Постанова

від 09.12.2020 по справі 903/365/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року Справа № 903/365/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Невірковця Миколи Матвійовича на рішення Господарського суду Волинської області від 17 вересня 2020 року в справі №903/365/20 (суддя - Дем`як В.М.)

час та місце ухвалення: 17 вересня 2020 року; м. Луцьк, пр. Волі, 54а; повний текст рішення складено 22 вересня 2020 року

за позовом Керівника Ковельської місцевої прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі

Позивача 1: Відділу освіти, молоді та спорту Шацької райдержадміністрації Волинської області

Позивача 2: Західного офісу Держаудитслужби,

до Фізичної особи-підприємця Невірковця Миколи Матвійовича

про визнання недійсними пунктів 3.1 та 3.2 договору та повернення суми ПДВ

за участю представників сторін:

від Прокурора - Кривецька-Люліч Т.А.;

від Позивача 1 - не з`явився;

від Позивача 2 - не з`явився;

від Відповідача - Крючков В.О..

ВСТАНОВИВ:

Керівник Ковельської місцевої прокуратури Волинської області (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Відділу освіти, молоді та спорту Шацької райдержадміністрації Волинської області (надалі - Позивач 1) та Західного офісу Держаудитслужби (надалі - Позивач 2) до Господарського суду Волинської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Невірковця Миколи Матвійовича (надалі - Відповідач) про:

· визнання недійсними пунктів 3.1, 3.2 договору про закупівлю товарів за державні кошти №30 від 12 лютого 2018 року, укладеного між Позивачем 1 та Відповідачем, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість;

· зобов`язання Відповідача повернути Позивачу 1 сплачену за Договором про закупівлю товарів за державні кошти №30 від 12 лютого 2018 року суму податку на додану вартість у розмірі 51330 грн 07 коп..

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на порушення Відповідачем правових норм Податкового кодексу України, Закону України «Про публічні закупівлі» . Прокурор доводить, що згідно з пункту 45 підрозділу ХХ Податкового кодексу України операції з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00, згідно з УКТ ЗЕД звільняються від оподаткування ПДВ, а тому вважає, що договір в частині включення до договірної ціни ПДВ у розмірі 51330 грн 07 коп., суперечить закону та підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 17 вересня 2020 року позов задоволено (том 1, а.с. 200-207). Визнано недійсними пункт 3.1, 3.2 договору про закупівлю товарів за державні кошти №30 від 12 лютого 2018 року, укладеного між Позивачем 1 та Відповідачем, в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість. Зобов`язано Відповідача повернути Позивачу 1 сплачену за договором про закупівлю товарів за державні кошти №30 від 12 лютого 2018 року суму податку на додану вартість в розмірі 51330 грн 07 коп..

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що постачання брикетів торфових відноситься до операцій, що звільнені від оподаткування ПДВ. У той же час, як зазначено в оскаржуваному рішенні, за умовами оспрюваного договору ціна на торфобрикети, що поставлятись Позивачу сформовано з врахуванням ПДВ. Доказів того, що Відповідач подав до контролюючого органу за місцем реєстрації заяву про відмову чи зупинення використання пільги, передбаченої пунктом 45 підрозділу 2 розділу XХ Податкового кодексу України, судом не встановлено.

Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що однією з вимог у справі є визнання недійсним правочину в частині включення до ціни товару суми ПДВ (а не про внесення змін до договору), тобто у цій справі не йдеться про зміну ціни договору чи зміну істотних умов договору, а тому до спірних правовідносин вимоги частин 2, 3 статті 634 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 36 Закону України Про публічні закупівлі застосуванню не підлягають.

За таких обставин місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні зазначено, що у порушення податкового законодавства, яке Відповідач знав або у будь-якому випадку зобов`язаний був знати, безпідставно включив до вартості товару, за який Позивач розрахувався у повному обсязі, суми ПДВ, що суперечить інтересам суспільства, а тому вимоги Прокурора про стягнення 51 330 грн 07 коп. підлягають до задоволення.

