дніпропетровська на об`єкти нерухомого майна, розташовані в м. Дніпро: нежитлове підвальне приміщення №123 загальною площею 120,5 м 2 , розташоване за адресою м. Дніпро, вул. Юліуша Словацького, 10; нежитлове підвальне приміщення №124 загальною площею 103,2 м 2 , розташоване за адресою м. Дніпро, вул. Юліуша Словацького, 10; нежитлове підвальне приміщення №125 загальною площею 189,1 м 2 , розташоване за адресою м. Дніпро, вул. Юліуша Словацького, 10. Решта позовних вимог залишилась незмінною.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2019 (колегія суддів у складі: Новікова Р.Г. - головуючий, Назаренко Н.Г., Мілєва І.В.) позов задоволено частковою. Визнано недійсним рішення Дніпропетровської міської Ради народних депутатів "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради" №46 від 27.11.1991 в частині реєстрації права власності територіальної громади міста Дніпропетровська на об`єкти нерухомого майна, якими є нежитлове підвальне приміщення №123 загальною площею 120,5 м 2 , нежитлове підвальне приміщення №124 загальною площею 103,2 м 2 , нежитлове підвальне приміщення №125 загальною площею 189,1 м 2 , розташовані за адресою: місто Дніпро, вулиця Юліуша Словацького, 10, та скасовано запис про право власності територіальної громади міста Дніпропетровська в частині об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 35203818, внесений 30.11.2011 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: місто Дніпро, вулиця Юліуша Словацького, 10. У задоволенні позовних вимог до виконавчого комітету Дніпровської міської ради відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2020 (колегія суддів у складі: Кузнецова І.Л. - головуючий, Кощеєв І.М., Широбокова Л.П.) у зв`язку з тим, що вступна та резолютивна частини, а також повний текст рішення місцевого господарського суду підписані лише головуючим суддею і не містили підписів двох інших суддів колегії, що в силу приписів п. 5 ч. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України має наслідком обов`язкове скасування судового рішення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.05.2019 скасоване та прийнято нове. Визнано недійсним рішення Дніпропетровської міської ради народних депутатів "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради" №46 від 27.11.1991 в частині реєстрації права власності територіальної громади міста Дніпропетровська на об`єкти нерухомого майна, розташовані в місті Дніпро: нежитлове підвальне приміщення №123 загальною площею 120,5 м 2 , розташоване за адресою місто Дніпро, вулиця Юліуша Словацького,10; нежитлове підвальне приміщення №124 загальною площею 103,2 м 2 , розташоване за адресою місто Дніпро, вулиця Юліуша Словацького,10; нежитлове підвальне приміщення №125 загальною площею 189,1 м 2 , розташоване за адресою: місто Дніпро, вулиця Юліуша Словацького, 10. Скасовано запис про право власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпровської міської ради в частині об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 35203818, внесений 30.11.2011 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об`єкту нерухомого майна за адресою: місто Дніпро, вулиця Юліуша Словацького, 10. В позові до виконавчого комітету Дніпровської міської ради відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що рішенням Дніпропетровської міської Ради народних депутатів "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради народних депутатів" №46 від 27.11.1991 затверджено Перелік об`єктів, переданих до комунальної власності міста Дніпропетровська.

На підставі вказаного рішення 21.11.2011 виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради видано свідоцтво серії САЕ №149304 про право власності територіальної громади міста на нежитлові приміщення №№ 124, 125 загальною площею відповідно 103,2 м 2 та 189,1 м 2 , розташовані у підвалі будинку №10 по вул. Юліуша Словацького в місті Дніпропетровську.

30.11.2011 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про державну реєстрацію права власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 35203818, а саме: нежитлові приміщення №124 загальною площею 103,2 м 2 та №125 загальною площею 189,1 м 2 в підвалі житлового будинку літ. А'-5, розташованого за адресою: місто Дніпропетровськ, вул. Юліуша Словацького, 10, що підтверджується інформаційною довідкою №140454290 від 05.10.2018.

Підставою виникнення права власності територіальної громади міста Дніпропетровська визначено свідоцтво про право власності САЕ №149304 від 21.11.2011.

