Постанова

від 16.09.2020 по справі 357/2472/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 357/2472/20 Головуючий у 1 інстанції: Орєхов О.І.

провадження №22-ц/824/10047/2020 Суддя-доповідач: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 вересня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Олійника В.І.,

суддів: Желепи О.В., Кулікової С.В.,

при секретарі Бондаренко І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Острійківська сільська рада Білоцерківського району Київської області, приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу в Київській області Дерун Каріна Анатоліївна про встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в :

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, яку обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат ОСОБА_2 , після смерті якого залишилася спадкова маса, яка належала померлому згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.03.2014 року. Зазначала, що вона є єдинии спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , оскільки спадкоємців першої черги спадкування немає.

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до органу нотаріату із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , але 11 вересня 2019 року приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу в Київській області їй було відмовлено у прийомі її заяви та надано роз`яснення про причини відмови, а саме, пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, а також роз`яснено право на звернення до суду.

Вказувала, що вона є спадкоємцем, яка на час смерті спадкодавця проживала з померлим, доглядала його та здійснювала захоронення, а потім вступила в управління спадковим майном.

Посилаючись на ч.3 ст.1268 ЦПК України просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт проживання без реєстрації її ( ОСОБА_1 ) на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2020 року в задоволені заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції, а заяву про встановлення факту постійного проживання без реєстрації задовольнити. Скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції невірно з`ясовано обставини з пояснень свідка, а висновки, викладені у рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надала до суду жодного належного та допустимого доказу, на підставі якого суд мав би можливість встановити такий факт, про який вона просила.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

За ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якому розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 ч.2 ст.293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого поряду їх встановлення.

Згідно з ч.1 ст.316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 Про судову практику в справах встановлення фактів, що мають юридичне значення (далі - постанови Пленуму) зі змінами та доповненнями від 25.05.1998 року, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 22 лютого 2019 року Білоцерківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області (а.с. 9).

Як вбачається з довідки за №343 від 04 вересня 2019 року, виданої виконкомом Острійківської сільської ради Білоцерківського району Київської області та підписаної сільським головою Оленко С.О. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований в АДРЕСА_1 (а.с.11).

Встановлено, що ОСОБА_1 є сестрою померлого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження останньої (дошлюбне- ОСОБА_4 ) та довідкою, виданої ОСОБА_2 від 29.06.2006 року за №520 відділом реєстрації актів цивільного стану, з яких вбачається, що батьками заявника та померлого були ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с.5, 6).

Зміна прізвища заявника з ОСОБА_4 на ОСОБА_6 відбулася у зв`язку з реєстрацією шлюбу зі ОСОБА_7 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідного свідоцтва про укладення шлюбу (а.с.7).

Згідно з копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 19.12.1997 року Міським відділом №1 Білоцерківського МУГУ МВС України в Київській області заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.4).

Як вказувала ОСОБА_1 , вона є спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 , у зв`язку з чим у вересні 2019 року звернулася до органів нотаріату із заявою про прийняття спадщини.

11 вересня 2019 року за вихідним №638/02-21 приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області надано роз`яснення про відмову у прийнятті заяви про прийняття спадщини за законом (а.с.10).

За статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно зі ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду за захистом своїх прав.

Пунктом 9 Листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 травня 2013 року Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування також визначено, що якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин зі спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини.

Статтею 1 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно з ч.3 статті 12, ч.1, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Як вірно вважав суд першої інстанції, досліджені в судовому засіданні матеріали справи в достатній мірі не підтверджують факт постійного проживання заявника ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини.

З боку заявника не надано до суду жодного належного та допустимого доказу, на підставі якого суд мав би можливість встановити такий факт, про який просить заявник.

Матеріали справи теж не містять таких доказів.

Згідно з ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як єдиним доказом проживання заявника разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, заявником було заявлено клопотання про допит свідка ОСОБА_8 .

Проте, допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 не підтвердила того фату, що ОСОБА_1 проживала разом із спадкодавцем на час смерті останнього, та як зазначила, що останні шість місяців до смерті ОСОБА_2 вона не мешкала в місті Біла Церква, а проживала у Автономній Республіці Крим. Про смерть ОСОБА_9 вона дізналася від заявника.

Доводи заявника про те, що вона прийняла спадщину шляхом фактичного вступу у спадкові права та обов`язки, в управління і володіння спадковим майном, що підтверджується обставинами щодо захоронення останньою померлого ОСОБА_2 , правового значення для суті спірних правовідносин не мають, оскільки предметом доказування є передбачений частиною третьою статті 1268 Цивільного кодексу України факт постійного проживання із спадкодавцями на час відкриття спадщини.

Така правова позиція викладена в постанові ВС КЦС від 23.12.2019 року справі №303/1816/17.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 18 вересня 2020 року.

Суддя-доповідач:

Судді: