Рішення

від 24.09.2020 по справі 911/1498/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1498/20

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код 14360570)

до

приватного підприємства Вуд Експо (08301, Київська область, м. Бориспіль, вул. Ватутіна, буд. 99, код 39089683)

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

про стягнення 253875,00 гривень

22.05.2020 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі по тексту - Приватбанк/позивач) про солідарне стягнення з приватного підприємства Вуд Експо (далі по тексту - Підприємство/відповідач 1) та ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 /відповідач 2) заборгованості за кредитним договором від 03.03.2017, забезпеченого договором поруки від 03.03.2017 № POR1488539981764, в розмірі 253875,00 гривень, з яких: 154051,81 гривень заборгованість за кредитом, 99823,19 гривень заборгованість по процентам за користування кредитом.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем 1 зобов`язань за кредитною угодою, укладеною 03.03.2017 через систему інтернет-клієнт-банкінгу, із використанням електронного цифрового підпису, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання послуг КУБ в частині повернення кредитних коштів. Та, оскільки, виконання відповідачем 1 зобов`язань за кредитною угодою від 03.03.2017 забезпечено договором поруки, укладеним 03.03.2017 АТ КБ Приватбанк та ОСОБА_1 № POR1488539981764, позивач просить стягнути суму заборгованості за кредитним договором з відповідачів солідарно.

На виконання приписів ч. 6 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, судом здійснено запит до Відділу реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб управління державної реєстрації виконавчого комітету Полтавської міської ради щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_1 .

У відповідь на запит суду від органу реєстрації надійшла інформація щодо зареєстрованого місця проживання відповідача 2.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.06.2020 позовну заяву Приватбанку прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1498/20. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачам строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України - п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

На адресу суду 21.09.2020 від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Поштове відправлення, яким суд надсилав за адресою місцезнаходження Підприємства згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань копію ухвали суду від 10.06.2020 про відкриття провадження у справі № 911/1498/20, повернуто підприємством поштового зв`язку на адресу суду з відміткою від 17.06.2020 адресат відсутній за вказаною адресою .

У відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 10) частини 2 статті 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, зокрема місцезнаходження юридичної особи.

За змістом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17 та підлягають застосуванню з огляду на ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Одночасно, суд зазначає, що згідно долученого до матеріалів справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копію ухвали від 10.06.2020 ОСОБА_1 отримав 17.06.2020, що підтверджується відповідною відміткою про отримання поштового відправлення.

Наведе вище, зумовлює висновки суду про те, що відповідачі належним чином повідомлені про розгляд справи судом.

З урахуванням того, що відповідачі не скористалися наданими їм процесуальними правами, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.03.2017 Підприємство (клієнт) через систему інтернет-клієнт-банкінгу, із використанням електронного цифрового підпису підписало анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання послуг КУБ (далі - умови), що підтверджується протоколом використання електронного цифрового підпису від 03.03.2017. Відповідно до анкети-заяви Підприємство приєдналося до розділу 3.2.8 Умов та правил надання банківських послуг КУБ , які розміщені в мережі Інтернет на сайті http://pb.ua.

Згідно зі статтею 3 Закону України Про електронний цифровий підпис (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.

Відповідно до п.п. 3.2.8.1., 3.2.8.2. п. 3.2.8. Витягу з Умов та правил надання банківських послуг банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати клієнту строковий Кредит КУБ для фінансування поточної діяльності клієнта, в обмін на зобов`язання клієнта з повернення кредиту, сплати процентів в обумовлені цим договором терміни. Істотні умови кредиту (сума кредиту, проценти за користування кредитом, розмір щомісячного платежу, порядок їх сплати) вказуються в заяві про приєднання до Умов та правил надання послуги КУБ , а також в системі Приват24. Клієнт приєднується до послуги шляхом підписання електронно-цифровим підписом заяви в системі Приват24 або у сервісі Paperless або іншим шляхом, що прирівнюється до належного способу укладення сторонами кредитного договору. Розмір кредиту, який може бути наданий в рамках послуги, складає від 50000 до 1000000 гривень.

