Рішення

від 18.09.2020 по справі 380/6623/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/6623/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України до Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправними дій, скасування постанови,-

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України до Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), із вимогами:

-визнати протиправними дії державного виконавця Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Костюк Тетяни Андріївни щодо винесення постанови про арешт майна підприємства від 19.06.2020 року ВП №60561678;

-скасувати постанову державного виконавця Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Костюк Тетяни Андріївни про арешт майна боржника від 19.06.2020 року ВП №60561678.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до оскаржуваної постанови, державним виконавцем Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Костюк Т.А. накладено арешт на все майно, що належить боржнику не у межах суми звернення стягнення. Позивач вказує, що відповідач вчиняючи виконавчі дії щодо накладення арешту на майно боржника провів їх упереджено та не об`єктивно, що призвело до порушення прав та інтересів Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України. З огляду на це позивач вбачає підстави для скасування постанови про арешт майна боржника від 19.06.2020 року ВП №60561678.

Ухвалою судді від 27.07.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків.

На виконання вимог зазначеної ухвали судді позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 09.09.2020 року було відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом у судове засідання) сторін.

Вказаною ухвалою судді було роз`яснено відповідачу право щодо подання відзиву на позовну заяву. Окрім того, цією ухвалою було зобов`язано відповідача подати до суду оригінали матеріалів виконавчого провадження ВП №60561678 для огляду у судовому засіданні та копію останніх для приєднання до матеріалів справи.

Разом з тим, станом на дату розгляду справи відповідач своїм правом на подання заперечень щодо заявлених позовних вимог не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не надіслав, а також не повідомив про поважність причин ненадання відзиву; жодних інших клопотань від відповідача не надходило до суду.

Відповідач також не виконав вимог ухвали судді від 09.09.2020 року щодо надання суду витребуваних доказів.

Згідно з ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту - КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Представник позивача позовні вимоги у судовому засіданні 18.09.2020 року підтримував, з підстав, що викладені у позовній заяві, просив суд позов задоволити повністю. Також зазначив, що Державне підприємство визнає наявність заборгованості та спрямовує всі свої можливості для її погашення. Представник у судовому засіданні наголошував і на тому, що позивачем проводяться заходи, пов`язані з ліквідацією державного підприємства, натомість накладений арешт на все майно останнього унеможливлює будь-яку його діяльність; наслідками арешту майна буде невиконання наказу Міністерства юстиції України від 16.03.2020 року №988/5 Про припинення Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) шляхом ліквідації , припинення реалізації майна підприємства у цілому, що в свою чергу призведе до виникнення та зростання заборгованості по заробітній платі, сплаті податків, зборів і інших обов`язкових платежах й непогашення вже існуючої заборгованості.

Окрім того, представник позивача не заперечив проти продовження розгляду справи у письмовому провадженні.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи засобами поштового зв`язку, що підтверджується трекінгом відстеження надіслання поштового відправлення - судової повістки та додатково засобами електронного зв`язку.

Частиною першою ст.205 КАС України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на викладене, суд вважає можливим розглянути справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до таких висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що на виконанні в Сокальському районному відділі державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) перебуває зведене виконавче провадження №60928073.

Постановою державного виконавця Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Костюк Т.А. від 21.12.2019 року ВП №60928073 у зведене виконавче провадження №60928073 було об`єднано виконавчі провадження №60553325, №60561014, №60561678, №60577946, №60579699, №60599606.

Згідно постанови державного виконавця Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Костюк Т.А. про арешт майна боржника від 19.06.2020 року ВП №60561678, при примусовому виконанні:

1)виконавчого листа №2а-1554/12/1370, виданого 25.05.2012 року Львівським окружним адміністративним судом про стягнення заборгованості в сумі 198024,31 грн.;

2)виконавчого листа №2а-9733/10/1370, виданого 04.01.2011 року Львівським окружним адміністративним судом про стягнення заборгованості в сумі 100550,87 грн.;

3)наказу №2/278-7/86, виданого11.07.2005 року Господарським судом Львівської області про стягнення заборгованості в сумі 121182,81 грн.;

4)виконавчого листа №2/1247-17/286 А, виданого 12.11.2006 року Господарським судом Львівської області про стягнення заборгованості в сумі 60339,88 грн.;

5)наказу №2/42-17/22, виданого 23.02.2004 року Господарським судом Львівської області про стягнення заборгованості в сумі 200631,18 грн.;

6)наказу №2/778-21/370, виданого 08.12.2005 року Господарським судом Львівської області про стягнення коштів в сумі 21461,99 грн.;

7)виконавчого листа №2а-4035/12/1370, виданого 03.07.2012 року Львівським окружним адміністративним судом про стягнення заборгованості в сумі 15857,93 грн.;

8)виконавчого листа №31/37А, виданого 06.08.2007 року Сокальським районним судом Львівської області про стягнення коштів в сумі 15442,37 грн.;

9)наказу №2/1106-10/202, виданого 01.08.2004 року Господарським судом Львівської області про стягнення коштів в сумі 49192,61 грн.;

10)виконавчого листа №813/1426/17, виданого 19.06.2017 року Львівським окружним адміністративним судом про стягнення коштів в сумі 42833,00 грн.;

11)виконавчого листа №2а-7588, виданого 20.04.2010 року Львівським окружним адміністративним судом про стягнення коштів в сумі 10137,13 грн., було накладено, в порядку ст.56 Закону України Про виконавче провадження , арешт на все майно боржника (у виконавчому провадженні) - Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України.

Не погоджуючись із діями державного виконавця та постановою про арешт майна боржника від 19.06.2020 року ВП №60561678, позивач звернувся до суду з означеним позовом.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до ст.1 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей (п.7 ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII).

Статтею 10 Закону №1404-VIII встановлено, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.48 Закону №1404-VIII, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Із досліджених доказів, наданих у судовому засіданні представником позивача на вимогу суду, встановлено таке.

Відповідно до постанови про арешт майна боржника №60561678 від 19.06.2020 року, заборгованість позивача за виконавчими листами становить 1263001,70 грн. (залишок заборгованості станом на 14.09.2020 року становить 1192872,03 грн.), в тому числі:

-до Пенсійного фонду України - 1108076,67 грн. (залишок заборгованості на 14.09.2020 року становить 1042476,67 грн.);

-до Фонду соціального страхування України - 154925,03 грн. (залишок заборгованості станом на 14.09.2020 року становить 150395,36 грн.).

Протягом 2020 року підприємством було вжито ряд заходів для погашення заборгованості минулих років до Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України, в результаті яких погашено:

-заборгованість до Пенсійного фонду України на загальну суму 56000,00 грн.;

-заборгованість до Фонду соціального страхування України на загальну суму 6000,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача наголосив, що накладення арешту на все майно Підприємства тягне за собою ряд негативних наслідків, зокрема: 1)зростання заборгованості з виплати заробітної плати персоналу Підприємства; 2)зростання заборгованості по сплаті податків і внесків до бюджетів усіх рівнів; 3)неможливість виконання плану заходів щодо припинення підприємства шляхом ліквідації, в тому числі:

- в частині передачі нерухомості на баланс інших установ та підприємств Міністерства юстиції України;

- в частині погашення кредиторських вимог;

- в частині закриття рахунків у банківських установах (оскільки більшість рахунків також арештовано);

- в частині отримання від податкового органу та управління Пенсійного фонду України довідок про відсутність заборгованості по сплаті податків, зборів та про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також страхових внесків.

Порядок накладення арешту і вилучення майна (коштів) боржника регламентується статтею 56 Закону №1404-VIII.

Відповідно до ст.56 Закону №1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Із зазначеного слідує, що накладення арешту є складовою частиною звернення стягнення на майно боржника.

Однак, в порушення вимог ч.3 ст.56 Закону №1404-VIII державним виконавцем винесено спірну постанову - постанову про арешт всього майна боржника, вартість якого становить 4137510,27 грн., при цьому заборгованість Підприємства в межах зведеного виконавчого провадження становить лише - 623163,19 грн.

