Постанова

від 22.09.2020 по справі 151/14/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 151/14/20

Провадження № 22-ц/801/1292/2020

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Моцний В. С.

Доповідач:Копаничук С. Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 рокуСправа № 151/14/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Копаничук С. Г.,

Суддів: Якименко М. М., Оніщука В. В.

при секретарі: Богацькій О.М.

учасники справи :

позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним : ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним: ОСОБА_2 ,

відповідач за первісним позовом - Берізко-Чечельницька сільська рада Чечельницького району Вінницької області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 12 травня 2020 року, ухвалене судом під головуванням судді Моцного В.С., повний текст якого виготовлено 19 травня 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Берізко-Чечельницької сільської ради Чечельницького району Вінницької області про визнання права власності на Ѕ земельної ділянки в порядку спадкування за законом та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на ѕ земельної ділянки,-

в с т а н о в и в :

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та Берізко-Чечельницької сільської ради Чечельницького району про визнання права власності на Ѕ земельної ділянки в порядку спадкування за законом. Зазначила, що її батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , якому, згідно сертифікату серії ВН №0248445 належало право власності на земельну ділянку, площею 1,99 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Берізко-Чечельницької сільської ради Чечельницького району Вінницької області. Зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати - ОСОБА_4 , яка за життя прийняти спадщину після смерті батька не змогла, оскільки у архівах відділу ДРАЦС Вінницької області відсутній запис про шлюб між нею та ОСОБА_3 . ОСОБА_1 вчасно звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але в оформленні права власності на зазначену земельну ділянку їй було відмовлено через відсутність оригіналу правовстановлюючого документа, що підтверджує належність майна спадкодавцю і рекомендовано звернутись до суду. Посилаючись на те, що вона є спадкоємцем першої черги за законом та особою, яка відповідно до ст.1241 ЦК України, має право на обов`язкову частку, але позбавлена можливості оформити право власності на спадкове майно, просила суд визнати за нею право власності на 1/2 вищевказаної земельної ділянки в порядку спадкування за законом.

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на ѕ земельної ділянки в порядку спадкування. Вказав, що він являється рідним братом відповідача, яка у своїй позовній заяві зазначила недостовірну інформацію, оскільки після смерті батька в 2004 році в установлений законом строк ніхто із заявою про прийняття спадщини не звертався, а тому спадкове майно було успадковане ОСОБА_4 , яка проживала з покійним останні п`ять років до відкриття спадщини. Вказав, що у 2005 році ОСОБА_4 написала заповіт, відповідно до якого заповіла йому усе своє майно, а він вчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Посилаючись на зазначений заповіт, просив суд визнати за ним право власності на 3/4 майна, яке було успадковане ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 , а за ОСОБА_1 - визнати право власності на ј частини майна.

Ухвалою Чечельницького районного суду від 21.02.2020 року позови обєднано в одне провадження.

Рішенням Чечельницького районного суду від 12 травня 2020 в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права ,а у справі ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити. Послалась на неправильне встановлення судом обставин справи, невірне застосування норм права та здійснення висновків, які їм не відповідають. Зазначила, що суд не визначив правовий статус вказаної ділянки, яка фактично належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також належним чином не звернув увагу на те, що ні вона, ні відповідач ОСОБА_2 до нотаріуса з заявами про прийняття спадщини не звертались, а лише отримали усну відповідь про необхідність звернення до суду через відсутність оригіналу сертифікату на земельну частку (пай).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом всіх обставин справи, просив рішення суду скасувати, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а його позов задовольнити. Вказав, що суд першої інстанції не дослідив належним чином та не надав правової оцінки доказам, що підтверджують факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім`єю. Зазначив, що він не повинен був звертатися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, оскільки протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не заявив про відмову від прийняття цієї спадщини.

У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 безпідставними.

В судове засідання сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу у їх відсутність.

Заслухавши доповідача, учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та наявних доказів, колегія суддів вважає, що останні задоволенню не підлягають з наступних підстав.

За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції вказаним вимогам відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . На підставі довідки Держгеокадастру у Чечельницькому районі Вінницької області №0-2-0.39-83/121-19 від 15.02.2019 року, суд також встановив, що ОСОБА_3 на час смерті належало право власності на земельну частку (пай), площею 1,99 умовних кадастрових гектарів на території Берізко-Чечельницької сільської ради Чечельницького району Вінницької області. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , спадкоємцем за заповітом якої є син ОСОБА_2 . Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 сторони протягом 6 місяців до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не зверталися, спадкова справа після смерті останнього не заводилась. Докази проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_3 однією сімєю не менше 5 років до часу відкриття спадщини відсутні. В порядку надання консультації ОСОБА_1 нотаріусом Чечельницької державної нотаріальної контори Вінницької області щодо порядку спадкування земельної ділянки, остання в оформленні спадщини в усній формі відмовила з причин відсутності правовстановлювального документу на об`єкт спадкування.

Відмовляючи в задоволенні позовів, суд виходив з того, що достатніх та допустимих доказів про те, що їх мати ОСОБА_4 проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини сторони не надали, питання про встановлення такого факту не заявляли. Крім того, як ОСОБА_2 так і ОСОБА_1 не надали доказів вчасного звернення до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини протягом шести місяців після смерті батька; вимоги про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини сторони не заявляли. Відтак, відсутні підстави для визнання за сторонами права власності в порядку спадкування на земельну ділянку (пай).

Колегія суддів вважає, що суд вірно встановив обставини справи ,які перевірив доказами, оціненими відповідно до ст. 89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційних скарг про те, що суд не прийняв до уваги факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім`єю та не дослідив докази, що підтверджують такий факт, є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з частиною другою цієї статті збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтями 77,78 ЦПК України передбачено, що належними і допустимими є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень, обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За статтею 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У ч. 2 ст. 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи зазначені положення процесуального закону, саме на позивача покладено обов`язок довести ті обставини, які мають значення для справи та на які він посилається, як на підставу своїх вимог.

Звертаючись до суду з позовами, як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 не надали достатніх, допустимих та достовірних доказів, що підтверджували б факт проживання ОСОБА_4 однією сім`єю з ОСОБА_3 не менше ніж 5 років до смерті останнього у 2004 році.

При цьому, колегія суддів критично оцінює довідку виконкому Берізко-Чечельницької сільської ради Чечельницького району від 5.04.2004 року, надану суду ОСОБА_2 , про те, що ОСОБА_4 знаходилась на повному утриманні свого померлого чоловіка ОСОБА_3 та вдруге заміж не виходила, оскільки така довідка, з врахуванням відсутності свідоцтва про шлюб та актового запису про шлюб між ними, не є допустимим доказом як перебування у шлюбі, так і проживання однією сім`єю не менше 5 років до відкриття спадщини.

Крім того, вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_4 однією сім`єю з ОСОБА_3 не менше 5 років до відкриття спадщини не заявлялось.

Доводи апеляційної скарги про невизначеність судом правового статусу земельної ділянки, яка залишилась після смерті ОСОБА_3 , колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 не надали жодного допустимого та достовірного доказу, що підтверджував би наявність у ОСОБА_3 як права власності на земельну ділянку, так і майнового права на земельну частку (пай). Надана ОСОБА_1 довідка про визначення грошової оцінки земельної ділянки, що містить посилання на сертифікат на ім`я ОСОБА_3 серії ВН №0248445, виданий на підставі розпорядження Чечельницької районної державної адміністрації №308 від 12.09.1996 року, не є достатнім, допустимим і достовірним доказом вказаного факту, оскільки не є правовстановлюючим документом. Допустимих доказів існування у ОСОБА_3 права власності чи майнового права на земельну ділянку сторони не надали.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість рішення суду через невизнання факту прийняття ОСОБА_4 спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_4 , є безпідставними.

Крім того, як у позовній заяві, так і в апеляційних скаргах, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зазначають, що після смерті ОСОБА_3 у 2004 році, їх мати - ОСОБА_4 прийняла спадщину, в тому числі, спірну земельну ділянку, оскільки фактично вступила в управління спадковим майном.

Разом з тим, фактичне управління майном, як спосіб прийняття спадщини, був передбачений ст. 549 ЦК УРСР (1963 р.), яка втратила чинність з введенням в дію 01.01.2004 року нового Цивільного кодексу України.

Згідно змісту 1268 ЦК України (2004 р.), що діяв на час відкриття спадщини, спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, якщо він постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

За змістом ст. 1264 ЦК України спадкоємцями четвертої черги спадкування є особи , що проживали зі спадкодавцем однією сімєю не менше ніж 5 років до часу відкриття спадщини.

Однак, при зверненні до суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надали жодних належних, достатніх та допустим доказів того, що ОСОБА_4 на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем ОСОБА_3 не менше 5 років однією сім`єю до часу відкриття спадщини.

Крім цього, факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не менше 5 років однією сім`єю до часу відкриття спадщини недоведений, а тому на момент відкритя спадщини, спадкоємцями першої черги є діти покійного - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а ОСОБА_4 , як особа, яка можливо і проживала з покійним на момент смерті не менше п`яти років, є спадкоємцем четвертої групи.

Разом з тим, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 після смерті батька як спадкоємці першої черги, спадщину не прийняли.

Відтак, факти прийняття спадщини ОСОБА_4 як дружини чи особи четвертої черги спадкування після смерті ОСОБА_3 залишились недоведеними жодними належними та допустимими доказами.

Окрім того, відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування", свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.

На підтвердження обставин звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, сторони надали суду лист-відповідь з нотаріальної контори про надання консультації, що не є належним та допустимим доказом такого звернення у визначеному законом порядку, як і не є доказом отримання відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, а відтак жодним чином не свідчать про вчинення будь-яких дій, передбачених законом, для прийняття спадщини.

Враховуючи викладені обставини справи та норми Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає, що заявники апеляційних скарг не надали належних та допустимих доказів прийняття спадщини ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 , а посилання на фактичний вступ в управління спадковим майном не свідчить про прийняття спадщини у відповідності до вимог ЦК України (2004 р.). Окрім того, матеріали справи не містять доказів спільного проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, що, в свою чергу, унеможливлює вирішення питання про визнання права власності на спадкове майно за учасниками справи.

Інші доводи апеляційних скарг також не можуть бути підставами для скасування законного рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 375, 382, 384 ЦПК України, суд,-

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.

Рішення Чечельницького районного суду Вінницької області від 12 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий: С. Г. Копаничук

Судді: М. М. Якименко

В. В. Оніщук