За умовами п. 1 анкети-заяви істотними умовами кредитного договору є:

- вид кредиту - строковий (пункт 1.1);

- розмір кредиту - визначається ПриватБанком, вказується у профайлі позичальника на сайті kub.pb.ua (пункт 1.2);

- строк кредиту - 12 місяців з моменту видачі коштів (пункт 1.3);

- проценти (комісія) за користування кредитом - 2% в місяць від початкового розміру кредиту (пункт 1.4);

- порядок погашення заборгованості за кредитом: щомісяця рівними частинами до календарного числа місяця, в який було здійснено видачу коштів (пункт 1.5);

- у випадку порушення строку погашення заборгованості за кредитом, що зазначений в п. 1.5 заяви, проценти за користування кредитом становлять розмір 4% на місяць від суми заборгованості. При цьому, сплачується неустойка в розмірі і згідно розділу 3.2.8. Умов та Правил надання банківських послуг. Укладання кредитного договору здійснюється в порядку, визначеному розділом 3.2.8. Умов та Правил надання банківських послуг (пункт 1.6).

Повернення кредиту здійснюється щомісячно шляхом забезпечення клієнтом позитивного сальдо на його поточному рахунку в сумах і в дати щомісячних внесків, зазначених в заяві (п. 3.2.8.3.1. Умов).

Відповідно до п. 3.2.8.3.2. вказаних Умов зазначено, що за користування послугою клієнт сплачує щомісячно на протязі всього терміну кредиту проценти за користування кредитом в розмірі та згідно Графіку, визначених в заяві та тарифах. При несплаті процентів у строк, визначений графіком, вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання договору відповідно до п. 3.2.8.6.2.).

Згідно з п. 3.2.8.5.2. Умов передбачено, що клієнт зобов`язаний оплатити щомісячні проценти за користування кредитом згідно з п. 3.2.8.3.2.

Відповідно до п. 3.2.8.9.1. Умов за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дат погашення кредиту згідно з п.п. 3.2.8.1., 3.2.8.3. цього Договору Клієнт сплачує проценти в розмірі, зазначеному в п. 3.2.8.3.2.

Нарахування прострочених процентів здійснюється щодня, при цьому проценти розраховуються на непогашену частину кредиту за фактичну кількість днів користування кредитними ресурсами, виходячи з 360 днів у році. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування процентів не враховується (п. 3.2.8.9.2. Умов).

Зобов`язання за цим Договором виконуються в такій послідовності: кошти, отримані від Клієнта, а також від інших уповноважених органів/осіб, для погашення заборгованості за цим Договором, перш за все спрямовуються для відшкодування витрат/збитків Банку згідно з п.п. 3.2.8.5.14 цього Договору, далі для погашення неустойки згідно з розділом 5 цього Договору, далі - прострочених процентів, далі - простроченого кредиту, далі - процентів, далі - кредиту. Остаточне погашення заборгованості за цим Договором проводиться не пізніше дати, зазначеної в п. 3.2.8.9.3. цього Договору. У разі несплати процентів у відповідні дати сплати, визначені в цьому Договорі, вони вважаються простроченими. У разі розрахунку витрат Банку згідно з п.п. 3.2.8.5.14. цього Договору за згодою сторін можлива зміна термінів погашення кредиту (п. 3.2.8.9.6. Умов).

Розрахунок і нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у терміни, вказані в Заяві, кожного місяця, на наступний день після дня отримання Клієнтом кредиту або дня погашення чергової частини боргу і проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом на первісну суму кредиту (п. 3.2.8.9.7. Умов).

Крім того, згідно пункту 3.2.8.8.2 Умов забезпечення виконання зобов`язань клієнтом - юридичною особою за цим Договором є укладення договору поруки.

Судом встановлено, що 03.03.2017 між Приватбанком (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки № POR1488539981764, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Підприємством зобов`язань за угодою приєднання до розділу 3.2.8. Умов та правил надання банківських послуг Кредит КУБ (далі - угода 1).

Так, зі змісту пункту 1.1.1. договору поруки вбачається, що поручитель відповідає за зобов`язаннями відповідача 1 по сплаті: а) процентної ставки за користування кредитом: за період користування кредитом згідно угоди 1 - 2,0 % від суми кредиту щомісяця; за період користування кредитом згідно з пунктом 3.2.8.5.3 угоди 1 - 4,0 % від суми кредиту щомісяця; б) кредиту у розмірі, що вказаний в угоді 1.

