Постанова від 09.09.2020 по справі 921/634/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2020 р. Справа №921/634/19

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Матущака О.І.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Харів М.Ю.,

явка учасників справи:

від позивача - Шкварок Т.Р. - адвокат - ордер серія ТР № 050497 від 30.04.2020;

від відповідача - не з`явився;

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Захід-Агротранс б/н від 12.02.2020

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.01.2020 суддя: Сидорук А.М. м. Тернопіль, повний текст рішення складено - 27.01.2020

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Магістр-Д , м.Тернопіль

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Захід-Агротранс , Тернопільська область м. Ланівці

про стягнення 4 610 244,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог .

04.10.2019 в Господарський суд Тернопільської області звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Магістр-Д (далі по тексту ТОВ Магістр-Д ) до товариства з обмеженою відповідальністю Захід-Агротранс (далі по тексту ТОВ Захід-Агротранс ) про стягнення 4 610 244,07 грн., з яких: 4 236 476,53 грн. - основна заборгованість за договором №36 від 02.02.2018 з урахуванням додаткової угоди від 02.05.2019, 180 573,78 грн. - пеня та 193 193,76 грн. - проценти, які нараховані в період з 20.06.2019 по 30.09.2019, протягом якого відповідач прострочив взяті на себе грошові зобов`язання щодо оплати придбаних нафтопродуктів.

Позов мотивовано тим, що відповідач (покупець) порушив п. 5.2 договору №36 від 02.02.2018 з урахуванням додаткової угоди від 02.05.2019 в частині своєчасного та повного розрахунку з продавцем (позивачем) за передані нафтопродукти. У зв`язку з цим позивачем на підставі п. 7.3 зазначеного договору нараховано відповідні суми штрафних санкцій у вигляді пені та процентів.(яка правова природа стягнених процентів).

Правовими підставами позову зазначає ст.ст. 525, 526 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції .

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.01.2020 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ Захід-Агротранс на користь ТОВ Магістр-Д 4 236 476,53 грн. боргу; 193 193,76 грн. процентів, нарахованих на суму простроченого платежу; 180 573,78 грн. пені; 69 153,68 грн. судового збору та 4 050,00 грн. витрат на професійну правову допомогу.

Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач здійснив неповну оплату за поставлені позивачем нафтопродукти, а оплачена частина здійснена з порушенням строків, визначених п. 5.2 договору №36 від 02.02.2018 з урахуванням додаткової угоди від 02.05.2019, внаслідок чого суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення суми неоплаченого боргу й застосування ст. 549 ЦК України, ч. 2 ст. 625 ЦК України, якими передбачено стягнення пені та процентів. Також суд першої інстанції на підставі ч. 2, 5, 6 ст. 126 ГПК України визнав документально підтвердженими витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 050,00 грн., врахувавши при цьому відсутність заперечень відповідача з приводу їх стягнення. Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, то суд вирішив стягнути з відповідача на користь позивача розмір сплаченого останнім судового збору при поданні позовної заяви.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги .

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що:

1)за своєю правовою природою проценти, передбачені п. 7.3 договору №36 від 02.02.2018 з урахуванням додаткової угоди від 02.05.2019, враховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, являється неустойкою у вигляді пені, стягнення якої призводить до подвійної відповідальності за одне і теж правопорушення, що не узгоджується з ст. 61 Конституції України відповідно до положень якої ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності за одне і те саме правопорушення;

2)місцевий господарський суд не врахував, що спірне порушення умов договору має одноразовий характер через тимчасові фінансові труднощі відповідача, є надмірним для останнього, а тому безпідставно не застосував ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки, яка заявлена позивачем до стягнення.

Узагальнені доводи та заперечення позивача.

Позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

В обґрунтування доводів відзиву, зазначає, що апелянт безпідставно ототожнює пеню з процентами, оскільки незважаючи на одинаковий спосіб їх обчислення за кожен день прострочення ці поняття різні за своєю правовою природою та можуть стягуватись одночасно.

В судове засідання 09.09.2020 з`явився представник позивача. Відповідач або його представник причин неявки суд не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час, дату та місце слухання справи, а тому в порядку п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за їх відсутності.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, за наявними в справі доказами.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що позов у справі, що розглядається, подано постачальником до покупця за договором поставки з вимогою про стягнення грошової суми до складу якої входить неоплачена частина поставленого товару, а також штрафні санкції, які нараховані за несвоєчасне виконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару.

Суд першої інстанцій, встановивши характер спірних правовідносин, а також визначивши закон, який їх регулює, дійшов до висновку, що між сторонами у справі на підставі укладеного договору виникли відносини щодо поставки товару, які регулюються положеннями ЦК України та ГК України, що стосуються поставки. Встановивши факт невиконання відповідачем обов`язку з оплати поставленого товару, а також визначивши розмір цієї неоплати, місцевий господарський суд повністю задоволив вимоги про стягнення основної заборгованості та у відповідності до цього, перевірив правильність нарахування штрафних санкцій, стягнення яких також задоволив повністю.

