Постанова

від 22.09.2020 по справі 153/1752/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 153/1752/18

Провадження № 22-ц/801/47/2020

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дзерин М. М.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н. Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Писарівка , в інтересах якого діє адвокат Томляк Таїса Сергіївна, на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Дзерина М. М. в м. Ямпіль Вінницької області, зі складенням повного тексту судового рішення 25 жовтня 2019 року

у цивільній справі № 153/1752/18 за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Писарівка про визнання договору оренди землі недійсним,

встановив:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Писарівка (далі - СТОВ Писарівка ) про визнання договору оренди землі недійсним.

Позов мотивований тим, що позивач є власником земельної ділянки, яка знаходиться на території Писарівської сільської ради Ямпільського району Вінницької області, кадастровий номер: 0525683800:02:002:0003, площею 2,1934 га, цільове призначення якої ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Тривалий період СТОВ Писарівка на підставі усних домовленостей користувалося земельною ділянкою позивача та виплачувало йому плату. Маючи на меті самостійно господарювати на своїй землі ОСОБА_1 звернувся до керівництва СТОВ Писарівка із заявою, в якій просив повернути земельну ділянку. Листом від 29.08.2018 вих. № 66 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що земельна ділянка за кадастровим номером 0525683800:02:002:0003 перебуває в оренді СТОВ Писарівка на підставі договору оренди № 990 від 04.11.2008. Проте самого договору відповідач ОСОБА_1 не надав. Позивач вказав, що особисто договору оренди землі зі СТОВ Писарівка не укладав та інших осіб на його підписання не уповноважував. Оскільки відповідач не повертає земельну ділянку, позивач змушений звернутися до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав. Просить суд визнати недійсним договір оренди землі № 990 від 04 листопада 2008 року, укладений між ним та СТОВ Писарівка .

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі № 990 від 04 листопада 2008 року, укладений між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Писарівка та ОСОБА_1 , який зареєстрований Відділом Держкомзему у Ямпільському районі Вінницької області, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 07 січня 2012 року за №052560004003982. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору оренди земельної ділянки від 04 листопада 2008 року від імені ОСОБА_1 з СТОВ Писарівка було відсутнє волевиявлення позивача, що відповідно до частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Не погодившись із вказаним рішенням, СТОВ Писарівка , в інтересах якого діє адвокат Томляк Т. С., подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2019 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог, оскільки вважає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми матеріального і процесуального права, неповно та неправильно встановлені обставини, які мають значення для справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов до хибного висновку про те, що є необґрунтованими доводи представника відповідача, що позивачем при зверненні до суду було порушено доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), оскільки він (як орендодавець) отримував визначену в договорі орендну плату за користування земельною ділянкою від орендаря, а тому його дії щодо оспорювання договору оренди земельної ділянки є недобросовісними. Норми щодо недійсності правочину можуть бути застосовані тільки до вчиненого правочину, тобто, коли особа виявляє волю на укладення певного договору, втім така воля має певні вади. Якщо ж відповідна фізична особа, яка вказана як сторона договору його не підписувала, то, звісно відсутнє волевиявлення на укладення договору і він є неукладеним. Відповідно договір не може кваліфікуватись як недійсний (нікчемний чи оспорюваний). Отже конструкція недійсності договору не може бути застосована до зобов`язань, які виконувались обома сторонами. Тому вважає, що позовні вимоги позивача суперечать доктрині venire contra factum proprium і не підлягають до задоволення. Разом з тим, судом першої інстанції застосовано до спірних правовідносин частину третю статті 203 та частину першу статті 215 ЦК України, які не підлягають застосуванню, і не застосовано пункт 6 статті 3 ЦК України та доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

Крім того, суд, вважаючи, що є підстави для задоволення позову, не надав належну оцінку заяві відповідача про застосування строків позовної давності. При цьому, суд першої інстанції не врахував положення статей 256, 257, 261, 267 ЦК України і дійшов хибного висновку, що позивачем не пропущено строку позовної давності, оскільки на думку суду до серпня 2018 року позивач не знав про існування письмового договору оренди землі. До того ж, судом першої інстанції не враховано, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що протягом всього строку дії договору оренди землі він не знав й не міг знати про порушення свого права на земельну ділянку, належну йому на праві власності на підставі державного акта на право власності. Отже, суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин частину третю статі 319 ЦК України, яка підлягала застосуванню та дійшов до хибного висновку, що позивачем не пропущено трирічний строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх цивільних прав.

Відзив на апеляційну скаргу впродовж встановленого судом строку не надходив.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 14 січня 2020 року апеляційне провадження у цій справі було зупинене до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 145/2047/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Селянсько - фермерського господарства Терра про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними.

16 червня 2020 року Верховний Суд прийняв постанову, яку було зареєстровано та оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 13 серпня 2020 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 04 вересня 2020 року поновлено провадження у даній справі.

В судовому засіданні представник СТОВ Писарівка , адвокат Томляк Т. С. підтримала апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, просила її задовольнити. Представник позивача, адвокат Пинзар І. В. доводи апеляційної скарги не визнав, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін по справі, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції , вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, що знаходиться на території Писарівської сільської ради Ямпільського району, Вінницької області, кадастровий номер: 0525683800:02:002:0003, площею 2,1934 га, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (копія Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 973175, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010783800149 (а.с.7).

