Постанова

від 22.09.2020 по справі 133/3137/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 133/3137/18

Провадження № 22-ц/801/1602/2020

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сєчко В. Л.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 рокуСправа № 133/3137/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О.В.,

суддів : Панасюка О. С., Шемети Т. М.,

за участю секретаря Кирилюк Л. М .

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мрія про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та за зустрічним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мрія до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору оренди землі,

за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мрія на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 19 червня 2020 року в м. Козятині суддею цього суду Сєчкою В. Л., зі складанням його повного тексту 19 червня 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мрія (далі - СТОВ Мрія ) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, мотивуючи його тим, що їй на праві приватної власності, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 952642, виданого 07 травня 2007 року Козятинською райдержадміністрацією, належить земельна ділянка площею 2,6099 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521483200:06:006:0085, яка розташована на території Махнівської сільської ради Козятинського району Вінницької області.

У 2018 році ОСОБА_1 вирішила передати належну їй земельну ділянку в оренду, проте під час підготовки документів їй стало відомо, що вона зареєстрована як така, що перебуває в оренді СТОВ МРІЯ .

У зв`язку з цим, позивач звернулася до відповідача та отримала копію договору оренди землі за № 102/1 від 28 березня 2013 року та додані до нього документи, а саме : акт прийому-передачі орендованої земельної ділянки, додаткову угоду до договору оренди від 30 грудня 2015 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, проте, ні зазначеного договору оренди, ні доданих до нього документів ОСОБА_1 не підписувала.

Пославшись на викладене та на положення ст.ст. 202, 203, 207, 215 ЦК України, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір оренди землі №102/1, укладений 28 березня 2013 року між нею та СТОВ МРІЯ , який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 травня 2016 року.

В січні 2019 року СТОВ Мрія звернулось до суду першої інстанції з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору оренди землі № 102/1, укладеного 28 березня 2013 року між нею та СТОВ МРІЯ та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 травня 2016 року, мотивуючи його тим, що відповідач вчиняла дії, які свідчать про укладення нею та визнання правомірності вказаного договору, а саме: надала свої документи, що посвідчують особу та правовстановлюючі документи на земельну ділянку, приймала орендну плату, не заперечувала проти користування її земельною ділянкою орендарем, не вчиняла будь-яких дій, що вказували б на те, що спірне майно, вибуло поза її доброю волею з її володіння.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 19 червня 2020 року первісний позов задоволено, визнано недійсним договір оренди землі №102/1, укладений 28 березня 2013 року між ОСОБА_1 та СТОВ МРІЯ , щодо земельної ділянки площею 2,6099 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521483200:06:006:0085, розташованої на території Махнівської сільської ради Козятинського району Вінницької області, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 травня 2016 року. У задоволені зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись із ухваленим рішенням в частині задоволення вимог за первісним позовом, СТОВ МРІЯ , посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог ст. 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення в цій частині скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволення вимог за первісним позовом відмовити.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 зазначила, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині задоволення вимог за первісним позовом, тому, з огляду на положення ст. 367 ЦПК України, в іншій його частині не перевіряється.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, рішення суду цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд з огляду на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість не тільки у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 952642, виданого 07 травня 2007 року Козятинською райдержадміністрацією на підставі розпорядження Козятинської райдержадміністрації від 09 жовтня 2006 року за № 522, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 2,6099 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521483200:06:006:0085, яка розташована на території Махнівської сільської ради Козятинського району Вінницької області (т. 1, а. с. 9).

28 березня 2013 року між СТОВ Мрія та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі №102/1, за умовами якого остання передала товариству в строкове платне користування земельну ділянку площею 2,6099 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0521483200:06:006:0085, яка розташована на території Махнівської сільської ради Козятинського району Вінницької області. Сторонами укладено акт прийому-передачі орендованої земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_1 передала, а СТОВ Мрія прийняло в натурі вказану земельну ділянку (т. 1, а. с. 10-12).

30 грудня 2015 року СТОВ Мрія та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору оренди землі №102/1 від 28 березня 2013 року про поновлення терміну дії договору оренди та внесення змін до нього, за умовами якої поновлено строк дії цього договору на 10 років та змінено розмір орендної плати (т. 1, а. с. 13).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 59801190 від 24 травня 2016 року договір оренди землі №102/1 від 28 березня 2013 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 травня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 14645034 (т. 1, а. с. 14-15).

Згідно з відомостями на видачу кукурудзи, зерна, цукру за 2014-2018 роки СТОВ Мрія сплачувало ОСОБА_1 оренду плату за користування її земельною ділянкою (т. 1, а. с. 53-74).

З податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за 2013-2017 роки СТОВ Мрія сплачувало податок за використання земельної ділянки ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 76-89).

Згідно з висновком судово-технічної та почеркознавчої експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 7540/7541/19-21 від 23 січня 2020 року (т.2, а. с. 2-6) підпис орендодавця в графі Орендодавець , зображення якого міститься в договорі оренди землі №102/1 від 28 березня 2013 - виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів та ймовірно виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою.

За змістом ст.. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч. 1 ст. 215 ЦК України, так і у ст. ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом ст. ст. 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Отже, такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, ОСОБА_1 у цій справі наполягає на поверненні їй земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Отже, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

За таких обставин, оскільки позивач спірний договір оренди землі не підписувала та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджувала, отже у задоволенні вимог за первісним позовом слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Водночас, відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про пропущення ОСОБА_1 строку позовної давності, оскільки суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення вимог за первісним позовом, отже рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 19 червня 2020 року необхідно скасувати в частині визнання недійсним договору оренди землі № 102/1, укладеного 28 березня 2013 року між ОСОБА_1 та СТОВ МРІЯ , зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 20 травня 2016 року та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог за первісним позовом.

За таких обставин, враховуючи перегляд судового рішення в частині вимог за первісним позовом, у зв`язку з відмовою у задоволенні цих вимог та задоволенням вимог апеляційної скарги, відповідно до положень ст. 141, п. п. в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, вважає за необхідне судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції залишити за позивачем та стягнути з неї на користь відповідача судовий збір в розмірі 1057,20 грн, сплачений за подачу апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мрія задовольнити, рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 19 червня 2020 року скасувати в частині задоволення вимог за первісним позовом та в частині розподілу судових витрат.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мрія про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовити.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції покласти на ОСОБА_1 .

В іншій частині залишити оскаржуване рішення без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Мрія (код ЄДРПОУ - 03732117) судовий збір в розмірі 1057,20 грн, сплачений за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді : О. С. Панасюк

Т. М. Шемета

Повний текст постанови виготовлено 22 вересня 2020 року.