Постанова

від 15.09.2020 по справі 380/585/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/585/20 пров. № А/857/7342/20

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.

за участі секретаря судового засідання Кітраль Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної установи Сокальська виправна колонія №47 Міністерства юстиції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року (суддя - Крутько О.В., м. Львів, повний текст судового рішення складено 12 травня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи Сокальська виправна колонія №47 Міністерства юстиції України про зобов`язання виплатити середню заробітну плату за час затримки виконання рішення суду,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 в січні 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи Сокальська виправна колонія №47 Міністерства юстиції України про зобов`язання відповідача виплатити йому середню заробітну плату за час затримки виконання рішення суду у справі №1340/4359/18 у розмірі 124628,40 грн. В обґрунтування позовних вимог вказує, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у справі №1340/4359/18, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року, позивача поновлено на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки Державної установи Сокальська виправна колонія (№47) з 28.08.2018 та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14929,36 грн, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 7696,53 грн звернуто до негайного виконання. Проте, лише наказом від 15.10.2019 №61/ОС-19 По особовому складу ОСОБА_1 поновлено на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки Державної установи Сокальська виправна колонія (№47) та відповідно до Наказу від 21.10.2019 №62/ОС-19 позивач з 22.10.2019 приступив до фактичного виконання обов`язків. Відтак, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25.10.2018 по 22.10.2019.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року у справі №380/585/20 адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. В доводах апеляційної скарги зазначає, що загальним трудовим законодавством не передбачено стягнення середнього заробітку за невиконання судових рішень у трудових спорах щодо осіб рядового і начальницького складу органів Державної кримінально-виконавчої служби України, натомість механізм виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу чітко передбачено спеціальним законодавством, а саме, наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок №925/5), відповідно до пункту 25 розділу І якого виплачена під час попереднього звільнення зі служби цим особам рядового або начальницького складу грошова допомога при звільненні зі служби підлягає заліку за рахунок суми, що належить їм до виплати за час вимушеного прогулу, а в частині, яка перевищує цю суму,- заліку за рахунок суми грошової допомоги, належної до виплати при подальшому звільненні зі служби. Апелянт наголошує, що позивач двічі звільнявся зі служби в органах Державної виконавчої служби, а саме 29.01.2018 та 27.08.2018, відповідно йому виплачувалась грошова допомога при звільненні у розмірі 71677,69 грн. та 5436,78 грн. Відтак, на думку відповідача, виплачена позивачу під час попереднього звільнення зі служби грошова допомога при звільненні в сумі 77114,47 грн. підлягає заліку за рахунок суми, що належить йому до виплати за час вимушеного прогулу.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.

Наказом Державної установи Сокальська виправна колонія №47 Міністерства юстиції України від 23.08.2018 №49/ОС-18 капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 /Д-001505/, чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки, звільнено 27.09.2018 за підпунктом 4 пункту 1 статті 77 Закону України Про Національну поліцію (у зв`язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Не погоджуючись з таким наказом, позивач оскаржив його в судовому порядку.

За результатами судового оскарження, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у справі №1340/4359/18, яке залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року, визнано протиправним та скасовано наказ Державної установи Сокальська виправна колонія №47 від 23.08.2018 №49/ОС-18 в частині звільнення ОСОБА_1 . Поновлено позивача на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки Державної установи Сокальська виправна колонія №47 з 28.08.2018. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державної установи Сокальська виправна колонія №47 Міністерства юстиції України середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14929,36 грн., з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Рішення в частині поновлення позивача на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки Державної установи Сокальська виправна колонія №47 та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 7696,53 грн. звернуто до негайного виконання.

На виконання рішення суду у справі №1340/4359/18, відповідачем видано наказ від 15.10.2019 №61/ОС-19 По особовому складу , яким скасовано наказ Державної установи Сокальська виправна колонія (№47) від 23.08.2018 №49/ОС-18 в частині звільнення капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 /Д-001505/ чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки. Поновлено капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки з 28.08.2018. Постановлено виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14929,36 грн., з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Наказом Державної установи Сокальська виправна колонія №47 Міністерства юстиції України від 21.10.2019 №62/ОС-19 По особовому складу у зв`язку з прибуттям в установу для подальшого проходження служби вважати капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 /Д-001505/ постановлено вважати таким, що приступив до виконання обов`язків за посадою чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки з 22.10.2019.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14929,36 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства виплачений ОСОБА_1 , що підтверджується платіжними дорученнями від 16.10.2019 №№244, 246.

Вважаючи, що відповідачем допущено затримку виконання рішення суду у справі №1340/4359/18, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 25.10.2018 по 22.10.2019.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, щовстановлений факт затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі є підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку. Відтак, оскільки відповідач порушив норми чинного законодавства України та не виконав негайно рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, що спричинило, як наслідок штучне продовження терміну вимушеного прогулу, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Такі висновки суду першої інстанції у певній своїй частині відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, проте, вказане рішення суду не може бути залишено без змін, з таких міркувань.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов`язок органів держаної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною першою статті 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно з частиною першою статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Відтак, рішення, допущене судом до негайного виконання, в тому числі в частині, відповідач зобов`язаний виконати незалежно від пред`явлення його позивачем до примусового виконання та набрання таким судовим рішенням законної сили.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Порядком №925/5 визначено механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Проте, у вказаному нормативно-правовому акті відсутні положення щодо відповідальності роботодавця за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Так, як нормами спеціальних законів, які стосуються проходження служби у відповідача, не врегульовані питання відповідальність роботодавця за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, апеляційний суд згідно з положеннями статті 9 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Питання оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника регламентовані КЗпП України.

Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Вказана норма не містить жодних застережень, що власник або уповноважений ним орган може не відповідати за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов`язок щодо його виконання. Відтак, встановлений факт затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі є підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 01 липня 2015 року у справі №6-435цс15, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

При цьому, апеляційний суд зауважує, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення які набрали законної сили повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження. Разом з тим, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом відповідного наказу.

З матеріалів справи встановлено, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у справі №1340/4359/18 про поновлення ОСОБА_1 на роботі виконане відповідачем лише 15.10.2019, тобто в день видання наказу від 15.10.2019 №61/ОС-19 По особовому складу , яким скасовано наказ Державної установи Сокальська виправна колонія (№47) від 23.08.2018 №49/ОС-18 в частині звільнення капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 /Д-001505/ чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки, поновлено позивача на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки та постановлено виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14929,36 грн., з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

З наведеного випливає, що відповідач порушив вищенаведені норми чинного законодавства України та не виконав негайно рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, що спричинило, як наслідок штучне продовження терміну вимушеного прогулу.

Колегія суддів звертає увагу, що затримка виконання судового рішення має часові рамки. Тобто по суті така затримка є певним періодом часу, який бере відлік з наступного дня після постановлення судового рішення про поновлення на посаді (яке підлягає негайному виконанню) до дня його виконання (у цьому випадку - видання наказу про поновлення). Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №420/6014/18.

При цьому, судом першої інстанції помилково зазначено, що виконання рішення суду у справі №1340/4359/18 про поновлення на роботі позивача відбулось лише 22.10.2019 після видання наказу Державної установи Сокальська виправна колонія №47 Міністерства юстиції України від 21.10.2019 №62/ОС-19 По особовому складу , оскільки з 22.10.2019 ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків за посадою чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки. Натомість, як вже було зазначено вище, виконання відповідачем рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у справі №1340/4359/18 про поновлення ОСОБА_1 на роботі виконане відповідачем 15.10.2019, тобто в день видання наказу від 15.10.2019 №61/ОС-19 По особовому складу . Відповідно, судом першої інстанції здійснено й помилковий розрахунок кількості календарних днів затримки виконання рішення суду та, як наслідок, неправильно розраховано суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Відтак, період з 25.10.2018 до часу фактичного виконання рішення суду, а саме 15.10.2019 (не включно), є часом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, тобто часом затримки в поновленні ОСОБА_1 на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки Державної установи Сокальська виправна колонія (№47) Міністерства юстиції України.