Відповідно до пункту 1.2 договору, поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за угодою 1 у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

У випадку невиконання боржником зобов`язань за угодою 1, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (пункт 1.5 договору).

Крім того, згідно з п. 4.1. договору поруки сторони взаємно домовились, що порука за цим договором припиняється через 15 (п`ятнадцять) років після укладення цього договору.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

З урахуванням положень ст.ст. 11, 627, 634, 639 Цивільного Кодексу України, ст. 174 Господарського кодексу України, Підприємство підписавши 03.03.2017 анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання послуг КУБ , по суті уклало з банком Кредитний договір від 03.03.2017 на умовах, запропонованих банком.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.ч. 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком (частина 1 статті 55 Закону України Про банки і банківську діяльність ).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач звертаючись до суду із розглядуваним позовом вказує на те, що 03.03.2017, на підставі вчиненого сторонами правочину, останній свої зобов`язання за Кредитним договором виконав належним чином та на рахунок Підприємства здійснив перерахування грошових коштів у розмірі 253875,00 гривень.

Як стверджує позивач, Підприємство всупереч умовам укладеного Кредитного договору своїх зобов`язань щодо повернення кредитних коштів у термін встановлений в договорі не виконало, у зв`язку з чим станом на 11.03.2020 за відповідачем 1 рахується заборгованість в розмірі 253875,00 гривень, з яких: 154051,81 гривень заборгованість за кредитом, 99823,19 гривень заборгованість по процентам нарахованими на прострочену заборгованість згідно пунктів 3.2.8.3.3., 3.2.8.9.1. Умов.

У зв`язку із невиконанням відповідачем 1 своїх зобов`язань за кредитним договором, який забезпечений договором поруки, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом про солідарне стягнення з відповідачів облікованої суми боргу.

Між тим, з наявної у комп`ютерній програмі Діловодство спеціалізованого суду інформації судом встановлено, що 06.12.2018 позивач вже звертався до суду із вимогами до Підприємства та ОСОБА_1 про солідарне стягнення 169071,81 гривень заборгованості по кредиту.

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2019 у справі № 911/2709/18 (суддя Кошик А.Ю.) позовні вимоги Приватбанку до приватного підприємства Вуд Експо та ОСОБА_1 про стягнення 169071,81 гривень задоволено в повному обсязі; стягнуто солідарно з приватного підприємства Вуд Експо та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк 169071,81 гривень заборгованості.

Під час розгляду справи № 911/2709/18 Господарським судом Київської області встановлено наступні обставини.

03.03.2017 приватне підприємство Вуд Експо через систему інтернет-клієнт-банкінгу було підписано із використанням електронного цифрового підпису Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання послуг КУБ . Відповідно до цієї заяви позичальник приєднався до розділу 3.2.8. Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови), які розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ Приватбанк .

24.03.2017, на підставі укладеного договору, позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача-1 кредитні кошти у сумі 300000,00 грн, що підтверджується відповідною випискою по рахунку.

03.03.2017 між АТ КБ Приватбанк та ОСОБА_1 (далі - відповідач-2) було укладено договір поруки № POR1488539981764 (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки відповідачем-2 за виконання зобов`язань відповідача-1, які випливають з Договору (п. 1.1. Договору поруки).

Позивач в позові зазначає, що станом на 18.06.2018 заборгованість відповідача-1 за Договором становить 284913,92 грн та складається з:

169071,81 грн заборгованості за кредитом;

38112,60 грн заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочену заборгованість згідно з п. 3.2.8.3.3. та 3.2.8.9.1. Умов;

42152,15 грн заборгованості за відсотками у вигляді щомісячної комісії, нарахованої згідно з п. 3.2.8.3.2. та п.3.2.8.9. Умов;

35577,36 грн заборгованості з пені, нарахованої згідно з п. 3.2.8.10.1. Умов.

Звертаючись до суду Приватбанк просив суд стягнути частину наведеної заборгованості за кредитом в сумі 169071,81 гривень.

