Рішення

від 21.09.2020 по справі 910/10160/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.09.2020Справа № 910/10160/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Еліксі Ентерпрайз Солюшн

до Державного підприємства Спецагро

про стягнення 241.003,52 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

14.07.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Еліксі Ентерпрайз Солюшн до Державного підприємства Спецагро про стягнення 241.003,52 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору № 16/12/198 від 16.12.2019 позивачем надано відповідачу послуги з поточного ремонту, на встановлену договором суму - 199.987,00 грн, що підтверджується атом здачі-прийняття виконаних робіт від 27.12.2019, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019 року, актом № 1 про прийняття виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року та підсумковою відомістю ресурсів. Проте відповідачем взяті на себе зобов`язання за договором № 16/12/198 від 16.12.2019 в частині оплати виконаних робіт виконано не було, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з Державного підприємства Спецагро 241.003,52 грн, з яких 199.987,00 грн основного боргу, 21.998,57 грн пені, 13.999,09 грн штрафу, 3.210,76 грн інфляційних втрат, 1.808,10 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2020 відкрито провадження у справі № 910/10160/20; прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою суду було зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 20.07.2019 було направлено відповідачу 21.07.2020 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105475162613 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 16.07.2020 є місцезнаходженням відповідача.

Відповідач ухвалу суду від 20.07.2020, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 24.07.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105475162613, а отже відповідач мав подати відзив до 10.08.2020 включно.

03.08.2020 від відповідача до суду надійшла (під час перебування судді у відпустці) заява про продовження процесуального строку для надання відзиву на позовну заяву.

Також 03.08.2020 від відповідача до суду надійшло клопотання про зобов`язання позивача надіслати повторно позовну заяву відповідачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/10160/20 від 25.08.2020 в задоволенні заяви відповідача про продовження встановленого судом процесуального строку для подачі відзиву на позовну заяву та клопотання про зобов`язання позивача повторно надіслати відповідачу позовну заяву відмовлено.

02.09.2020 відповідачем до суду подано клопотання про надання матеріалів справи для ознайомлення. Представник відповідача 02.09.2020 ознайомився з матеріалами справи, що підтверджується наявною у справі відповідною розпискою представника відповідача.

11.09.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач зазначає, що ним 27.01.2020 згідно платіжного доручення № 1479 здійснено оплату за договором в сумі 50.000,00, тому борг становить 149.987,00 грн. Вважає, що позивач неправомірно застосовує при нарахуванні штрафних санкцій ст. 231 Господарського кодексу України, яка передбачає відповідальність за порушення не грошового зобов`язання. Також відповідач вважає, що позивачем невірно нараховані інфляційні втрати тв. 3% річних, оскільки не враховано здійснено відповідачем сплату боргу в сумі 50.000,00 грн.

11.09.2020 разом з відзивом на позовну заяву позивачем подано заяву про поновлення пропущеного процесуального строку для подачі відзиву на позовну заяву.

Суд розглянувши заяву відповідача на підставі ст. 119 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе поновити відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.12.2019 між Державним підприємством Спецагро (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Еліксі Ентерпрайз Солюшн (далі - виконавець, позивач) укладено договір послуг № 16/12/198 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов`язується на умовах та порядку, визначених цим договором, надати передбачені договором послуги, а замовник зобов`язується на умовах та в порядку, визначених цим договором, прийняти й оплатити їх вартість.

Згідно з п. 1.2. договору під послугами, що є предметом договору, розуміється проведення поточного ремонту приміщень 5 поверху адміністративної будівлі за адресою: м. Київ, вул. Бориса Грінченка, (санвузли), далі - послуги.

Спір виник в зв`язку з тим, що відповідач в порушення умов договору послуги у повному обсязі не сплатив, внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем та за несвоєчасне виконання грошового зобов`язанні позивачем нараховані пеня, штраф, інфляційні втрати та 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до п. 14.1 договору договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2019, але до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно з п. 3.1 договору загальна вартість послуг за цим договором становить 199.987,00 грн, відповідно до специфікації (додаток 1).

Відповідно до п. 2.1 договору строки надання послуг встановлюються цим договором і визначаються датою їх початку та закінчення. Строк надання послуг: початок надання послуг - 16 грудня 2019 року; закінчення надання послуг - 28 грудня 2019 року.

Згідно з п. 1.3 договору місце надання послуг - м. Київ, вул. Бориса Грінченка, буд. 1, санвузол 1, санвузол 2, далі - об`єкт.

Відповідно до 11.1 договору передача результатів наданих послуг виконавцем і приймання їх замовником оформлюється актом у порядку, встановленому нормативними актами та договором.

Матеріали справи свідчать, що позивачем роботи обумовлені у п.п. 1.1.-1.3 договору виконанні в повному обсязі в грудні 2019 року, що підтверджується актом здачі - приймання виконаних робіт від 27.12.2019, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2019, актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2019 року, підсумковою відомістю ресурсів.

