Рішення

від 17.09.2020 по справі 903/365/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 вересня 2020 року Справа № 903/365/20

Господарський суду Волинської області в складі судді Дем`як В. М., за участю секретаря судового засідання Русинчук М. М., розглянувши справу

за позовом Керівника Ковельської місцевої прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі:

1) Відділу освіти, молоді та спорту Шацької райдержадміністрації Волинської області, Волинська область, смт. Шацьк

2) Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Невірковця Миколи Матвійовича, Волинська область, м. Ковель

про визнання недійсним договору в частині та повернення суми ПДВ

за участю представників учасників справи:

від позивача-1: не прибув,

від позивача-2: не прибув;

від відповідача: Крючков Віталій Олексійович, посвідчення адвоката №7 від 04.01.2012, ордер серія АС1003365;

від прокуратури: Лопоха Оксана Сергіївна, службове посвідчення №036297;

Встановив: Керівник Ковельської місцевої прокуратури Волинської області звернувся в інтересах держави в особі: Відділу освіти, молоді та спорту Шацької райдержадміністрації Волинської області; Західного офісу Держаудитслужби з позовом до Фізичної особи-підприємця Невірковця Миколи Матвійовича, в якому просить:

- визнати недійсними п. 3.1., 3.2. договору про закупівлю товарів за державні кошти №30 від 12.02.2018, укладеного між відділом освіти, молоді та спорту Шацької районної державної адміністрації та ФОП підприємця Невірковцем Миколою Матвійовичем, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;

- зобов`язати фізичну особу-підприємця Невірковця Миколу Матвійовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) повернути відділу освіти, молоді та спорту Шацької РДА (44000, смт. Шацьк, вул. Шковороди, 34, код ЄДРПОУ 20124276) сплачену за Договором про закупівлю товарів за державні кошти №30 від 12.02.2018 суму податку на додану вартість у розмірі 51330,07 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення відповідачем правових норм Податкового кодексу України, Закону України "Про публічні закупівлі".

Ухвалою суду від 28.05.2020 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 22.06.2020.

Ухвалою суду від 22.06.2020 відкладено підготовче засідання на 13.07.2020.

Ухвалою суду від 13.07.2020 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 16.09.2020.

Згідно наказу №410 від 03.09.2020 про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур, перейменовано без змін ідентифікаційних кодів юридичних осіб в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: юридична особа Прокуратура Волинської області у Волинська обласна прокуратура .

До початку розгляду справи по суті прокурор подав наказ Волинської обласної прокуратури відповідно до якого переведено прокурора Лопоху О.С. відділу ювенальної юстиції прокуратури Волинської області на посаду прокурора захисту інтересів дітей та протидії насильству Волинської обласної прокуратури з 14.09.2020.

В судовому засіданні 16.09.2020 судом постановлено ухвалу із занесенням до протоколу про оголошення в засіданні перерви до 17.09.2020 до 11:00 год.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та просить задоволити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив та просить відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд встановив таке.

05.01.2018 року на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель Prozorro оприлюднене оголошення про проведення процедури закупівлі за № UA -2018-01-05-000125-а по предмету ДК 021:2015-09110000-3 Тверде паливо (торфобрикет) на загальну суму 407 140,00 грн.

Пропозиції по лоту-1 - тверде паливо (торфобрикет) надало 4 учасника: відповідач з ціновою пропозицією 380 904,00 грн та ПП ПС Компані із ціновою пропозицією 407 120,00 грн., ФОП Міщук В.В. із ціновою пропозицією 394892 грн. та ДП Волиньторф із ціновою пропозицією 407 120,00 грн. переможцем даної закупівлі визначено ФОП Невірковця М.М., оскільки останнім подано найнижчу цінову пропозицію.

