Постанова
від 21.09.2020 по справі 915/1222/19
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД


П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1222/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Разюк Г.П., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - не з`явився;

від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв - не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс", м. Миколаїв - адвокат Семенов І.В. за довіреністю від 03.02.2020 року № 10;

від Дитячо-юнацького спортивно-оздоровчого комплексу, м. Миколаїв - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс", м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 року, м. Миколаїв, суддя Семенчук Н.О., повний текст рішення складено 02.12.2019 року

у справі № 915/1222/19

за позовом Першого заступника прокурора Миколаївської області, м. Миколаїв в інтересах держави

до відповідачів Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс", м. Миколаїв

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Дитячо-юнацького спортивно-оздоровчого комплексу, м. Миколаїв

про визнання незаконним рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсними договорів оренди землі, повернення земельних ділянок площею 92015 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві та площею 33098 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В квітні 2019 року Перший заступник прокурора Миколаївської області, м. Миколаїв звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс", м. Миколаїв, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Дитячо-юнацького спортивно-оздоровчого комплексу, м. Миколаїв, в якій просив суд:

- визнати незаконними та скасувати пункти 2, 2.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013 року № 29/43, якими затверджено проект землеустрою та надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" земельну ділянку площею 125113 кв.м, у тому числі ділянка № 1 площею 33098 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 та ділянка № 2 площею 92015 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу;

- визнати недійсним укладений між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" договір оренди землі від 14.11.2013 року №9729 щодо ділянки площею 92015 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві, який 21.11.2013 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис № 3538966;

- визнати недійсним укладений між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" договір оренди землі від 14.11.2013 року №9730 щодо ділянки площею 33098 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві, який 21.11.2013 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис №3549998;

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 92015 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві;

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 33098 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві;

- відшкодувати прокуратурі за рахунок відповідачів судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні пункти рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013 року № 29/43, якими затверджено проект землеустрою та надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" земельну ділянку площею 125113 кв.м, у тому числі ділянка № 1 площею 33098 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 та ділянка № 2 площею 92015 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу, суперечать приписам чинного законодавства України щодо правового режиму земель, а тому підлягають скасуванню, і як наслідок укладені на їх підставі договори оренди також підлягають визнанню недійсними, а земельні ділянки, передані за ними - поверненню у розпорядження територіальної громади.

31.05.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс", м.Миколаїв звернулось до Господарського суду Миколаївської області з заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2019 року до участі у праві № 915/1222/19 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет, на стороні позивача, було залучено Дитячо-юнацький спортивно-оздоровчий комплекс, м.Миколаїв.

06.08.2019 року Миколаївська міська рада, м. Миколаїв також звернулась до Господарського суду Миколаївської області з клопотанням про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 року у справі №915/1222/19 (суддя Семенчук Н.О.) (з урахуванням ухвали про виправлення описки) позовну заяву задоволено повністю; визнано незаконними та скасовано пункти 2, 2.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013 року № 29/43, якими затверджено проект землеустрою та надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" земельну ділянку площею 125113 кв.м, у тому числі ділянка №1 площею 33098 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 та ділянка №2 площею 92015 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу; визнано недійсним укладений між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" договір оренди землі від 14.11.2013 року № 9729 щодо ділянки площею 92015 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві, який 21.11.2013 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис №3538966; визнано недійсним укладений між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" договір оренди землі від 14.11.2013 року № 9730 щодо ділянки площею 33098 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві, який 21.11.2013 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис № 3549998; Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 92015 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві; Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 33098 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві; стягнуто з Миколаївської міської ради на користь Прокуратури Миколаївської області суму судового збору в розмірі 3 842 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" на користь Прокуратури Миколаївської області суму судового збору в розмірі 424 936,60 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи, при цьому, порушення інтересів територіальної громади міста відбулось внаслідок незаконних дій органу місцевого самоврядування, тобто прокурор правомірно звернувся із зазначеним позовом як самостійний позивач в інтересах держави, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, яка є власником спірних земельних ділянок, з урахуванням чого задовольнив позовні вимоги в повному обсязі. При цьому задовольняючи позовні вимоги, суд зазначив, що строк позовної давності в даному випадку не пропущено, оскільки відповідачами не надано належних та допустимих доказів обізнаності прокурора з фактом наявності порушень оскаржуваним рішенням інтересів територіальної громади та об`єктивної можливості прокурора дізнатись про такі порушення у 2013 році.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс", м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 року у справі № 915/1222/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Першого заступника прокурора Миколаївської області, м. Миколаїв в інтересах держави до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс", м. Миколаїв, судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме, скаржник зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність у прокурора процесуальної дієздатності у справі, оскільки прокурор має право звернутися до Господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому, у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

При цьому, скаржник зазначає, що прокурором у цій справі безпідставно не зазначено орган, а саме Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, який уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої (яких) подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу. А суд, в свою чергу, при вирішенні спору перевірив та не встановив наявність виключного випадку для подання позову Першим заступником прокурора Миколаївської області в інтересах держави. Зокрема, не з`ясував який суб`єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави або ж, що такий суб`єкт владних повноважень відсутній (Постанова ВС від 24.10.2018 року у справі 304/1196/16-ц).

У даній справі, за твердженням скаржника, судом першої інстанції не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, яке є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави.

Одночасно скаржник звертає увагу, що обставини дотримання прокурором встановленої ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом не залежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів ст. 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган держави (за його наявності), виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутись до суду з метою захисту інтересів держави. Таким чином, іншою необхідною умовою для здійснення прокурором представництва інтересів держави, у відповідності до приписів ст. 23 Закону України Про прокуратуру , є виконання прокурором обов`язку попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (ч. 6 ст. 23 Закону України Про прокуратуру ). Тобто, виходячи зі змісту даної норми, наявність належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів попереднього звернення прокурора до відповідного суб`єкта владних повноважень є обов`язковою умовою, за якої можливий судовий розгляд позову прокурора, і виключно у разі її дотримання прокурор набуває відповідних процесуальних повноважень (процесуальної дієздатності). Однак судом першої інстанції дотримання вищезазначених положень нормативно-правових актів щодо здійснення представництва прокурором інтересів держави досліджено не було, що призвело до помилкового висновку про належність повноважень при зверненні до суду прокурором в якості самостійного позивача.

Також скаржник зазначає, що з матеріалів справи не вбачається, що ані Миколаївською міською радою, ані Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області вживались заходи щодо повернення земельної ділянки, запити, листи до прокуратури не направлялись, доказів виявлення наміру захищати інтереси держави матеріали справи не містять. Також в матеріалах справи відсутні докази листування, інформування суб`єкта владних повноважень про намір прокурором здійснити представництво інтересів держави, а також відсутні докази, що таке представництво здійснюється неналежним чином відповідним суб`єктом владних повноважень. Тобто, матеріали справи не містять доказів виконання прокурором приписів ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , а саме попереднього, до звернення до суду, повідомлення про намір звернення до суду з позовом відповідного суб`єкта владних повноважень.

