Ухвала

від 22.09.2020 по справі 730/213/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 730/213/19

провадження № 51-4271ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11лютого 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 09 червня 2020року у кримінальному провадженні №12018270090000407 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Високе Борзнянського району Чернігівської області та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі КК).

Суть питання

Вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11 лютого 2020 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за те, що він 25липня 2018 року приблизно о 18:00, перебуваючи на території ТОВ«Поліський комбінат хлібопродуктів» (вул.Шкільна 1-А у с.Велика Доч Борзнянського району Чернігівської області), умисно наніс п`ять ударів дерев`яною палицею в голову, руки та ноги, а також тулуб ОСОБА_5 , чим заподіяв останньому тілесні ушкодження, які відносяться до середнього ступеня тяжкості.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 09 червня 2020 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4 залишив без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації своїх дій за ч. 1 ст. 122 КК, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та його особі через суворість, просить змінити постановлені щодо нього судові рішення, пом`якшити покарання і призначити йому покарання у виді виправних робіт.

Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_4 указує про неврахування судом в повній мірі при призначенні йому покарання обставин, на які суд послався у вироку, а саме те, що вчинений ним злочин відноситься до злочинів середньої тяжкості, відсутність відомостей про притягнення його до адміністративної відповідальності, перебування на утриманні трьох дітей, наявність постійного місця проживання, роботи і визнання ним цивільного позову та своєї вини. Окрім того, зазначає й про те, що в нього на утриманні у дійсності перебуває чотири дитини і дружина, які залишились без його матеріального забезпечення. Крім того, судом залишено поза увагою те, що санкція статті, за якою він засуджений, передбачає більш м`яке покарання, зокрема виправні роботи. Вказані обставини, на його думку, судами не було враховано внаслідок чого було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк, наближений до максимальної межі.

Також до касаційної скарги засуджений ОСОБА_4 долучив клопотання про поновлення йому строку на касаційне оскарження, поважність пропуску якого обґрунтував тим, що він не зміг своєчасно отримати юридичну допомогу, окрім того йому не було вручено копію ухвали Чернігівського апеляційного суду від 09 червня 2020 року.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Розглядаючи клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з такого.

Так, за приписами ч. 2 ст. 426 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Статтею 116 КПК визначено, що строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту або передано особі, уповноваженій їх прийняти, а для осіб, які тримаються під вартою або перебувають у лікувально-профілактичному закладі охорони здоров`я чи закладі з надання психіатричної допомоги, спеціальній навчально-виховній установі, якщо скаргу або інший документ подано службовій особі відповідної установи до закінчення строку.

Як убачається з копій судових рішень, щодо засудженого під час розгляду кримінального провадження в судах не застосовувався запобіжний захід у виді тримання під вартою, а тому строк на касаційне оскарження обчислюється з дня проголошення ухвали судом апеляційної інстанції.

Так, відповідно до супровідного листа Державної установи «Райківська виправна колонія № 73» до закінчення строку на касаційне оскарження ОСОБА_4 здав закритого листа з касаційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження, який було відправлено 09 вересня 2020 року до Верховного Суду.

Зазначене свідчить, що ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду у встановлений законом строк, а тому необхідності поновлювати строк на касаційне оскарження немає.

Також є безпідставними і доводи в касаційній скарзі засудженого щодо суворості призначеного йому покарання.

Доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 122 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині засуджений не оскаржує.

Частиною 2 ст. 50 КК закріплено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Як убачається з матеріалів провадження за скаргою, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_4 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину (середньої тяжкості), його особу, який не вперше притягується до кримінальної відповідальності, не притягувався до адміністративної відповідальності, не перебуває на обліках у лікарів нарколога та психіатра, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, має постійне місце проживання, визнання засудженим своєї вини. Також судом було враховано, відсутність обставин, що пом`якшують покарання та наявність обставин, що його обтяжують рецидив злочинів і вчинення злочину щодо особи похилого віку. Разом з тим зважив суд при призначенні ОСОБА_4 покарання і на позицію потерпілого, який просив призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанціїне порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК, і дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

Не погоджуючись з вироком місцевого суду, засуджений подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи щодо невідповідності призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним злочину через суворість, які за змістом аналогічні доводам, викладеним засудженим і у касаційній скарзі.

Під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції суд перевірив усі посилання й доводи, викладені засудженим у згаданій апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для зміни вироку місцевого суду, в частині призначення засудженому покарання, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши при цьому належні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

Так, обґрунтовуючи свій висновок, апеляційний суд у рішенні зазначив, що перебування на утриманні засудженого дітей, офіційне працевлаштування ОСОБА_4 , наявність у нього міцних соціальних зв`язків, відсутність скарг та його ставлення до вчиненого не є достатніми для пом`якшення йому покарання.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.419 КПК.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції, залишений без змін апеляційним судом, у частині визначення виду й розміру призначеного засудженому ОСОБА_4 покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що за обставин цього кримінального провадження покарання, призначене ОСОБА_4 , є законним, справедливим та співмірним характеру та способу вчинених дій (нанесення п`яти ударів, зокрема в голову особі похилого віку ОСОБА_5 ). При цьому невизнання засудженим кількості ударів свідчить про його бажання уникнути справедливого покарання.

Отже, Верховний Суд не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість, оскільки призначене покарання у виді позбавлення волі на строк два роки буде достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій, умотивованість їх висновків з питання правильності призначеного ОСОБА_4 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, останній у касаційній скарзі не навів.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п.2 ч. 2 ст. 428 КПК вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною засудженого ОСОБА_4 на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 11лютого 2020 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 09 червня 2020року.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3