Згідно зі свідоцтвом Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації від 13.10.1999 приміщення № 123 площею 120,5 м 2 в підвалі житлового будинку літ. А'-5, розташованого за адресою: місто Дніпропетровськ, вулиця Сєрова-Набережна, 7, зміненою на адресу: вул. Юліуша Словацького, 10, належить територіальній громаді міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на праві комунальної власності.

Вищевказане свідоцтво не підписане, однак приміщення №123 разом з приміщеннями №124, №125 включено до Реєстру об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Дніпра, що підтверджується витягами №4413, №4414, №4415 від 29.11.2018.

Відповідно до протоколу №1 від 29.12.2016 установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку №10, розташованого за адресою: 49000, місто Дніпро, вулиця Юліуша Словацького, вирішено створити ОСББ "Словацького-10", яке зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 17.04.2018, номер запису 12241020000085064.

Згідно з п. 1 розділу ІІ Статуту ОСББ "Словацького-10" метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів.

Пунктом 3 розділу ІІ Статуту передбачено, що завданням та предметом діяльності об`єднання є, зокрема, забезпечення реалізації прав співвласників на володіння та користування спільним майном, забезпечення належного утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг.

Згідно з актом обстеження технічного стану приміщень від 23.10.2018, складеним за участю представників ОСББ "Словацького-10" та інженера з технічної інвентаризації нерухомого майна, відокремити спірні приміщення від основної будівлі за адресою: місто Дніпро, вулиця Юліуша Словацького, 10, неможливо, а також у приміщеннях знаходяться необхідні для забезпечення санітарно-суспільних потреб населення об`єкти - комунікації будинку.

Посилаючись на те, що оспорюване рішення ради не змінює правового статусу підвальних приміщень та не може підтверджувати право власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради за ним, у зв`язку з чим суперечить законодавству України та зокрема, рішенню Конституційного Суду України від 02.03.2004 у справі №1-2/2004, позивач звернувся з позовом у даній справі.

В процесі розгляду справи відповідачами надано акт обстеження нежитлового приміщення від 03.12.2018, складений посадовими особами КП "Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю", та технічні паспорти, виготовлені станом на 12.07.2018 на спірні приміщення. У вказаному акті зафіксовано, що в спірних приміщеннях відсутні вузли управління (засуви, вентилі, крани) системи опалення, водопостачання, каналізації будинку та вузли обліку електроенергії.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.2018 повноважних представників ОСББ "Словацького-10", Дніпровської міської ради, виконавчого комітету Дніпровської міської ради та КП "Бюро обліку майнових прав та діяльністю з нерухомістю" зобов`язано здійснити спільний огляд спірних приміщень №№123, 124, 125 за їх місцезнаходженням: місто Дніпро, вулиця Юліуша Словацького, 10 з відповідною відеофіксацією даної дії та складанням акта за результатом такого огляду (обстеження). За наслідками спільного огляду 16.01.2019 складено акт комісійного обстеження технічного стану приміщень - підвалів №123, №124, №125 будинку №10 по вул. Юліуша Словацького у місті Дніпро, відповідно до якого фактично виявлено невідокремлені, нежитлові, підвальні приміщення, розташовані під житловим будинком. Входи до приміщень №123 та №124 розташовані на першому поверсі відповідно у четвертому та третьому під`їздах будинку. Вхід до приміщення №125 окремий. Кімнати оснащені централізованою системою опалення та батареями, теплолічильником до централізованої системи опалення всього будинку, електродротами та трубами для водопостачання й водовідведення (підключені до центральної системи водопостачання та водовідведення), наявна труба для водовідведення для стояка будинку 6 під`їзду, наявний санвузол (розбитий).