Щодо строку позовної давності та висновку суду про відсутність доказів обізнаності прокурора про оспорювані рішення Міськради та об`єктивної можливості прокурора дізнатись про них в 2013 році, скаржник зазначає, що оскаржуване прокурором рішення міської ради датовано 27.06.2013 роком, а Договори оренди земельних ділянок, про визнання недійсними яких просить Прокурор, датовані 14.11.2013 роком. При цьому, під час розгляду та прийняття вже безпосередньо оскаржуваного Рішення № 29/43 з наданої Миколаївською міською радою стенограми засідання 29-ї сесії Миколаївської міської ради VI скликання, вбачається, що представник прокуратури - а саме, прокурор міста Миколаєва Палій Юрій Васильович - був присутній на сесії міської ради 27.06.2013 року, крім того Миколаївська міська рада надсилала копії відповідних рішень присутнім на сесії особам, тобто прокуратура дізналася про оскаржуване рішення в день його прийняття - 27.06.2013 року і тому позовні вимоги у даній справі заявлені прокуратурою поза межами строку позовної давності.

Також скаржник зауважує, що оскаржуване рішення є у відкритому доступі, а договори укладені на підставі нього були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у листопаді 2013 року і з тих пір, інформація про ці договори доступна для будь-якої зацікавленої особи.

Крім того, скаржник зазначає, що згідно п. 9 розділу XV Конституції України, ст.1, 19, 20 Закону України Про прокуратуру , прокуратура продовжувала виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі за відповідністю актів, які видаються всіма органами, положенням Конституції та законів України. Відповідно до ст. 8, 20 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, прокурор був наділений правом вимагати будь-які рішення для перевірки, витребувати документи, отримувати довідки, проводити перевірки, вносити подання або протест на рішення місцевих рад, звертатися до суду тощо. Отже, враховуючи положення Закону України Про прокуратуру та обізнаність прокурора про прийняте Миколаївською міською радою рішення, прокурор мав можливість здійснити перевірку правомірності оскаржуваного рішення з власної ініціативи та звернутися до суду з відповідним позовом в межах позовної давності. Таке право прокурора також підтверджується п.п. 3, 4 наказу Генерального прокурора України від 07.11.2012 року № 3гн Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, на думку відповідача-2, прокурор міг дізнатись про порушення прав держави, на захист яких подано позов, одразу після винесення оскаржуваних рішень міської ради та передачі земельної ділянки відповідачеві та подати позов в межах позовної давності. Будь-яких доказів про поважність причин пропуску строку позовної давності матеріали справи не містять.

Що стосується доводів прокурора, які були підтримані судом першої інстанції з приводу порушення вимог правового режиму використання земель, встановленого Генеральним планом міста Миколаєва, затвердженим рішенням Миколаївської міської ради № 35/18 від 18.06.2009 року, Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради № 15/ 41 від 17.10.2003 року; пунктів 5.1, 5.2 розділу 5, пункту 10.4 розділу 10 Державних будівельних норм 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**", затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури № 44 від 17.04.1992 року, ст. 48 Закону України "Про охорону земель", ст. 25, 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст. 1 Закону України "Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах", ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України щодо режиму використання території санітарно-захисної зони зелених насаджень, то скаржник зазначає, що у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду містяться рішення відповідних органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування про його погодження та можливість передачі спірних земельних ділянок в оренду, які суд першої інстанції проігнорував.

При цьому, скаржник зауважує, що суд першої інстанції в своєму рішенні абсолютно по-різному оцінює один і той самий доказ - План зонування території міста Миколаєва. затверджений рішенням Миколаївської міської ради №3 6/13 від 17.05.2018 року - та надає йому різну правову оцінку, що є суттєвим порушеннями процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, оскільки приймаючи рішення і оцінюючи законність рішень міської ради, які були прийняті у 2013 році, суд застосував норми Плану зонування території міста Миколаєва, затверджений рішенням Миколаївської міської ради № 36/13 від 17.05.2018 року, який був затверджений у 2018 році - тобто через 5 років після прийняття оспорюваного рішення міської ради.

Крім того, як стверджує скаржник, зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, оскільки в 2009 році при прийнятті оспорюваного Рішення Миколаївської міської ради жодних обмежень для передачі земельних ділянок в оренду Відповідачу-2 не існувало, хоча Генеральний план міста Миколаєва протягом 2009-2019 року не змінювався, а План зонування 2018 року був прийнятий на основі Генерального плану 2009 відповідно до ст.18 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності .

Також, скаржник посилається на те, що при прийнятті рішення, суд не врахував принцип належного врядування, який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та у належний і якомога більш послідовний спосіб; принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була би рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило би загальним. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

При цьому, всупереч вказаного принципу, звертаючись до суду із позовом на захист інтересів держави і зазначаючи, що таке звернення спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання стосовно розпорядження землями, що належать державі, прокурор не зазначив, у чому саме полягає шкода державі завдана спірним рішенням та укладеним договором оренди, ані прокурором ані судом не враховано належного та своєчасного надходження плати за користування земельною ділянкою відповідачем-2, чи було позбавлено права на неї іншого потенційного землекористувача, передана в оренду земельна ділянка відповідно до закону не може використовуватись з метою, наведеною у договорі оренди, а також, яким чином буде змінено наявну ситуацію в бік державних/суспільних інтересів щодо використання земельної ділянки у разі задоволення позовних вимог. Крім того, спірні земельні ділянки із комунальної власності не вибували.

Окрім іншого, скаржник в апеляційній скарзі посилається на низку порушень судом першої інстанції норм процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції було неправомірно залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самосійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Дитячо-юнацький спортивно-оздоровчий комплекс, м. Миколаїв, оскільки вказана особа не має жодних прав на земельні ділянки, права оренди на земельні ділянки, які оспорюються прокурором.

Так, позивач в позовній заяві (абз. 3, 4, стор. 6) зазначає, що оскаржуване рішення Миколаївської міської ради нібито порушує права Спорткомплексу та позбавляє останнього можливості вільно користуватись майном - картинг-трасою яка належить до об`єктів комунальної власності, розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 за адресою: м. Миколаїв, проспект Корабелів 2-Б та перебуває на балансі Спорткомплексу, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.03.2019 року (Додаток 5 до Позовної заяви).

При цьому, в листі виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.03.2019 року № 1066 зазначено, що до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва належить картинг за адресою проспект Корабелів 1/1, який обліковується на балансі КДЮСШ ОЛІМП від імені і в інтересах якого діє Управління у справах фізичної культури та спорту Міськради, а серед об`єктів комунальної власності картинг по проспекту Корабелів 2-б відсутній.

До того ж, як стверджує скаржник, ним було здійснено запит за відповідними критеріями пошуку щодо Спорткомплексу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і сформував відповідну інформаційну довідку (надалі - Довідка, Додаток до Письмових заперечень щодо залучення третьої особи). В свою чергу, зі змісту Довідки вбачається, що єдиним нерухомим майном, яким на праві постійного користування володіє Спорткомплекс є земельна ділянка комунальної форми власності з кадастровим номером 4810136600:07:045:0007, площею 0,9 га., яка призначена для благоустрою з організацією спортивно-розважального комплексу за адресою: Богоявленський проспект, 325, Миколаїв, Миколаївська область, 54000. Відповідно до відомостей з ресурсу Публічної кадастрової карти України вищевказана земельна ділянка розташована на значній відстані (1 км. 250 м.) від земельної ділянки, яка орендується Відповідачем-2 і права оренди якої оскаржується Позивачем.

Також скаржник посилається на неправильний розподіл судом першої інстанції суми судового збору між відповідачами, а саме зауважує, що в повному тексті рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 року судовий збір у розмірі 428 778,60 грн. стягнуто з Відповідачів порівну. Разом з тим, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.12.2019 року виправлено описку в пп. 7,8 Резолютивної частини Рішення та перерозподілено судовий збір наступним чином: - стягнути з Миколаївської міської ради суму судового збору в розмірі 3 842,00 грн.; - стягнути з ТОВ Нерейінтертранс суму судового збору в розмірі 424 936,60 грн.

