Рішення

від 17.09.2020 по справі 500/1510/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1510/20

17 вересня 2020 рокум.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Подлісної І.М.

за участю:

секретаря судового засідання Павловського Ю.Б.

представника позивача Сампара Н.М.

представника відповідача Мудрий О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 9831-54, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування вимоги.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не отримувала вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 року №Ф - 9831 - 54 винесеної ГУ ДФС у Тернопільській області на суму 18255,81 грн., а про її наявність дізналася лише коли одержала повідомлення про накладення арешту на її банківський рахунок. Тоді, 14.05.2020 року, позивач звернулася із заявою до Начальника ГУ ДФС у Тернопільській області про надання інформації щодо виконавчих дій стосовно неї, в тому числі інформації щодо накладення арешту на її банківські рахунки.

Відповіді на заяву від 14.05.2020 року до Начальника ГУ ДФС у Тернопільській області про надання інформації про виконавчі дії стосовно ОСОБА_1 , в тому числі інформації щодо накладення арешту на банківські рахунки - позивач не отримала.

28.05.2020 ОСОБА_1 ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження ВП №59732979, що підтверджується заявою від 28.05.2020 та отримала копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 року №Ф- 9831 -54.

За таких обставин, позивач вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 року №Ф - 9831 - 54 безпідставною та такою, що підлягає скасуванню, що, власне, і зумовило звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 03 липня 2020 року відкрито провадження у справі та визначено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

24 липня 2020 року ухвалою суду було призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 04.08.2020 о 11:30 год.

На виконання вимог вказаної ухвали, Головним управлінням ДПС у Тернопільській області 04.08.2020 року подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є саме сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Із інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 по виду бюджету 70 (Цільові фонди) вбачається, що в суму недоїмки по ЄСВ в розмірі 18255,81 грн. входить:

• станом на 02.05.2018 року нараховано розрахункову суму єдиного соціального внеску за 2017 рік у розмірі 8 448 грн. (704грн. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2017 року по 01.01.2018 року) х 12 місяців).

• станом на 21.01.2019 року нараховано розрахункову суму єдиного соціального внеску за чотири квартали 2018 року у розмірі 9828,72 грн. (819,06грн. (мінімальний розмір ЄСВ в період з 01.01.2018 року по 01.01.2019 року) х 12 місяців).

Відтак, недоїмка по ЄСВ в розмірі 18255,81 грн. включає 18276,72 грн., що нараховано на 2017 та 2018 рік з урахуванням переплати станом на 31.03.2018 року в розмірі 20,91 грн.

Крім того, оскаржувані вимога про сплату боргу (недоїмки) складена відповідачем із дотриманням вимог щодо форми та змісту, визначеної додатком 7 до Інструкції №449, та містить підставу їх формування, яка вказана підкресленням однієї із підстав, передбаченої формою, а саме "дані інформаційної системи органу доходів і зборів".

Тому, оскільки відповідно до інформаційних баз даних ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з 02.06.201, їй правомірно сформовано спірну вимогу на суму недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Відповідач зазначив, що отримання позивачем заробітної плати за трудову діяльність та сплата роботодавцем відповідних податків, зборів чи інших обов`язкових платежів, не виключає обов`язок особи, яка здійснює адвокатську діяльність сплачувати єдиний соціальний внесок як самозайнята особа.

Внаслідок вищезазначеного у позивача виникла заборгованість в сумі 18255,81 грн., наявність якої стало підставою для формування оскаржуваної вимоги. Тому, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 04 серпня 2020 року відкладено розгляд справи на 02.09.2020 о 09:30 год.

Ухвалою суду від 02.09.2020, постановленою в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати згідно ч.7, 8 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), в судовому засіданні було оголошено перерву до 17 вересня 2020 року о 09:45 год.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог, просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Суд, заслухавши в судовому засіданні думку представника позивача та представника відповідача, з`ясувавши усі обставини справи та перевіривши їх доказами приходить до переконання, що адміністративний позов слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), яка міститься у інформаційній системі Податковий блок. Облік платників податків , а саме: розділ Реєстраційні дані , відомо, що Позивач зареєстрована як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю станом на 24.12.2010 року та взята на облік Тернопільською ДПІ станом на 02.06.2011 року за номером 43450; стан платника податків 0 (платник податків за основним місцем обліку).

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Про наявність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 року №Ф - 9831 - 54 винесеної ГУ ДФС у Тернопільській області на суму 18255,81 грн. позивач дізналася лише коли отримала повідомлення про накладення арешту на її банківський рахунок. Тоді, 14.05.2020 року, звернулася із заявою до Начальника ГУ ДФС у Тернопільській області про надання інформації про вчинення виконавчих дій стосовно неї, в тому числі інформації щодо накладення арешту на її банківські рахунки.

Відповіді на заяву від 14.05.2020 року від Начальника ГУ ДФС у Тернопільській області не отримала.

