Постанова

від 23.09.2020 по справі 139/331/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 139/331/20

Провадження № 22-ц/801/1487/2020

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Коломійцева В. І.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 рокуСправа № 139/331/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Матківської М.В., Шемети Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Кузьменка Б.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №139/331/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариства з обмеженою відповідальністю Деметра про визнання права на земельну частку (пай),

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 23 червня 2020 року, яке ухвалене суддею Коломійцевою В.І. в приміщенні Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області, об 11 год 03 хв, повний текст складено 23 червня 2020 року,

в с т а н о в и в :

В квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ТОВ Деметра про визнання права на земельну частку (пай), мотивуючи його тим, що 18 лютого 1982 року вона була членом колективного сільськогосподарського підприємства ім. Леніна с. Лучинець, який згідно з рішенням загальних зборів від 06 лютого 1992 року перейменовано на КСП Немія . У подальшому КСП Немія було реорганізовано у ТОВ Деметра . У вказаних підприємствах працювала на різних посадах до 1998 року. На час розпаювання земель колгоспу позивач працювала у ньому та була його членом, проте помилково не була внесена до списків членів КСП Немія .

Тому, просила визнати за нею право на земельну частку (пай) площею 3,232 умовних кадастрових гектарів, що встановлений для члена КСП Немія с. Лучинець, Мурованокуриловецького району, Вінницької області.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 23 червня 2020 року в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що їй стало відомо про порушене право лише у 2018 році після звернення до компетентних органів із заявою на безоплатне отримання земельної ділянки, тому вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував строки позовної давності, та не взяв до уваги, що строк позовної давності пропущено з поважних причин.

Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк звернення до суду із цим позовом, так як право на позов у неї виникло ще у 1995 році, тому трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, минув ще до набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншою стороною у справі.

Колегія суддів, погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у лютому 1982 року ОСОБА_1 була прийнята в КСП ім. Леніна с. Лучинець Мурованокуриловецького району Вінницької області різноробочою, де працювала на різних роботах до 26 січня 1998 року, що підтверджується копією трудової книжки колгоспника (а.с.10).

Згідно з рішенням загальних зборів колгоспу КСП ім. Леніна перейменований на КСП Немія .

У подальшому КСП Немія було реорганізовано у ТОВ Деметра , яке є правонаступником колгоспу ім. Леніна та КСП Немія (а.с.42).

Відповідно до архівного витягу з протоколу № 5 засідання правління колгоспу ім. Леніна с. Лучинець від 29 травня 1982 року заяву ОСОБА_1 про прийняття її в члени колгоспу задоволено та передано на затвердження зборам уповноважених.

Згідно з архівним витягом з протоколу № 3 зборів уповноважених колгоспників колгоспу ім. Леніна с. Лучинець від 12 липня 1982 року затверджено протокол № 5 засідання правління колгоспу ім. Леніна с. Лучинець від 29 травня 1982 року (а.с.9).

25 грудня 1995 року КСП Немія отримало державний акт на право колективної власності на землю (а.с.15).

ОСОБА_1 не було внесено до списку членів колективного сільськогосподарського підприємства, що додається до державного акта, сертифікат на земельну частку (пай) вона також не отримувала, що не заперечувалось учасниками справи.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною дев`ятою статті 5 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) та зазначеного указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду у судах. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Отже, як встановлено судом, на момент отримання 25 грудня 1995 року КСП Немія державного акта на право колективної власності на землю позивач ОСОБА_1 була членом цього КСП і мала право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не була включена до такого списку, тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом.

Право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1995 році, тому трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, минув ще до набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому суд зобов?язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншою стороною у справі.

З позовом про визнання права на земельну частку (пай) позивач звернулася лише у квітні 2020 року.

Позивачем не надано доказів поважності пропуску строку на звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Доводи апелянта про поважність причин пропуску строку на звернення до суду, позивач посилається на те, що не була обізнана, що їй належить право на земельну частку (пай), а про своє порушене право дізналася лише у 2018 році після звернення до компетентних органів.

Однак, наведені апелянтом причини пропуску строку на звернення до суду, колегія суддів, визнає неповажними, оскільки факт розпаювання земель є загальновідомим, крім того, з матеріалів справи слідує, що позивач після отримання КСП Немія державного акта на право колективної власності на землю працювала у зазначеному підприємстві ще два роки, а тому могла дізнатися про порушене право раніше, а посилання скаржника на те, що не була обізнана, що їй належить право на земельну частку (пай) не свідчать про поважність причин пропуску такого строку.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_1 у вересні 2018 року зверталась до суду з позовом (справа №139/925/18) до Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Товариства з обмеженою відповідальністю Деметра про визнання права на земельну частку (пай).

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27 листопада 2018 року скасовано й ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Відмовляючи в задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом.

Постановою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 14 лютого 2019 року залишено без змін.

Зважаючи на викладене, колегія суддів, приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги безпідставні, а тому відсутні підстави для його скасування.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 23 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 23 вересня 2020 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Матківська М.В.

Шемета Т.М.