Постанова

від 15.09.2020 по справі 2-1505/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-1505/11 Головуючий у 1 інстанції: Румілова Н.М.

Провадження № 22-ц/811/14/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Матяш С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 05 грудня 2019 року в складі судді Румілової Н.М. у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк Надра до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

встановила:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України (а.с. 113-115).

Вимоги обґрунтовував тим, що на запит адвоката органи державної прикордонної служби своїм листом від 25.10.2019 повідомили його, що на даний момент в органах охорони державного кордону Державної прикордонної служби України виконується ухвала Залізничного районного суду міста Львова від 07.07.2015 у справі №2-1505/11, якою суд за поданням старшого державного виконавця Залізничного ВДВС Львівського МУЮ, тимчасово обмежив його у праві виїзду за межі України до моменту виконання зобов`язань за виконавчим листом № 2-3 № 2-1505/11, виданого 07.10.2014 за рішенням Залізничного районного суду м. Львова про стягнення з нього на користь ПАТ КБ Надра заборгованості в розмірі 623 703, 97 грн.

Вважає таку ухвалу про тимчасове обмеження безпідставною, оскільки в його діях відсутнє умисне ухилення від виконання покладених на нього обов`язків за рішенням суду. З відповіді Залізничного ВДВС йому відомо, що 09.09.2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. На даний час на примусовому виконанні перебуває лише виконавче провадження з примусового виконання постанови № 513 від 26.12.2018, що видана Залізничною районною адміністрацією ЛМР про стягнення штрафу в розмірі 850 грн.

Покликаючись на те, що строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладання адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік, зазначає, що виконавче провадження закрито 09.09.2015 року, матеріали такого в подальшому були знищені.

Крім цього, наявність тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України фактично позбавляє його можливості відвідувати свою матір, яка постійно проживає у ФРН та є особою похилого віку, чим порушуються його права, просив скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Оскаржуваною ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 05 грудня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України відмовлено.

Ухвалу суду оскаржив представник боржника ОСОБА_2, вважає таку незаконною, постановленою з неправильним дослідженням усіх обставин та оцінкою доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі, покликаючись на норми законодавства, яке діяло на час постановлення ухвали про задоволення подання державного виконавця та тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України зазначає, що санкція у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України передбачена не за наявності факту невиконання зобов`язань, а при ухиленні боржника від їх виконання та наявності обґрунтованих підстав вважати, що боржник має намір вибути за межі України з метою невиконання рішення суду.

При цьому, покликаючись на необізнаність про відкрите виконавче провадження та рішення суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, що виключає можливість ухилення боржником від виконання зобов`язань, вважає висновок суду про відмову у задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження, передчасним.

Крім цього, відсутність майна також не може розглядатися, як умисне, свідоме невиконня боржником своїх зобов`язань.

Також, звертає увагу на те, що 09.09.2015 державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ Про виконавче провадження (у відповідній редакції), при цьому матеріали виконавчого провадження були знищені у зв`язку із закінченням терміну їх зберігання.

На момент звернення до суду із заявою про скасування тимчасового обмеження, державний виконавець жодних дій щодо примусового виконання судового рішення не вчиняв.

На адвокатський запит щодо наявності у Залізничному відділі ДВС виконавчих проваджень у яких ОСОБА_1 виступає боржником, виконавча служба повідомила, що таке провадження одне, з примусового виконання постанови Залізничної районної адміністрації львівської міської ради № 153 від 26.12.2018, при цьому ОСОБА_1 було обмежено у праві виїзду за межі України в рамках іншого виконавчого провадження.

Вважає, що наявність обмеження щодо права скаржника вільно залишати територію України порушує його право на свободу пересування, визначне Конституцією України.

В контексті тривалого обмеження зазначеного права покликається на практику Європейського суду з прав людини, яке було визнано порушенням ст. 2 Протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції, справа Хлюстов проти Росії .

