Постанова

від 10.09.2020 по справі 910/10388/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/10388/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.,

за участю представників сторін:

позивача - Демченко О. О.,

відповідача - не з`явився,

третьої особі-1 - не з`явився,

третьої особі-2 - Куриленко О. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Мисливсько-рибальське господарство "Бекас"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 (судді: Буравльов С. І. (головуючий), Андрієнко В. В., Сітайло Л. Г.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 (суддя Марченко О. В.)

за позовом Колективного підприємства "Мар`їнське мисливсько-риболовецьке господарство" Українського товариства мисливців і рибалок

до Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Донецької обласної державної адміністрації

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства,

2. Громадської організації "Мисливсько-рибальське господарство "Бекас"

про визнання незаконним та скасування розпорядження №419/5-19 від 17.04.2019,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Колективне підприємство "Мар`їнське мисливсько-риболовецьке господарство" Українського товариства мисливців і рибалок (далі - Підприємство, Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Донецької обласної державної адміністрації (далі - Адміністрація, Відповідач) про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації №419/5-19 від 17.04.2019 "Про надання в користування мисливських угідь на території Мар`їнського району Донецької області Громадській організації "Мисливсько-рибальське господарство "Бекас" загальною площею 55 137,7650 га строком на 15 років".

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване розпорядження прийнято з порушенням норм статті 10, частини першої статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", оскільки власниками та користувачами земельних ділянок не було надано погодження на ведення Громадською організацією "Мисливсько-рибальське господарство "Бекас" (далі - Організація, Третя особа-2) мисливського господарства в їх межах та тим, що у Позивача вже виникло право на ці угіддя на підставі договору про умови ведення мисливського господарства від 27.09.2016, укладеного між Донецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства (далі - Управління, Третя особа-1) та Підприємством, який є чинним.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 у справі №910/10388/19, позов задоволено у повному обсязі. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Адміністрації від 17.04.20149 №419/5-19 "Про надання в користування мисливських угідь на території Мар`їнського району Донецької області громадській організації "Мисливсько-рибальське господарство "Бекас" загальною площею 55 137,7650 га строком на 15 років".

2.2. Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позову, оскільки на момент прийняття Відповідачем оспорюваного розпорядження, Позивач користувався і на даний час користується значною частиною мисливських угідь, які були пізніше надані Третій особі-2.

При цьому, суди вказали на те, що ані позивач, ані інші власники та користувачі прилеглих земельних ділянок не надавали погодження на ведення Третьою особою-2 мисливського господарства на території Мар`їнського району Донецької області на загальній площі 55137,7650 га.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників

3.1. У касаційній скарзі Організація просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та направити справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.

3.2. В якості підстави подання касаційної скарги, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 3 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" у подібних правовідносинах, щодо мораторію на проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції.

Крім того, скаржник зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не встановили всі обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Також скаржник в якості підстави подання касаційної скарги посилається на необґрунтовану відмову апеляційного господарського суду у задоволенні його клопотань про витребування доказів та інших клопотань (долучення до матеріалів нових доказів та зупинення апеляційного провадження у справі), які мали значення для встановлення істотних обставин справи.

За своїми ознаками у контексті підстав касаційного оскарження судових рішень доводи скаржника фактично ґрунтуються на підставах, правове регулювання яких визначено пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з підстав їх законності та обґрунтованості.

3.4. Третя особа-1 у своєму відзиві на касаційну скаргу підтримала позицію скаржника та просила задовольнити його скаргу, скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

4. Обставини встановлені судами

4.1. 19.05.2016 розпорядженням голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від №411 "Про надання в користування мисливських угідь на території Донецької області" мисливські угіддя для ведення мисливського господарства на території Мар`їнського району, загальною площею 100438,6778 га було надано Позивачу терміном до 18.05.2031.

4.2. 27.09.2016 між Управлінням та Підприємством укладений договір про умови ведення мисливського господарства.

При укладенні зазначеного договору були погоджені межі мисливських угідь та складена карта-схема, а саме: в користування для ведення мисливського господарства Позивачу були виділені мисливські угіддя, які розташовані на території Мар`їнського району та охоплюють землі: Мар`їнської міської ради, Красногорівської міської ради, Курахівської міської ради, Олександравської селищної ради, Старомихайлівської селищної ради, Галицинівської сільської ради, Дачненської сільської ради, Богоявленської сільської ради, Єлизаветівської сільської ради, Зорянської сільської ради, Катеринівської сільської ради, Костянтинівської сільської ради, Луганської сільської ради, Максимільянівської сільської ради, Новомихайлівської сільської ради, Новоселидівської сільської ради, Новоукраїнської сільської ради, Павлівської сільської ради, Степненської сільської ради, Успенської сільської ради загальною площею 100438,6778 га.

4.3. Господарська діяльність Позивача останній раз перевірялася Донецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства у 2013 році, істотних зауважень та недоліків в роботі позивача виявлено не було.

4.4. Вищезазначене розпорядження №411 від 19.05.2016 є чинним, не скасовано, будь-яких змін до нього не вносилось.

4.5. 28.09.2018 на території Мар`їнського району було утворено Громадську організацію "Мисливсько-рибальське господарство "Бекас".

4.6. Розпорядженням голови Донецької обласної державної адміністрації від 17.04.2019 №419/5-19 мисливські угіддя, які знаходяться на території Мар`їнського району та включають мисливські угіддя, на яких Позивач веде мисливське господарство були надані Організації у користування для ведення мисливського господарства, загальною площею 55137,7650 га, строком на 15 років.