При цьому, скаржник зауважує, що відповідно до п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України у разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. Отже, суд мав покласти сплачений прокуратурою при поданні позову судовий збір у розмірі 428 778,60 грн. на відповідачів порівну.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Нерейінтертранс , м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 року у справі № 915/1222/19, справу призначено до судового розгляду.

10.02.2020 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв надійшла заява, в якій відповідач-1 вказав, що проти задоволення апеляційної скарги не заперечує та просив суд розгляд справи здійснювати за відсутності його представника. Судовою колегією зазначене клопотання було розглянуто та задоволено.

Також, 10.02.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від прокуратури Миколаївської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Нерейінтертранс , м. Миколаїв залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 року у справі № 915/1222/19 залишити без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

У відзиві прокурор зазначає, що вірною є позиція суду стосовно наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, оскільки позов прокурором пред`явлено відповідно до приписів ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням положень ст. 143 Конституції України, ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

При цьому, безпосередність звернення прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, цілком правомірно обґрунтовується незаконним розпорядженням землею Миколаївською міською радою, як органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді міста, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися землею, яка їй належить. Таким чином, прокурором правомірно заявлено відповідний позов, а Миколаївську міську раду визначено одним із відповідачів у цій справі, позаяк іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади м. Миколаєва, виходячи із спірних правовідносин, не існує. Вказане узгоджується з позицією, викладеною Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду у своїй постанові від 07.11.2018 року у справі № 916/749/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 року у справі № 698/119/18.

Не заслуговують на увагу, за посиланням прокурора, твердження скаржника щодо невірного визначення прокурором органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, оскільки, на його думку, належним позивачем у цій справі має бути територіальний орган Держгеокадастру.

Так відповідно до п.п. 3 п. 6 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області , затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, територіальні органи Держгеокадастру мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Повноваження щодо звернення до суду з іншими позовними вимогами у Головних управлінь Держгеокадастру в областях, як у органу контролю, відсутні.

Ураховуючи викладене, в силу положень ст. 19 Конституції України та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області позбавлене права на звернення до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними договорів оренди землі та повернення земельних ділянок законному власнику - територіальній громаді міста Миколаєва. Отже, відповідно до ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , оскільки у даному спорі орган місцевого самоврядування, який за законом зобов`язаний захищати інтереси членів територіальної громади, не здійснював належним чином своїх функцій, порушив ці інтереси, та є відповідачем у справі, на захист інтересів держави до суду звернувся прокурор, а тому доводи скаржника щодо відсутності у прокурора процесуальної дієздатності у справі є безпідставними.

Також на думку прокурора, необґрунтованою є позиція товариства про звернення прокурора до суду із порушенням позовної давності, оскільки присутній на засіданні міської ради прокурор не міг зі змісту оскаржуваних рішень довідатись про їх незаконність та порушення інтересів територіальної громади міста Миколаєва. Довідатися про незаконність передачі землі в оренду прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всієї містобудівної та землевпорядної документації, отримання додаткових відомостей тощо.

При цьому, згідно з п.п 6, 8 наказу Генерального прокурора України № 3гн від 07.11.2012 року Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів (який діяв, на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено обов`язок прокурора на проведення перевірок лише на підставі мотивованих постанов, за заявами та іншими повідомленнями, в тому числі у засобах масової інформації, про порушення законів, матеріалами контролюючих або правоохоронних органів, а також з власної ініціативи за наявності даних про порушення закону, зокрема за результатами вивчення статистичних та оперативних даних, аналітичних досліджень, кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справ. Виключити з практики роботи випадки підміни діяльності контролюючих органів.

Таким чином, у прокурора могло виникнути право на проведення перевірки щодо прийнятих Миколаївською міською радою спірних рішень лише у випадку надходження заяви чи повідомлення про порушення законності та за наявності приводів (наявності у прокурора даних про порушення закону).

Проте, заяви та повідомлення, а також інші дані про порушення законності при відведенні спірних земель в оренду та у власність на підставі спірних рішень Миколаївської міської ради до органів прокуратури не надходили.

Отже, підстав для проведення перевірки щодо законності передачі в оренду спірних земель у прокурора не було. Таким чином, прокурор не мав можливості з об`єктивних причин виявити вказані порушення у 2013 році.

При цьому, за твердженням прокурора, про вказані в позові порушення закону органам прокуратури стало відомо у жовтні 2018 року під час опрацювання статті, розміщеної 18.10.2018 року в мережі Інтернет за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 (роздруківка статті долучена до матеріалів справи).

Безпідставним, на думку прокурора, є також посилання скаржника на факт скерування копії оскаржуваного рішення на адресу прокуратури. Так, копія аркушу розсилки рішення міської ради № 29/43 від 27.06.2013 року, у якому зазначено перелік органів влади, яким вирішено надіслати відповідне рішення ради, надана до суду відповідачем, не містить відмітки про отримання органами прокуратури такого рішення, а тому не може слугувати належним доказом на підтвердження початку перебігу строку позовної давності.

Щодо суті позовних вимог прокурор зауважив, що ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України, якою визначено порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування, передбачено, що його невідповідність проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів є підставою для відмови у його затвердженні. Спірним рішенням Миколаївської міської ради затверджено проект землеустрою та надано в оренду відповідачу-2 земельну ділянку площею 125113 кв.м, у тому числі площею 33098 кв.м та площею 92015 кв.м, для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу, визначивши функціональне призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій. Проте, таке розпорядження міською радою спірними земельними ділянками шляхом затвердження проекту землеустрою оскаржуваним рішенням та укладення на його підставі договорів оренди відбулось із порушенням вимог містобудівного законодавства.

Так, ст. 48 Закону України Про охорону земель передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Статтями 25, 26 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності установлено, що режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Містобудівною документацією, діючою на момент прийняття міською радою пунктів 2, 2.2 розділу 1 рішення від 27.06.2013 року № 29/43, є генеральний план міста Миколаєва, затверджений рішенням Миколаївської міської ради № 35/18 від 18.06.2009 року.

За інформацією управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 14.01.2019, наявною в матеріалах справи, згідно Генерального плану, земельна ділянка площею 33098 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 належить до території зелених насаджень спеціального призначення, а ділянка площею 92015 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 - до території спортивних споруд.

Згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва (далі - Правила), затвердженими рішенням Миколаївської міської ради № 15/41 від 17.10.2003 року ділянка площею 33098 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 належить до санітарно-захисної зони, а ділянка площею 92015 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 - частково до зони розміщення спортивних споруд та до санітарно-захисної зони. Відповідно до пояснювальної записки до Правил, санітарно-захисні зони (СЗЗ) та зони спортивних комплексів загальноміського та районного значення (СК) за функціональною класифікацією належать до озеленених територій та територій невиробничої діяльності.

Розміщення будинків, споруд та комунікацій на землях зелених зон міста (якщо об`єкти які проектуються, не призначені для відпочинку спорту або обслуговування приміського лісового господарства), відповідно до підпункту б пункту І 0.4 розділу 1 О ДБН 360-92**, забороняється.

У свою чергу, будівельні норми відповідно до ст. 1 Закону України Про будівельні норми є обов`язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури. Більш того, Законом України Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянка рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах встановлено мораторій на зміну цільового призначення і забудови окремих земельних ділянок рекреаційного призначення (зелених зон, зелених насаджень, об`єктів фізичної культури і спорту).