Кількість днів затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 26.10.2018 по 14.10.2019 складає 354 календарні дні. Відповідно до довідки від 06.11.2018 №10/47-4/533 про нараховане з 26.06.2018 по 27.07.2018 грошове забезпечення ОСОБА_1 , середньоденний заробіток останнього становить 346,19 грн. Таким чином, середній заробіток належний до виплати ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі становить 122551,26 грн (346,19 х 354 = 122551,26 грн.).

Щодо тверджень апелянта про те, що позивач проходив службу в Державній установі Сокальська виправна колонія (№47) Міністерства юстиції України, а не перебував у трудових відносинах з установою, колегія суддів зазначає, що оскільки ОСОБА_1 працював на посаді чергового помічника начальника установи відділу нагляду і безпеки Державної установи Сокальська виправна колонія №47 , останній був відповідачем по справі №1340/4359/18 та йому було відомо про винесене рішення суду, саме даний відповідач здійснював виплату заробітної плати позивачу до його незаконного звільнення, то середній заробіток за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2018 року у справі №1340/4359/18 про поновлення на роботі підлягає до стягнення саме з Державної установи Сокальська виправна колонія №47 Міністерства юстиції України.

У поданій апеляційній скарзі, відповідач з покликанням на положення пункту 25 розділу І Порядку №925/5, а також на факт звільнення позивача зі служби в органах Державної виконавчої служби 29.01.2018 та 27.08.2018, та виплати йому грошової допомоги при звільненні у розмірі 77114,47 грн., вважає, що така сума підлягає заліку за рахунок суми, що належить йому до виплати за час вимушеного прогулу. З такими доводами апелянта колегія суддів не погоджується та вважає їх необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 25 розділу І Порядку №925/5 особам рядового і начальницького складу, поновленим на службі або попередній посаді за рішенням суду у зв`язку з незаконним звільненням або переміщенням на іншу посаду, за час вимушеного прогулу виплата здійснюється з розрахунку середньоденного грошового забезпечення, яке особа рядового чи начальницького складу отримувала у місяці незаконного звільнення, або різниці в ньому за час перебування на нижчеоплачуваній посаді.

Виплачена під час попереднього звільнення зі служби цим особам рядового або начальницького складу грошова допомога при звільненні зі служби підлягає заліку за рахунок суми, що належить їм до виплати за час вимушеного прогулу, а в частині, яка перевищує цю суму,- заліку за рахунок суми грошової допомоги, належної до виплати при подальшому звільненні зі служби.

Із аналізу вищенаведених приписів Порядку №925/5 слідує, що такі стосуються саме порядку виплати за час вимушеного прогулу особам рядового і начальницького складу, поновленим на службі або попередній посаді за рішенням суду у зв`язку з незаконним звільненням або переміщенням на іншу посаду, та не стосуються відповідальності роботодавця за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі. Враховуючи вищенаведене, вказані положення Порядку №925/5 повинні враховуватись під час вирішення органом, що розглядає трудовий спір, питання суми виплати за час вимушеного прогулу не можуть бути застосовані судом при вирішення даного спору для визначення суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Решта доводів апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Враховуючи, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення проведено помилковий розрахунок кількості календарних днів затримки виконання рішення суду та, як наслідок, неправильно розраховано суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та відповідні вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Державної установи Сокальська виправна колонія (№47) Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 08563949) виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 26.10.2018 по 14.10.2019 включно у розмірі 122551,26 грн.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про часткове задоволення адміністративного позову з наведених вище підстав.

Керуючись частиною третьою статті 243, 308, 310, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи Сокальська виправна колонія №47 Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року у справі №380/585/20 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити частково.

Зобов`язати Державну установу Сокальська виправна колонія (№47) Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 08563949) виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 26.10.2018 по 14.10.2019 включно у розмірі 122551,26 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 21 вересня 2020 року.