12.02.2018 між позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) укладено договір № 30 про закупівлю товарів за державні кошти, за п. 1.1. - 1.4. якого постачальник зобов`язується у 2018 році поставити замовникові товар - (торфобрикет), за цінами, визначеними у специфікації, що додається до договору про закупівлю його невід`ємною частиною, а замовник - прийняти і оплатити такий товар. Найменування товару: брикети торфові кількість 235 тонн. Обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків або потреби замовника. Право власності на товар переходить до замовника в момент передачі товару, шляхом підписання сторонами або їх представниками, видаткових накладних на товар, або актів прийому-передачі на товар.

Відповідно до п.п 2.1 договору визначено, що постачальник повинен поставити замовнику товар, якість якого відповідає умовам діючих стандартів і підтверджуватись паспортами якості товару. Якість товару повинна відповідати вимогам ДСТУ.

Брикети торф`яні для комунально-побутових потреб ДСТ України 2042-92 якість :

а) зольність - не більше 23%;

б) волога- не більше 20 %;

в) механічна міцність - неменше 94 %;

г) теплота згорання - 14,9 кДж/кг.

Згідно п.п 3.1-3.3 договору передбачено, що ціна однієї тонни брикетів торфових становить 1310,00 грн. Загальна вартість договору становить 308 227,00 грн. Сума цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін, або від реального фінансування видатків.

Пунктами 4.1 - 4.4 договору визначено, що строк поставки товару протягом 10 днів з моменту підписання договору. Місце поставки товарів: навчальні заклади відділу освіти. Молоді та спорту Шацька РДА. Умови поставки - поставка здійснюється партіями відповідно до замовлення замовника автотранспортом постачальника. Замовник набуває права власності на товар на момент фактичного отримання товару ( підписання сторонами видаткової накладної або акту прийому-передачі товару) і несе всі ризики пов`язані з товаром на правах власника.

23.04.2018 сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін до договору про закупівлю товарів за державні кошти від 12.02.2018 № 30, якою внесено зміни до п.п. 11.2 п.11 договору про закупівлю №30 від 12.02.2018 та листа №19-22/01-3/105 від 20.04.2018 з Волинської торгово-промислової сторони дійшли згоди збільшити ціну за одиницю товару на 10 %, а саме: постачальник зобов`язується поставити, а замовник зобов`язується своєчасно прийняти та оплатити товар - торфобрикет в кількості 98,34 тон за ціною 1440 грн.

29.12.2018 сторонами укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору про закупівлю товарів за державні кошти від 12.02.2018 № 30, якою внесено зміни до п.10.1 ст. 10 договору №30 від 12.02.2018 та викладено в такій редакції: Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 28.02.2019, але в будь-якому разі до повного виконання своїх зобов`язань сторонами .

09.01.2019 сторонами укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до договору про закупівлю товарів за державні кошти від 12.02.2018 № 30, якою внесено зміни до:

-п.п 1.2 п.1 договору №30 від 12.02.2018 та викладено в такій редакції: найменування товару: брикети торфові; кількість-39,6 тонн ;

-п.п 3.1 п.3 договору №30 від 12.02.2018 та викладено в такій редакції: загальна вартість договору становить 61 645,40 грн. .

Судом встановлено, що на виконання умов вказаного договору постачальником поставлено, а замовником прийнято товар на загальну суму 307 982,00 грн, у тому числі ПДВ - 51 330,07 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, замовник здійснив розрахунки за поставлений товар, всього на суму 307 982,00 грн, у тому числі ПДВ - 51 330,07 грн., про що свідчать платіжні доручення (а.с. 16-24)

Прокурор доводить, що згідно з п. 45 підрозділу ХХ ПК України операції з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД звільняються від оподаткування ПДВ, а тому вважає, що договір в частині включення до договірної ціни ПДВ у розмірі 51 330,07 грн, суперечить закону та підлягає визнанню недійсним.

З урахуванням викладеного судом встановлено, що предметом цього спору є визнання недійсним правочину в частині включення в оплату за товар сум ПДВ та стягнення розміру ПДВ з тієї підстави, що операції з поставки товару, що був предметом оспорюваного договору, станом на дату його укладення та виконання були звільненні від оподаткування ПДВ.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив із такого.