Представник Дніпровської міської ради та виконавчого комітету Дніпровської міської ради від підпису акта відмовився, надав зауваження стосовно того, що він не є фахівцем в галузі інженерних мереж і тому не може підтвердити або спростувати висновки, зазначені в акті від 16.01.2019.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що нежитлові приміщення, стосовно яких прийнято спірне рішення та вчинено запис про реєстрацію права комунальної власності за ними, є допоміжними приміщеннями у складі багатоквартирного будинку і належать членам об`єднання співвласників багатоквартирного будинку на праві спільної сумісної власності, а відповідачем до матеріалів справи не надано доказів перебудови підвалів у нежитлові приміщення на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування та проектної документації. До того ж вчинення позивачем процесуальних дій для сприяння використанню власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку власного майна та управління, утримання і використання спільного майна, не позбавляє позивача права звернутися у суд із даним позовом після створення цього об`єднання. В свою чергу, оскільки оспорюване рішення приймалось саме міською радою, і виконавчий комітет не є власником спірних приміщень - у задоволенні позовних вимог до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач-2 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами обох інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у: постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15ц, від 14.05.2018 у справі № 753/20293/16-ц, від 17.05.2018 у справі № 127/4843/16-ц, від 03.05.2018 у справі № 464/3427/15-ц; постановах Вищого господарського суду України від 09.10.2017 у справі № 904/819/17, від 20.04.2016 у справі № 904/8578/15, від 13.04.2016 у справі № 916/2853/15; ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10.06.2015 у справі № 6-8823св15, від 11.02.2015 у справі № 6-39117св14. За твердженнями скаржника:

- за територіальною громадою зареєстровано право комунальної власності на спірні приміщення як на окремі об`єкти нерухомості, а оскаржуване рішення від 27.11.1991 прийнято у зв`язку з розмежуванням майна між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю), яке відбулося на підставі ст. 7 Закону України від 07.12.1990 "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", ст. 35 Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки від 07.02.1991 "Про власність", постанови Кабінету Міністрів України №311 від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)". Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та Закон України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", на які позивач посилається при зверненні до суду, набрали чинності 01.07.2015 та 01.01.2002, що виключає можливість застосування норм цих законів до спірних правовідносин;

- необхідними критеріями для розмежування допоміжного приміщення від нежитлового є функціональне призначення, місце розташування, загальна характеристика сукупності властивостей приміщення, спосіб і порядок використання приміщення;

- судами не взято до уваги, що спірні нежитлові приміщення тривалий час перебували в оренді у комерційних підприємств, і відповідно до ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України необхідною умовою для передачі майна в оренду є його визначеність індивідуальними ознаками;

- приміщення мають окремий вхід, вікна, батареї, сантехнічні прилади (унітаз, рукомийник), мебель (шафу, стіл), що спростовує доводи позивача щодо віднесення цих приміщень до категорії допоміжних; вони є відокремленими від будинку, мають ізольований від житлової частини будинку вхід, в приміщенні відсутнє технічне обладнання, тому за своїми характеристиками та державними будівельними нормами вони відповідають статусу нежитлових та є самостійними об`єктами нерухомого майна; підвальні приміщення можуть бути обладнані для здійснення певного виду діяльності і не призначені для експлуатації будинку або побутового обслуговування мешканців, а отже правовий статус приміщення не має принципового значення для правильного вирішення справи, визначальними є функціональне призначення та загальна характеристика приміщення;

- обставини, викладені в акті комісійного обстеження технічного стану приміщень №1/19 від 16.01.2019, проведеного представниками учасників справи на виконання ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.2018 та складеного посадовою особою ОСББ "Словацького-10", мають суб`єктивний характер, є неповними і непідтвердженими в розумінні чинного законодавства, що відповідно до приписів ст.ст. 77-86 ГПК України є свідченням неналежності цього доказу. Інформація в даному акті не відповідає на всі питання, які підлягають з`ясуванню судом, встановлення фактичних обставин з викладеного не є можливим. Судами не враховано, що в акті позивач вказує на наявність інженерних мереж в спірних нежитлових приміщеннях, однак не зазначає про їх місце розташування, що є суттєвим для всебічного з`ясування обставин справи, оскільки ці приміщення складаються з окремих кімнат;