Відповідно до ст.59 Закону №1404-VIII, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1)отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2)надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3)отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4)наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5)відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6)отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7)погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8)отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначені Законом України Про Державну кримінально-виконавчу службу України від 23.06.2005 року №2713-IV (надалі по тексту - Закон №2713-IV).

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №2713-IV, підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.

Частиною 1 статті 24 Закону №2713-IV встановлено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до ст.26 Закону №2713-IV, майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань.

Управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров`я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, збереження та раціональне використання цього майна.

Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об`єктом застави.

Підприємства, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, використовують майно в порядку, передбаченому законодавством.

Звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я не допускається.

Відповідно до п.1.1 Статуту Державного підприємства Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) , затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 06.12.2016 року №3584/5 (надалі по тексту - Статут), державне підприємство засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України.

Згідно з п. 4.1 Статуту, майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Майно Підприємства становлять виробничі і невиробничі засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Підприємства (п.4.2 Статуту).

Пункт 4.3 Статуту визначає, що джерелами формування майна Підприємства є:

державне майно, передане Підприємству Уповноваженим органом управління;

доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності Підприємства;

доходи від цінних паперів;

кредити банків та інших кредиторів, отримані із дотриманням порядку передбаченого законодавством;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

майно, придбане в інших суб`єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;

інші джерела, не заборонені законодавством.

Майно Підприємства не може бути передано в заставу (п.4.13 Статуту).

Звернення стягнення на майно Підприємства не допускається (п.4.16 Статуту).

При цьому, Закон №2713-IV не розділяє окремо майно у вигляді товарно-матеріальних цінностей, рухомого, нерухомого майна чи грошових коштів, а статут позивача включає до майна доходи у вигляду грошових коштів, що можуть міститися, в тому числі і на рахунках у банківських установах.

Відповідно до ч.1 ст.66 Господарського кодексу України, майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Згідно з ч.1 ст.136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

В силу ч.1 ст.139 Господарського кодексу України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів.

Коштами у складі майна суб`єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб`єктів з іншими суб`єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства (ч.5 ст.139 Господарського кодексу України).

Виходячи із аналізу вищенаведених правових норм, суд зазначає, що законом передбачена пряма заборона звернення стягнення на майно органів, установ і підприємств виконання покарань, яке може бути як у вигляді певного рухомого чи нерухомого майна, так і у вигляді коштів готівкових чи на рахунках у банківських установах.

Згідно з п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, оскільки із врахуванням обмежень щодо звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, визначених ст.26 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України державний виконавець всупереч нормам цієї статті наклав арешт на усе майно позивача, не зважаючи на особливий статус такого майна, встановленого спеціальним законом, а також тієї обставини, що Підприємство перебуває в процесі ліквідації і необхідністю останньому проводити заходи, пов`язані з ліквідацією, тому суд приходить до висновку, що такі дії державного виконавця і постанова про арешт майна боржника ВП №60561678 від 19.06.2020 року є протиправними.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідачем доводи позивача не спростовано.

Більше того, станом на день ухвалення рішення, відповідач відзиву на позовну заяву та жодних заперечень по суті позовних вимог до суду не надав.

Таким чином, оскаржувана постанова винесена державним виконавцем не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; непропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тому ця постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, учасниками справи суду не наведено та не надано.

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Беручи до уваги те, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 2102,00 грн., і суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, сплачений судовий збір у розмірі 2102,00 грн. підлягає стягненню на користь Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України з Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) за рахунок бюджетних асигнувань останнього.

Керуючись ст.ст.2, 72, 77, 139, 243-246, 255, 271, 272, 287, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України до Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправними дій, скасування постанови задоволити повністю.

Визнати протиправними дії державного виконавця Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Костюк Тетяни Андріївни щодо винесення постанови про арешт майна підприємства від 19.06.2020 року ВП №60561678.

Скасувати постанову державного виконавця Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Костюк Тетяни Андріївни про арешт майна боржника від 19.06.2020 року ВП №60561678.

Стягнути з Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (код ЄДРПОУ 34721466) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 08680460) судовий збір в сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп.

Згідно з ч.1 ст.272 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.6 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. При цьому, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до або через суд першої інстанції, який ухвалив рішення.

Суддя Сасевич О.М.