Рішення

від 21.09.2020 по справі 540/1761/20

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/1761/20 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнаня дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2020 року №Ф-7236-17,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі щодо формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2020 року за №Ф-7236-17 відносно ОСОБА_1 ;

- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2020 року за №Ф-7236-17, яка видана Головним управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправними, так як підприємницьку діяльність не здійснювала, знята з податкового обліку з 26.02.2019, доходу від підприємницької діяльності не мала, у вказаний період (2017-2019 роки) і до 15.08.2019 працювала як найманий працівник в Херсонському центра освіти молоді та дорослих Херсонської міської ради і роботодавець сплачував з її заробітної плати єдиний соціальний внесок. Вказане виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем у період, коли вона була найманим працівником.

Ухвалою суду від 10.07.2020 адміністративний позов було залишено без руху та встановлено строк позивачу для усунення її недоліків.

Станом на 21.07.2020 позивачка вимоги ухвали суду від 10.07.2020 виконала в повному обсязі.

Ухвалою від 21.07.2020 відкрите спрощене провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні).

05.08.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому податковий орган просить відмовити в задоволенні позову, з огляду на наступне. ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, а тому повинна сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Вважає, що за звітні періоди 2017-2019 роки позивач мала сплатити єдиний внесок, з урахуванням часткової оплати позивачем, в загальній сумі 10918,31 та саме на цю суму винесено оскаржувану вимогу. Зазначає, що фізичні особи-підприємці, в тому числі й ті, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов`язків платника єдиного внеску, у тому числі обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати мінімальний єдиний внесок за себе як за фізичну особу-підприємця. В даному випадку немає подвійного оподаткування, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів. До того ж, єдиний внесок в такому випадку оплачується різними платниками, у різних розмірах та з інших правових підстав, що додатково свідчить про відсутність факту подвійного стягнення до бюджету єдиного внеску.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Таким чином, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 04.06.2008 зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності.

19.02.2020 у зв`язку із наявністю заборгованості з єдиного соціального внеску станом на 31.01.2020 та на підставі даних інформаційно-телекомунікаційної системи "Податковий блок" ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7236-17 на суму 10918,31 грн.

Не погодившись із винесеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-17236-17 від 19.02.2020, позивач звернулася до суду.

Надаючи оцінку правомірності дій податкового органу та оскаржуваної вимоги суд враховує наступні приписи законодавства.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Підпункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

За змістом абз. 3 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Наведені норми свідчать про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Із аналізу наведеного вище слідує, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає контролюючий орган, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 620/2449/19, від 18.03.2020 у справі № 140/1777/19, від 05.03.2020 у справі № 824/509/19-а, від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19.

Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 08.02.2006 до 15.08.2019 включно працювала в Херсонському центрі освіти молоді та дорослих Херсонської міської ради (код ЄДРПОУ 24115191), що підтверджується довідкою Херсонського закладу загальної середньої освіти "Центр освіти молоді" Херсонської міської ради №46/04-12 від 25.02.2020. Вказані роботодавець сплачував за ОСОБА_1 єдиний внесок.

Тобто, у період з 2017 року по 2019 рік (за який винесено оскаржувану вимогу) ОСОБА_1 була найманим працівником та у цей період саме роботодавець Херсонський центр освіти молоді та дорослих Херсонської міської ради (код ЄДРПОУ 24115191) зобов`язаний був сплачувати за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством.

Доказів отримання ОСОБА_1 у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності відповідачем суду не надано.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообовязкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесені оскаржувані вимоги (2017-2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї.

Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02.04.2020 у справі № 620/2449/19, від 18.03.2020 у справі №140/1777/19, від 05.03.2020 у справі № 824/509/19-а, від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18, від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, яка є обов`язковою для застосування судом першої інстанції згідно вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Також і відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 в частині скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2020 № Ф-7236-17 на суму 10918,31грн. підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог про визнання дій протиправними щодо формування та винесення податкової вимоги суд зазначає наступне.

Приписами п.2 розділу VI Інструкції № 449 передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Зі змісту абзацу 3 пункту 3 розділу VІ Інструкції № 449 слідує, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадку, передбаченому абзацом третім цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) платникам, зазначеним у підпункті 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Згідно з пп. 20.1.18 та 20.1.19 п.20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право: визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків; застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

З викладеного слідує, що податковий орган встановивши статус фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , яка зобов`язана сплачувати єдиний внесок у розмірі 22 відсотки до визначеної ст. 7 Закону №2464-VI бази нарахування єдиного внеску. В даному випадку відповідач, встановивши за даними інформаційної системи несплату позивачем єдиного внеску, нарахував ОСОБА_1 згідно вимоги від 19.02.2020 року № Ф-7236-17 борг у сумі 10918,31 грн.

Непогашення податкового боргу, дає право контролюючому органу здійснити за цього платника податку і в інтересах держави заходи на погашення податкового боргу, який виник через таку несплату. При цьому, такі заходи мають бути здійснені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, як це вимагається частиною другою статті 19 Конституції України, якою встановлено критерій поведінки державного органу у сфері публічних відносин. Неправомірна поведінка невладного суб`єкта у цих відносинах не може виправлятися неправомірною поведінкою владного суб`єкта.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що дії відповідача щодо формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2020 року № Ф-7236-17 є правомірними, відтак позовні вимоги в частині визнання протиправними дій податкового органу щодо формування та винесенні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Відповідачем не надано до суду жодних доказів правомірності прийняття оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки) з урахуванням обставин, встановлених судом, доказів наданих позивачем, аналізу наведених норм чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини та позиції Верховного Суду, яка наведена вище.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Частиною 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, відшкодуванню підлягає частково сплачена позивачем сума судового збору, згідно квитанції № 16_12 від 03.07.2020 року, у розмірі 420,00 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд, - .

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2020 року за №Ф-7236-17.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201; 73003, м. Херсон, просп.Ушакова,75) на користь ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у сумі 420 грн. 00 коп. (чотириста двадцять гривень 00 коп.).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.І. Войтович

кат. 111060000