Постанова

від 17.09.2020 по справі 600/903/16-ц

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 600/903/16-цГоловуючий у 1-й інстанції Гриновець О.Б. Провадження № 22-ц/817/620/20 Доповідач - Ходоровський М.В. Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2020 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Ходоровський М.В.

суддів - Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

секретаря - Боднар Р.В.

з участю - позивачки ОСОБА_1 її представника

ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 його представника

ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Козівського районного суду від 07 квітня 2020 року (головуючий суддя Гриновець О.Б., дата виготовлення рішення не вказана) у справі № 600/903/16-ц за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, Козівська районна державна адміністрація Тернопільської області як орган опіки і піклування, про позбавлення батьківських прав,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення його батьківських прав щодо сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування позову зазначила, що в період з 20.11.2004 року до 12.11.2008 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_3 , від якого мають сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дитина проживає з нею та перебуває на повному її утриманні; на протязі двох років після розірвання шлюбу відповідач бачився із сином не більше 10 разів, а останніх шість років повністю самоусунувся від спілкування із сином та виконання батьківських обов`язків щодо виховання та його утримання; жодного разу не відвідав садок, школу, не цікавився і не цікавиться станом здоров`я дитини, її фізичним розвитком; не виявляє інтересу до внутрішнього світу сина тощо. Вважає, що батько свідомо нехтує своїми обов`язками. Вказує, що відповідач не надає синові жодних подарунків, навіть на дні його народження і єдиною допомогою була сплата аліментів, які, до того ж, відповідач сплачував невчасно, в результаті чого утворилась заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 19400,00 грн.

Рішенням Козівського районного суду від 07 квітня 2020 року позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно його малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551,20 грн. (п`ятсот п`ятдесят одну гривню двадцять копійок).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що він являється інвалідом другої групи внаслідок душевної хвороби і у відповідності із п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про розгляд справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав від 15.05.2006р. його не можна позбавляти батьківських прав по тій причині, що він не в повній мірі виконує свої батьківські обов`язки, так як це відбувається по незалежних від нього причинах. Судом не враховано регулярну сплату аліментів в сумі 1000 грн. при отриманні соціальної допомоги в розмірі 1400 грн.; що причиною утворення заборгованості є тривале знаходження на стаціонарному лікування у Тернопільській обласній психіатричній лікарні; судом не дано критичної оцінки висновку органу опіки і піклування Козівської райдержадміністрації від 07.02.2020р., який дано, як заявила представник даного органу, на підставі позиції самого неповнолітнього, при цьому не було враховано, що неповнолітній син знаходиться в повній залежності від позиції своєї матері. Судом також порушено норми процесуального права, що полягає у тому, що рішення суду прийнято без проведення судових дебатів, у яких сторона відповідача бажала висловити свою позицію і представити суду свої аргументи заперечення щодо позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін. Відзив мотивований тим, що ОСОБА_3 не навів доказів того, що саме хвороба стала причиною невиконання його батьківських обов`язків з виховання сина з 2010 року. Тому, рішення суду виходило з дій ОСОБА_3 непов`язаних із хворобою та врахування того, що після попередження 2017 року жодних змін не відбулося. Рішення Козівського районного суду прийнято після в наслідок тривалого розгляду та дослідження судом обставин справи (3 роки). Позивач з 2010 року припинив брати участь у виконанні своїх батьківських обов`язків щодо ОСОБА_5 . Батько не приймав участі у вихованні сина в дитячому садку, школі, що визнане ним самим. Жодної підстави, яка б вказувала на неможливість його виконувати обов`язки батька до пред`явлення позову суду не було подано.

У судовому засіданні ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав посилаючись на доводи, викладені у ній. Окрім цього зазначив, що не приймав участі у вихованні сина впродовж 6 років з 2010 р. по 2016 р..

Позивачка ОСОБА_8 заперечила відносно апеляційної скарги та пояснила, що рішення суду є законним, обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що з 20.11.2004 року до 12.11.2008 року сторони у справі перебували у шлюбі, від якого, згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України 09.07.2005 року, мають сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.5).

Після розірвання шлюбу, ОСОБА_1. залишила прізвище ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 12.11.2008 року (т.1 а.с.4).

У зв`язку із реєстрацією шлюбу 11.07.2013 року ОСОБА_1. змінила прізвище на ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 11.07.2013 року.

Згідно з копією довідки ПП Перспектива від 16.12.2019 року ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_1 без реєстрації і її сім`я складається з наступних осіб: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (проживає без реєстрації); ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Зазначені відомості підтверджуються також і актом ПП Перспектива обстеження житлових умов за вказаною адресою від 09.10.2019 року.

Відповідно до копій медичної документації, наявної в матеріалах справи відповідач ОСОБА_3 є інвалідом другої групи загального захворювання. Він страждає від психічної хвороби та періодично перебуває на лікуванні у Тернопільській обласній клінічній комунальній психоневрологічній лікарні (т.1 а.с.26, 33, 73-77, 98-99, 147).

З відповідача стягуються аліменти на утримання його сина - ОСОБА_5 у розмірі 500,00 грн. щомісячно, станом на травень 2019 року розмір заборгованості зі сплати аліментів становив 28069,00 грн. (т.1 а.с.186, 203).

20.01.2017 року комісія з питань захисту дітей виконавчого комітету Тернопільської міської ради своїм рішенням рекомендувала відповідачу змінити своє ставлення до відносин із своєю дитиною - ОСОБА_5 та налагодити взаємовідносини з ним для подальшого спілкування (т.1 а.с.226).

26.10.2017 року орган опіки і піклування Козівської РДА Тернопільської області визнав недоцільним позбавляти батьківських прав ОСОБА_3 , однак у зазначеному рішенні, окрім іншого, органом опіки та піклування констатовано, що у відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів, він не цікавиться життям своєї дитини, не відвідує школу; відповідач повідомив органу опіки та піклування, що буде вчиняти усі залежні від нього дії з метою виправлення цієї ситуації, адже він хоче відновити стосунки із сином (т.1 а.с.55).

Згідно з копією характеристики ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із Тернопільської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №17 ім. В. Вихруща з поглибленим вивченням іноземних мов, він за період навчання в школі виявив достатній та високий рівень знань з усіх предметів. У п`ятому класі був нагороджений похвальним листом за високі досягнення у навчанні. На уроках активний, відповідальний, організований, тактовний, поважає вчителів та є лідером в класі, ініціативний та користується повагою серед однокласників. Неодноразово був учасником шкільних олімпіад, а також міської та всеукраїнської олімпіад з математики. Любить спорт, займається футболом та неодноразово нагороджувався дипломами та почесними грамотами. У шкільному та позашкільному житті ОСОБА_5 велику участь беруть мати та баба. Із батьком дитини класний керівник не знайомий та жодного разу не спілкувалася, він не з`являвся в школу та не цікавився шкільним життям сина (т.1 а.с.101).

За увесь період розгляду справи судом (з 30.03.2017 року і до моменту ухвалення рішення - 07.04.2020 року), а це понад три роки відповідач та його представники не надали жодних доказів виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань ще у січні 2017 року щодо налагодження відносин із сином та належного виконання ним своїх обов`язків щодо виховання ОСОБА_5 .

Заслуханий у судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_5 пояснив, що з батьком бачився останній раз 4-5 років тому, у судовому засіданні бажання спілкуватися із батьком не виявив (т.1 а.с.207-212).

Згідно з висновком органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 "орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 … щодо сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 … (т.2 а.с.12).

Ухвалюючи рішення про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 суд виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по його вихованню, не виявляє щодо сина батьківського піклування, не займається його вихованням та не піклується про нього, не проявляє інтересу до стану його здоров`я, не цікавиться його фізичним, моральним і духовним розвитком.

З таким висновком слід погодитись, оскільки він грунтується на встановлених у справі обставинам та відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України Про охорону дитинства виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У відповідності до ч. 2, 3 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Крім цього, статтею 18 Конвенції про права дитини визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.

Статтею 59 Закону України Про освіту , статтею 12 Закону України Про охорону дитинства передбачені обов`язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини, відповідно до яких батьки зобов`язані виховувати дітей в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, поважати гідність дитини, готувати до самостійного життя, забезпечити здобуття повної загальної середньої освіти та ін.

Відповідно до ч.1 ст. 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Крім цього, як роз`яснив у своїй постанові від 30 березня 2007 року №3 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав Пленум Верховного Суду України - ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

З врахуванням встановлених обставин у справі та зазначених норм права суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідач байдуже, безвідповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню своєї дитини, навчання та її розвитку тощо. а тому обгрунтовано задовольнив вимоги позивачки.

Згідно матеріалів справи будь-яких об`єктивних, незалежних особисто від відповідача причин такого ставлення до свого сина, його виховання чи причин, які б виправдовували поведінку відповідача чи таке його ставлення до дитини та її виховання, відповідачем не надано.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи в апеляційній скарзі про те, що згідно п. 17 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав , не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов`язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин, виходячи з наступного.

Відповідно до дослідженої в судовому засіданні медичної документації ОСОБА_3 захворів у січні 2017 року (під час розгляду справи судом, що розглядається з 2016 року), лікування здійснюється амбулаторно, не має обмежень у спілкуванні, його не визнано частково чи повністю недієздатним, примусовій госпіталізації не піддавався.

Встановлено, що ОСОБА_3 не надав доказів того, що саме його хвороба стала причиною невиконання батьківських обов`язків з виховання сина. Ним не надано також докази про поважність причин невиконання обовязків по вихованню сина впродовж 6 років з 2010 р. по 2016 р.

Твердження ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про те, що Висновок органу опіки і піклування Козівської райдержадміністрації від 07.02.2020р. про доцільність позбавлення його батьківства дано на підставі лише позиції неповнолітнього сина, що знаходиться в повній залежності від позиції своєї матері є безпідставні, оскільки спростовуються поясненнями представника третьої особи ОСОБА_15 . Згідно її пояснень комісія з прав дитини врахувала усі обставини, у тому числі, що ОСОБА_3 можливо не здоровий, думку неповнолітнього, та з врахуванням відношення ОСОБА_3 до своїх батьківських обов"язків, який з 2017 року не виправив ситуації щодо виховання сина, дала висновок про доцільність позбавлення батьківства.

Посилання в апеляційній скарзі про те, що рішення суду прийнято без проведення судових дебатів, у яких сторона відповідача бажала висловити свою позицію і представити суду свої аргументи заперечення щодо позовних вимог, що є порушенням процесуального права, колегія вважає безпідставними, оскільки згідно ст. 242 ЦПК України у судових дебатах виступають учасники справи присутні у судовому засіданні, а згідно матеріалів справи 07 квітня 2020 року рішення ухвалено у відсутності учасників справи, які, а саме, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , згідно довідок про доставку SMS, були належним чином повідомлені про розгляд справи на 07.04.2020 року о 09:30 год., однак у судове засідання не з`явилися (т. 2 а.с. 20-23).

Оскільки місцевим судом повно та всебічно з"ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обгрунтоване рішення, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення а судове рішення без змін.

Стосовно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 35 ч.1, 259 ч.1.2.8, 374 ч.1 п.1, 375, 381 ч.1,3, 382 - 384, 389 ч.1 п. 2, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Козівського районного суду від 07 квітня 2020 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на сторони в межах ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 вересня 2020 року.

Головуючий

Судді