Що ж стосується представництва Прокурором інтересів держави, то місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що в матеріалах справи містяться звернення Прокуратури до Позивачів, та зважаючи на відсутність звернення Позивачів до суду з позовом після отримання повідомлень Прокуратури (з огляду позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 травня 2020 року по справі № 912/2385/18 ВС КГС у постанові № 904/5598/18 від 20 липня 2020 року) місцевий господарський суд прийшов до висновку, що звернення Прокурора до суду є обґрунтованим.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав викладеній у ній просить суд, прийняти апеляційну скаргу Відповідача до розгляду. Скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 17 вересня 2020 року в справі №903/365/20, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вважає, що рішення господарського суду першої інстанції є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, Відповідач вважає, що Прокурором при обґрунтуванні підстав для захисту інтересів держави не доведено факту неналежного здійснення таким органом захисту інтересів держави. Належні докази, які би підтверджували встановлення Прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" відсутні. Так, під час розгляду справи по суті судом невірно визначені обставини, які дають підстави Прокурору звернутись в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 до суду, при цьому Відповідач 2 звертає увагу суду, що Прокурором невірно визначений орган, уповноважений здійснювати функції у спірних правовідносинах, тобто позов подано особою яка не має процесуальної дієздатності.

Також, на переконання апелянта, судом не враховано порядок укладення договору про закупівлю торфобрикету № 30 від 12 лютого 2018 року Відповідача з Позивачем 1. Зокрема, судом першої інстанції зроблено передчасний висновок щодо користування Відповідачем пільгою по сплаті податку на додану вартість під час реалізації торфобрикету та включення в його ціну ПДВ по договору № 30 від 12 лютого 2018 року укладеного між Позивачем 1 та Відповідачем.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 3 листопада 2020 року (том 2, а.с. 24) відкрито апеляційне провадження у справі № 903/365/20 за апеляційною скаргою Відповідача. Запропоновано учасникам по справі протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати відзив.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 листопада 2020 року було призначено справу № 903/365/20 до розгляду на 9 грудня 2020 року об 14:00 год..

На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача (том 2, а.с. 29-33), в котрому Прокурор заперечує проти задоволення апеляційної скарги Відповідача та просить залишити без змін рішення в частині задоволення позовних вимог. Також, Прокурор зазначає, що прямі та безпосередні дії Відповідача призвели до того, що до договору про закупівлю Товарів за державні кошти від 12 лютого 2018 року сторони незаконно включили вартість товару із врахуванням податку на додану вартість.

В судове засідання від 9 грудня 2020 року представники Позивача 1 та Позивача 2 не з`явилися.

Згідно частин 1-4 статті 120 ГПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 20 листопада 2020 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Вказана ухвала була направлена судом рекомендованими листом з повідомленнями про вручення на поштовий адрес вказаний в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції констатує, що в силу дії статті 273 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на все вищезазначене, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу без участі представників Позивача 1 та Позивача 2 за наявними в матеріалах справи доказами.

В судовому засіданні від 9 грудня 2020 року представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та ухвали нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю. Зазначив, що така податкова пільга, як звільнення від ПДВ при постачанні вугільних брикетів, не має обов`язкового характеру, а можу використовуватися лише за бажанням платника податків. Також, представник Відповідача зазначив, що не можна визнавати недійсним істотну умову договору таку як ціна, в такому випадку потрібно визнавати недійсним увесь договір. Окрім того, представник Відповідача вказав, що а ні Позивач 1 а ні Позивач 2 не мали наміру та бажання звертатися до суду саме з огляду на відсутність будь-яких порушень при укладення договору від 12 лютого 2018 року, що ставить під сумнів законність представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 в даній справі.

В судовому засіданні від 9 грудня 2020 року Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення. Прокурор вказав, що така пільга передбачена як пунктом 45 підрозділу ХХ Податкового кодексу України так і Митним кодексом України, і застосування її має обов`язковий характер а не факультативний. Зважаючи на те, що тривалий час існували такі порушення щодо безпідставного включення ПДВ в ціну договору № 30 від 12 лютого 2018 року, а Позивач 1 та Позивач 2 не вчиняли будь-яких дій щодо усунення порушень, то Прокуратурою були проведені відповідні дії з метою звернення з даним позовом до суду.

Заслухавши пояснення Прокурора, представник Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Відповідача стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати. При цьому колегія виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 5 січня 2018 року на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель Prozorro оприлюднене оголошення про проведення процедури закупівлі за № UA -2018-01-05-000125-а по предмету ДК 021:2015-09110000-3 Тверде паливо (торфобрикет) на загальну суму 407140 грн.

