Постанова

від 23.09.2020 по справі 243/2725/20

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 243/2725/20

Номер провадження 22-ц/804/2299/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мірути О.А.,

суддів: Мальованого Ю.М.,Тимченко О.О.,

за участю секретаря судового засідання Цимбала Д.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 по цивільній справі № 243/2725/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до споживчого товариства «Символ» про визнання договору дійсним та визнання права власності на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 квітня 2020 року у складі судді Мінаєва І.М.,

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області із позовом до споживчого товариства «Символ» про визнання договору дійсним та визнання права власності, в обґрунтування якого послалася на те, що 11.03.2014 р. між нею та споживчим товариством «Символ» було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - гаражу, загальною площею 43 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці Слов`янської міської ради загальною площею 0,0045 га, кадастровий номер 1414100000:01:005:0001. Вказаний договір було підписано уповноваженою особою відповідача ОСОБА_2 . Того ж дня позивач внесла в касу відповідача 1000 грн., та їй було передано ключі від гаража, а відповідач зобов`язався після її повернення нотаріально посвідчити укладений договір.

Оскільки вказаний договір купівлі продажу нотаріально посвідчено не було, ОСОБА_1 просить суд визнати дійсним договір купівлі - продажу гаражу від 11 березня 2014 року та визнати за нею право власності на гараж.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 квітня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Позивач ОСОБА_1 не погодилась з рішенням суду та подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

Позивач ОСОБА_1 вважає рішення суду першої інстанції незаконним з тих підстав, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а саме.

Суд безпідставно дійшов висновку про відсутність спору про право. При цьому він помилково послався на ч. 4 ст.206 ЦПК України, яка передбачає, що у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Суд не дав належної оцінки тій обставині, що 11 березня 2014 року договір між нею та споживчим товариством «Символ» було укладено у простій письмовій формі, який від імені товариства підписала уповноважена ним особа, нею було внесено до каси СТ Символ 1000 грн., відповідач передав їй спірний гараж та обидві сторони підписали акт передачі спірного нерухомого майна.

Крім того, вважає безпідставним посилання судом на ч. 2 ст.220 ЦК України, але в рішенні безпідставно зазначив, що застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. Звертає увагу суду, що таких вимог ст. 220 ЦК України не містить.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскільки СТ Символ позовні вимоги ОСОБА_1 визнає у повному обсязі. Визнають, що вони дійсно продали за рішенням загальних зборів від 11.03.2014 року позивачу спірний гараж та отримали узгоджену оплату, але у зв`язку з початком бойових дій у травні 2014 року у м. Слов`янську, нотаріуси припинили свою діяльність, тому цей договір не був нотаріально посвідчений.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Винник З.Г. доводи апеляційної скарги підтримали та просили їх задовольнити у повному об`ємі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, заяв про відкладення судового засідання або будь яких клопотань не надходило.

Керучись вимогами ст.ст.371, 372 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу за їх відсутності.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 11.03.2014 р., укладеного у простій письмовій формі між споживчим товариством «Символ» (ідентифікаційний код юридичної особи 25709923) в особі голови правління Тракімєнє Світлани Іванівни, яка діє на підставі статуту товариства, зареєстрованого Слов`янською районною державною адміністрацією, та ОСОБА_1 , домовились, що СТ «Символ» передав у власність (продав), а ОСОБА_1 прийняла у власність (купила) нежитлову будівлю - гараж, загальною площею 43 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташовану на земельній ділянці комунальної власності Слов`янської міської ради загальною площею 0,0045 га, кадастровий номер 1414100000:01:005:0001, яка належить продавцю на праві власності. Продаж зазначеного майна вчиняється за 1000 грн., сума внесена до підписання цього договору покупцем в касу, що підтверджується прибутковим ордером № 248 від 11.03.2014 (а.с.6-7).

Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна від 11.03.2014, голова правління СТ «Символ» Тракімєнє С.І. передала, а ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу від 11.03.2014 прийняла наступне майно: одноповерхову будівлю (гараж), площею 43 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на земельній ділянці, загальною площею 45 кв.м., кадастровий номер 1414100000:01:005:0001 (а.с.8).

Відповідно до протоколу загальних зборів членів споживчого товариства «Символ» від 11.03.2014, проведених за участю ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , обрано головою загальних зборів ОСОБА_2 , вирішено продати ОСОБА_1 гараж, належний на підставі права власності СТ «Символ» , розташований за адресою: АДРЕСА_1 , площею 43 кв.м., за залишковою вартістю 1000 грн. (а.с.9).

Відповідно до фіскального чеку від 11.03.2014 СТ «Символ» отримано за купівлю гаражу 1000 грн. (а.с.10).

Як вбачається з технічного паспорта на гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого КП «БТІ» на замовлення ОСОБА_1 , загальна площа гаражу становить 43,0 кв.м. (а.с.17-20).