Позивач стверджує, що факт перерахування грошових коштів в розмірі 253875,00 гривень підтверджується банківською випискою по рахунку відповідача.

Приписами ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію.

Розділом ІІІ Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 4 липня 2018 року № 75 (надалі - Положення) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи банку (паперові та електронні) залежно від виду операції та типу контрагентів класифікують за такими ознаками: 1) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); 2) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій).

Касовими документами оформляються операції з готівкою. Касові документи оформляються відповідно до вимог, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України щодо організації касової роботи в банках України.

Меморіальні документи застосовуються банком для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.

Внутрішньобанківські операції оформляються меморіальними ордерами та іншими документами, що складаються банком відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку і внутрішніх процедур банку. Операції, що відображаються за позабалансовими рахунками, також оформляються меморіальними ордерами.

У первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження).

У відповідності до розділу IV Положення інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).

Банк обов`язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри, зокрема, особові рахунки та виписки з них та аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій.

Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність . Доказом наявності заборгованості у спорах, що виникають з кредитних відносин, є первинний бухгалтерський документ у формі виписки банку по рахунку позичальника, де відображаються усі операції, які відбуваються з коштами.

Суд зазначає, що з наданих позивачем банківських виписок, судом не встановлено перерахування кредитних коштів в розмірі 253875,00 гривень на рахунок Підприємства.

Однак, судом у справі № 911/2709/18 встановлено, що Приватбанком 24.03.2017 було перераховано на поточний рахунок Підприємства кредитні кошти у сумі 300000,00 гривень.

Також, з наданого позивачем розрахунку заборгованості за період з 24.03.2017 по 11.03.2020 вбачається, що станом на 24.03.2017 залишок поточної заборгованості по тілу кредиту становив 300000,00 гривень.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості за період з 24.03.2017 по 11.03.2020, суд зазначає, що у розрахунку відображено, що станом 29.11.2018 (дата, що передувала первісному зверненню до суду) за відповідачем, з урахуванням часткового погашення тіла кредиту, обліковувалась сума заборгованості по тілу кредиту 169061,81 гривень. Та, враховуючи, що 30.11.2018 відповідач здійснив часткове погашення тіла кредиту в сумі 15010,00 гривень, з 30.11.2018 за відповідачем почала обліковуватись сума заборгованості в розмірі 154051,81 гривень.

Тобто, звертаючись 06.12.2018 до суду із вимогами про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, за Підприємством обліковувалась сума заборгованість в розмірі 154051,81 гривень.

З аналізу змісту позовної заяви, яка є предметом розглядуваної справи та зміст рішення Господарського суду Київської області від 24.01.2019 у справі № 911/2709/18, суд дійшов висновку, що склад сторін, предмет та підстави позову у розглядуваній справі та у справі № 911/2709/18, зокрема в сумі 154051,81 гривень, є тотожними, водночас рішення Господарського суду Київської області від 24.01.2019 у справі № 911/2709/18 в апеляційному порядку не оскаржувалось, є таким, що набрало законної сили, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень та комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду .

В обґрунтування правових підстав позову у справі № 911/2709/18 позивач посилався на неналежне виконання Підприємством своїх зобов`язань за договором банківського обслуговування № б/н від 03.03.2017.

За змістом статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

З огляду на наведене вище, суд зазначає, що повторне звернення до суду із позовом між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, в тому числі в сумі 154051,81 гривень, стосовно якої прийнято рішення у справі № 911/2709/18, яке набрало законної сили, фактично свідчить про намагання позивача добитися повторного розгляду справи та нового її вирішення.

У відповідності до положень п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо: суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.

Пунктом 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тобто, закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Перелік підстав закриття провадження у справі визначений у статті 231 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже, однією з цілей застосування цих норм процесуального права законодавець визначив, зокрема уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

З системного аналізу положень зазначених норм вбачається, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України можливе за умови, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

Отже, передумовою для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, та, як наслідок, застосування пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, є наявність двох справ з тотожним суб`єктним складом, предметом та підставами.

При цьому суд зазначає, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами й обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного зі згаданих вище умов не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору на загальних підставах.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 922/406/19.