Водночас, доводи апеляційної скарги зводяться до оскарження лише сум штрафних санкцій, які стягнуті згідно рішення місцевого господарського суду, а тому предметом апеляційного перегляду є підставність та правильність нарахування штрафних санкцій, які стягнуті згідно з рішенням суду першої інстанції.

Натомість відповідачем не заперечуються висновки суду першої інстанції про стягнення основної суми заборгованості.

Під час апеляційного перегляду даної справи, судом апеляційної інстанції не встановлено порушення норм процесуального права або неправильного застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, а тому не реалізовує надане ч. 4 ст. 269 ГПК України право на вихід за межі доводів та вимог апеляційної скарги.

У зв`язку з цим, апеляційний господарський суд не аналізує в межах цього апеляційного перегляду правильні висновки суду першої інстанції, щодо стягнення основної суми боргу та з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Судом правильно встановлено, що спірні відносини врегульовані ст. 655 ЦК України, оскільки виникли на підставі договору №36 від 02.01.2018 за змістом продавець зобов`язується передати у власність покупця нафтопродукти, мастила, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату згідно з умовами договору.

Позивачем у період з 09.02.2018 по 11.09.2019 поставлено відповідачеві товару на загальну суму 13 060 176,53 грн., а також факт його прийняття відповідачем 10.06.2019 на суму 371 826,00 грн., 19.06.2019 на суму 484 560,00 грн., 25.06.2019 на суму 381 360,00 грн., 27.06.2019 на суму 432 184,32 грн., 04.07.2019 на суму 158 928,00 грн., 05.07.2019 на суму 50 808,00 грн., 09.08.2019 на суму 176 410,00 грн., 09.08.2019 на суму 167 555,52 грн., 27.08.2019 на суму 284 262,00 грн., 03.09.2019 на суму 508 569,60 грн., 04.09.2019 на суму 466 209,36 грн., 05.09.2019 на суму 786 030,00 грн., 11.09.2019 на суму 151 475,76 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с.17-23,т.1); факту заборгованості в розмірі 4 236 476,53 грн., яка утворилась внаслідок порушення відповідачем умов договору щодо нездійснення або своєчасної оплати вартості отриманого товару.

Так судами встановлено, що за пунктом 5.2 договору визначено, що оплата здійснюється з відстроченням платежу на підставі видаткової накладної, протягом 7 (семи) банківських днів з дня отримання товару.

Здійснивши перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які полягають у незгоді відповідача з висновками суду першої інстанції про стягнення частини заявлених позивачем сум штрафних санкцій, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Зважаючи на те, що предметом апеляційного перегляду є правильність нарахування штрафних санкцій, які стягнуті згідно з рішенням суду першої інстанції, то під час апеляційного перегляду, суд повинен перевірити чи відповідають вимогам закону, які регламентують порядок штрафних санкцій, висновки місцевого господарського суду про стягнення 193 193,76 грн. - 0,1% за кожен день прострочення, нарахованих на суму простроченого платежу та 180 573,78 грн. - пені, на підставі чого зробити висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість доводів апеляційної скарги в якій відповідач стверджує, що сума нарахованих 0,1% за кожен день прострочення - не підлягає стягненню, а розмір пені підлягає зменшенню, та про те чи наявні підстави для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, однією з необхідних умов для встановлення прострочення по виконанню обов`язку відповідача щодо оплати постановленого товару є визначення моменту виникнення цього договірного обов`язку, а також розміру грошової суми.

Пунктом 5.2 договору визначено, що оплата здійснюється з відстроченням платежу на підставі видаткової накладної, протягом 7 (семи) банківських днів з дня отримання товару.

Отже, враховуючи зазначений пункт договору та фактичні обставини по справі, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що прострочення щодо сплати відповідачем товару, який отриманий 10.06.2019 на суму 188 123,89 грн., розпочинається 20.06.2019, який отриманий 19.06.2019 на суму 484 560,00 грн., розпочинається 02.07.2019, який отриманий 25.06.2019 на суму 381 360,00 грн., розпочинається 08.07.2019, який отриманий 27.06.2019 на суму 432 184,32 грн., розпочинається 10.07.2019, який отриманий 04.07.2019 на суму 158 928,00 грн., розпочинається 16.07.2019, який отриманий 05.07.2019 на суму 50 808,00 грн. розпочинається 17.07.2019, який отриманий 09.08.2019 на суму 176 410,00 грн. розпочинається 21.08.2019, який отриманий 09.08.2019 на суму 167 555,52 грн. розпочинається 21.08.2019, який отриманий 27.08.2019 на суму 284 262,00 грн. розпочинається 06.09.2019, який отриманий 03.09.2019 на суму 508 569,60 грн. розпочинається 13.09.2019, який отриманий 04.09.2019 на суму 466 209,36 грн. розпочинається 16.09.2019, який отриманий 05.09.2019 на суму 786 030,00 грн. розпочинається 17.09.2019, який отриманий 11.09.2019 на суму 151 475,76 грн. розпочинається 23.09.2019.