Відповідно до п. 3.3 договору оплата здійснюється замовником у безготівковій формі на підставі актів виконаних робіт (далі - акт) шляхом перерахування суми за фактично надані послуги на розрахунковий рахунок виконавця протягом 7 банківських днів з моменту підписання акту, при наявності коштів на рахунку замовника.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 4.2.3 договору замовник має право сплатити вартість наданих послуг на підставі акту та протягом семи днів з дня підписання акту сторонами у порядку, встановленому договором, при наявності коштів на реєстраційному рахунку.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач 27.01.2020 платіжним дорученням № 1479 від 27.01.2020 перерахував позивачу за надання послуг (поточний ремонт) за договором від 16.12.2019 в розмірі 50.000,00 грн.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем на момент звернення позивача з даним позовом до суду (10.07.2020 - дата оформлення для відправлення Укрпоштою конверту, в якому надійшла позовна заява до суду) не порушено прав або охоронюваних законом інтересів позивача в частині несплати відповідачем 50.000,00 грн.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Позивачем не доведено порушення його права щодо несплати відповідачем боргу за надані послуги в розмірі 50.000,00 грн станом на день подання позовної заяви до суду, в зв`язку з чим в позові в цій частині слід відмовити.

25.02.2020 позивачем на адресу відповідача була направлена претензія, в якій останній вимагав сплатити борг в розмірі 149.987,00 грн. При цьому позивач в претензії зазначив про часткову сплату відповідачем боргу в сумі 50.000,00 грн. Дана претензія відповідачем залишена без задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач взяті на себе зобов`язання по сплаті виконаних робіт не здійснив та заборгованість відповідача перед позивачем, яка останнім не оспорена, виходячи із вартості виконаних робіт, становить 149.987,00 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті наданих позивачем послуг за договором в повному обсязі не подано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості наданих послуг в розмірі 149.987,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за виконані роботи не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 12.2 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та договором.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Таким чином, вказані санкції є видом відповідальності за порушення зобов`язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення виконання грошового зобов`язання (оплата за виконані роботи).

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 21.998,57 грн та 13.999,09 грн штрафу безпідставні та задоволенню не підлягають.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті виконаних робіт, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1.808,10 грн - 3% річних та індекс інфляції у розмірі 3.210,76 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору не визначено інший розмір процентів.

За результатами здійснення судом власного перерахунку інфляційні втрати складають 2.408,02 грн та 3% річних складають 1.487,58 грн (розрахунки знаходиться в матеріалах справи).

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 2.408,02 грн інфляційних втрат та 1.487,58 грн - 3% річних.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушення норм чинного законодавства України, а саме позивачем не враховано здійснену відповідачем часткову сплату боргу в сумі 50.000,00 грн.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Еліксі Ентерпрайз Солюшн обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 7.000,00 грн слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно зі ст. 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

09.06.2020 між позивачем (клієнт) та Оберемко Романом Анатолійовичем (адвокат) був укладений договір про надання правничої допомоги № 28/20 за умовами якого адвокат зобов`язався надати правову допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 4.1 вказаного договору клієнт оплачує вартість послуг за договірною ціною, що є гонораром. Сторона погодили, що роботи адвоката з документами клієнта становить 400,00 грн, а участь у судовому засіданні 1.500,00 грн.

Відповідно до п. 4.2 договору суми гонорару зазначаються адвокатом в актах про надання правової допомоги, які формуються необхідності та вручаються безпосередньо клієнту (уповноваженій особі клієнта).

Згідно акту виконаних робіт № 1 від 12.06.2020 та детального розрахунку наданих адвокатських послуг сторони погодили, що час затрачений на підготовку документів та подання позову становить 20 робочих годин, вартість яких складає 7.000,00 грн.

Винагорода виплачена позивачем адвокату Оберемко Р.А. в розмірі 7.000,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 121/20 від 12.06.2020.

Підтвердженням того, що Оберемко Роман Анатолійович є адвокатом свідчить свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2580 від 06.10.2014.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на професійну правову допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 4.469,55 грн.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Спецагро (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, код ЄДРПОУ 38516592) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Еліксі Ентерпрайз Солюшн (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 9, код ЄДРПОУ 38376307) 149.987 (сто сорок дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) грн 00 коп. основного боргу, 2.408 (дві тисячі чотириста вісім) грн 02 коп. інфляційних втрат, 1.487 (одна тисяча чотириста вісімдесят сім) грн 58 коп. - 3% річних, 2.308 (дві тисячі триста вісім) грн 24 коп. витрат по сплаті судового збору та 4.469 (чотири тисячі чотириста шістдесят дев`ять) грн 55 коп. на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В.Сівакова