Рішення

від 23.09.2020 по справі 378/796/20

СТАВИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 378/796/20

Провадження № 2/378/247/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2020 р. Ставищенський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді: Гуртовенко Р. В.

за участю секретаря: Мельник Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Ставище Київської області цивільну справі за позовом ОСОБА_1 до Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Київської області про визнання державного акту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

До суду з вказаним позовом звернувся ОСОБА_1 з посиланням на те, що 09.11.1988 року ОСОБА_2 як голові колгоспного двору видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Рішенням №24 від 27.07.1995 року виконавчого комітету Іванівської сільської ради Про приватизацію земельних ділянок населення села Іванівка та Багатирка передано у приватну власність громадянам, в тому числі ОСОБА_2 , земельні ділянки загальною площею 0,48 га, по АДРЕСА_1 , а саме: 0,25 га цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд та площею 0,11 га цільове призначення ведення особистого підсобного господарства і 0,12 га в користування. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , спадщину після її смерті прийняв, шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном син спадкодавці ОСОБА_4 , якому з дня відкриття спадщини перейшли всі права та обов`язки спадкодавці. 30.04.1998 року на ім`я спадкодавці ОСОБА_2 виданий державний акт на право приватної власності на землю на земельні ділянки загальною площею 0,424 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,2500 га; для ведення підсобного господарства -0,1740 га, розташовані по АДРЕСА_1 , який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №000021. В подальшому, інформація про земельні ділянки загальною площею 0,424 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,2500 га; для ведення підсобного господарства (зараз - ведення особистого селянського господарства) - 0,1740 га, перенесена з Державного реєстру земель, земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери 3224283201:01:003:0036 та 3224283201:01:003:0037 відповідно. 07.06.1999 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 . 13 травня 2009 року ОСОБА_4 склав заповіт: все моє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що буде мені належати на день смерті і на що я за законом матиму право заповідаю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Іванівка Ставищенського району Київської області помер ОСОБА_4 , спадкоємцем за вищевказаним заповітом, який прийняв спадщину є він, його син ОСОБА_1 .. Рішенням Ставищенського районного суду Київської області по справі ЄУН З 78/332/14-ц від 28 квітня 2014 року встановлено факт, що ОСОБА_1 , є рідним сином ОСОБА_4 .. 28 липня 2014 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 . На його заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки кадастрові номери 3224283201:01:003:0036 та 3224283201:01:003:0037, розташовані по АДРЕСА_1 , 23 серпня 2019 року державний нотаріус Ставищенської районної державної нотаріальної контори Цимбадюк В.М. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Оскільки ОСОБА_4 , приватизацію земельних ділянок за життя продовжив, але не встиг завершити, межі земельних ділянок встановлені в натурі, земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери, відомості про земельні ділянки внесені до Державного земельного кадастру, він, прийнявши спадщину після його смерті набув у порядку спадкування за заповітом право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали останньому на момент його смерті включно з правом на завершення приватизації земельних ділянок та державною реєстрацією права власності. Проте реалізації права перешкоджає чинність державного акта виданого після смерті спадкодавці та зазначенням її прізвища - " ОСОБА_5 ".

Позивач просить визнати державний акт на право приватної власності на землю на бланку серія ІІІ-КВ №116549 виданий 30.04.1998 року на ім`я ОСОБА_2 на земельні ділянки загальною площею 0,424 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,2500 га; для ведення підсобного господарства - 0,1740 га, які розташовані по АДРЕСА_1 , який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №000021, - недійсним.

Позивач подав до суду заяву з зазначенням, що позовні вимоги підтримує, просить справу розглядати у його відсутність.

Представник відповідача Іванівської сільської ради в судове засідання не прибув, до суду від даної сільської ради надійшла заява про визнання позовних вимог та розгляд справи у відсутність її представника.

Представник третьої особи: Головного управління Держгеокадастру у Київської області в судове засідання не прибув, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Судом встановлено слідуючі факти та відповідні їм правовідносини.

09.11.1988 року ОСОБА_2 як голові колгоспного двору видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 42).

Рішенням №24 від 27.07.1995 року виконавчого комітету Іванівської сільської ради Про приватизацію земельних ділянок населення села Іванівка та Багатирка відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року Про приватизацію земельних ділянок передано у приватну власність громадянам, в тому числі ОСОБА_2 земельні ділянки загальною площею 0,48 га, по АДРЕСА_1 , а саме: 0,25 га цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд та площею 0,11 га цільове призначення - ведення особистого підсобного господарства, та 0,12 га в користування, що підтверджується архівним витягом від 07.06.2019 року №05-04/139 архівного сектору Ставищенськї РДА. При виготовленні технічної документації із землеустрою по фактичному користуванню встановлено, що площа земельної ділянки, яка передається у власність становила - 0,424 га (а.с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 40). Спадщину після її смерті прийняв, шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном, син спадкодавці, батько позивача, ОСОБА_4 , якому з дня відкриття спадщини перейшли всі права та обов`язки спадкодавці (довідка №63 від 11.05.1999 року) (а. с. 41).

Рішенням Іванівської сільської ради від 27 червня 1997 року №20 Про приватизацію земельних ділянок громадян села Іванівка Іванівська сільська рада згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року №15-92, уточнено попереднє рішення та передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки, згідно фактичних розмірів, в тому числі ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,424 га, що підтверджується копією рішення (а.с. 13-14).