З урахуванням зазначених приписів законодавства та положень містобудівної документації, на думку прокурора, міська рада, відповідно до вимог ч. 3, 13 ст. 123 Земельного кодексу України, не мала права передавати спірні земельні ділянки у користування для цілей, визначених оспорюваними рішенням та договорами оренди, а саме для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу.

Також прокурор зауважує, що невідповідність цільового призначення земельної ділянки проектним рішенням, визначених у містобудівних документаціях, підтверджено також інформацією Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 14.01.2019 року № 17-4931. При цьому, наявність висновків органів, якими погоджено відведення спірної земельної ділянки, не є безумовною підставою для того, щоб вважати оскаржуване рішення Миколаївської міської ради та укладені на його підставі договори оренди земель такими, що прийняті у відповідності з вимогами законодавства, оскільки не змінюють законодавчо встановлені повноваження Миколаївської міської ради, як власника земельної ділянки, та порядок відведення землі.

Щодо твердження скаржника про неврахування судом принципу належного урядування , прокурор зауважує, що державні органи, які не впроваджують або недотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Також, на думку прокурора, помилковим є твердження скаржника щодо безпідставного залучення судом до участі у справі Дитячо-юнацького спортивно-оздоровчого комплексу, оскільки відповідно до картографічних матеріалів, що містяться у проекті землеустрою, поданих прокурором до суду разом з позовом, на земельній ділянці площею 92015 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 розміщено картинг-трасу площею 16551 кв.м, що належить до об`єктів комунальної власності та перебуває на балансі Дитячо-юнацького спортивно-оздоровчого комплексу. Вказане підтверджується наявною у матеріалах справи інформацією виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20.03.2019 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 року апеляційне провадження у справі № 915/1222/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Нерейінтертранс , м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 року було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

21.07.2020 року з Єдиного державного реєстру судових рішень Південно-західному апеляційному господарському суду стало відомо про оприлюднення 20.07.2020 року повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, в зв`язку з чим ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2020 року провадження у справі № 915/1222/19 було поновлено з 21.09.2020 року, справу призначено до судового розгляду.

18.09.2020 року електронною поштою та поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від скаржника надійшли письмові пояснення у справі, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, в яких скаржник, окрім викладеного в апеляційній скарзі, зазначив, що з огляду на висновок ВП ВС та відсутність в матеріалах цю справи належних та допустимих доказів, які підтверджують звернення прокурора до відповідача-1 або іншого компетентного органу, перед подачею позову, з листом про порушення інтересів держави, необхідністю призначення перевірки фактів порушення законодавства України, виявлених позивачем та вчинення дій для виправлення ситуації, скаржник вважає, що у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в суді. Проте, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи в частині підтвердження повноважень прокурора. У разі якби суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права і не допустив би порушень процесуального права, при розгляді цієї справи, суд першої інстанції повинен був залишити позов прокурора без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

21.09.2020 року електронною поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв надійшло клопотання, в якому відповідач-1 зазначив, що підтримує апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс", м. Миколаїв та просив суд розглядати справу за відсутності його представника. Судовою колегією вказане клопотання було розглянуто та задоволено.

Дитячо-юнацький спортивно-оздоровчий комплекс, м. Миколаїв, як третя особа у справі, своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу, в строк визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали суду про поновлення провадження у справі та призначення справи до розгляду, про причини неявки в судове засідання не повідомили, будь-яких заяв чи клопотань суду не надали (окрім клопотання відповідача-2 про розгляд справи за відсутності його представника, яке судовою колегією було задоволено).

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав особи, яка з`явилася до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс", м. Миколаїв підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 року у справі № 915/1222/19 не відповідає вимогам чинного законодавства України, і наявні підстави для його скасування з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 10.09.2007 року (т. 1 а.с. 91) Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" є власником земельної ділянки площею 82084 кв.м. по пр. Корабелів, 2-б у м. Миколаєві на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 302 від 27.04.2007 року.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.12.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" є власником нежитлового об`єкта по пр. Корабелів, 2-б у м. Миколаєві на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради №1240 від 22.11.2011 року (т. 1 а.с. 90)

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 31.10.2012 року (т. 1 а.с. 92) Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" є власником земельної ділянки площею 1,0150 га по пр. Корабелів, 2-б у м. Миколаєві на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1638 від 05.07.2012 року.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 31.10.2012 року (т. 1 а.с. 93) Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" є власником земельної ділянки площею 10,2815 га по пр. Корабелів, 2-б у м. Миколаєві на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1635 від 05.07.2012 року.

15.02.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" звернулось до Миколаївської міської ради з заявою від 14.02.2013 року про надання в оренду додатково земельної ділянки орієнтовною площею 16 га для обслуговування та реконструкції морського терміналу (т. 1 а.с. 81)

Листом № 17-602 від 15.02.2013 року Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради, адресованим Виконкому міської ради, розглянувши звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" та надані матеріали, вважало за можливе погодити додаткове відведення земельної ділянки площею 16 га для реконструкції та обслуговування морського терміналу по пр. Корабелів, 2-б (т. 1 а.с. 80).

04.04.2013 року Миколаївська міська рада прийняла рішення № 27/34, п. 91 розділу 1 якого було надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 160 000 кв.м. із земель комунальної власності по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві (т. 1 а.с. 79).

Фізичною особою-підприємцем Дробот Тетяною Василівною на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" для розширення та обслуговування існуючого морського термінала по просп. Корабелів, 2-Б в Корабельному районі м. Миколаєва (т. 1 а.с. 21-22).

Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради розглянуло проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс", розроблений Фізичною особою-підприємцем Дробот Т.В., та висновком № 17-602/2 від 30.05.2013 року погодило його, зазначивши, що вважає за можливе надати за рахунок земель комунальної власності в оренду названому землекористувачу земельну ділянку загальною площею 12,5113 га (в тому числі: ділянка №1 площею 3,3098 га та ділянка № 2 площею 9,2015 га) для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу по пр. Корабелів, 2-б у Корабельному районі м. Миколаєва. Земельна ділянка №2 площею 9,2015 га має обмеження у використанні відповідно до "Переліку обмежень щодо використання земельної ділянки": на частину земельної ділянки площею 0,0234 га діє охоронна зона навколо (вздовж об`єкта зв`язку - код 01.04; на частину земельної ділянки площею 2,0100 га діє охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи - код 01.05; на частину земельної ділянки площею 0,4939 га діє охоронна зона навколо інженерних комунікацій (водопровід) - код 01.08 (т. 1 а.с. 22).

Управління Держземагентства у Миколаївському районі Миколаївської області розглянуло проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс", розроблений Фізичною особою-підприємцем Дробот Т.В., та листом № 114 від 30.05.2013 року (т. 1 а.с. 23) погодило його, зазначивши, що вважає за можливе відвести земельні ділянки ТОВ "Нерейінтертранс" загальною площею 12,5113 га, з них: 12,5113 га - відкриті землі без рослинного покриву або незначним рослинним покривом (інші), за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з віднесенням їх до земель для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (ділянка №1 площею 3,3098 га - землі що використовуються для транспорту (під проїздами, проходами та площадками) та ділянка №2 площею 9,2015 га - землі що використовуються для транспорту (під проїздами, проходами та площадками), для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу по пр. Корабелів, 2-б у Корабельному районі м. Миколаєва. Земельна ділянка № 2 має обмеження у використанні згідно КООВЗД:

- охоронні зони, типу 01.01.05 - "охоронна зона навколо (вздовж) об`єктів енергетичної системи", на частину земельної ділянки площею 2,0100 га;

- охоронні зони, типу 01.01.08 - "охоронна зона навколо інженерних комунікацій" (водопровід), на частину земельної ділянки площею 0,4939 га;

- охоронні зони, типу 01.01.04 - "охоронна зона (вздовж) об`єктів зв`язку", на частину земельної ділянки площею 0,0234 га.

Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради розглянуло проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс", розроблений Фізичною особою-підприємцем Дробот Т.В., та висновком № 02-18/457 від 01.06.2013 року (т . 1 а.с.23 зв.б.) погодило його, зазначивши, що вважає за можливе надати за рахунок земель комунальної власності в оренду названому землекористувачу земельну ділянку загальною площею 12,5113 га, в тому числі: ділянка № 1 площею 3,3098 га та ділянка № 2 площею 9,2015 га, з віднесенням їх до інших земель транспорту (в тому числі 12,5113 га - під проїздами, проходами та площадками) для розширення та обслуговування існуючого морського термінала по пр. Корабелів, 2-б у Корабельному районі м. Миколаєва. Земельна ділянка № 2 площею 9,2015 га має обмеження у використанні:

- охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта зв`язку на площу 0,0234 га (код 01.04 відповідно до "Переліку обмежень щодо використання земельної ділянки";

- охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи на площу 2,0100 га (код 01.05 відповідно до "Переліку обмежень щодо використання земельної ділянки");

- охоронна зона навколо інженерних комунікацій (водопровід) на площу 0,4939 га (код 01.08 відповідно до "Переліку обмежень щодо використання земельної ділянки").

27.06.2013 року рішенням Миколаївської міської ради № 29/43 "Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради і виконкому міської ради по Корабельному району м.Миколаєва", зокрема, п. 2, 2.2 розділу 1, вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду загальною площею 125113 кв.м, у тому числі: земельна ділянка № 1 (кадастровий номер 4810136600:07:003:0005) площею 33098 кв.м - під проїздами, проходами та площадками; земельна ділянка № 2 (кадастровий номер 4810136600:07:003:0006) 92015 кв.м - під проїздами, проходами та площадками, із земель комунальної власності, зарахувавши їх до земель транспорту (за функціональним призначенням - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій), для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу по просп. Корабелів, 2-б;

- передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" в оренду строком на 20 років земельну ділянку площею 125113 кв.м для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу по пр. Корабелів, 2-б.

Зазначеним рішенням Миколаївської міської ради, зокрема, зобов`язано землекористувачів:

- замовити виготовлення технічної документації по винесенню меж земельних ділянок на місцевість;

- замовити виготовлення та здати в управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради технічну документацію на складання державного акта на право постійного користування землею;

- для укладання договору оренди земельної ділянки звернутися до управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради.

14.11.2013 року між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" (орендар) укладено договір оренди землі №9729 (далі - Договір оренди № 9729), відповідно до п. 1.1 якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 27.06.2013 року № 29/43 передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" приймає в оренду земельну ділянку для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу по пр. Корабелів, 2-б /Корабельний район/ (т.1 а.с. 27-28).

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди № 9729 в оренду передається земельна ділянка площею 92015 кв.м. під проходами, проїздами та площадками (за функціональним призначенням - землі, що використовуються для транспорту та зв`язку), із земельної ділянки загальною площею 125 113 кв.м, без права передачі її в суборенду (кадастровий №4810136600:07:003:0006).

Відповідно до п. 2.2 Договору оренди № 9729 земельна ділянка вільна від забудови.

Відповідно до п. 2.4 Договору оренди № 9729 нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 31.05.2013 року за № 847 становить 11 202 826,25 грн.

Відповідно до п. 3.1 Договору оренди № 9729 договір діє протягом 20 років з дати його укладення (до 14.11.2033 року). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за шість місяців до спливу строку договору оренди. Підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця.

Відповідно до п. 4.2 Договору оренди № 9729 річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п. 5.1 Договору оренди № 9729 земельна ділянка передається в оренду для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу.

Відповідно до п. 5.2 Договору оренди № 9729 цільове призначення земельної ділянки: J.12.08.

Договір оренди № 9729 зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 14.11.2013 року за № 9729.

21.11.2013 року Договір оренди № 9729 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис № 3538966 (т. 1 а.с. 41).

Також, 14.11.2013 року між Миколаївською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" (орендар) укладено договір оренди землі № 9730 (далі - Договір оренди № 9730), відповідно до п. 1.1 якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 27.06.2013 року № 29/43 передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" приймає в оренду земельну ділянку для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу по пр. Корабелів, 2-б /Корабельний район/ (т. 1 а.с. 31-32).

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди № 9730 в оренду передається земельна ділянка площею 33098 кв.м. під проходами, проїздами та площадками (за функціональним призначенням - землі, що використовуються для транспорту та зв`язку), із земельної ділянки загальною площею 125 113 кв.м, без права передачі її в суборенду (кадастровий №4810136600:07:003:0005).

Відповідно до п. 2.2 Договору оренди № 9730 земельна ділянка вільна від забудови.

Відповідно до п. 2.4 Договору оренди №9 730 нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 31.05.2013 року за № 846 становить 3 663 286,64 грн.

Відповідно до п. 3.1 Договору оренди № 9730 договір діє протягом 20 років з дати його укладення (до 14.11.2033 року). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за шість місяців до спливу строку договору оренди землі. Підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця.

Відповідно до п. 4.2 Договору оренди № 9730 річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п. 5.1 Договору оренди № 9730 земельна ділянка передається в оренду для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу.

Відповідно до п. 5.2 Договору оренди № 9730 цільове призначення земельної ділянки: J.12.08.

Договір оренди № 9730 зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 14.11.2013 року за № 9730.

21.11.2013 року Договір оренди № 9730 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що вчинено запис № 3549998 (т. 1 а.с. 40).

14.01.2019 року Управління містобудування та архітектури листом № 17-4931 (т. 1 а.с. 37), адресованим Прокуратурі Миколаївської області, стосовно надання інформації щодо віднесення до зон та територій відповідно до містобудівної документації та функціонального використання земельних ділянок відповідно до наданих кадастрових даних міста (за переліком) згідно до своїх повноважень, повідомило, що земельна ділянка 1 (4810136600:07:003:0005) згідно з Генеральним планом території м. Миколаєва, затвердженим рішенням міської ради від 18.06.2009 року № 35/18, належить до території зелених насаджень спеціального призначення. Згідно Правил забудови та використання території м. Миколаєва, затвердженого рішенням міської ради від 17.10.2003 року № 15/41 - відноситься до санітарно-захисної зони. Згідно Плану зонування, затвердженого рішенням міської ради від 17.05.2018 року № 36/13 - відноситься до санітарно-захисної зони зелених насаджень (С-6) переважними та супутніми видами використання якої розміщення об`єктів водного транспорту (морський вантажний порт) не передбачено. Земельна ділянка 2 (4810136600:07:003:0006) згідно з Генеральним планом території м. Миколаєва, затвердженим рішенням міської ради від 18.06.2009 року № 35/18, належить до території спортивних споруд. Згідно Правил забудови та використання території м. Миколаєва, затвердженого рішенням міської ради від 17.10.2003 року № 15/41 - відноситься частково до санітарно-захисної зони, частково до зони розміщення спортивних споруд, частково до зони розміщення об`єктів комунального господарства. Згідно Плану зонування, затвердженого рішенням міської ради від 17.05.2018 року № 36/13 - відноситься до санітарно-захисної зони зелених насаджень (С-6) переважними та супутніми видами використання якої розміщення об`єктів водного транспорту (морський вантажний порт) не передбачено. Інша інформація відсутня.