Згідно з квитанціями, наданими позивачкою, нею було сплачено земельний податок (земельна ділянка 1414100000:01:005:0001) 18.07.2018 р. за 2016 р., та 25.02.2020 за 2018 р. та 2019 р. у сумі по 300,00 грн. (а.с.21).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відносно споживчого товариства «Символ» (ідентифікаційний код юридичної особи 25709923), його засновником є ОСОБА_2 , органом управління юридичної особи є загальні збори, особою, уповноваженою представляти юридичну особу без довіреності, є ОСОБА_6 (а.с.11-14, 27).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 206854611 щодо об`єкта нерухомого мана, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , власником нежитлового приміщення магазину, площею 95,8 кв.м., є ОСОБА_7 , власником нежитлового приміщення магазину № НОМЕР_1 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є ОСОБА_8 , власниками адміністративної будівлі, площею 365 кв.м., є ОСОБА_9 (54/100 та 18/100 частки) та ОСОБА_10 (7/150 та 7/150 частки) та ОСОБА_11 (7/150 частки), власником нежитлової будівлі магазину № НОМЕР_1 , площею 59,9 кв.м., є ОСОБА_12 , співвласниками нежитлового приміщення майстерні загальною площею 86,2 кв.м. є ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 (по 1/5 частці (а.с.34-39).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону судове рішення у повній мірі відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

Такий висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає правильним, оскільки він відповідає встановленим по справі обставинам, наявним у матеріалах справі доказам та зробленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції зобов`язаний був задовольнити позов у зв`язку з визнанням його відповідачем, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з того, що частиною 4 ст. 206 ЦПК України визначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, визнання відповідачем позову є підставою для прийняття судом рішення про задоволення позову лише у разі наявності для того законних підстав.

Відповідно до ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Отже, нотаріальне посвідчення правочину запроваджене з метою здійснення нотаріусом контролю за правильністю волевиявлення сторін та його відповідністю їхній справжній волі, а також покликане забезпечити законність, дійсність підстав для подальших дій на виконання правочину. Нотаріальне посвідчення правочину означає, що його зміст, час і місце вчинення, наміри суб`єктів правочину, його відповідність закону та інші обставини офіційно зафіксовані нотаріусом і розглядаються як встановлені й достовірні.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним .

Отже, нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони.

Згідно із ч.2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Пленум Верховного Суду України в пункті 13 Постанови від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснив, що при розгляді справ про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, суди повинні з`ясувати, чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Отже, однією з умов застосування ч.2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, визнаючи позов, відповідач не пояснив обставин, за яких відбулось його ухилення від нотаріального посвідчення договору, не зазначив причин такого ухилення, а також не навів обставин, що свідчать про втрату стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Суд першої інстанції вірно зазначив у своєму рішенні, що в позовній заяві ОСОБА_1 зазначено, що нею надсилалися листи відповідачу з пропозицією нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу, на які відповіді вона не отримала, однак зазначені листи позивачкою до матеріалів справи не долучені. В той час як зі змісту заяви голови споживчого товариства «Символ» ОСОБА_6 , наданої суду, вбачається, що позовні вимоги відповідачем визнаються.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією з даної категорії справ, а саме щодо можливості визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, яка викладена у постанові Верховного Суду України № 6-162цс12 від 30 січня 2013 року, згідно із якою норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені (ст. 89 ЦПК України), обґрунтовано виходив із того, що позивачем не доведено факту безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину, що є обов`язковою умовою для визнання правочину дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Отже, законом передбачено можливість у судовому порядку визнати дійсним договір, який не було нотаріально посвідчено внаслідок ухилення однієї сторони від вчинення відповідної дії.

Разом з тим, предметом спірного договору купівлі продажу є нерухомість.

Відповідно до частини 1 статті 181, частини 1, 2 статті 182 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

За змістом статті 210, частини третьої статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у випадках, встановлених законом, правочин підлягає державній реєстрації. Договір, який підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.

Отже, законом не передбачено можливості визнання дійсним у судовому порядку правочину, який підлягає державній реєстрації але не зареєстрований, оскільки визнати дійсним можна лише укладений договір.

Таким чином, саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення, не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, представник відповідача хоч і подав клопотання про визнання позову, однак у судове засідання не з`являвся, відтак суд обставини про те, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість не з`ясовував.

За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність факту укладення спірного договору, а відтак порушення прав ОСОБА_1 , які підлягають захисту у заявлений позивачем спосіб.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання договору купівлі продажу дійсним, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення спірного договору та що така можливість була втрачена.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення та залишення без змін рішення суду першої інстанції, оскільки судове рішення законне та обґрунтоване, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Основні доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до заперечень на позов і не можуть бути підставою для скасування рішення та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки в судовому рішенні надано повний аналіз представлених сторонами доказів, а суд апеляційної інстанції не вправі вдаватися до переоцінки цих доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З наведених вище підстав, суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Суд першої інстанції надав належну оцінку обставинам та доказам у справі. Апеляційний суд не знаходить підстав для їх переоцінки.

У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 квітня 2020 року.

Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування або зміни рішення суду.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Підстав для зміни та розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції не встановлено.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, судові витрати позивачяки, пов`язані з розглядом справи судом апеляційної інстанції не підлягають компенсації.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя: О.А. Мірута

Судді: Ю.М. Мальований

О.О. Тимченко

Повне судове рішення виготовлено 23 вересня 2020 року .

Суддя: