Ухвала

від 22.09.2020 по справі 451/1468/20

РАДЕХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про забезпечення позову

22 вересня 2020 рокуСправа №451/1468/20 Провадження № 2/451/765/20

Суддя Радехівського районного суду Львівської області Семенишин О.З., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №451/1468/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

встановив:

18 вересня 2020 року в адресу Радехівського районного суду Львівської області надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

В обґрунтування заяви позивач зазначає, що нею до суду подано заяву про поділ спільного майна подружжя. Відповідно до обґрунтувань, наведених у позовній заяві, вона просить визнати земельну ділянку (кадастровий номер 4623910100:01:002:0038) та житловий будинок на ній за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю. Окрім цього, просить визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки (кадастровий номер 4623910100:01:002:0038) та право власності на 1/2 житлового будинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог вона зазначала, що в Відповідач жодних дій з метою досудового врегулювання спору, не вчиняє та на обговорення можливості поділу спільного майна, не погоджується. Більше того, під час підготовки позову та подання його до суду, їй стало відомо, що Відповідач має намір відчужити земельну ділянку та наявну на ній споруду, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Ціна позову, із наведенням відповідних обґрунтувань у позовній заяві, визначена Позивачем самостійно та становить 160000 гривень. Спосіб забезпечення позову, шляхом заборон вчиняти певні дії, вважає найменш обтяжливим для сторін та, Відповідача, зокрема. Просить забезпечити позов про поділ спільного майна подружжя шляхом заборони відчужувати земельну ділянку (кадастровий номер 4623910100:01:002:0038) та наявну на ній споруду, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, дослідивши матеріали цивільної справи, вивчивши заяву про забезпечення позову суддя прийшла до висновку, що заява позивача про забезпечення позову підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч.ч. 1 та 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені положеннями ст.150 ЦПК України та до них належать: 1) накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладення арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, відповідно до вимог ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

За системним аналізом наведених норм права можна зробити висновок, що від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений у ст. 150 ЦПК України та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову.

Згідно зі ст.151 ЦПК заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити в тому числі захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, предмет і ціну позову, інші відомості, необхідні для вирішення питання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

При цьому відповідно до ч.1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті..

Відповідно до п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №9 від 22.11.2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Також необхідно зазначити, що ст.124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України Про виконання ріень та застосування практики Європейського суду з прав людини ). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Частина 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За змістом наведеного, жодне з положень Конвенції не може бути витлумачене як таке, що легітимізує набуття права власності одним суб`єктом за рахунок протиправного позбавлення майнового права іншого суб`єкта, із відмовою, до того ж, у можливості захисту порушеного права. Кожен, чиї права та свободи було порушено має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (Статті 13 і 14 Конвенції).

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Відповідно до п.п. 166, 168 рішення Європейського Суду з прав людини від 23.01.2014 (заява № 19336/04) Справа East/West Alliance Limited проти України , перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Н. проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Враховуючи викладене вище, а також проаналізувавши зазначені норми, в контексті викладених обставин, суддя робить висновки, що заява є обґрунтованою та співмірною із запропонованим позивачем способом забезпечення позову, в зв`язку з чим таку заяву необхідно задовольнити.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.149-154, 259, 260 ЦПК України, -

у х в а л и в:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити.

Забезпечити позов про поділ спільного майна подружжя шляхом заборони відчужувати земельну ділянку (кадастровий номер 4623910100:01:002:0038) та наявну на ній споруду, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвалу суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду шляхом подання через Радехівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Семенишин О. З.