Згідно витягу від 20.02.2019 року з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки 4810136600:07:003:0005, площею 33098 кв.м., розташованої за адресою: м. Миколаїв, пр. Корабелів, 2-б, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 6 949 256,08 грн. (т. 1 а.с. 52)

Згідно витягу від 20.02.2019 року з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки 4810136600:07:003:0006, площею 92015 кв.м., розташованої за адресою: м. Миколаїв, пр. Корабелів, 2-б, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 21 251 784,40 грн. (т. 1 а.с. 53)

Виконавчий комітет Миколаївської міської ради листом № 1066/02.02.01-40/14/19 від 20.03.2019 року, адресованим першому заступнику прокурора області прокуратури Миколаївської області, про надання інформації щодо належності картингу по пр. Корабелів, 2-б до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва з зазначенням його балансоутримувача, повідомив, що до комунальної власності територіальної громади м.Миколаєва належить картинг по пр. Корабелів, 1/1, який обліковується на балансі КДЮСШ "Олімп". Серед об`єктів комунальної власності картинг по пр. Корабелів, 2-б відсутній (т. 1 а.с. 43).

Виконавчий комітет Миколаївської міської ради листом №2899/02.02.01-40/14/19 від 18.06.2019 року (т. 1 а.с. 225) повідомив, що по договору оренди землі № 9729 від 14.11.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" за період з 14.11.2013 року до 01.06.2019 року зобов`язано було сплатити 2 888 887,54 грн., які товариством сплачені; по договору оренди землі № 9730 від 14.11.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" за період з 14.11.2013 року до 01.06.2019 року зобов`язано було сплатити 944 656,12 грн., які товариством сплачені.

Управління містобудування та архітектури листом № 17-2400/2 від 24.06.2019 року (т. 1 а.с. 244), адресованим Прокуратурі Миколаївської області, стосовно надання інформації щодо віднесення до зон та територій відповідно до містобудівної документації та функціонального використання земельної ділянки відповідно до кадастрових даних згідно своїх повноважень повідомило, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005, що розташована по пр. Корабелів, 2б згідно з Генеральним планом території м. Миколаєва, затвердженим рішенням міської ради від 18.06.2009 року № 35/18, належить до території зелених насаджень спеціального призначення. Згідно Правил забудови та використання території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17.10.2003 року № 15/41 - відноситься до санітарно-захисної зони. Згідно з Планом зонування, затвердженим рішенням міської ради від 17.05.2018 року № 36/13 - відноситься до санітарно-захисної зони зелених насаджень (С-6) переважними та супутними видами використання якої розміщення об`єктів водного транспорту (морський вантажний порт) не передбачено.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви часткового прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції.

Оскільки в даному випадку апеляційна скарга ґрунтується на доводах щодо повноважень прокурора щодо здійснення представництва інтересів держави в суді, перш ніж здійснювати апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції по суті, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 1311, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 с. 2 Закону).

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції , прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі Менчинська проти Росії ).

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст.23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру , який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави (наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою) у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтерес держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005р., заява №61517/00, п. 27).

Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Враховуючи викладене, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна постанова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі № 924/1256/17.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

При цьому, судова колегія звертає увагу, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 при вирішенні справ за позовами прокурора, який звертається до суду в інтересах держави в особі компетентного органу, необхідно враховувати таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

В даному випадку скаржник стверджує, що при зверненні з даним позовом до господарського суду прокурор не навів належного обґрунтування необхідності самостійного захисту інтересів держави та безпідставно не зазначив орган, а саме, Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, який уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої (яких) подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу.

Разом з тим, з таким твердженням скаржника погодитись неможливо з огляду на таке.

Так, предметом позову у даній справі є вимога про визнання незаконними та скасування п. 2, 2.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013 року №29/43, визнання недійсними укладених між Миколаївською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" договорів оренди землі, а також зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради спірні земельні ділянки.

При цьому, з вказаних позовних вимог вбачається, що в даному випадку спір виник щодо земельних ділянок, які є комунальною власністю та належать територіальній громаді м.Миколаєва.

Так, відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Тобто, особою, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді міста м. Миколаєва, є Миколаївська міська рада.

З огляду на що, у випадку здійснення захисту інтересів держави (місцевої громади), які пов`язані із захистом права власності на земельні ділянки територіальних громад, в суді прокурором, саме міська рада має виступати органом, в інтересах, якого має бути здійснено представництво прокурором інтересів держави.

Так, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор одним із співвідповідачів вказав Миколаївську міську раду, м. Миколаїв, оскільки рішення саме цього органу оспорюється прокурором, із зазначенням , що вказане рішення прийнято із порушенням чинного законодавства. Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, навів підставу для представництва інтересів держави.

Судова колегія погоджується із такою позицією прокурора, оскільки захист інтересів держави в особі територіальної громади м. Миколаєва має здійснювати Миколаївська міська рада, проте, саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення та підписання договорів, які прокурор вважає незаконними та такими, що порушують інтереси держави в особі територіальної громади м. Миколаєва, з огляду на що, прокурором цілком правомірно заявлено відповідний позов, а Миколаївську міську раду визначено одним із відповідачів у цій справі, позаяк іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади м. Миколаєва, виходячи із спірних правовідносин, не існує.

З огляду на що, безпосередність звернення прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, цілком правомірно обґрунтовується перевищенням Миколаївською міською радою, як органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді міста, встановлених законом меж її владних повноважень, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися землею, яка їй належить, що власне і стало підставою для звернення прокурора з цим позовом.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується із висновками суду першої інстанції, що в даному випадку прокурор належним чином підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач й відхиляє як необґрунтовані вищезазначені аргументи апеляційної скарги.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350 цс 19).

Також не можуть бути прийняті до уваги аргументи скаржника, що прокурором у цій справі безпідставно не зазначено орган, а саме, Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, який уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, оскільки, як вже зазначалось раніше, в даному випадку спір виник щодо земельних ділянок, які є комунальною власністю та належать територіальній громаді м.Миколаєва.

При цьому, відповідно до пп. 1 п. 3 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 15 основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

За змістом пп. 31 п. 4 Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно з п. 5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право: звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Таким чином, зі змісту наведених положень чинного законодавства вбачається, що до компетенції Держгеокадастру належать повноваження щодо розпорядження земельними ділянками саме сільськогосподарського призначення державної форми власності.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 року у справі № 910/5217/18, від 27.11.2019 року у справі № 911/1926/18 від 20.08.2020 року у справі № 911/2058/18.

Що стосується дотримання прокурором порядку, визначеного ст. 23 Закону України Про прокуратуру , судова колегія зазначає, що оскільки в даному випадку прокурор звернувся до суду самостійно, надсилання відповідних повідомлень, а також доведення бездіяльності органу компетентного органу, не вимагається (п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Що стосується вирішення спору по суті, судова колегія зазначає таке.

Предметом розгляду даної справи є, зокрема, вимога прокурора про визнання незаконними та скасування п. 2, 2.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013 року № 29/43, якими затверджено проект землеустрою та надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" земельну ділянку площею 125113 кв.м, у тому числі ділянка № 1 площею 33098 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 та ділянка № 2 площею 92015 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу.

При цьому, обґрунтовуючи незаконність вказаного рішення, прокурор посилається на те, що спірні пункти суперечать приписам чинного законодавства України щодо правового режиму земель.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Змісту даної норми Конституції України відповідає ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в України", якою визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти.

За приписами ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування (нормативні та інші акти) з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (ст. 80 Земельного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключною компетенцією міських рад є вирішення питань регулювання земельних відносин.

У відповідності до частин 1, 2 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення - 27.06.2013 року) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі будівництва, обслуговування та ремонту об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу).

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття спірного рішення - 27.06.2013 року) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нових земельних ділянок. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки. В такому випадку розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, уповноваженим здійснювати розпорядження цією земельною ділянкою (ч. 1). Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки) (ч. 2). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 3). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч. 4). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (ч. 6). Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (ч. 10). Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів (ч. 13).

Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону України "Про охорону земель" розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

За ст. 17 Закону України Про основи містобудування (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації з урахування планів земельно-господарського устрою (ст. 21 зазначеного Закону).

Так, рішенням Миколаївської міської ради № 15/41 від 17.10.2003 року було затверджено Правила використання та забудови території міста Миколаєва.

Рішенням Миколаївської міської ради № 35/18 від 18.06.2009 року було затверджено містобудівну документацію "Генеральний план міста Миколаєва" з розрахунковим періодом до 2031 року з урахуванням подальшого доопрацювання відповідно до рішення міської ради від 24.03.2009 року № 33/6, який є основним планувальним документом, який встановлює в інтересах населення та з врахуванням державних завдань напрямки і межі територіального розвитку населеного пункту, функціональне призначення і будівельне зонування території, містить принципові рішення щодо розміщення об`єктів загальноміського значення, організації вулично-дорожньої мережі і дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, захисту території від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони природи та історико-культурної спадщини. Генеральний план є обов`язковим документом для всіх організацій та установ, які здійснюють будівництво на території міста, а також використання землі в планувальних межах міста.

Як зазначено у листах Управління містобудування та архітектури № 17-4931 від 14.01.2019 року та № 17-2400/2 від 24.06.2019 року, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005, що розташована по пр. Корабелів, 2б згідно з Генеральним планом території м. Миколаєва, затвердженим рішенням міської ради від 18.06.2009 року № 35/18, належить до території зелених насаджень спеціального призначення. Згідно Правил забудови та використання території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17.10.2003 року № 15/41 - відноситься до санітарно-захисної зони. Земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 згідно з Генеральним планом території м.Миколаєва, затвердженим рішенням міської ради від 18.06.2009 року № 35/18, належить до території спортивних споруд. Згідно Правил забудови та використання території м.Миколаєва, затвердженого рішенням міської ради від 17.10.2003 року № 15/41 - відноситься частково до санітарно-захисної зони, частково до зони розміщення спортивних споруд, частково до зони розміщення об`єктів комунального господарства.

При цьому, відповідно до пояснювальної записки до Правил використання та забудови території міста Миколаєва, санітарно-захисні зони та зони спортивних комплексів загальноміського та районного значення за функціональною класифікацією належать до озеленених територій та територій невиробничої діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про будівельні норми", будівельні норми - затверджений суб`єктом нормування підзаконний нормативний акт технічного характеру, що містить обов`язкові вимоги у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Державними будівельними нормами 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**", затвердженими наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури № 44 від 17.04.1992 року, встановлено, що у міських і сільських поселеннях слід передбачати, як правило, безперервну систему озеленених територій та інших відкритих просторів, які у поєднанні із заміськими повинні формувати комплексну зелену зону. Зовнішні межі комплексної зеленої зони треба проводити по межах землекористувань, природних рубежах, транспортних магістралях (п.5.1). При функціональному зонуванні комплексної зеленої зони (території забудови, міста, зеленої зони) треба виділяти: озеленені території загального користування; озеленені території обмеженого користування і озеленені території спеціального призначення (п. 5.2); розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається на землях зелених зон міст, включаючи землі міських лісів, якщо об`єкти, які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства (п. 10.4, "б").

За таких обставин, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що міською радою з порушенням зазначених приписів законодавства та положень містобудівної документації прийнято п. 2, 2.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013 року№ 29/43, якими затверджено проект землеустрою та надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" земельну ділянку площею 125113 кв.м, у тому числі ділянка № 1 площею 33098 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 та ділянка № 2 площею 92015 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу.

Враховуючи викладене, вимога прокурора про визнання незаконними та скасування п. 2, 2.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013 року №29/43, якими затверджено проект землеустрою та надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс" земельну ділянку площею 125113 кв.м, у тому числі ділянка №1 площею 33098 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 та ділянка №2 площею 92015 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві для розширення та обслуговування існуючого морського терміналу, є обґрунтованою.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсними укладених на підставі вищевказаного рішення договорів оренди, судова колегія зазначає таке.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

За змістом ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтями 93 та 96 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Поняття договору оренди землі визначено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Тобто, оскільки рішення на підставі якого було укладено відповідний договорі визнається незаконним у судовому порядку, відповідно обов`язкова підстава, на якій укладається такий договір, відпадає, що автоматично тягне за собою недійсність такого договору оренди землі, з огляду на що, суд першої інстанції також дійшов цілком обґрунтованого висновку, що оскільки судом визнано недійсними та скасовано п. 2, 2.2 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013 року № 29/43, то укладені на їх підставі договори оренди землі від 14.11.2013 року № 9729 щодо ділянки площею 92015 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві, та від 14.11.2013 року № 9730 щодо ділянки площею 33098 кв.м з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві, є недійсними, з огляду на що такі вимоги прокурора, як і вимоги про повернення переданих за такими договорами земельних ділянок (які є похідними від вищезазначених вимог), є обґрунтованими.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими. Разом з тим, судова колегія зазначає, що не дивлячись на їх обґрунтованість, такі вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Так, 31.05.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс", м.Миколаїв звернулось до Господарського суду Миколаївської області з заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

За нормами ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п . 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі № 6-152цс14.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб`єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушено, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі №359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Разом з цим порівняльний аналіз змісту термінів довідався та міг довідатися , вжитих у ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень ст. 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 907/50/16).

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1)прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2)прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Наведене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 30.05.2018 року у справі №359/2012/15-ц, від 17.10.2018 року у справі № 362/44/17, від 20.11.2018 року у справі №907/50/16, від 04.12.2018 року у справі № 910/18560/16.

При цьому, для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17.02.2020 року у справі №391/1217/14-ц (провадження № 61-11197сво18).

Таким чином, оскільки в даному випадку із позовом до суду звернувся прокурор самостійно, визначальним для обчислення строку позовної давності є момент, коли про порушення прав територіальної громади довідалась або могла довідатись саме прокуратура.

Так, за твердженням прокуратури про порушення оскаржуваним рішенням інтересів держави прокуратура довідалась у жовтні 2018 року під час опрацювання статті, розміщеної 18.10.2018 року в мережі Інтернет за посиланням https://news.pn/ru/сriminal/206981, з огляду на що трирічний строк позовної давності прокурором пропущено не було.

Разом з тим, з таким твердження погодитись неможливо, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, прокуратура про наявні порушення чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення законодавства могла довідатись раніше, виходячи з наступного:

- по-перше, з наданої Миколаївською міською радою стенограми засідання 29-ї сесії Миколаївської міської ради VI скликання (т.1 а.с. 142-147), вбачається, що представник прокуратури - а саме прокурор міста Миколаєва Палій Юрій Васильович - був присутній на сесії міської ради 27.06.2013 року під час розгляду та прийняття оскаржуваного Рішення №29/43, з огляду на що, судова колегія зауважує, що про оскаржуване у справі рішення прокуратурі було відомо вже в день його прийняття;

- по-друге, матеріали справи містять докази направлення вказаного рішення на адресу прокуратури (т. 1 а.с. 150-151), крім того, судовою колегією перевірено та встановлено, що оспорюване рішення, є у відкритому доступі на офіційному сайті Миколаївської міської ради. Також судова колегія зауважує, що договори укладені на підставі нього були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у листопаді 2013 року. Вказане, на думку суду, свідчить про наявність у прокуратури можливості встановити обставини порушення таким рішенням законодавства раніше, аніж зазначено прокурором.

При цьому, посилання як суду першої інстанції, так і прокурора на те, що сам по собі факт присутності представника органів прокуратури на пленарному засіданні ради під час прийняття нею оскарженого рішення не є доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 року № 488/5027/14-ц (14-256цс18), судовою колегіє не приймається до уваги, оскільки в даному випадку із позовом до суду прокурор звернувся самостійно, з огляду на що визначальним для вирішення початку перебігу строку позовної давності має значення, коли саме прокурор довідався або міг довідатись про вказані порушення, а не відповідні органи (про що було зазначено у вищезазначеній постанові).

Крім того, як вже зазначалось раніше, доведення лише факту, через який прокурор не знав про порушення цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, є недостатнім, тобто, прокурор зобов`язаний також довести, чому про зазначені ним у позові порушення він не міг довідатись раніше.

Так, прокурор зауважує, що з тексту оспорюваного рішення не вбачається порушення вимог закону при його прийнятті. Так само, укладені на підставі оскаржуваного рішення Миколаївської міської ради договори оренди землі не містять відомостей, які б свідчили про порушення вимог законодавства. Довідатися про незаконність передачі землі в оренду прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всієї містобудівної та землевпорядної документації, отримання додаткових відомостей тощо.

Щодо вказаного, судова колегія зазначає, що згідно п. 9 розділу XV Конституції України, ст. 1, 19, 20 Закону України Про прокуратуру , прокуратура продовжувала виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів, у тому числі за відповідністю актів, які видаються всіма органами, положенням Конституції та законів України.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству. Втручання у господарську діяльність інших суб`єктів здійснюється лише у разі, якщо така діяльність суперечить чинному законодавству.

Відповідно до ст. 8, 20 Закону України Про прокуратуру від 05.11.1991 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, прокурор був наділений правом вимагати будь-які рішення для перевірки, витребувати документи, отримувати довідки, проводити перевірки, вносити подання або протест на рішення місцевих рад, звертатися до суду тощо.

Згідно з п. 6, 8 наказу Генерального прокурора України № 3гн від 07.11.2012 року "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" (який діяв, на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено обов`язок прокурора на проведення перевірок лише на підставі мотивованих постанов, за заявами та іншими повідомленнями, в тому числі у засобах масової інформації, про порушення законів, матеріалами контролюючих або правоохоронних органів, а також з власної ініціативи за наявності даних про порушення закону, зокрема за результатами вивчення статистичних та оперативних даних, аналітичних досліджень, кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справ.

Отже, враховуючи положення Закону України Про прокуратуру та обізнаність прокурора про прийняте Миколаївською міською радою рішення, прокурор мав об`єктивну можливість здійснити перевірку правомірності оскаржуваного рішення з власної ініціативи та звернутися до суду з відповідним позовом в межах позовної давності, з огляду на що посилання прокурора на те, що у прокурора могло виникнути право на проведення перевірки щодо прийнятих Миколаївською міською радою спірних рішень лише у випадку надходження заяви чи повідомлення про порушення законності та за наявності приводів (наявності у прокурора даних про порушення закону) судовою колегією не приймається до уваги, як необґрунтоване.

З урахуванням викладеного, судова колегія зауважує, що в даному випадку, прокурор міг дізнатись про порушення прав територіальної громади, на захист яких подано позов, як одразу після винесення оскаржуваних рішень міської ради та передачі земельної ділянки відповідачеві, так і впродовж визначеного законом терміну позовної давності, та подати до суду відповідний позов в межах такого строку.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне наголосити, що згідно зі ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 09.10.2018 року у справі Фонд Батьківська турбота проти України , заява № 5876/15, суд вважав несуттєвим, що прокурор нібито не знав про договір 2002 року до 2011 року. Дійсно, після укладення заявником договору у 2002 році державні органи зареєстрували його право власності на придбане майно та ця інформація була доступною у відповідному реєстрі. Іншими словами, державі було відомо або мало бути відомо про договір 2002 року та реєстрацію права власності заявника на спірне майно задовго до 2011 року. Проте держава не реагувала наступні дев`ять років.

Крім того, Суд зазначив, що сторони не заперечували, що законність права власності заявника була належним чином перевірена та підтверджена органами державної реєстрації. У зв`язку з цим Суд повторив, що помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо у разі відсутності інших конфліктуючих приватних інтересів. Іншими словами, ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава і ці помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи (див. рішення у справі Томіна та інші проти Росії (Tomina and Others v. Russia), заява № 20578/08 та 19 інших заяв, пункт 39, від 01 грудня 2016 року).

Слід зазначити, що в даній справі в публічному доступі були як оскаржуване рішення, так і укладені на його підставі договори, оскільки належним чином були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у листопаді 2013 року і з тих пір, інформація про ці договори доступна для будь-якої зацікавленої особи. Позивач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та вірогідних доказів відсутності у нього обізнаності з оскарженим рішення органу місцевого самоврядування, яке було прийнято в присутності прокурора міста.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зауважує, що в даному випадку прокурором пропущено строк позовної давності, чого судом першої інстанції враховано не було. До того ж матеріали справи взагалі не містять будь-яких доказів поважності причин пропуску прокурором строку для звернення до суду з таким позовом.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, частково знайшли свої підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, що призвело до прийняття судом першої інстанції невірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на що, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Нерейінтертранс , м.Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 року у справі № 915/1222/19 підлягає задоволенню, рішення суду - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Першого заступника прокурора Миколаївської області, м. Миколаїв в повному обсязі.

Керуючись ст. 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс", м.Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 року у справі № 915/1222/19 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 20.11.2019 року у справі №915/1222/19 - скасувати.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Першого заступника прокурора Миколаївської області, м. Миколаїв в інтересах держави до Миколаївської міської ради, м.Миколаїв, Товариства з обмеженою відповідальністю "Нерейінтертранс", м. Миколаїв про визнання незаконним та скасування пунктів рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсними договорів оренди землі, повернення земельних ділянок площею 92015 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:07:003:0006 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві та площею 33098 кв.м. з кадастровим номером 4810136600:07:003:0005 по пр. Корабелів, 2-Б у місті Миколаєві територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради в зв`язку з пропуском строку позовної давності .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України .

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 21.09.2020 року.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2020 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Г.П. Разюк А.І. Ярош

Дата ухвалення рішення21.09.2020
Оприлюднено22.09.2020

Судовий реєстр по справі —915/1222/19

Ухвала від 25.07.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

Ухвала від 12.06.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

Ухвала від 06.06.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

Ухвала від 25.05.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

Ухвала від 22.03.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

Ухвала від 31.01.2022

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Богацька Н.С.

Постанова від 12.01.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Краснов Є.В.

Ухвала від 07.12.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Краснов Є.В.

Ухвала від 25.10.2021

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Савицький Я.Ф.

Постанова від 20.10.2021

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Савицький Я.Ф.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні