Постанова

від 18.11.2020 по справі 380/6623/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 380/6623/20 пров. № А/857/11896/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Лутчин А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року, прийняте суддею Сасевичем О.М. у місті Львові у справі за позовом Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України до Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про визнання протиправними дій, скасування постанови,-

встановив:

ДП Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України (далі позивач, Підприємство) звернулося з адміністративним позовом до Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (далі відповідач) про визнання протиправними дій державного виконавця Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Костюк Тетяни Андріївни щодо винесення постанови про арешт майна підприємства від 19.06.2020 ВП №60561678; скасування постанови державного виконавця Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Костюк Тетяни Андріївни про арешт майна боржника від 19.06.2020 ВП №60561678.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позов суд виходив з того, що відповідно до ст.26 Закону №2713-IV, майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань.

Звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я не допускається.

Суд також зазначив, що звернення стягнення на майно Підприємства не допускається у відповідності до п.4.16 Статуту Підприємства.

При цьому, Закон №2713-IV не розділяє окремо майно у вигляді товарно-матеріальних цінностей, рухомого, нерухомого майна чи грошових коштів, а Статут позивача включає до майна доходи у вигляду грошових коштів, що можуть міститися, в тому числі і на рахунках у банківських установах.

Суд зазначив, що законом передбачена пряма заборона звернення стягнення на майно органів, установ і підприємств виконання покарань, яке може бути як у вигляді певного рухомого чи нерухомого майна, так і у вигляді коштів готівкових чи на рахунках у банківських установах.

Таким чином, дійшов висновку, що враховуючи обмеження щодо звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, визначених ст.26 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України державний виконавець всупереч нормам цієї статті наклав арешт на усе майно позивача, не зважаючи на особливий статус такого майна, встановленого спеціальним законом, а також тієї обставини, що Підприємство перебуває в процесі ліквідації і необхідністю останньому проводити заходи, пов`язані з ліквідацією, тому суд приходить до висновку, що такі дії державного виконавця і постанова про арешт майна боржника ВП №60561678 від 19.06.2020 є протиправними.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Сокальський районний відділ державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що згідно даних АСВП на виконанні перебуває зведене виконавче провадження про стягнення боргу АСВП №60928073. Апелянт зазначає, що в даному випадку Державна установа Сокальська виправна колонія №47 зобов`язана виплатити суму боргу. Таким чином, відсутні підстави для звільнення майна з під арешту.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, обґрунтування якого співпадають з мотивами судового рішення, та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Учасники справи в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у їх відсутності за наявними в справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено, що на виконанні в Сокальському районному відділі державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) перебуває зведене виконавче провадження №60928073.

Постановою державного виконавця Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Костюк Т.А. від 21.12.2019 ВП №60928073 у зведене виконавче провадження №60928073 було об`єднано виконавчі провадження №60553325, №60561014, №60561678, №60577946, №60579699, №60599606.

Згідно постанови того ж таки державного виконавця про арешт майна боржника від 19.06.2020 ВП №60561678, при примусовому виконанні:

1)виконавчого листа №2а-1554/12/1370, виданого 25.05.2012 Львівським окружним адміністративним судом про стягнення заборгованості в сумі 198024,31 грн.;

2)виконавчого листа №2а-9733/10/1370, виданого 04.01.2011 Львівським окружним адміністративним судом про стягнення заборгованості в сумі 100550,87 грн.;

3)наказу №2/278-7/86, виданого11.07.2005 Господарським судом Львівської області про стягнення заборгованості в сумі 121182,81 грн.;

4)виконавчого листа №2/1247-17/286 А, виданого 12.11.2006 Господарським судом Львівської області про стягнення заборгованості в сумі 60339,88 грн.;

5)наказу №2/42-17/22, виданого 23.02.2004 Господарським судом Львівської області про стягнення заборгованості в сумі 200631,18 грн.;

6)наказу №2/778-21/370, виданого 08.12.2005 Господарським судом Львівської області про стягнення коштів в сумі 21461,99 грн.;

7)виконавчого листа №2а-4035/12/1370, виданого 03.07.2012 Львівським окружним адміністративним судом про стягнення заборгованості в сумі 15857,93 грн.;

8)виконавчого листа №31/37А, виданого 06.08.2007 Сокальським районним судом Львівської області про стягнення коштів в сумі 15442,37 грн.;

9)наказу №2/1106-10/202, виданого 01.08.2004 Господарським судом Львівської області про стягнення коштів в сумі 49192,61 грн.;

10)виконавчого листа №813/1426/17, виданого 19.06.2017 Львівським окружним адміністративним судом про стягнення коштів в сумі 42833,00 грн.;

11)виконавчого листа №2а-7588, виданого 20.04.2010 Львівським окружним адміністративним судом про стягнення коштів в сумі 10137,13 грн., було накладено, в порядку ст.56 Закону України Про виконавче провадження , арешт на все майно боржника (у виконавчому провадженні) - Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) Міністерства юстиції України.

Не погоджуючись із діями державного виконавця та постановою про арешт майна боржника від 19.06.2020 ВП №60561678, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини другої статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України Про виконавче провадження (із змінами і доповненнями) (далі - Закон №1404).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Пунктом 1 частини першою статті 3 Закону №1404 встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою - четвертою, десятою пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 48 № 1404-VІІІ визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Відповідно до частини п`ятої статті 48 Закону № 1404-VІІІ у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Відповідно до частин першої, другої, статті 56 Закону №1404 арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість позивача за виконавчими листами становить 1263001,70 грн.

Залишок заборгованості станом на 14.09.2020 становить 1192872,03 грн., в тому числі:

-до Пенсійного фонду України - 1108076,67 грн. (залишок заборгованості на 14.09.2020 становить 1042476,67 грн.);

-до Фонду соціального страхування України - 154925,03 грн. (залишок заборгованості станом на 14.09.2020 становить 150395,36 грн.).

Судом вірно встановлено, що протягом 2020 підприємством було вжито ряд заходів для погашення заборгованості минулих років до Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України, в результаті яких погашено заборгованість до Пенсійного фонду України на загальну суму 56000,00 грн та заборгованість до Фонду соціального страхування України на загальну суму 6000,00 грн.

Як видно з матеріалів справи заборгованість Підприємства в межах зведеного виконавчого провадження становить лише - 623163,19 грн.

Однак, державним виконавцем, в порушення вимог ч. 3 ст. 56 Закону №1404-VIII винесено спірну постанову про арешт всього майна боржника, вартість якого становить 4137510,27 грн., в той час як борг є значно меншим.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначені Законом України Про Державну кримінально-виконавчу службу України від 23.06.2005 №2713-IV (надалі по тексту - Закон №2713-IV).

Частиною 1 статті 26 Закону №2713-IV передбачено, що майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань.

Управління майном здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, який закріплює його за органами і установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, навчальними закладами, закладами охорони здоров`я, підприємствами установ виконання покарань, іншими підприємствами, установами і організаціями, створеними для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, збереження та раціональне використання цього майна (ч. 2 ст. 26 Закону №2713-IV).

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону №2713-IV звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я не допускається.

Відповідно до п. 1.1 Статуту Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№47) , затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 06.12.2016 №3584/5 (надалі по тексту - Статут), державне підприємство засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства юстиції України.

Пунктом 4.16 Статуту визначено, що звернення стягнення на майно Підприємства не допускається.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що Закон №2713-IV не розділяє окремо майно у вигляді товарно-матеріальних цінностей, рухомого, нерухомого майна чи грошових коштів, а статут позивача включає до майна доходи у вигляду грошових коштів, що можуть міститися, в тому числі і на рахунках у банківських установах.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства (ч. 1 ст. 66 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що законом передбачена пряма заборона звернення стягнення на майно органів, установ і підприємств виконання покарань, яке може бути як у вигляді певного рухомого чи нерухомого майна, так і у вигляді коштів готівкових чи на рахунках у банківських установах.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що дії державного виконавця щодо винесення оскаржуваної постанови про арешт майна боржника, що значно перевищує суму заборгованості в межах виконавчого провадження є протиправними.

При цьому, останнім не враховано встановлених законом обмежень щодо майна підприємства, особливий статус такого майна, встановленого спеціальним законом, а також тієї обставини, що Підприємство перебуває в процесі ліквідації і необхідністю останньому проводити заходи, пов`язані з ліквідацією.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а лише наведено норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини та обставини справи.

Отже, позиція суду першої інстанції базується на повно і правильно встановлених обставинах справи, а відтак ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Керуючись ст.ст. 272, 287, 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Сокальського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року у справі № 380/6623/20 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 20.11.2020