Постанова

від 22.09.2020 по справі 131/486/17

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 131/486/17

Провадження № 22-ц/801/1187/2020

Категорія: 32

Головуючий у суді 1-ї інстанції Олексієнко О. Ю.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 рокуСправа № 131/486/17м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Якименко М.М., секретар Кирилюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства Мрія-Вік на заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2019 року, ухвалене суддею Олексієнко О.Ю. в м. Іллінці, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства Мрія-Вік про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним,

встановив :

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції із даним позовом, в якому просив визнати недійсним договір оренди №38 від 16.01.2015, зареєстрований реєстраційною службою Чечельницького районного управління юстиції Вінницької області 23.03.2015.

Позов мотивований тим, що він є власником земельної ділянки площею 3,0048 га, що розташована на території Якубівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0521289200:01:000:0286, яку отримав у спадок від своєї тітки ОСОБА_3 .

Згідно договору оренди №18 від 24.04.2012 вказана земельна ділянка передана в оренду ПП Мрія-Вік на строк п`ять років, тобто до 24.04.2017. ОСОБА_1 23.02.2017 звернувся до товариства із заявою про намір повернути у власне користування земельну ділянку після закінчення терміну дії договору та відсутність наміру надалі продовжувати договірні відносини із відповідачем.

Однак, при реєстрації такої заяви йому повідомлено про наявність іншого договору оренди №38 від 16.01.2015, який зареєстрований 23.03.2015. При отриманні примірника такого договору ним виявлено, що він підписаний не його покійною тіткою. Жодних договорів у 2015 році тітка не підписувала та не давала згоди на їх укладення та реєстрацію.

Тому просив на підставі статей 203, 215 ЦК України визнати недійсним договір оренди землі від 16.01.2015, оскільки він не підписаний власником земельної ділянки.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 21 травня 2019 року залучено до участі у справі в якості позивача шляхом заміни первісного позивача ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його правонаступником (спадкоємцем) ОСОБА_1 (а.с.233 т.1).

Заочним рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним Договір оренди земельної ділянки № 38 від 16 січня 2015 року, зареєстрований реєстраційною службою Чечельницького районного управління юстиції Вінницької області 23 березня 2015 року.

Стягнуто з ПП МРІЯ-ВІК на користь ОСОБА_1 2250,24 грн витрат понесених на проведення судової почеркознавчої експертизи.

Стягнуто з ПП МРІЯ-ВІК судовий збір в розмірі 640 грн 00 коп. в дохід держави.

Не погодившись із вказаним рішенням, ПП Мрія-Вік подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову.

Скарга мотивована тим, що судом не надано належної оцінки наявним в матеріалам справи доказам отримання орендної плати та матеріальної допомоги, а також суперечливим діям ОСОБА_2 , які виразилися в отриманні орендної плати (спочатку), проставленні свого підпису на останній сторінці договору, а в подальшому - у запереченні укладення договору; судом не надано оцінки акту приймання-передачі об`єкта оренди, який не досліджувався експертами; судом першої інстанції не було зупинено провадження у даній справі до перегляду Великою Палатою Верховного Суду цивільної справи №145/2047/16-ц та застосовано правову позицію у справі №6-48цс15, про відступлення якої йде мова в ухвалі касаційного суду від 09.09.2019.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 24.04.2012 між ОСОБА_3 та ПП Мрія-Вік укладено договір оренди землі №18, відповідно до якого орендодавець надала, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Якубівської сільської ради, кадастровий номер 0521289200:01:000:0286, загальною площею 3,0048 га. Договір укладено на п`ять років. Договір зареєстрований відділом держкомзему в Іллінецькому районі 12.07.2012 за №052120004006889 (а.с.8-14).

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

20.02.2017 ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом - земельну ділянку площею 3,0048 га, що розташована на території Якубівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області, кадастровий номер 0521289200:01:000:0286, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 зареєстровано 20.02.2017, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №80750417 від 20.02.2017 (а.с.7 т.1).

23.02.2017 ОСОБА_2 звернувся до директора ПП Мрія-Вік із письмовою заявою, в якій просив повернути йому в користування земельну ділянку кадастровий номер 0521289200:01:000:0286 площею 3,0048 га, що належить йому на праві приватної власності після закінчення строку дії договору оренди землі №18 від 24.04.2012. Вказана заява зареєстрована ПП Мрія-Вік 23.02.2017 (а.с.28).

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_2 зазначав, що під час реєстрації вказаної заяви йому повідомили про існування іншого договору оренди землі - №38 від 16.01.2015, однак, вказаний договір ОСОБА_3 не підписувала та не надавала згоду на його укладення та реєстрацію.

Відповідно до договору оренди землі №38 від 16.0.2015, ОСОБА_3 надала, а ПП Мрія-Вік прийняв в строкове платне користування вищезазначену земельну ділянку строком на 10 років. Договір зареєстровано в реєстраційній службі Чечельницького районного управління юстиції Вінницької області 23.03.2015, реєстраційний № 10706926 (а.с.17-18).

Згідно висновку експерта від 26.11.2018 №356 за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи, підпис в графі Реквізити та підписи сторін: Орендодавець в договорі оренди землі № 38 від 16.01.2015, що укладений між ОСОБА_3 та ПП Мрія-Вік , в особі директора Качули Івана Васильовича, зареєстрований реєстраційною службою Чечельницького районного управління юстиції у Вінницькій області 23 березня 2015 року за №10706926 виконаний не гр. ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням (а.с.188-192 т.1).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.216 т.1).

15.05.2019 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається, зокрема, із зазначеної вище земельної ділянки (а.с.229 т.1).

Між сторонами виник спір з приводу визнання договору оренди землі недійсним.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Оскільки позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, яка враховується апеляційним судом, відрізняється від мотивів апеляційної скарги, апеляційний суд, з урахуванням положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в орендодавця ОСОБА_3 не було волевиявлення на укладення спірного договору оренди землі, а тому на підставі положень ст. 203, 215 ЦК України визнав його недійсним. При цьому, суд першої інстанції, керуючись правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15, виходив з того, що отримання орендної плати позивачем за користування земельною ділянкою не є безспірним доказом того, що позивачу було відомо про укладення від імені ОСОБА_3 саме оспорюваного договору оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 16.06.2020 у цивільній справі №145/2047/16-ц відступила від висновку, висловленому у Постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15 та констатувала, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У ч. 3 ст. 203 ЦК України зазначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Частиною другою статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

У ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі зазначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір орендодавець не підписував, умови їх не погоджував, не давав доручення на його підписання будь-кому, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу як власнику цієї земельної ділянки, набутої ним в порядку спадкування.

Суд першої інстанції повно та достеменно встановив обставини справи, за якими спірний договір орендодавець не підписував та, відповідно, істотних умов цих договорів не погоджував.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

Тож, колегія суддів звертає увагу, що у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої земельної ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Тому колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки угода, не підписана однією з її сторін, є неукладеною.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Такий висновок апеляційного суду зроблено з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Враховуючи наведене вище, апеляційна скарга ПП Мрія-Вік підлягає задоволенню, а заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2019 року скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На підставі п.п б п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, з ОСОБА_1 слід стягнути на користь ПП Мрія-Вік судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 960 грн (150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви).

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу приватного підприємства Мрія-Вік задовольнити.

Заочне рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного підприємства Мрія-Вік про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь приватного підприємства Мрія-Вік (ЄДРПОУ 36331903) судовий збір в розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) гривень, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2020 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.В. Ковальчук

М.М. Якименко