Водночас, згідно розрахунків (а.с.39-51,т.1) позивач здійснює нарахування 0,1% за кожен день прострочення та пені з аналогічних календарних дат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Визначивши спірні правовідносини, апеляційний господарський суд в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України враховує постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 в якій не знайдено підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду України викладеного в постановах в постановах від 12 грудня 2011 року у справі № 07/238-10 (провадження № 3-132гс11), від 24 грудня 2013 року у справі № 8/5025/1402/12 (провадження №3-37гс13), від 1 липня 2014 року у справі № 5010/1575/2012-20/83 (провадження №3-32гс14), від 1 липня 2014 року у справі № 11/5026/1925/2012 (провадження № 3-31гс14) за змістом якого застосовуючи у подібних правовідносинах положення частини третьої статті 692, частини другої статті 536 та частини другої статті 625 ЦК України, необхідно враховувати, що відсотки за користування грошовими коштами, які за умовами договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яку сторонами вже було погоджено, умовами договору, в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення за той самий період, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення.

За таких обставин, враховуючи, що пунктом 7.3 договору передбачено нарахування процентів на суму простроченого платежу з розрахунку 0,1% за кожен день такого прострочення, суд першої інстанції помилково кваліфікував їх як проценти, а не як пеню.

Тобто, як 180 573,78 грн., які позивачем найменовані як пеня, так і 193 193,76 грн., які найменовані як 0,1% за кожен день прострочення, нараховані за один і той самий період та за своєю правовою природою є пенею.

Внаслідок цього місцевий господарський суд допустив подвійне притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення, що суперечить приписам статті 61 Конституції України.

У зв`язку з цим апеляційний господарський суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що відсутні правові підстави для стягнення 180 573,78 грн. При цьому враховуючи, що і 180 573,78 грн., і 193 193,76 грн. являються пенею, а тому з дотриманням принципу диспозитивності суд доходить до висновку про необхідність стягнення більшої суми (193 193,76 грн.) з одночасною відмовою в стягненні меншої (180 573,78 грн.), що не обмежуватиме право позивача на стягнення більшої з заявлених ним сум без виходу за межі позовних вимог.

Що стосується доводів апелянта про те, що місцевий господарський суд безпідставно не зменшив розмір пені, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 233 ГК України закріплено право суду зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Виходячи з конкретних обставин справи, суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати. При цьому, право суду на зменшення, зокрема пені, застосовується в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Вимогами ч. 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права, які регулюють зменшення пені, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, яка враховується апеляційним господарським судом в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Враховуючи наведене та обговорюючи твердження апелянта щодо наявності підстав для зменшення судом першої інстанції розміру пені, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, апеляційний господарський суд бере до уваги таке.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Доказів, що б доводили винятковість обставин для зменшення стягнення пені відповідачем не надано. Принцип змагальності передбачає, що кожна сторона повинна довести суду обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічні правові висновки викладені, зокрема у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19).

Також, з`ясовано, що з поставленої вартості товару на загальну суму 13 060 176,53 грн. відповідач за поставлений товар сплатив 8 823 700,00 грн., а з розміру залишкової заборгованості (4 236 476,53 грн.) позивачем нараховано штрафні санкції на загальну суму 373 767,54 грн., що більш як в десять разів менше неоплаченої суми поставленого товару.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем клопотання про зменшення розміру пені не заявлялось, хоча відповідач мав таке право, а тому покликання на необхідність зменшення розміру пені судом відхиляється.

З огляду на вищезазначене суд апеляційної інстанції не вбачає очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум пені, а її розмір вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судом першої інстанції.

У зв`язку з цим відхиляються доводи апелянта в цій частині.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги .

З огляду на наведене, аргументи, викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу про заперечення доводів апеляційної скарги є такими, що відповідають встановленим обставинам по справі в частині стягнення основної заборгованості та пені в розмірі 193 193,76 грн.

Водночас, апелянтом спростовано висновки суду першої інстанції в частині 180 573,78 грн., які являються подвійним притягненням до цивільно-правової відповідальності за одне і те саме правопорушення, що тягне за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та відмові в позові в цій частині.

Тому апеляційна скарга ТОВ Захід-Агротранс підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 180 573,78 грн. - скасуванню.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 11 ст. 129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та часткове скасування рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 66 445,07 грн. за різницею суми судового збору, яка підлягає стягненню з позивача на користь відповідача за часткове задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Захід-Агротранс б/н від 12.02.2020 частково задоволити.

Скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.01.2020 в справі №921/634/19 в частині задоволення позову товариства з обмеженою відповідальністю Магістр-Д до товариства з обмеженою відповідальністю Захід-Агротранс про стягнення 180 573,78 грн.

В цій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В решті рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.01.2020 в справі №921/634/19 залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Захід-Агротранс ( 79067, м. Львів, вул. Богданівська, 15-А, код ЄДРПОУ - 38422892 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Магістр-Д ( 46006, м. Тернопіль, вул. Острозького, 47а, код ЄДРПОУ - 21141124 ) 66 445,07 грн. судового збору за подання позовної заяви.

Місцевому господарському суду видати накази в порядку ст. 327 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: Бойко С.М.

Судді: Матущак О.І.

Якімець Г.Г.

Повний текст постанови складено 21.09.2020.