Постанова

від 21.09.2020 по справі 322/41/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 21.09.2020 Справа № 322/41/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 322/41/20 Головуючий у 1-й інстанції: Гасанбеков С.С.

Провадження № 22-ц/807/2134/20 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

Подліянової Г.С.

розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 21 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Барви про відшкодування шкоди у вигляді упущеної вигоди,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов позов ОСОБА_1 до ТОВ Барви про відшкодування шкоди у вигляді упущеної вигоди.

В позовній заяві указано, що у березні 2014р. між нею та ТОВ Барви укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років, зареєстрований в установленому законом порядку, предметом якого є земельна ділянка площею 7,9828 га, кадастровий номер 2323680400:03:007:0003, що належить орендодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-ЗП № 060780. ТОВ Барви не повернуло їй своєчасно земельну ділянку після закінчення строку дії цього договору.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 11.09.2019 по цивільній справі № 322/697/19 її позов про визнання припиненим договору оренди земельної ділянки та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задоволено повністю: визнано припиненим договір оренди землі, укладений 25 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ Барви , зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 5155939 від 25 березня 2014 року; зобов`язано ТОВ Барви повернути ОСОБА_1 за актом приймання-передачі земельну ділянку, площею 7,9828 га., кадастровий номер 2323680400:03:007:0003, розташовану на території Барвінівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області. Рішення відповідачем не оскаржувалось та набрало законної сили 17.10.2019.

В середині листопада 2019 року дане рішення суду було виконано примусово Новомиколаївським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, а 29.11.2019 державним реєстратором Новомиколаївської РДА зареєстровано припинення договору оренди від 25 березня 2014р., укладеного між сторонами.

02 вересня 2019 року вона звернулася до Запорізької торгово-промислової палати з заявою про проведення експертного дослідження щодо визначення середньо-ринкової вартості кукурудзи (на зерно) та визначення вартості врожаю кукурудзи, який може бути отриманий на сільськогосподарських угіддя замовника, з врахуванням врожайності кукурудзи в даному регіоні. Згідно з експертним висновком № ОИ-5261 Запорізької торгово-промислової палати, розрахункова вартість врожаю кукурудзи (на зерно), який може бути отриманий на сільськогосподарських угіддях замовника площею 7,98 га, з середньою врожайністю 2,185 т. з 1 га станом на 10.09.2019 склала: 7,98 x 2,185 тонни з 1га х 3753 грн./тонна = 65 438,43 грн. з ПДВ.

Згідно з розрахунком розмір витрат з вирощування кукурудзи на зерно визначений позивачем у сумі 30 317,38 грн. Тому її упущена вигода через несвоєчасне повернення земельної ділянки після спливу договору оренди ТОВ Барви становить 35 121,05 грн., яку позивач просила стягнути з відповідача.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 21 квітня 2020 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв`язку з невідповідністю висновків суду матеріалам справи, порушенням судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Отримавши копію апеляційної скарги 01.07.2020р., ТОВ Барви відзиву на неї не надало, що у відповідності до вимог ч. 3 статті 360 ЦПК України не є перешкодою для апеляційного перегляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.

Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зі змісту статті 274 ч. 1 п.1 ЦПК України що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької об-

ласті від 11.09.2019 по цивільній справі № 322/697/19, що набрало законної сили 17 жовтня

2019 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 84312109), позов ОСОБА_1 до ТОВ Барви про визнання припиненим договору оренди земельної ділянки та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задоволено повністю: визнано припиненим договір оренди землі, укладений 25 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ Барви , зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 5155939 від 25 березня 2014 року, зобов`язано ТОВ Барви повернути ОСОБА_1 за актом приймання-передачі земельну ділянку площею 7,9828 га., кадастровий номер 2323680400:03:007:0003, розташовану на території Барвінівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

Даним рішенням було встановлено, що ТОВ Барви восени 2018 року засіяло вищезазначену земельну ділянку позивача озимою пшеницею, врожай якої відповідач зібрав в липні 2019 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в даній справі, позивач зазначила про свій намір навесні 2019 року посадити кукурудзу на своїй земельній ділянці, що виявилось неможливим через неправомірне користування відповідачем земельною ділянкою.