5. Позиція Верховного Суд

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників скаржника та позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

5.4. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

5.5. При цьому, подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості.

5.6. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. (частина перша статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

5.7. Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

5.8. Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, у свою чергу, визначається предметом позову.

5.9. Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

5.10. Тобто, під належністю доказу розуміється міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів, яка характеризується наявністю об`єктивного зв`язку між їх змістом (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

5.11. За змістом частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

5.12. Правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

5.13. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії", від 12.07.1988, серія A, № 140, с. 29, пп. 45 - 46, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії", від 09.06.1998, Reports 1998-IV, с. 1462, п. 34).

5.14. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

5.15. Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

5.16. Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.04.2020 у справі №910/5300/17.

5.17. Верховний Суд зазначає, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

5.18. За результатами оцінки наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, господарські суди попередніх інстанцій з`ясували, що більшість земель знаходиться біля житлових будинків на відстані до 50 метрів, в той час як відповідно до абз. 6 пункту 2 частини першої статті 20 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" полювання заборонено на відстані ближче ніж 200 метрів від будівель населеного пункту та окремо розташованих будівель, де можливе перебування людей.

5.19. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що Третя особа-2 отримала погодження на ведення мисливського господарства на території різних сільських рад Мар`їнського району, але дані землі розташовані одна від одної на великій відстані, та не утворюють єдину територію, що унеможливлює здійснювати полювання тільки на цих землях, оскільки для цього необхідно здійснювати полювання на мисливських угіддях, на яких у Організації відсутнє погодження.

5.20. Крім того, суди вказали на те, що на момент прийняття Відповідачем оскаржуваного розпорядження Позивач користувався і на даний час користується значною частиною мисливських угідь, які були пізніше надані Третій особі-2. При цьому, ані Позивач, ані всі інші власники та користувачі прилеглих земельних ділянок не надавали погодження на ведення Третьою особою-2 мисливського господарства на території Мар`їнського району Донецької області на загальній площі 55137,7650 га.

Зважаючи на вищевикладені обставини, апеляційна інстанція погодилась з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позову.

5.21. Аналізуючи зміст ухвалених судових рішень попередніх інстанцій в цій частині, судова колегія доходить висновку про належне виконання ними обов`язку щодо мотивації своїх рішень та здійснених у них висновків. Суди приділили достатню увагу обґрунтуванням щодо оцінки доказів у їх сукупності та продемонстрували однаковий підхід до заслуховування та оцінки доводів сторін стосовно зазначеного питання.

5.22. Відтак, доводи скаржника про необґрунтованість та незаконність оскаржуваної постанови апеляційного суду є неаргументованими та відхиляються судовою колегією касаційної інстанції як такі, що спрямовані на переоцінку доказів з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що виходить за межі встановленої законом компетенції Верховного Суду.

5.23. При цьому, висновкам господарських судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин статті 3 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" судовою колегією не надається оцінка, оскільки виходячи з предмета та підстав даного позову питання правомірності проведеної Відповідачем перевірки господарської діяльності Позивача не входить до предмета доказування у даній справі.

5.24. В такий спосіб, доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вищезазначеної норми до спірних правовідносин не розглядаються судовою колегією.

5.25. Що стосується доводів скаржника про необґрунтоване відхилення судом апеляційної інстанції його клопотання про прийняття до матеріалів справи нових доказів, судова колегія зазначає таке.

5.26. Згідно із приписами частини другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

5.27. Відповідно до частини другої, третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

5.28. Системний аналіз статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №913/317/18, від 22.05.2019 у справі №5011-15/10488-2012 та від 16.07.2020 у справі №908/2828/19.

5.29. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц.

5.30. У поданій касаційній скарзі Третя особа-2, стверджуючи про порушення судом апеляційної інстанції вимог статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, посилається на докази, які з`явились вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення місцевим господарським судом.

5.31. Однак така обставина (тобто відсутність доказів як таких) виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів (нових) у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України не залежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду, зокрема, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17 та від 16.07.2020 у справі №908/2828/19.

5.32. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення відповідного клопотання скаржника є правомірним та обґрунтованим, оскільки обставини наведені у клопотанні не існували на момент розгляду справи в суді першої інстанції, а відтак не можуть впливати на оцінку законності чи обґрунтованості цього рішення апеляційним господарським судом.

5.33. Щодо оскарження скаржником постанови суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні його клопотання про витребування доказів, судова колегія зазначає наступне.

5.34. Відповідно до статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

5.35. За змістом частин 1, 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

5.36. Таким чином, встановивши, що скаржником не було надано обґрунтувань щодо неможливості надати витребовувані докази самостійно, так само як і не було надано відомостей про те, яких заходів особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу, апеляційна інстанція обґрунтовано відмовила скаржнику у задоволенні відповідного клопотання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №904/1339/19.

5.38. Неприйнятними є аргументи скаржника про безпідставну відмову судом апеляційної інстанції у задоволенні його клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №905/526/19, оскільки така обставина не тягне за собою неможливість розгляду справи №910/10388/19, про що було вказано у постанові судом апеляційної інстанції під час вирішення питання щодо зупинення провадження у справі.

5.39. В такий спосіб, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційної інстанції.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.2. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України).

6.3. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.4. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.5. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

6.6. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Громадської організації "Мисливсько-рибальське господарство "Бекас" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 у справі №910/10388/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай Ю. Я. Чумак