- в матеріалах справи наявні докази щодо приналежності нежитлових приміщень до комунальної власності та докази про відсутність у спірних приміщеннях вузлів управління.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2020 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.09.2020 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 21.08.2020.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 01.09.2020 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий 27.08.2020, у якому він просить визнати причини пропуску строку на його подання поважними (позивач не отримав касаційну скаргу станом на 27.08.2020) та поновити строк на його подання. Розглянувши вказане клопотання та перевіривши на офіційному сайті "Укрпошта" за допомогою ідентифікатора поштового відправлення інформацію щодо неотримання копії касаційної скарги позивачем, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на подання відзиву та прийняття останнього до розгляду. Так у відзиві ОСББ "СЛОВАЦЬКОГО-10" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що: складеним на виконання ухвали місцевого суду від 27.12.2018 акт комісійного обстеження підтверджується, що спірні приміщення є підвальними; доводи відповідача про неможливість застосування до правовідносин у справі положень Законів "України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" є помилковими, оскільки вчинення позивачем процесуальних дій для сприяння використанню власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку власного майна та управління, утримання і використання спільного майна, не позбавляє позивача права звернутися у суд із даним позовом після створення об`єднання; апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права, які узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17; постанова апеляційного суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18. Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу, понесені ним в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, у розмірі 2000 грн. за складання та направлення відзиву на касаційну скаргу іншим сторонам справи та касаційному суду.

Заслухавши доповідь головуючого судді та представника відповідачів і третьої особи, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок визначено як житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

За приписами ст. 1 Закону допоміжними є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення), нежитловим - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Крім цього, п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону наведено у рішенні Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 зі змінами, згідно з рішенням Конституційного Суду України №14-рп/2011 від 09.11.2011.

У п. 1.1 рішення Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 роз`яснено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків.

Згідно з ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України, зокрема, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

З огляду на викладене нежилим є приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц.

Допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Колегія суддів не спростовує, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема спосіб і порядок їх використання. Однак вказаним не обмежується "коло обставин", які встановлюються для правильного вирішення відповідного спору.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Визначальним для правильного вирішення даного спору є з`ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать усі спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень. При цьому доводи скаржника про зворотнє - що навпаки не має принципового значення для правильного вирішення справи правовий статус приміщення - є нічим іншим, ніж довільним тлумаченням норм законодавства та позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.05.2018 у справі № 753/20293/16-ц, у якій, між іншим, відсутній такий висновок.

Як встановлено судами обох інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, спірні приміщення підвалу є допоміжними приміщеннями у складі багатоквартирного будинку.

Так згідно з виготовленими станом на 12.07.2018 технічними паспортами та витягами з Реєстру об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Дніпра від 29.11.2018 приміщення №123, №124, №125 розташовані в підвалі житлового будинку літ. А1-5 за адресою: місто Дніпро, вул. Юліуша Словацького, будинок 10. У відповідних технічних паспортах кожне з цих приміщень визначено як підвал.

Матеріали справи не містять доказів існування в житловому будинку окремих нежитлових приміщень, які не належать до житлового фонду, тобто є самостійними об`єктами нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення, зокрема проектної документації, акта введення будинку в експлуатацію.

Також відсутні в матеріалах справи і докази створення міською радою або іншими особами спірних приміщень шляхом нового будівництва або проведення реконструкції підвалів житлового будинку, їх перебудови у нежитлові приміщення на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування.

При цьому підставою оформлення за територіальною громадою міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради права комунальної власності шляхом видачі свідоцтв було рішення Дніпропетровської міської Ради народних депутатів №46 від 27.11.1991, яке не стосувалося зміни статусу спірних приміщень та було спрямовано на оформлення документів про право власності територіальної громади на ці приміщення після прийняття їх у комунальну власність в цілому, і це не підтверджує набуття права власності на спірні приміщення як окреме нерухоме майно.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що спірні приміщення є допоміжними і належать власникам квартир будинку на праві спільної сумісної власності, представником яких виступає позивач. До того ж суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем-2 протилежного не доведено всупереч положенням ч. 1 ст. 74 ГПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За приписами ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції та Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З огляду на встановлені судами у справі обставини щодо належності спірних приміщень до спільної сумісної власності спільного майна власників квартир у багатоквартирному будинку, позовні вимоги про визнання недійсним рішення Дніпропетровської міської Ради народних депутатів №46 від 27.11.1991 "Про комунальну власність Дніпропетровської міської ради" в спірній частині є обґрунтованим.

У зв`язку з цим і вимога щодо скасування запису про реєстрацію права власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради в частині об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 35203818, внесеним 30.11.2011 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, також підлягає задоволенню.