Тому позивач розрахувала та просила стягнути з відповідача свої збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 35 121,05 грн., яка розрахована як різниця між вартістю врожаю кукурудзи на зерно, яка згідно з висновком № ОИ-5261 Запорізької торгово-промислової палати становить 65 438,43 грн. з ПДВ, та витратами, пов`язаними з вирощуванням кукурудзи у сумі 30 317,38 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що відповідач не довела, що могла і повинна була отримати визначені нею доходи, і саме, на її думку, неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила її такої можливості. Тому суд вважав такі вимоги позивача необґрунтованими припущеннями.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що неправомірність дій відповідача з несвоєчасного повернення їй земельної ділянки після припинення дії договору оренди встановлена рішення суду, і саме внаслідок цього вона не змогла самостійно здійснити обробіток своєї земельної ділянки. Вважає, що належним чином довела свої вимоги, надавши відповідне рішення суду, яким встановлено преюдицію щодо умисних дій відповідача з притримання у себе її земельної ділянки, а також нею доведено розмір упущеної вигоди відповідним висновком, та причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та спричиненням їй збитків.

Колегія в ході апеляційного розгляду справи встановила наступне.

Відповідно до частин першої, третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною другою статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з частиною четвертою статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Особа, яка вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки

особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Згідно з частинами першою та третьою статті 19 Закону України "Про оренду землі" ( у редакції, чинній на час укладення договору оренди між сторонами у цій справі) строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. При передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строк дії договору оренди земельних ділянок визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою.

З матеріалів справи вбачається, що строк дії договору оренди землі, укладеного між сторонами, спливав 24 березня 2019р. Але на цю дату та після її спливу відповідач земельну ділянку не повернув.

ТОВ Барви восени 2018р., коли земельна ділянка ще перебувала у нього в оренді, посіяло на земельному масиві, до якого входила і земельна ділянка позивача, озиму пшеницю. Вказані дії є правомірними та є його правами відповідно до статті 25 ЗУ Про оренду землі , оскільки на той час строк дії оренди ще не сплив та листа від позивача про витребування землі або відмову у продовженні договору оренди на його адресу спрямовано не було.

Отже, ним обґрунтовано було враховано вимоги статті 19 ЗУ Про оренду землі у вказаній редакції, що відображено було і в договорі.

Тому колегія вважає, що договір оренди землі припиняється у будь-якому випадку в день спливу строку його дії, але земельна ділянка може бути повернута з моментом закінчення збирання врожаю орендарем, який посіяно за час існування орендних відносин, що слідує із застереження, викладеного у вищенаведеній нормі. Так, за вказаним застереженням, що строк договору визначається з урахуванням сівозміни, означає, що відповідач міг засіяти озимі, а тому міг використовувати земельну ділянку до моменту закінчення збирання врожаю, що само по собі не змінює строк дії договору. Таке застереження є додатковою гарантією орендаря для захисту його майнового інтересу щодо завершення збирання врожаю.

Знаючи, що строк оренди спливає наприкінці березня та розуміючи, що товариство може засіяти її земельну ділянку озимими, орендодавець, маючи обачливість, могла в такому випадку завчасно попередити орендаря про небажання продовжувати орендні відносини. Але таке попередження спрямувала лише за місяць до закінчення строку дії договору, коли озимі вже були посіяні.

За вказаних обставин, колегія не вбачає неправомірності в діях відповідача, який посіяв озимі у строк оренди, та за приписами ст. 25 ЗУ Про оренду землі мав право на отримання врожаю.

Крім того, суд правильно визнав, що у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які могли б бути реально отримані.

Суд обґрунтовано зазначив, що пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

За наявними матеріалами справи, суд вірно вказував, що жодних доказів на підтвердження намірів позивача щодо обробітку спірної земельної ділянки (наприклад, доказів замовлення робіт з обробітку земельної ділянки під посів кукурудзи, здійснення закупівлі посівного матеріалу, добрив тощо), як і доказів реальної можливості отримати вказаний дохід позивач не надала.

Таким чином, суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 , а доводи скарги цих висновків суду не спростовують.

Беручи до уваги все вище наведене, колегія у відповідності до вимог статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 21 квітня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення лише у випадку, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково

Постанова прийнята, складена та підписана 21 вересня 2020 року.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Гончар М.С.

Подліянова Г.С.