30.04.1998 року на ім`я спадкодавці ОСОБА_2 видано державний акт на право приватної власності на землю на бланку серія ІІІ-КВ №116549 на підставі вищевказаного рішення на земельні ділянки загальною площею 0,424 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,2500 га; для ведення підсобного господарства - 0,1740 га, розташовані по АДРЕСА_1 , який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №000021 (а.с. 15).

В подальшому, інформація про земельні ділянки загальною площею 0,424 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,2500 га; для ведення підсобного господарства (зараз - ведення особистого селянського господарства) - 0,1740 га, розташовані по АДРЕСА_1 з початком функціонування Державного земельного кадастру перенесена з Державного реєстру земель, земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери 3224283201:01:003:0036 та 3224283201:01:003:0037 відповідно, що підтверджується витягами із Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 16-21).

07.06.1999 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 31).

13 травня 2009 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів все своє майно ОСОБА_1 . Заповіт посвідчено Фареник С.В. секретарем виконкому Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області за реєстром №21 (а.с. 30 зв.).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 28).

Спадкоємцем за вищевказаним заповітом, який прийняв спадщину, подавши 18.03.2014 року, тобто в 6-ти місячний термін після смерті спадкодавця, заяву про прийняття спадщини до Ставищенської районної державної нотаріальної контори, є позивач, його син ОСОБА_1 (а.с. 26).

Спадкоємицею за законом першої черги ОСОБА_6 відмовилася від прийняття обов`язкової частки в спадщині, подавши 18.03.2014 року до Ставищенської районної державної нотаріальної контори заяву (а.с. 26 зв.).

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області по справі ЄУН 378/332/14-ц від 28 квітня 2014 року встановлено факт, що ОСОБА_1 , є рідним сином ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 33-34).

28 липня 2014 року в Ставищенській районній державній нотаріальній конторі позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності індексний номер 24816213 (а.с. 22-23).

Державний нотаріус Ставищенської районної державної нотаріальної контори Цимбалюк В.М. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки кадастрові номери 3224283201:01:003:0036 та 3224283201:01:003:0037 через видачу державного акта на право приватної власності на землю після смерті спадкодавці та зазначення її прізвища як ОСОБА_5 (а.с. 24).

Положеннями пункту 21 Розділу X. "Перехідні положення" Земельного Кодексу України встановлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності. Вказаний закон набрав чинності 01.01.2019 року.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних частко (паїв) , з останніми внесеними змінами від 01.01.2019 року, рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) приймають сільські, селищні, міська ради.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК УРСР в редакції 1970 року право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Постановою Верховної Ради УРСР від 18 грудня 1990 року Про земельну реформу держава в особі Верховної Ради України визнала чинність і дійсність усіх прав громадян і юридичних осіб на користування земельними ділянками, які набуті до прийняття вищезазначеної постанови без оформлення державних актів. Тобто, ті землекористувачі, які отримали земельні ділянки в користування на підставі рішень відповідних органів державної влади до 15 березня 1991 року (до набрання чинності Земельним кодексом УРСР від 18 грудня 1990 р. та постановою Верховної Ради України Про земельну реформу від 18 грудня 1990 р.), але не мають державних актів на землю, не втрачають права на свої земельні ділянки і можуть користуватися ними довічно навіть не маючи державного акта.

Згідно із ч. 1 ст. 22 ЗК України 1990 року, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку визначені ст. 23 ЗК України 1990 року. Проте дію ст. 23 ЗК України 1990 року зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 Про приватизацію земельних ділянок (далі - Декрет).

Пунктом 3 Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Отже, п. 3 Декрету визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах.

Згідно вимог частини 2 статті 14 Закону України Про власність від 07 лютого 1991 року N 697-XII громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі одержання їх у спадщину.

Відповідно до частин 1, 4 статті 30 ЗК України (1990 р.) (в редакції чинній на 08.10.1996 року) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК УРСР (1963 р.) часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця. Згідно статті 524 ЦК УРСР (1963 р.) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

У відповідності зі ст. 529 ЦК УРСР (1963 р.) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Як видно із статті 548 ЦК УРСР (1963 р.) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно з положеннями 549 ЦК УРСР (1963 р.) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з п. 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Відповідно до абз. 2 п.1 Перехідних положень ЗК України 2001 року встановлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок", є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Як роз`яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування в роз`ясненні від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 (п. 3.5), у разі коли спадкодавець за життя розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, однак не встиг її завершити, то спадкоємці мають право звернутися до суду з позовом про визнання за ними права на завершення приватизації земельної ділянки.

Відповідно до частини 13 статті 79-1 Земельного Кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6-33цс13, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги, що відповідачем позовні вимоги визнано, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Судові витрати по справі позивач просить покласти на нього.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 182, 392 ЦК України, ст. ст. 524, 525, 529, 548, 549 ЦК УРСР, ст. ст. 22, 30 ЗК України (1990р.), ст. ст. 2, 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 1 липня 2004 року № 1952-IV, ст. ст. 79, 79-1 ЗК України, ст. ст. 4, 10, 12, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати державний акт на право приватної власності на землю на бланку серія ІІІ-КВ №116549 виданий 30.04.1998 року на ім`я ОСОБА_2 на земельні ділянки загальною площею 0,424 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,2500 га; для ведення підсобного господарства - 0,1740 га, які розташовані по АДРЕСА_1 , який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №000021, - недійсним.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Ставищенський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р. В. Гуртовенко