Також правомірною є відмова судів в задоволенні позовних вимог до виконавчого комітету Дніпровської міської ради, оскільки останній не приймав оспорюване рішення та не є власником спірних приміщень.

Доводи скаржника про те, що Закони України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", на які позивач посилався при зверненні до суду, набрали чинності 01.07.2015 та 01.01.2002 відповідно, тому їх положення не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, обґрунтовано відхилені судами.

Як вказувалось вище, п. 2 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначає допоміжні приміщення багатоквартирного будинку як приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Стаття 5 Закону передбачає, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Згідно зі ст. 1 Закону "Про об`єднання співвласників багатоквартирному будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку є юридичною особою, створеною власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2004 від 02.03.2004 вказав, що підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Отже, вчинення позивачем процесуальних дій для сприяння використанню власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку власного майна та управління, утримання і використання спільного майна, не позбавляє позивача права звернутися у суд із даним позовом після створення об`єднання.

Відповідний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18.

Крім цього, прийняття оскаржуваного рішення від 27.11.1991 у зв`язку з розмежуванням майна між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю), тобто до набрання чинності Законами України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", не змінюють правового статусу спірних приміщень за умови встановлення у справі визначеного Законом юридичного факту належності спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку.

Посилання у касаційній скарзі на правові позиції Верховного Суду відхиляються колегією суддів, оскільки у таких справах мали місце інші встановлені судами обставини. Так у справі № 753/20293/16-ц встановлено, що спірне нежитлове приміщення було набуто у власність за цивільно-правовою угодою і не було призначено для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку, що підтверджено преюдиційними судовими рішення (постанова Верховного Суду від 14.05.2018); у справі №127/4843/16-ц встановлено, що спірне приміщення (вбудоване приміщення) належить до нежитлових приміщень і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, натомість, позивачем не доведено, що спірне приміщення є допоміжним (постанова Верховного Суду від 17.05.2018); у справі №464/3427/15-ц залишені без змін постановою Верховного Суду від 03.05.2018 судові рішення мотивовано тим, що спірні приміщення є нежитловими приміщеннями, котрі не входять до житлового фонду і тому не можуть бути у спільній власності мешканців будинку.

Що ж до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, то у ній Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, що не свідчить про остаточне вирішення спору. Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду цих справ фактично-доказова база в основі рішення суду в них може змінитися, а така зміна, у свою чергу, може вплинути на правові висновки в ній. Як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 - "ухвалення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі.".

Посилання скаржника на постанови Вищого господарського суду України та ухвали Вищого спеціального суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Верховним Судом не приймаються, оскільки вони не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні ч. 4 ст. 236 ГПК України, а відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а не Вищого господарського суду України чи Вищого спеціального суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Інші доводи скаржника правильних висновків судів обох інстанцій не спростовують та зводяться не необхідності переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Верховний Суд звертає увагу на те, що поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, встановлених ст. 300 ГПК України, відповідно до яких переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Верховний Суд вважає, що постанова апеляційного господарського суду у цій справі ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для її скасування немає.

Що ж до заяви позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, викладеній у відзиві на касаційну скаргу, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2-4 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 5, 8 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст.126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Відповідачем в якості доказів понесення останнім витрат на правничу допомогу під час розгляду справи № 904/5047/18 в суді касаційної інстанції надано:

- завірену копію договору про надання правової допомоги від 03.03.2020, відповідно до умов якого між ОСББ "Словацького-10" (довірителем) та фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) Крутовських Сергієм Володимировичем (адвокатом) укладено договір про надання правової допомоги, на підставі п. 1.1 якого довіритель доручив, а адвокат зобов`язався представляти інтереси довірителя в судах усіх юрисдикцій (районних, господарських, адміністративних) та інстанцій (в тому числі апеляційної та касаційної) у всіх установах, підприємствах і організаціях незалежно від їх підпорядкування і форм власності, в органах державної влади та місцевого самоврядування. У п. 4.1 договору сторонами узгоджена вартість послуг адвоката, а саме: ознайомлення з матеріалами справи №904/5047/18 - 1 000 грн 00 коп., складання та подання письмових пояснень довірителя по справі №904/5047/18 - 2 000 грн 00 коп., представлення інтересів довірителя у Центральному апеляційному господарському суді - 1 500 грн 00 коп. за кожне судове засідання по справі №904/5047/18. Відповідно до п. 4.2 договору розрахунки здійснюються шляхом попередньої оплати в розмірі 100 процентів на підставі рахунку адвоката не пізніше 5 календарних днів з дати отримання рахунку. Згідно з п. 5.1 договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020;