28.05.2020 ОСОБА_1 ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження ВП №59732979, що підтверджується заявою від 28.05.2020 р. та отримала копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 року №Ф- 9831 -54.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 року №Ф - 9831 - 54 безпідставною, позивач звернулася до ГУ ДФС у Тернопільській області з повідомленням про адміністративне оскарження до Державної податкової служби України вимоги про сплату боргу (недоїмки) є ЄСВ від 05.02.2019 року №Ф-9831 -54.

01.06.2020 року ОСОБА_1 , звернулася до Державної податкової служби України з первинною скаргою на вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Головного управління ДФС України у Тернопільській області від 05.02.2019 року №Ф - 9831-54.

Як вбачається з відповіді Державної податкової служби України на скаргу від 01.06.2020 року вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019 року №Ф - 9831 - 54, не може бути предметом оскарження в адміністративному порядку. Скаржник має право оскаржити вимогу в судовому порядку .

Не погоджуючись з таким рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі ПК України).

В силу положень ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів, зокрема, зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами: забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючи органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; коректно та уважно ставитися до платників податків. їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності.

Згідно з п. 4 ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Закон), орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Умовами п. 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року за № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 28 березня 2016 року за № 393) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (надалі - Інструкція), органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

a) дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

б) платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

в) платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Контролюючий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1,2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Як видно з матеріалів справи, 24.12.2010 року позивачу Кваліфікаційно - дисциплінарною комісією адвокатури Тернопільської області на підставі рішення №7 від 24 грудня 2010 року видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №615.

Відповідно до п.3 ст.4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Отже, необхідними умовами для обов`язку сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Із 01.06.2012 року ОСОБА_1 призначена на посаду начальника юридичного відділу КП ТМ ТОР Тернопільтеплокомуненерго , де працює до сьогоднішнього дня, що підтверджується копією трудової книжки і відповідним наказом.

Таким чином, із 01.06.2012 року та до моменту винесення оскаржуваної вимоги - 05.12.2019 року і з 05.12.2019 року до цього моменту ЄСВ за позивача сплачує її роботодавець - відділу КП ТМ ТОР Тернопільтеплокомуненерго , що підтверджується довідкою від 01.06.2020 року №325/01.

Також, з часу прийняття, на роботу позивача КП ТМ ТОР Тернопільтеплокомуненерго ОСОБА_1 не здійснювала іншої адвокатської діяльності, крім виконання посадових обов`язків на комунальному підприємстві.

При сплаті позивачем додатково ще і ЄСВ за виставленою їй контролюючим органом вимоги відбудеться подвійне стягнення із ОСОБА_1 одного і того самого податкового платежу, що є неприпустимим, а також суперечить приписам ст.61 Конституції України.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Відповідно до п. 56.4. ст. 56 ПК України, під час процедури адміністративного оскарження обов`язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі Закон № 2464-VI).

Відповідно до п.4, 5 ч.І ст.4 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність;, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність; іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не визначає такого-платника єдиного внеску, як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична - особа підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Згідно з пп.14.1.226. п.14.1. ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Таким чином, позивач не зобов`язана сплачувати ЄСВ двічі, як найманий працівник та як самозайнята особа.

Таким чином, зазначені вище обставини, свідчить про відсутність у позивача обов`язку сплати єдиного внеску у розумінні законодавства про зайнятість населення.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.11.2018 р. (справа №820/1538/17).

За наслідками аналізу наведених норм права видно, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, в т.ч. адвокатську, вважається самозайнятою особою і вважається платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником у межах такої незалежної професійної діяльності і що така особа отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, та яка відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини має застосовуватись судами як джерело права, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06)).

Суд вважає, що не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

Отже, жодних правових підстав, що чітко визначені Законом та за наявності яких щодо скаржника приймались би рішення про застосування штрафних санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску не було та не існує.

Враховуючи обставини у справі та законодавчі положення, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на нараховування та сплату роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць, за спірний період, суд приходить до висновку про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску, як наслідок оскаржувана вимога від 05.02.2019 №Ф-9831-54 про сплату боргу (недоїмки) єдиного внеску на суму 18255,81 грн. є необґрунтованою, винесеною без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, з порушенням вимог ч.2 ст.2 КАС України, а отже є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" суд визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення. Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених ч.2 ст.245 КАС України, де передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про скасування індивідуального акта, попередньо визнавши його протиправним.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст.139 КАС України).

Таким чином, оскільки позов підлягає до задоволення, то до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 840,80 грн. згідно квитанції №0.0.1753995474.1 від 01.07.2020.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю. Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05 лютого 2019 р. №Ф-9831-54 Головного управління ДФС у Тернопільській області визнати протиправною та скасувати.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 вересня 2020 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 місцезнаходження/місце проживання АДРЕСА_1 ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач:

-Головне управління ДПС у Тернопільській області місцезнаходження/місце проживаннявул. Білецька, 1,м. Тернопіль,46003 ЄДРПОУ/РНОКПП 43142763.

Головуючий суддя Подлісна І.М.