Пропозиції по лоту-1 - тверде паливо (торфобрикет) надало 4 учасника: відповідач з ціновою пропозицією 380 904 грн та ПП ПС Компані із ціновою пропозицією 407 120 грн, ФОП Міщук В.В. із ціновою пропозицією 394892 грн та ДП Волиньторф із ціновою пропозицією 407120 грн, переможцем даної закупівлі визначено Відповідача, оскільки останнім подано найнижчу цінову пропозицію (том 1, а.с. 26).

12 лютого 2018 року між Позивачем 1 та Відповідачем укладено договір № 30 про закупівлю товарів за державні кошти (надалі - Договір; том 1, а.с. 11-12).

За пунктами 1.1 - 1.4 Договору, Відповідач зобов`язався у 2018 році поставити Позивачу 1 товар - (торфобрикет), за цінами, визначеними у специфікації, що додається до Договору про закупівлю його невід`ємною частиною, а Позивач 1 зобов`язався прийняти і оплатити такий товар. Найменування товару: брикети торфові кількість 235 тонн. Обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків або потреби замовника. Право власності на товар переходить до замовника в момент передачі товару, шляхом підписання сторонами або їх представниками, видаткових накладних на товар, або актів прийому-передачі на товар.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, Відповідач повинен поставити Позивачу 1 товар, якість якого відповідає умовам діючих стандартів і підтверджуватись паспортами якості товару. Якість товару повинна відповідати вимогам ДСТУ. Брикети торф`яні для комунально-побутових потреб ДСТ України 2042-92 якість: зольність - не більше 23%; волога- не більше 20 %; механічна міцність - неменше 94 %; теплота згорання - 14,9 кДж/кг.

Згідно пункту 3.1Договору, ціна однієї тонни брикетів торфових становить 1310 грн.

Як визначено пунктом 3.2 Договору, загальна вартість Договору становить 308227 грн.

У відповідності до пункту 3.3 Договору, сума цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін, або від реального фінансування видатків.

Пунктами 4.1 - 4.4 Договору визначено, що строк поставки товару протягом 10 днів з моменту підписання Договору. Місце поставки товарів: навчальні заклади відділу освіти. Молоді та спорту Шацька РДА. Умови поставки - поставка здійснюється партіями відповідно до замовлення Позивача 1 автотранспортом Відповідача. Позивач 1 набуває права власності на товар на момент фактичного отримання товару (підписання сторонами видаткової накладної або акту прийому-передачі товару) і несе всі ризики пов`язані з товаром на правах власника.

23 квітня 2018 року сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін до Договору, якою внесено зміни до підпункту 11.2 пункту 11 Договору та листа №19-22/01-3/105 від 20 квітня 2018року з Волинської торгово-промислової сторони дійшли згоди збільшити ціну за одиницю товару на 10 %, а саме: постачальник зобов`язується поставити, а замовник зобов`язується своєчасно прийняти та оплатити товар - торфобрикет в кількості 98,34 тон за ціною 1440 грн

Сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 29 грудня 2018 року про внесення змін до Договору, якою внесено зміни до підпункту 10.1 статті 10 Договору та викладено в такій редакції: Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 28 лютого 2019 року, але в будь-якому разі до повного виконання своїх зобов`язань сторонами (том 1, а.с. 14).

Сторонами укладено додаткову угоду № 2 від 9 січня 2019 року про внесення змін до Договору, якою внесено зміни до:

підпункту 1.2 пункту 1 Договору та викладено в такій редакції: найменування товару: брикети торфові; кількість-39,6 тонн ;

підпункту 3.1 пункту 3 Договору та викладено в такій редакції: загальна вартість договору становить 61 645 грн 40 коп. .

З доказів долучених до матеріалів справи слідує, що на виконання умов вказаного Договору Відповідачем поставлено, а Позивачем 1 прийнято товар на загальну суму 307 982 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач 1 здійснив розрахунки за поставлений товар, всього на суму 307 982 грн, про що свідчать платіжні доручення (том 1, а.с. 16-24) із призначенням платежу за торфобрикети .

Прокурор в позовній заяві доводить, що згідно з пунктом 45 підрозділу ХХ Податкового кодексу України, операції з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2703 00 00 00, 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД звільняються від оподаткування ПДВ, а тому на переконання Прокурора, Договір в частині включення до договірної ціни ПДВ у розмірі 51 330 грн 07 коп., суперечить закону та підлягає визнанню недійсним.

З урахуванням викладеного Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання недійсним пунктів 3.1 та 3.2 Договору в частині включення в оплату за товар сум ПДВ та зобов`язання повернути Позивачу 1 сплачену за Договором податку на додану вартість в розмірі 51330 грн 07 коп..

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги щодо відсутності процесуальних підстав для здійснення Прокурором представництва інтересів держави та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України.

Даний спір пов`язаний із реалізацією Прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.

Згідно частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статтей 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, в господарському процесі у будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У рішенні від 5 червня 2019року №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Поняття "нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 4 квітня 2019 року №914/882/17, від 22 жовтня 2019 року №926/979/19).

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року в справі № 924/1237/17, від 5 грудня 2018 року в справі №923/129/17 та від 20 березня 2019 року в справі № 905/1135/18, від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів відзначає, що підстави представництва Прокурором інтересів держави з`ясовуються, насамперед, судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення Прокурора.

Велика Палата Верховного Суду своєю постановою від 26 червня 2019 року в справі №587/430/16-ц конкретизувала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 7 грудня 2018 року в справі №924/1256/17, вказавши, що процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру України", застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (аналогічна правова позиція викладена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи у постанові від 25 жовтня 2019 року в справі № 911/1107/18).

У свою чергу, врегульовуючи розбіжності у правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду постановою від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року в справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 6 лютого 2019 року в справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року в справах №910/3486/18 та №925/650/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі №0440/6738/18, та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу і на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти у відповідних правовідносинах державу (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанова від 20 листопада 2018 року в справі №5023/10655/11 (пункти 6.21-6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19-4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26)).

Звертаючись з позовною заявою до суду у даній справі, Прокурор обґрунтував наявність інтересів держави, які, на його думку, полягають в порушенні законності в бюджетній сфері, зокрема у сфері справляння податків і зборів, а також визначила уповноважений орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Позивача 1 та Позивача 2.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.

Статтею 7 Закону України "Про публічні закупівлі" регламентовано поняття державного регулювання та контролю у сфері закупівель.

Згідно з Положенням про Державну аудиторську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 3 лютого 2016 року, Державна аудиторська служба є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, і відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, дотриманням законодавства про державні закупівлі.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" головними завданнями органу державного фінансового контролю, зокрема є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів; ефективним використанням коштів; дотриманням законодавства про закупівлі.

Права органу державного фінансового контролю визначені статтею 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні". Зокрема названі органи вправі: перевіряти документи, щодо проведення закупівель; пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначено, що: працівники органу державного фінансового контролю зобов`язані у випадках виявлення зловживань і порушень чинного законодавства передавати правоохоронним органам матеріали ревізій, а також повідомляти про виявлені зловживання і порушення державним органам і органам, уповноваженим управляти державним майном.

Як вбачається, у позовній заяві Прокурор обґрунтовує наявність підстав для подання позову в інтересах держави в особі Позивача 1 загрозою порушення економічних інтересів держави внаслідок проведення процедури закупівель та укладення договору про закупівлю товарів за державні кошти, що свідчить про нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів та підриває авторитет органів державної влади.

Так, на обґрунтування підстав представництва інтересів держави в особі Позивача 1 Прокурор посилається на те, що в ході вивчення стану додержання вимог законодавства на предмет виявлення фактів порушень при проведенні публічних закупівель та незаконного використання бюджетних коштів виявлено порушення вимог чинного законодавства у зазначеній сфері, допущене Позивачем 1.

Повноваження щодо моніторингу публічних закупівель законодавчо віднесені до органів державного фінансового контролю, тобто огранів Держаудитслужби.

За результатами моніторингу веб-порталу державних закупівель на сайті Prozorro виявлено порушення чинного законодавства при укладенні договорів за результатами проведення закупівлі Старовижівською селищною радою твердого палива, а також прокурором встановлено, що державний орган не здійснював захисту порушених інтересів держави у цих правовідносинах.