Пунктами 30.1.-30.4., 30.9. ПК України унормовано, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії. Платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету. Податкова пільга надається, зокрема шляхом звільнення від сплати податку та збору.

Відповідно до п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ПК України (у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного правочину) тимчасово, до 01.01.2019 року, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД. У разі застосування зазначеної пільги норми п. 198.5 ст. 198 цього Кодексу не застосовуються в частині товарів/послуг, необоротних активів, суми податку на додану вартість з вартості яких були включені до податкового кредиту у звітних (податкових) періодах, що передували періоду початку застосування пільги. Платник податків може відмовитися від використання зазначеної пільги чи зупинити її використання на один або декілька звітних (податкових) періодів шляхом подання заяви. Заява, у якій зазначається перелік товарних позицій товарів згідно з УКТ ЗЕД і період, на який платник відмовляється чи зупиняє використання пільги, подається до контролюючого органу за місцем реєстрації платника податків до настання звітного періоду, в якому платник податку не передбачає використання зазначеної пільги. Відмова від використання пільги, зазначеної у цьому пункті, чи зупинення її використання застосовується з першого числа звітного (податкового) періоду, зазначеного у заяві.

Зі змісту наведених норм вбачається, що платником ПДВ за операціями з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД є лише ті платники податку, які подали до контролюючого органу за місцем реєстрації заяву про відмову чи зупинення використання пільги.

Тобто, за відсутності такої заяви звільнення операцій з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД від оподаткування ПДВ відбувається автоматично, у силу приписів імперативної норми ПК України.

Із умов договору та платіжних доручень слідує, що предметом поставки за оспорюваним правочином був торфобрикет.

Як зазначалося вище, звільненню від оподаткування ПДВ підлягають операції з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД.

Згідно із Законом України "Митний тариф України (розділи IV - V)" до товарної позиції 2701 відносяться вугілля кам`яне, антрацит; брикети, котуни та аналогічні види твердого палива, одержані з кам`яного вугілля: вугілля кам`яне, антрацит, пилоподібне або непилоподібне, але неагломероване, антрацит, бітумінозне вугілля, коксівне вугілля, брикети, котуни та аналогічні види твердого палива, одержані з кам`яного вугілля, інше; до товарної позиції 2702 відносяться лігніт, буре вугілля, агломеровані або неагломеровані, крім гагату: лігніт, буре вугілля, пилоподібні або непилоподібні, неагломеровані, лігніт, буре вугілля, агломеровані; до товарної позиції 2703 00 00 00 відносяться торф (включаючи торф`яний дрібняк) агломерований або неагломерований; до товарної позиції 2704 00 відносяться коксі навіпкокс із кам`яного вугілля, лігніту, бурого вугілля або торфу, агломеровані або неагломеровані, вугілля реторне тощо.

Відповідно до наказу Державної фіскальної служби України № 4901 від 09.06.2015 року По затвердження Пояснень до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності , виданого з метою забезпечення виконання Закону України "Про Митний тариф України" та постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 року № 428 "Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності , надано роз`яснення до товарної позиції 2703: 2703 00 00 00 - торф (включаючи торф`яний дрібняк) агломерований або неагломерований, в яких зазначено, що до цієї товарної позиції відносяться всі сорти торфу, включаючи висушений чи агломерований торф, використовуваний як паливо, подрібнений торф, торф`яний дрібняк і т.д., використовувані як підстилку для тварин, для удобрення ґрунту або для інших цілей. Суміші торфу з піском чи глиною, основна властивість яких визначається торфом, також включаються до цієї товарної позиції незалежно від того, містять вони чи не містять невеликі кількості поживних елементів: азоту, фосфору чи калію. Такі продукти зазвичай використовуються як ґрунт для квіткових горщиків. Проте до цієї товарної позиції не включаються: (a) волокна торфу (відомі як "берандин"), приготовлені для використання як текстильний матеріал (розділ XI); (b) квіткові горщики та інші вироби з торфу, включаючи ізоляційні листи для будинків, одержувані різанням або формуванням (група 68).