Також, заборона на виїзд за кордон перешкоджає скаржнику відвідувати та спілкуватися зі своєю матір`ю, яка у похилому віці та проживає у Німеччині, доглядає за хворим чоловіком.

Просить скасувати ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 05 грудня 2019 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Учасники справи апелянт ОСОБА_1 та представник Залізничного відділу ДВС у м. Львові будучи повідомленими про час та місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток на їх офіційну електронну адресу, в судове засідання не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду заяви по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно задовольнити враховуючи таке.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.12 ЦПК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Постановляючи оскаржувану ухвалу та відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив з того, що постановою від 16.08.2019 ВП № 52259289 виконавчий лист повернутий стягувачу ПАТ Надра Банк у зв`язку з відсутністю майна на яке, можна накласти стягнення, однак виконавче провадження не закрито, матеріали провадження не знищені, що підтверджується наданими суду його копіями.

Крім цього, суд звернув увагу на значну суму заборгованості та відсутність позитивної тенденції відносно її погашення значно тривалий час, що свідчить небажання ОСОБА_1 вчиняти активні дії щодо виконання рішення суду, станом на момент звернення до суду із заявою жодних дій, спрямованих на погашення наявної заборгованості, ОСОБА_1 не вживав.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи встановлено, що на примусовому виконанні у Залізничному ВДВС перебувало виконавче провадження з виконання рішення Залізничного районного суду м. Львова від 28.07.2011 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ Надра 820873,45 грн, виконавчий лист № 2-1505/11, виданий Залізничним районним судом м. Львова 07.10.2011. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання три роки (а.с. 96).

Разом з цим, на копії виконавчого листа зазначено, що станом на 26.11.2013 залишок заборгованості 623703,97 грн., що свідчить про те, що частково заборгованість боржником ОСОБА_1 погашалася.

На підставі заяви ПАТ КБ Надра від 06.05.2015 старший державний виконавець Залізничного ВДВС винесла постанову від 08.05.2015 про відкриття виконавчого провадження ВП № 47483154 з виконання виконавчого листа № 2-1505/11, виданого Залізничним районним судом м. Львова 07.10.2011 на суму 623703,97 грн. Накладено арешт на все майно ОСОБА_1 та заборонено його відчужувати (а.с. 98).

При цьому, 08.05.2015 старший державний виконавець, продублювавши рішення щодо арешту майна, про що зазначено у постанові про відкриття виконавчого провадження, винесла окрему постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с. 99 зворот).

З копій матеріалів виконавчого провадження слідує, що державний виконавець вчиняла відповідні дії щодо виконання виконавчого листа, зокрема встановлювала майновий стан боржника ОСОБА_1 (а.с. 99-103).

Поряд з цим, у доданих до матеріалів подання копіях матеріалів виконавчого провадженнявідсутні: супровідний лист про надіслання копій постанов про відкриття виконавчого провадження, докази отримання таких постанов, у тому числі боржником, а також інших процесуальних документів у виконавчому провадженні, що свідчить про підставність доводів апеляційної скарги у цій частині.

Нормами Конституції України (ст.ст. 124, 129) і ЦПК України (ст. 18) визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України Про виконавче провадження ).

ЗУ Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року № 606-XIV втратив чинність 05.01.2017 року на підставі Закону України Про виконавче провадження (в редакції від 02.06.2016 року № 1404-VIII).

Згідно із п. 7 Перехідних положень Закону України Про виконавче провадження (в редакції від 02.06.2016 року № 1404-VIII) виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Зважаючи на те, що виконавчий лист був виданий у 2011 році, виконавче провадження відкрито у 2015 році, тобто на час дії ЗУ Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, саме такий підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Крім цього, на час звернення державним виконавцем в суд з поданням та розгляду справи судом першої інстанції, ЦПК України також діяв в редакції закону від 18.03.2004, яка з врахуванням відповідних змін була чинною до 15.12.2017.

Державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.

В свою чергу, згідно із ч. 1 ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судового рішення та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Скориставшись наданими йому законом повноваженнями, державний виконавець у липні 2015 року звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_1 , як боржника у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до виконання останнім своїх зобов`язань.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 07.07.2015 подання старшого державного виконавця Залізничного Відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Сахмана Х.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України задоволено.

Тимчасово обмежено громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві виїзду за межі України до моменту виконання зобов`язань за виконавчим листом № 2-3№2-1505/11, виданого 7.10.2011 р. за рішенням Залізничного районного суду м. Львова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ Надра заборгованості у розмірі 623703,97 грн.

В подальшому, як вбачається із копій матеріалів виконавчого провадження, доданих до заяви про скасування ухвали про тимчасове обмеження, ПАТ КБ Надра повторно зверталося із заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання цього ж виконавчого листа № 2-1505/11, яке згідно постанови від 20.09.2016 було відкрите державним виконавцем Залізничного ВДВС ГТУЮ у Львівській області ВП № 522592289 (а.с. 170-171).

В межах виконавчого провадження державним виконавцем вчинялися дії щодо встановлення майнового стану боржника, арешту його майна, коштів, однак постановою від 16.08.2019 виконавчий лист № 2-1505/11, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ Про виконавче провадження повернуто стягувачу.

Разом з цим, ухвала Залізничного районного суду м. Львова від 07.07.2015 не оскаржувалася та залишалася в силі.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України .

Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, зокрема, коли він ухиляється від виконання зобовязань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Разом з цим, статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відтак, тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише при наявності достатніх на це підстав, зокрема, задоволення подання виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання.

З 15.12.2017 ЦПК України діє в редакції закону від 03.10.2017, який закріпив право суду першої інстанції, за заявою боржника скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Зокрема, відповідно до положень ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

Суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов`язкової участі державного (приватного) виконавця. За результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, звертаючись в суд з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, боржник повинен довести факт зміни обставин, які стали підставою для застосування до нього відповідного заходу, у такій мірі, що втрачається необхідність для застосування такого заходу забезпечення, якщо втрачається справедливий баланс приватних інтересів боржника на свободу пересування та публічний інтерес, пов`язаний із гарантіями права кожного на розгляд справи судом у розумний строк, до якого входить також строк виконання остаточного рішення суду, що є елементом права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи наведене, предметом доказування у даній справі є не факт ухилення від виконання зобов`язання, який вже мав відбутися на час постановлення ухвали (про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України), яку боржник просить скасувати, а факт зміни обставин, які стали підставою для застосування до нього відповідного заходу на стільки, що втрачається необхідність для застосування такого заходу забезпечення.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі "Гочев проти Болгарії" Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою "Напияло проти Хорватії" (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою "Луордо проти Італії " (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою "Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини" (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою "Рінер проти Болгарії", § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення європейського Суду за справою "Рінер проти Болгарії", §124 і згадуване вище рішення Європейського Суду "Фельдеш і Фельдешне Хайлик проти Угорщини", §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою "Сіссаніс проти Румунії"), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідними змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою "Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...".

Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Передбачені законом юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон можуть бути установлені судом не за наявність факту невиконання зобов`язання, установленого рішенням суду, а за ухилення від його виконання.

Оскільки законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду як захід забезпечення виконання судового рішення, та зважаючи на те, що після повернення виконавчого документа стягувачу, останній не пред`явив виконавчий документ до виконання, на теперішній час примусове виконання судового рішення не здійснюється, доказів того, що боржник ухиляється від виконання рішення в матеріалах справи відсутні, тому з врахування дії вказаного обмеження протягом п`яти років, колегія суддів приходить висновку про відсутність правових підстав для обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України на даний час (а.с. 146).

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення заяви боржника ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 05 грудня 2019 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві виїзду за межі України, застосоване на підставі ухвали Залізничного районного суду м. Львова від 07 липня 2015 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 15 вересня 2020 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк