Ухвала

від 01.04.2010 по справі а-15/93

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

  

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2010 р.                               м. Київ                                        К-16533/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                              Конюшка К.В.

суддів:                                        Ланченко Л.В.

                                                  Нечитайла О.М.

                                                  Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

за участю представників:

при секретарі:  Савченку А.В.

позивача:   не явка

відповідача:  не явка

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.05.2005 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 року

у справі  № А-15/93

за позовом          Суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4

до          Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області

про                          визнання недійсними податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування фінансових санкцій

В С Т А Н О В И В :

          У березні 2005 року суб’єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення №0001422302/0 від 24.12.2004 року та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0001432302/0 від 24.12.2004 року.

          В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перевірку податковим органом було проведено з порушенням вимог Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності». Крім того, скаржник посилається на те, що спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій підписано не уповноваженою на те особою, а саме таке рішення приймається і підписується керівником або заступником керівника органу, який видав ліцензію.

          Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.05.2005 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 року, позовні вимоги задоволено.

          Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція в Надвірнянському районі Івано-Франківської області оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

           Сторони або їх уповноважені представники у судове засідання не з’явились.

Справу розглянуто відповідно до приписів частини 4 статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

          Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено перевірку щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу кафе –магазину, що розташований за адресою: Надвірнянський район, с. Заріччя, вул. Незалежності, 64 а, за результатами якої складено Акт №900580 від 11.12.2004 року (далі – Акт перевірки).

          За даними Акта перевірки встановлено порушення позивачем пункту 13 статті 3 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(далі - Закон України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР), а саме: незабезпечено відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена у виписаних розрахункових квитанціях та статті 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 18-92 «Про акцизний збір», зокрема, здійснення роздрібної торгівля тютюновими виробами за цінами, вищими від максимальних роздрібних цін встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів.

          На підставі Акта перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001422302/0 від 24.12.2004 року про визначення штрафу в розмірі 537,25 грн. та рішення № 0001432302/0 від 24.12.2004 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1000,00 грн.

          Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, із яким погодився суд апеляційної інстанції, про проведення перевірки позивача без законних на те підстав. Також, суди дійшли висновку, що органи державної податкової служби не наділені правом накладати штрафні (фінансові) санкції за порушення вимог Закону України від 19.12.1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних і тютюнових виробів», а порушення, зазначені в Акті перевірки не знайшли свого підтвердження.

Проте, суд касаційної інстанції не може у повній мірі погодитись зі вказаними висновками судів попередніх інстанцій з урахуванням наступного.

          Відповідно до статті 15 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР контроль за додержанням суб’єктами підприємницької діяльності порядку проведення розрахунків за товари (послуги), інших вимог цього Закону здійснюють органи державної податкової служби України шляхом проведення планових або позапланових перевірок згідно із законодавством України.

          Статтею 16 вказаного Закону визначено, що планова перевірка здійснюється органами, уповноваженими законом нараховувати або стягувати податки і збори (обов’язкові платежі) з осіб, що використовують спрощену систему оподаткування згідно з пунктами 5 - 9 статті 9 цього Закону. Така перевірка здійснюється не частіше і одного разу за наслідками звітного календарного року, не раніше строків, визначених законодавством для подання річного податкового звіту (декларації) такими особами з такого податку. Будь-яке податкове або адміністративне нарахування, здійснене з порушенням цього правила, вважається незаконним та не підлягає виконанню.

          Позапланова перевірка, що провадиться уповноваженими контролюючими органами стосовно осіб, визначених у частині другій цієї статті, може здійснюватися виключно на підставі постанови слідчого, органу дізнання або відповідно до рішення суду.

          Планові або позапланові перевірки осіб, що використовують реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки або книги обліку розрахункових операцій, здійснюються у порядку, передбаченому законодавством України.

          Згідно зі статтею 2 Указу Президента України від 23.07.1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»плановою перевіркою вважається перевірка фінансово-господарської діяльності, яка передбачена у плані роботи контролюючого органу.

          Статтею 3 вказаного Указу визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких можливе проведення позапланових перевірок.

          Оскільки податковим органом не було надано доказів існування обставин, які давали можливість провести позапланову перевірку позивача та затвердженого плану-графіку документальних перевірок на четвертий квартал 2004 року, до якого було включено СПД-ФО ОСОБА_4, суди дійшли висновку про відсутність законних підстав на проведення відповідачем перевірки.

          Проте, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що недотримання податковим органом вимог законодавства під час проведення перевірки фінансово-господарської діяльності платника не звільняє останнього від передбаченої чинним законодавством відповідальності за допущені ним порушення вимог податкового та іншого законодавства.

          Перевищення працівниками податкового органу своїх повноважень тягне за собою застосування до посадових осіб цього суб’єкта владних повноважень відповідних заходів примусу в розрізі адміністративної, кримінальної відповідальності тощо, однак жодним чином не звільняє платника від обов’язку сплати податкових зобов’язань та штрафних санкцій у необхідному розмірі відповідно до чинного законодавства України.

Таким чином, навіть виявлений факт незаконності проведення спірної перевірки не має обов’язковим наслідком недійсність рішень, прийнятих за результатами цієї перевірки.

          Відповідно до абзацу статті 17 Закону України від 19.12.1995 року №481/95-ВР рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом –сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України.

В даному випадку відповідач є іншим органом виконавчої влади, якому надано право здійснювати перевірки та накладати штрафи за порушення вимог Закону України від 19.12.1995 року № 481/95-ВР.

За даними Акта перевірки позивачем здійснювалась реалізація тютюнових виробів, а саме: сигарет «Магна»по ціні 2,00 грн., що суперечить встановленій максимально-допустимій ціні виробника –1,90 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було здійснено реалізацію сигарет «Магна класік». Відповідно до декларації від 01.10.2004 року про встановлені виробником або імпортером максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари максимальна роздрібна ціна на вказаний товар становить 2,10 грн. Даними накладної № ІФ-0212663 та податкової накладної № ІФ-0050388 підтверджується СПД-ФО ОСОБА_4 придбавав для продажу саме сигарети «Магна класік», а не «Магна», як посилається податковий орган.

За вказаних обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1000,00 грн.

          Згідно з Актом перевірки, позивачем не було забезпечено відповідність готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів по виписаним розрахунковим квитанціям, чим порушено пункту 13 статті 3 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР.

Пунктом 13 статті 3 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР визначено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня.

Згідно зі статтею 22 даного Закону за порушення цієї норми до суб'єктів підприємницької діяльності застосовується фінансова санкція у п'ятикратному розмірі суми, на яку виявлено невідповідність.

Статтею 2 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР визначено, що місцем проведення розрахунків визначено місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Наведена норма Закону кореспондується з пунктом 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 року № 72, за змістом якого каса —це приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання, видачі, зберігання готівкових коштів, інших цінностей, касових документів.

Тобто, Законом встановлено обов'язкове забезпечення відповідності грошових коштів на місці проведення розрахункових операцій (тобто у касі) сумі коштів, зазначеній у денному звіті реєстратора розрахункових операцій або загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня, незалежно від джерела походження таких коштів та їх належності будь-якій особі.

В даному разі для того, щоб дійти обґрунтованого висновку про правомірність (або незаконність) застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 537,25 грн. необхідно встановити, де саме знаходилися кошти, щодо яких виявлено невідповідність –на місці проведення розрахунків позивача або СПД ОСОБА_4, оскільки саме місце їх фактичного знаходження і дає підстави визначити суб’єкта відповідальності за  невідповідність цієї виручки сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій.

Крім  того, судам при новому розгляді справи слід врахувати, що визначення податковим органом штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог Закону України від 06.07.1995 року №265/95-ВР як податкових зобов’язань, виходячи із приписів Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», є помилковим.

Відповідно до преамбули Закону України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року даний Закон є спеціальним законом із питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), перелік яких передбачає Закон України «Про систему оподаткування», а також порядок нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами.

Відповідно до пункту 1.9 вказаного Закону терміни у ньому вживаються у такому значенні, зокрема, податкове повідомлення - письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Зазначені відповідачем в Акті перевірки порушення вимог Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР не відносяться до порушень податкового законодавства, а визначені оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням штрафні санкції не є податковими зобов’язаннями, яке стягується в порядку, встановленому Законом України № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов‘язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню у частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001422302/0 від 24.12.2004 року з направленням справи на новий судовий розгляд в цій частині до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Під час нового розгляду справи суду необхідно  врахувати  викладене,  всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно  оцінити  докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення  спору  по  суті, і  в  залежності  від  встановленого правильно  визначити  норми  матеріального  права,  що  підлягають  застосуванню  до  спірних  правовідносин,  та  прийняти  обґрунтоване  і  законне  судове  рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області задовольнити частково.

          Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.05.2005 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2006 року  в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001422302/0 від 24.12.2004 року в даній справі скасувати, а матеріали справи в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

          В решті оскаржувані судові рішення залишити без змін.

          Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 КАС України.

Головуючий

(підпис)

Конюшко К.В.

Судді

(підпис)

Ланченко Л.В.

(підпис)

Нечитайло О.М.

(підпис)

Пилипчук Н.Г.

(підпис)

Сергейчук О.А.

 З оригіналом згідно

 Відповідальний секретар                                                     А.В. Савченко