Отже, постачання брикетів торфових відноситься до операцій, що звільнені від оподаткування ПДВ.

У той же час, як установлено судом, за умовами оспрюваного договору ціна на торфобрикети, що поставлятись позивачу сформовано з врахуванням ПДВ.

Доказів того, що відповідач подав до контролюючого органу за місцем реєстрації заяву про відмову чи зупинення використання пільги, передбаченої п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ПК України, судом не встановлено (лист ГУ ДФС у Волинській області № 8126/10/03-20-52-33 від 11.03.2020 (а.с. 28).

Щодо посилання відповідача на те, що вимога постачання палива саме з ПДВ була предметом державної закупівлі, виконання якої було обов`язком учасників, які претендували на участь у такій закупівлі під час формування власних цінових пропозицій, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

У ст. 22 Закону України Про публічні закупівлі містяться вимоги до тендерної документації замовника, серед яких є лише вимога про валюту, у якій повинна бути розрахована і зазначена ціна тендерної пропозиції. Інших вимог, зокрема пов`язаних із формування ціни з обов`язковим включенням до неї сум ПДВ, немає.

Пунктом 1 Розділу V Оцінка тендерної пропозиції тендерної документації позивача визначено, що учасник у своїй тендерній пропозиції зазначає ціну з урахуванням ПДВ. Якщо учасник не є платником ПДВ, то він зазначає ціну з позначкою без ПДВ .

В Інформації про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі, що є Додатком № 1 до тендерної документації, вказано, що учасник визначає ціну на товар, який він пропонує поставити за договором, з урахуванням усіх своїх витрат на доставку, навантаження, розвантаження, зберігання, страхування товару, податків і зборів, що сплачуються або мають бути сплачені, та інших витрат, визначених законодавством.

У свою чергу, як установлено судом, оскільки відповідач не подав до контролюючого органу за місцем реєстрації заяву про відмову чи зупинення використання пільги, установленої п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ПК України, отже він станом на дату укладення правочину був звільнений від оподаткування ПДВ в операціях з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД.

Відтак, посилання відповідача на те, що вимога постачання палива саме ПДВ була предметом державної закупівлі, виконання якої було обов`язком учасників, не взято до уваги суду.

Документами тендерної документації підтверджено включення ПДВ в ціну договору поставки в період коли учасник був звільнений від оподаткування, що суперечить вимогам Закону України Про державні закупівлі та Податковому кодексу України.

Крім того, відповідно до інформації головного управління ДПСУ у Волинській області від 11.03.2020 №8126/10/03-20-52-33, ФОП Невірковець М.М. заяви про відмову від використання пільги на оподаткування ПДВ операцій з постачання на митній території України вугілля або продуктів його збагачення товарних позицій 2701,2702,273 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД, в тому числі торфу, упродовж 2016-2018 років не подавав.(а.с. 46)

За приписами ч. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 02.05.2018 по справі №910/14411/16 на яку відповідач посилався, як на підставу своїх заперечень щодо задоволення позову.

Водночас, доводи відповідача, що договір поставки торфобрикетів №30 від 12.02.2018 відповідає тендерній документації, а тому не підлягає визнанню недійсним, не взято до уваги суду, оскільки тендерна документації в частині включення ПДВ прямо суперечить Закону України Про публічні закупівлі та Податкову кодексу України.

При цьому суд не знімає відповідальності з позивача, який належним чином не проконтролював відповідність тендерної пропозиції відповідача вимогам, зокрема податкового законодавства, у той же час у першу чергу саме відповідач, як учасник закупівлі, повинен був сформувати цінову пропозицію, виходячи із реальних витрат, які ним мали бути понесені у зв`язку із виконанням договору про закупівлю товарів за державні кошти, у разі визнання його переможцем.

У свою чергу, податкова пільга, установлена п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ПК України, діє з 01.01.2017 року (оспорюваний правочин вчинений 01.08.2018 року), а відтак відповідач повинен був знати про необхідність її застосування або вчинити дії, спрямовані на відмову чи зупинення використання зазначеної податкової пільги.

Зважаючи на викладене, відповідач подаючи тендерну пропозицію повинен був сформувати вартість товару (брикети торфові) без урахування ПДВ.

Відповідач також посилається на те, що ціна є істотною умовою господарського договору, а тому визнання такої умови недійсною має наслідком визнання правочину недійсним у цілому.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За приписами ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 632 ЦК України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У розумінні приписів наведених норми ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В окремих випадках, визначених законом, в договорах застосовуються ціни, що встановлені або регулюються уповноваженими на те органами. Тобто держава або уповноважені нею органи можуть встановлювати фіксовані ціни у вигляді граничного рівня цін або рівня рентабельності тощо.

Водночас, відповідно до п. 1.1 ст. 1 ПК України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Порядок обчислення та сплати ПДВ регламентується розділом V ПК України (ст.ст. 180 - 211). При цьому податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (п. 14.1.178 ст. 14 ПК України).

Отже, порядок та механізм нарахування і сплати ПДВ чи навпаки (операції, які не є об`єктом оподаткування або звільнені від оподаткування тощо) врегульовано відповідними нормами ПК України та, відповідно, не можуть встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку.

З наведеного вбачається, що хоча ПДВ включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну у розумінні цивільного та господарського законодавства, так як не може встановлюватися на власний розсуд та за погодженням сторін, оскільки є податком, регулювання справляння якого здійснюється імперативними нормами ПК України.

Крім того, суд зазначає, що однією з вимог у цій справі є визнання недійсним правочину в частині включення до ціни товару суми ПДВ (а не про внесення змін до договору), тобто у цій справі не йдеться про зміну ціни договору чи зміну істотних умов договору, а тому до спірних правовідносин вимоги ч.ч. 2, 3 ст. 634 ЦК України та ч. 4 ст. 36 Закону України Про публічні закупівлі застосуванню не підлягають.

За загальним правилом ст. 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину.

Зважаючи, що договір про закупівлю був би дійсним і без включення до ціни товару ПДВ, відтак до вказаних відносин застосовується ст. 217 ЦК України.

Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України, ст.ст. 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, застосовуються в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України. На підставі ст. 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Вирішуючи вказаний спір, судом встановлено наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину в частині включення до ціни товару суми ПДВ недійсним на момент його вчинення.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими аргументи прокурора та позивача-1 про те, що сума ПДВ була безпідставно включена відповідачем до тендерної пропозиції, а відтак і до умов оспорюваного правочину, а тому позовна вимога в цій частині є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача суми ПДВ в розмірі 51 330,07 грн.

Частинами 1, 2 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно з наведеною нормою ЦК України можна визначити два правових наслідки недійсності правочину: двосторонню реституцію, як загальний наслідок; відшкодування збитків та моральної шкоди, як спеціальний наслідок.

Реституція - поновлення порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоди, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах. Тобто, реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Суд, виходячи із фактичних обставин справи, встановив, що реституція, як один із наслідків недійсного правочину, не підлягає до застосуванню у спірних правовідносинах, оскільки мова не йде про повернення сторін у стан, який існував до вчинення оспорюваного правочину. Крім того, як убачається з матеріалів справи, відповідач грошові кошти у сумі ПДВ перерахував до бюджету, що стверджується податковими деклараціями за серпень, вересень, листопад, грудень 2017 року.

Стосовно збитків, то за усталеною практику господарських судів, викладеною зокрема у п. 2.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , відшкодування збитків та моральної шкоди, завданої у зв`язку із вчиненням недійсного правочину, здійснюється винною стороною за загальними правилами, встановленими для зобов`язань, що виникають із факту заподіяння шкоди, тобто за правилами позадоговірної (деліктної) відповідальності (§ 1 глави 82 ЦК України).

Оскільки шкоди державі завдано на підставі правочину, відтак делікті зобов`язання не можуть бути застосовані до вказаних правовідносин.

Не підлягають до застосування також ст. 22 ЦК України (під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Під витратами, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, мається до уваги перш за все вартість ремонту речі, причому як такого, який особа вже зробила та може підтвердити проведені витрати відповідними документами, так і такого, який особа ще має зробити), ст.ст. 224-225 ГК України (підставою для відшкодування завданих збитків суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено, є порушення господарського зобов`язання або установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності учасником господарських відносин, а не визнання господарського зобов`язання недійсним).

У той же час збитків державі завдано безпідставним включенням відповідачем до ціни товару, що був предметом державної закупівлі, суми ПДВ. Факт такої безпідставності установлено судом шляхом визнання правочину в цій частині недійсним.

Отже, вказані правовідносини підпадають під дію глави 83, зокрема ст.ст. 1212, 1213 ЦК України.

Так, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Прокурор у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 51 330,07 грн.

За таких обставин судом встановлено, що у порушення податкового законодавства, яке відповідач знав або у будь-якому випадку зобов`язаний був знати, безпідставно включив до вартості товару, за який позивач розрахувався у повному обсязі, суми ПДВ, що суперечить інтересам суспільства, а тому вимоги прокурора про стягнення 51 330,07 грн визнаються такими, що підлягають до задоволення.

Щодо доводів відповідача про те, що в п.п 3.1., 3.2 договору про закупівлю товарів за державні кошти №30 від 12.02.2018 укладеного між відділом освіти, молоді та спорту Шацької районної державної адміністрації та ФОП Невірковцем Миколою Матвійовичем не прописано окремо суму поставки та суму ПДВ, а тому останній не може бути визнаний недійсним, не взято до уваги суду, оскільки дана обставини підтверджена тендерною документацією та платіжними дорученнями про включення до ціни поставки палива податку на додану вартість в сумі 51 330,07 грн.

Щодо інших аргументів, які були наведені сторонами та яким не була надана оцінка судом, то Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006 року).

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.

Щодо участі прокурора у цій справі, оцінка обґрунтованості порушення інтересів держави в особі органу, визначеного прокурором позивачем.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Основного Закону в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 АПК України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року зі справи № 806/1000/17).

У той же час Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції").

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

У той же час ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської ОСОБА_8 Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" , який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 1311, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною четвертою статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Системне тлумачення положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду № 904/5598/18 від 20.07.2020

18.03.2020 керівник місцевої прокуратури на адресу відділу освіти та молоді Шацької райдержадміністрації, та на адресу 17.03.2020 Західного офісу Управління західного офісу Держаудитслужби у Волинській області, було направлено повідомлення, в якому зазначалось, що прокуратурою Волинської області встановлено підстави для представництва інтересів держави в суді, якщо останні не звернуться самостійно з відповідними позовами до суду (а.с. 29,31).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року по справі № 912/2385/18, Постанова КГС ВС від 18.08.2020 №914/1844/18 зазначила, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи звернення прокуратури до позивачів , відсутність звернення позивачами до суду з позовом після отримання повідомлень прокуратури, позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 травня 2020 року по справі № 912/2385/18 ВС КГС у постанові № 904/5598/18 від 20.07.2020, Постанова КГС ВС від 18.08.2020 №914/1844/18 суд вважає звернення прокурора до суду обґрунтованим.

Щодо позиції позивача -2 викладеної в письмових поясненнях, суд вказує наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.

Положенням про Державну аудиторську службу України (надалі - Положення), яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, в редакції, що діяла на час звернення з позовом, визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю (п.1).

Таким чином, уповноваженим органом держави у сфері державних закупівель є Держаудитслужба, яка не зверталася з позовом до суду про визнання недійсним договору в частині включення ПДВ.