- завірену копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2670 від 24.09.2012, виданого на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційної дисциплінарної комісії адвокатури від 17.09.2012 № 12, на ім`я Крутовського Сергія Володимировича;

- завірену копію додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 26.08.2020, у якій сторони доповнили п. 4.1. розділу 4 договору, виклавши його в наступній редакції: "вартість послуг адвоката: ознайомлення з матеріалами справи №904/5047/18 - 1 000 грн.; складання та подання письмових пояснень довірителя по справі №904/5047/18 - 2 000 грн.; представлення інтересів довірителя у Центральному апеляційному господарському суді - 1 500 грн за кожне судове засідання по справі №904/5047/18; складання та направлення відзиву довірителя на касаційну скаргу по справі № 904/5047/18 іншим сторонам справи та касаційному суду - 2000 грн .". Всі інші положення договору залишаються без змін. Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та її скріплення печатками сторін;

- завірену копію рахунка № 3/3 від 26.08.2020, виставлений ФОП Крутовських С.В. на ім`я платника - ОСББ "СЛОВАЦЬКОГО-10", на оплату послуг відповідно до додаткової угоди від 26.08.2020 та п. 4.1. договору про надання правової допомоги від 03.03.2020 на суму 2000 грн.;

- завірену копію платіжного доручення № 138 від 27.08.2020 на суму 2000 грн., призначення платежу: "по счету № 3/3 от 26.08.2020г";

- завірену копію акта виконаних робіт від 27.08.2020 до договору про надання правової допомоги від 03.03.2020, у якому сторони визначили, що: "цим актом підтверджується те, що адвокатом надані довірителю у серпні 2020 року послуги, передбачені договором про надання правової допомоги від 03.03.2020 та додатковою угодою від 26.08.02020 до нього, а саме - складання та направлення відзиву довірителя на касаційну скаргу у справі № 904/5047/18 іншим сторонам справи та касаційному суду";

- описи вкладення, з накладними та фіскальними чеками, про направлення відзиву на касаційну скаргу іншим учасникам справи.

Верховний Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, у разі заявлення іншою стороною клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та доведення неспівмірності таких витрат.

Оскільки обсяг наданих адвокатських послуг, визначених в акті виконаних робіт та погоджених довірителем та клієнтом, обмежується складанням та направленням відзиву довірителя на касаційну скаргу у справі № 904/5047/18 іншим сторонам справи та касаційному суду, вивчивши надані відповідачем в обґрунтування адвокатських витрат документи, Верховний Суд зазначає, що у них відсутні розмежування ціни наданих послуг зі (1) складання, направлення відзиву довірителя на касаційну скаргу у справ № 904/5047/18 іншим сторонам справи (2) та касаційному суду (3), у зв`язку з чим неможливо визначити ціну кожної з таких послуг окремо.

Разом з тим, на думку колегії суддів, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи всі аспекти та складність справи, розмір витрат на професійну правничу допомогу навіть за складання відзиву на касаційну скаргу у розмірі 2 000 грн. є виправданим, пропорційним з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг та складністю справи. Таким чином, заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. підлягають стягненню з Дніпровської міської ради на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Словацького-10".

Заперечення щодо зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу, надані представником в судовому засіданні 02.06.2020, не містять конкретних обставин та обґрунтувань, на підставі яких відповідач-2 пропонує здійснити таке зменшення, тобто в установленому законом порядку відповідні обставини відповідачем-2 не доведені.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2020 у справі № 904/5047/18 залишити без змін.

Заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Словацького-10" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції задовольнити.

Стягнути з Дніпровської міської ради (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75, код ЄДРПОУ - 26510514) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Словацького-10" (Україна, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Юліуша Словацького, будинок 10, код ЄДРПОУ - 42072266) 2 000, 00 грн. (дві тисячі гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.