В пункті 5.6 постанови від 16 квітня 2019 року в справі №910/3486/18 Верховним Судом викладена правова позиція, згідно з якою прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

В поясненнях №13-03-13-07/3351-2019 від 24 вересня 2019 року Позивач 2 звертає увагу суду на те, що Законом №2939 - ХІІ "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" органу державного фінансового контролю не надано право звертатися з позовами до фізичних осіб - підприємців, приватних підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, а лише до підконторольної установи за результатами проведених заходів державного фінансового контролю.

Враховуючи приписи Положення про Державну аудиторську службу України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2016 року за №43, Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду України в постанові від 21 березня 2019 року по справі №912/898/18 дійшов висновку про те, що оскільки сторонами не доведено, а судами не встановлено, що вказаний орган (Держаудитслужба) здійснюючи фінансовий контроль виявив порушення законодавства у спірних правовідносинах, у нього не виникло право на звернення у суд із даним позовом, тому у спірних правовідносинах Держаудитслужба не набула статусу позивача. Оскільки Держаудитслужба за результатами вирішення спору не набуває майнових прав чи майна, і немає підстав виправляти резолютивну частину судових рішень, а залучення її до участі у справі не впливає на права чи обов`язки учасників справи та не призводить до іншого результату вирішення спору,

Колегією суддів приймається до уваги те, що перед зверненням з позовом до суду Прокурором на адресу Позивача 2 було надіслано лист № 35-1862 вих.19 від 4 липня 2019 року, в якому прокуратура повідомила про виявлені порушення чинного законодавства при укладенні договору за результатами проведення закупівлі товарів за державні кошти, просила надати інформацію про те, чи звертався Позивач 2 до суду з позовом про визнання недійсним договору, чи має намір звертатися та чи не заперечуватиме Позивач 2 проти подання позову Прокурором (том 1, а.с. 38).

Лист аналогічного змісту також було надіслано й Позивачу 1 (том 1, а.с. 39).

Позивач 2 своїм листом №13-03-17-17/2523-2019 від 20 березня 2020 року повідомив Прокуратуру, що питання щодо дотримання вимог законодавства у сфері закупівель орган державного фінансового контролю перевірить під час проведення чергового заходу державного фінансового контролю у Позивача 1 та Відповідача. Також Позивач 2 повідомив, що звертатися до суду з позовом про визнання недійсною процедури закупівлі твердого палива та визнання недійсним укладеного за результатами її проведення договору не буде, оскільки орган державного фінансового контролю не наділений такими повноваженнями (том 1, а.с. 32).

Позивач 1 своїм листом №01.12-170/350 від 23 березня 2020 року повідомив, що не звертався з позовом до суду і не заперечуватиме проти звернення Прокурора з даним позовом (том 1, а.с. 30).

З огляду на зазначене, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що Прокурор, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним пунктів 3.1 та 3.2 Договору та зобов`язання частково повернути суму ПДВ у розмірі 51330 грн 07 коп., дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", представництва інтересів держави у суді, а тому представництво прокурора в інтересах держави в особі Позивача 1 та Позивача 2 в суді є підставним та обгрунтованим.

Що ж стосується позовної вимоги про визнання недійсними пунктів 3.1 та 3.2 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість в розмірі 51330 грн 07 коп., то колегія суддів зазначає наступне.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даних справи.

Відповідно до частини 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частинами 1 - 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Колегія суддів дослідивши умови Договору, зважаючи на предмет позовної вимоги щодо визнання недійсним саме пунктів 3.1 та 3.2 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, зауважує наступне.

Згідно пункту 3.1 Договору, ціна однієї тонни брикетів торфових становить 1310 грн .

У відповідності до пункту 3.2 Договору, загальна вартість Договору становить 308227 грн.

Відповідно до пункту 3.3 Договору, сума цього Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін, або від реального фінансування видатків.

В той же час, до Договору сторони вносили зміни, а саме 23 квітня 2018 року сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін до Договору, якою внесено зміни до підпункту 11.2 пункту 11 Договору та листа №19-22/01-3/105 від 20 квітня 2018року з Волинської торгово-промислової сторони дійшли згоди збільшити ціну за одиницю товару на 10 %, а саме: постачальник зобов`язується поставити, а замовник зобов`язується своєчасно прийняти та оплатити товар - торфобрикет в кількості 98,34 тон за ціною 1440 грн .

Сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 29 грудня 2018 року про внесення змін до Договору, якою внесено зміни до підпункту 10.1 статті 10 Договору та викладено в такій редакції: Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 28 лютого 2019 року, але в будь-якому разі до повного виконання своїх зобов`язань сторонами (том 1, а.с. 14).

Сторонами укладено додаткову угоду № 2 від 9 січня 2019 року про внесення змін до Договору, якою внесено зміни до: підпункту 1.2 пункту 1 Договору та викладено в такій редакції: найменування товару: брикети торфові; кількість-39,6 тонн ; підпункту 3.1 пункту 3 Договору та викладено в такій редакції: загальна вартість договору становить 61 645 грн 40 коп. .

У розумінні приписів наведених норми ціна є однією із найважливіших умов відплатного договору. Сторони мають право встановлювати ціну в договорі на власний розсуд.

В окремих випадках, визначених законом, в договорах застосовуються ціни, що встановлені або регулюються уповноваженими на те органами. Тобто держава або уповноважені нею органи можуть встановлювати фіксовані ціни у вигляді граничного рівня цін або рівня рентабельності тощо.

Водночас, відповідно до підпункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Порядок обчислення та сплати ПДВ регламентується розділом V Податкового кодексу України. При цьому податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Податкового кодексу України.

Отже, порядок та механізм нарахування і сплати ПДВ чи навпаки (операції, які не є об`єктом оподаткування або звільнені від оподаткування тощо) врегульовано відповідними нормами Податкового кодексу України та, відповідно, не можуть встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто в договірному порядку та не може встановлюватися на власний розсуд (в даному випадку Прокурором в розмірі 51330 грн 07 коп.) в сумі та за погодженням сторін, оскільки є податком, регулювання справляння якого здійснюється імперативними нормами Податкового кодексу України.

Предметом дослідження в даній справі є пункти 3.1 та 3.2 Договору щодо законності включення Відповідачем до договірної ціни податку на додану вартість.

В той же час, колегія суддів звертає увагу Прокурора, що, а ні з пункту 3.1, а ні з пункту 3.2 Договору не вбачається вказівки про те, що до договірної ціни було включено податок на додану вартість так як і не вбачається зазначення самого ж податку на додану вартість в грошовому еквіваленті.

В даному випадку в пункті 3.2 Договору зазначено загальну вартість Договору без будь-якого зауваження чи вказівки на суму податку на додану вартість, а в пункті 3.1 Договору ціна тонни.

При цьому, Прокурор звертаючись до суду з даним позовом прагне досягти кінцевого результату, а саме повернути суму податку на додану вартість, з огляду на що, й просить визнати недійсним саме пункти 3.1 та 3.2 Договору (які на його переконання включають ПДВ) в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, залишаючи при цьому поза увагою ту обставину, що пункти 3.1 та 3.2 Договору не містять будь-якого напису щодо податку на додану вартість (тобто, у разі задоволення позову в цій частині положення вказаних пунктів взагалі не зміняться, а тому апріорі не зрозуміло на що направлена ця вимога).

В судовому засідання від 9 грудня 2020 року Прокурор не надав пояснення з приводу того, яким саме чином в разі задоволення позову (щодо визнання недійсним пунктів 3.1 та 3.2 Договору) з огляду на відсутність суми податку на додану вартість в оскаржуваних пунктах, дане призведе до повернення суми податку на додану вартість в розмірі 51330 грн 07 коп., а лише зазначення про загальну вартість Договору (308227 грн 00 коп.).

Відповідно з даного слідує, що Прокурор самостійно визначив суму податку на додану вартість в розмірі 51330 грн 07 коп, яка на його переконання міститься в оскаржуваних пунктах Договору, виходячи із загальної вартості договору - 308227 грн 00 коп., не випливає саме з оспорюваних Прокурором пунктів Договору.

Що ж стосується покликання Прокурора як на підставу своїх позовних вимог, на Звіт про результати проведення процедури закупівлі, в яких було зазначену ціну пропозиції Відповідача після закінчення аукціону в розмірі 352390 грн з ПДВ (том 1, а.с. 26), то колегія суддів звертає увагу Прокурора, що така сума, хоч і містить зазначення з ПДВ , але записана в сталому розмірі без виключення з такої суми податку на додану вартість та зазначення його розміру окремо.

Дане повністю нівелює твердження Прокурора, що сума податку на додану вартість визначається саме із того факту, що про її включення в ціну договору було зазначено лише в пропозиції Відповідача (без виключення її в арифметичному еквіваленті, а лише зазначено словами з ПДВ ), при цьому без зазначення про це в оскаржуваних пунктах Договору (3.2 Договору).

Водночас, судова колегія констатує, що суди не наділені повноваження та не можуть підміняти контролюючі та спеціалізовані органи, котрі й здійснюють нарахування та стягнення податку на додану вартість та інші податкові платежі, а й відповідно такі обставини, зважаючи на відсутність їх у предметі позовних вимог (пунктах Договору) не можуть бути предметом дослідження та встановлення в даній справі, оскільки регулюють інші правовідносини і підлягають дослідженню в передбаченому законом порядку.

Аналогічна правова позиція, наведена в постанові Верховного Суду від 13 червня 2019 року по справі №911/1641/18.

Відповідно зважаючи на усе вищеописане в даній постанові, колегія суддів констатує, що Прокурором не доведено як задоволення позовної вимоги (визнання недійсним пунктів 3.1 та 3.2 Договору) зможе призвести до повернення ПДВ в розмірі 51330 грн 07 коп., а обраний Прокурором спосіб захисту (з огляду на все вищевказане, є неефективним, адже апріорі не призводить до будь-яких реальних змін існуючого Договору.

Відтак, колегія суддів констатує, що Прокурором не було доведено належними та допустимими доказами підставності своїх позовних вимог щодо включення до договірної ціни податку на додану вартість, так як і не було доведено зазначення ПДВ в розмірі 51330 грн 07 коп. окремо в оскаржуваних пунктах.

Що ж стосується покликання Прокурора в своїй позовній заяві на судові рішення по справі №903/635/19, то колегія суддів вважає такі посилання безпідставні, з огляду на те, що в даній справі в оскаржуваному пункті 2.1 договору про закупівлю товарів за державні кошти, було зазначено суму договору разом з ПДВ, відповідно такий пункт містить чітку констатацію про існування суми ПДВ, чого не існує по даній справі.

Відтак, враховуючи усе вищеописане судова колегія відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними пунктів 3.1 та 3.2 Договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.

Що ж стосується позовних вимог про зобов`язання Відповідача повернути Позивачу 1 сплачену за Договором суму ПДВ у розмірі 51330 грн 07 коп., то колегія суддів зауважує наступне.

Правовою ж підставою для повернення суми ПДВ в розмірі 51330 грн 07 коп. є стаття 1212 та 1213 Цивільного кодексу України, про що зазначає Прокурор в своїй позовній заяві (том 1,а.с. 4).

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

В той же час, зважаючи на усе вищевстановлене в даній судовій постанові, що стало підставою для відмови у визнанні недійсним пунктів 3.1 та 3.2 Договору (та дійсність Договору в цілому) та існування правової підстави набуття коштів по Договору, в колегії суддів відсутні правові підстави (діючи саме в правовому полі статті 1212 Цивільного кодексу України) для задоволення позовних вимог Прокурора щодо зобов`язання Відповідача повернути Позивачу 1 сплачену за Договором суму ПДВ у розмірі 51330 грн 07 коп..

Відповідно колегія суддів відмовляє у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання Відповідача повернути Позивачу 1 сплачену за Договором суму ПДВ у розмірі 51330 грн 07 коп..

Відповідно приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду.

З огляду на усе вищевказане у даній постанові, Північно-західний апеляційний господарський суд, вважає подану Відповідачем апеляційну скаргу підставною та обгрунтованою. Відповідно суд приймає рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Позивача.

Разом з тим, суд скасовує рішення Господарського суду Волинської області від 17 вересня 2020 року.

Згідно частини 1 статті 269 ГПК України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 ГПК України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, суд покладає на Прокурора.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Невірковця Миколи Матвійовича на рішення Господарського суду Волинської області від 17 вересня 2020 року в справі №903/365/20 - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 17 вересня 2020 року в справі №903/365/20 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

4. Стягнути з Прокуратури Волинської області (43000, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) на користь Фізичної особи-підприємця Невірковця Миколи Матвійовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) 6306 грн 00 коп. витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Господарському суду Волинської області видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

8. Справу №903/365/20 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови виготовлено 15 грудня 2020 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.