В поясненнях Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області посилалося на те, що у нього не було підстав для самостійного звернення до суду, оскільки воно не здійснювало заходи державного фінансового контролю щодо відповідача. Також звертає увагу суду на те, що Законом №2939 - ХІІ "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю не надано право звертатися з позовами до фізичних осіб - підприємців, приватних підприємств,, установ, організацій, фізичних осіб, а лише до підконтрольної установи за результатами проведених заходів державного фінансового контролю.

Враховуючи приписи Положення про Державну аудиторську службу України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду України залишив без змін судові рішення у справі № 912/898/18, якими позов прокурора, поданий в інтересах Східного офісу Державної аудиторської служби України та Управління освіти, молоді та спорту міської ради, було задоволено, посилаючись в тому числі й на те, що Держаудитслужба за результатами вирішення спору не набуває майнових прав чи майна, а її залучення до участі у справі не впливає на права чи обов`язки учасників справи та не призводить до іншого результату вирішення спору.

Разом з тим, позиція Держаудитслужби викладена в письмових поясненнях суперечить вимогам ч.3, ст. 7 Закону України Про публічні закупівлі , ст.ст. 5,10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні Положення про Державну аудиторську службу України , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, від 03.02.2016 №43, висновкам Верховного суду у постановах за №924/1237/17 від 20.09.2018, №924/1256/17 від 07.12.2018, № 912/894/18 від 20.02.2019, №905/1806/18 від 03.09.2019.

Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як на обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції").

Водночас, є категорія справ, де Європейський суд з прав людини відзначив, що сторонами цивільного провадження є позивач та відповідач, яким надаються рівні права, зокрема право на юридичну допомогу. Підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян або коли потрібно захистити інтереси держави (п.35).

Крім того, за ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

У свою чергу, звернення прокурора до суду не стосується захисту повноважень зазначених органів, пов`язаних із реалізацією державної політики у сфері публічних закупівель чи моніторингу публічних закупівель. Судом також не встановлено, що органами державного фінансового контролю скеровано будь-які вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання активів, які не були виконанні, що й зумовило виникнення в останніх права на звернення до суду.

З позовної заяви вбачається, що в обґрунтування порушень інтересів держави прокурор посилається на нераціональне та неефективне витрачання бюджетних коштів, що, у свою чергу, позбавляє відділ освіти можливості проводити належну та якісну політику держави в сфері освіти, унеможливлює реалізацію принципів максимальної ефективності та економії закупівель тощо.

Розглянувши спір, суд дійшов таких висновків:

- сума ПДВ була безпідставно (у порушення п. 45 підрозділу 2 розділу XХ ПК України) включена відповідачем до тендерної пропозиції, відтак і до умов оспорюваного правочину, а отже судом установлена наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину в цій частині недійсним;

- враховуючи, що відповідач отримав суму ПДВ без достатньої правової підстави (на підставі правочину, визнаного в цій частині недійсним), отже зобов`язаний повернути позивачу грошові кошти в сумі 51 330,07 грн;

Отже, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову .

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи, що позов задоволено повністю, відтак судовий збір в розмірі 4204,00 грн, сплачений прокуратурою Волинської області, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Визнати недійсним п.п 3.1., 3.2 договору про закупівлю товарів за державні кошти №30 від 12.02.2018 укладеного між відділом освіти, молоді та спорту Шацької районної державної адміністрації та ФОП Невірковцем Миколою Матвійовичем в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

3. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Невірковця Миколу Матвійовича ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_2 ) повернути Відділу освіти молоді та спорту Шацької РДА (44000, смт. Шацьк, вул. Шковороди, 34 код ЄДРПОУ 20124276) сплачену за договором про закупівлю товарів за державні кошти №30 від 12.02.2018 суму податку на додану вартість у розмірі 51 330,07 грн.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Невірковця Миколи Матвійовича ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_2 ) на користь Прокуратури Волинської області (43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15 код ЄДРПОУ 02909915) 4204,00 грн. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повне судове рішення складене та підписане 22.09.2020.

Суддя В. М. Дем`як