Наведене вище зумовлює висновки суду про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині вимог про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитом в розмірі 154051,81 гривень, з огляду на встановлення під час розглядуваної справи існування рішення суду у справі № 911/2709/18, яке набрало законної сили, між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав, з наданням правової оцінки обставинам та підставам позову, заявленим у даній справі.

Щодо стягнення нарахованих позивачем 99823,19 процентів за користування кредитом, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно правової позиції, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки за умовами укладеного між сторонами кредитного договору, а саме п.п. 1.3, термін користування кредитом встановлений 12 місяців та враховуючи те, що судом у справі № 911/2709/18 встановлено, що кредитні кошти за Кредитним договором від 03.03.2017 Підприємству були надані 24.03.2017, то остаточне повернення кредиту позичальник був зобов`язаний здійснити до 24.03.2018.

Суд дійшов висновку, що нарахування відсотків за користування кредитом вбачається підставним саме до 24.03.2018. А тому продовження нарахування банком відсотків за користування кредитом до моменту повернення суми кредиту, є безпідставним, з огляду на висновки суду, що викладено вище.

Звертаючись 06.12.2018 до Господарського суду Київської області з позовом про солідарне стягнення з Підприємства та ОСОБА_1 заборгованості за Кредитним договором від 03.03.2017 позивач фактично пред`явив вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за вказаним договором та на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 № 310/11534/13-ц, від 28.03.2018 № 444/9519/12, від 04.02.2020 № 912/1120/16.

Таким чином після зміни строку виконання зобов`язань щодо погашення всієї заборгованості кредитний договір припинив свою дію, а позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, адже нарахування відсотків за користування кредитними коштами поза межами строку дії кредитного договору не передбачено.

Водночас, суд зазначає, що вимоги про стягнення процентів за користування кредитом не були предметом розгляду у справі № 911/2709/18.

При цьому, наявність судового рішення у справі № 911/2709/18 надає право кредитору лише на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом нарахованими на прострочену заборгованість підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 18759,03 гривень, що нараховані станом на 24.03.2018 тобто на день закінчення строку кредитування, а подальше нарахування позивачем процентів поза межами строку дії кредитного договору є неправомірним.

Щодо солідарного стягнення суми заборгованості з відповідачів.

Як вже зазначалося, 03.03.2017 між Приватбанком (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки № POR1488539981764, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Підприємством зобов`язань за угодою приєднання до розділу 3.2.8. Умов та правил надання банківських послуг Кредит КУБ .

Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Приписами ст. 554 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 4 ст. 559 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент настання строку виконання боржником зобов`язання за кредитним договором) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії відноситься до преклюзивних, як строк існування самого зобов`язання поруки, а його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Згідно статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

За умовами п.п. 2.1.2., 4.1. договору поруки сторони погодили, що у випадку невиконання боржником якого-небудь зобов`язання, передбаченого п. 1.1 цього Договору, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного зобов`язання. Ненаправлення кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов`язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання боржником зобов`язань за угодою 1, незалежно від факту направлення чи не направлення кредитором поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.

Умовами договору поруки сторони погодили, що порука припиняється через 15 (п`ятнадцять) років після укладення цього договору.

З огляду на викладене, позивач підставно звернувся до суду із вимогами про солідарне стягнення суми заборгованості з відповідачів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 154051,81 гривень підлягає закриттю, а вимога позивача про стягнення заборгованості по процентах в розмірі 99823,19 гривень підлягає частковому задоволенню в розмірі 18759,03 гривень.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, суд відносить на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 175, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 911/1498/20 за позовом акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк до приватного підприємства Вуд Експо та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 154051,81 гривень закрити.

2. Позов акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк задовольнити частково.

3. Стягнути солідарно з приватного підприємства Вуд Експо (08301, Київська область, м. Бориспіль, вул. Ватутіна, буд. 99, код 39089683) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код 14360570) 18759,03 гривень заборгованість по процентам за користування кредитом та 281,38 гривень судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI Перехідні положення .

Повний текст рішення складено та підписано 24.09.2020.

Суддя Р.М. Колесник