15 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до СТОВ Писарівка із заявою про повернення йому земельної ділянки, що знаходиться на території Писарівської сільської ради Ямпільського району, Вінницької області, кадастровий номер: 0525683800:02:002:0003, площею 2,1934 га, цільове призначення якої ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.8).

29 серпня 2018 року СТОВ Писарівка направила лист-відповідь ОСОБА_1 про те, що земельна ділянка за кадастровим номером 0525683800:02:002:0003 перебуває в оренді СТОВ Писарівка на підставі договору оренди № 990 від 04.11.2008 (а.с.9).

04 листопада 2008 року було укладено договір оренди землі №990 між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем СТОВ Писарівка відповідно до якого орендодавець зобов`язується передати в оренду СТОВ Писарівка земельну ділянку площею 2,1934 га на території Писарівської сільської ради, Ямпільського району, Вінницької області, строком на 12 років. У державному реєстрі земель вчинено запис від 07.01.2012 за № 052560004003982 (а.с.101- 103).

Із акту прийому-передачі встановлено, що ОСОБА_1 передав, а СТОВ Писарівка прийняла земельну ділянку площею 2,1934 га на території Писарівської сільської ради, Ямпільського району, Вінницької області, кадастровий номер: 0525683800:02:002:0003 (а.с. 107).

Із плану розташування земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка кадастровий номер: 0525683800:02:002:0003 розміщена на території Писарівської сільської ради, Ямпільського району, Вінницької області (а.с.108).

Із кадастрового плану земельної ділянки, яка розташована на території Писарівської сільської ради, Ямпільського району, Вінницької області встановлено, межі земельної ділянки належної ОСОБА_1 кадастровий номер 0525683800:02:002:0003 та зазначено сусідніх землекористувачів (а.с.109).

Із акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) щодо земельної ділянки належної ОСОБА_1 на підставі державного акту ЯБ973175 встановлено, що він був підписаний лише орендарем, підпис орендодавця відсутній (а.с.110).

Відповідно до витягу із списків на видачу зерна (орендної плати за земельний пай) по СТОВ Писарівка с. Писарівка, Ямпільського району, Вінницької області та відомостей № 0000000151 та № 0000000149 встановлено, що ОСОБА_1 отримував орендну плату від СТОВ Писарівка в період з 2015 року по 2018 рік включно (а.с.170-175).

Висновком експертів Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №2299/2300/19-21 від 25 червня 2019 року за результатами проведеного судово-почеркознавчого дослідження встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди землі №990 від 04 листопада 2008 року, укладеному між СТОВ Писарівка та ОСОБА_1 в розділі Підписи сторін під написом Орендодавець виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.143-145).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції вважав доведеним ту обставину, що при укладенні договору оренди земельної ділянки від 04 листопада 2008 року від імені ОСОБА_1 з СТОВ Писарівка було відсутнє волевиявлення позивача, що відповідно до частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Судом було встановлено, що позивачу стало відомо про існування оспорюваного договору оренди землі у серпні 2018 року після отримання листа від СТОВ Писарівка вих.№66 від 29.08.2018.

При цьому, суд відхилив як безпідставні аргументи представника відповідача про те, що позивач, отримуючи від відповідача орендну плату за користування належною йому земельною ділянкою, був обізнаний про наявність спірного договору, тому пропустив строк звернення до суду з вказаним позовом.

За встановлених судом фактичних обставин справи позивач до серпня 2018 року не знав про існування письмового договору оренди землі, тому факт такої обізнаності і є початком перебігу строку позовної давності. Отже, суд дійшов висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено. Відтак, позов підлягає задоволенню.

Проте повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись неможливо.

Між сторонами виник спір з приводу визнання договору оренди землі недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у справі №145/2047/16-ц від 16.06.2020 відступила від висновку, висловленому у Постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 року у справі № 6-48цс15 та констатувала, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

У відповідності до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як визначено частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Однак, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до загальних вимог письмової форми правочину, останній вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також правочин вважається вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (Стаття 207 ЦК України).

А відтак наявність підпису є невід`ємною складовою та реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину і водночас забезпечувати їхню ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У відповідності до частини першої статті 14 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Частини перша, друга статті 15 Закону України Про оренду землі визначають істотні умови договору оренди землі. Якщо у договорі оренди землі відсутня одна з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушені вимоги статей 4- 6, 11, 17, 19 цього Закону, то це є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У справі, що розглядається позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договору оренди, посилаюсь на те, що цей договір він не підписував та не погоджував його умови, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачу як власнику цієї земельної ділянки, посилаючись на умови договору, підписаного невстановленою особою.

Суд першої інстанції повно та на підставі всебічно досліджених доказів встановив обставини справи, за якими спірний договір ОСОБА_1 не підписував та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджував.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

У Постанові Великої Палата Верховного Суду у справі №145/2047/16-ц від 16.06.2020 року констатовано, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним.

Враховуючи підстави позову наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

Отже, апеляційний суд звертає увагу, що у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Тому колегія суддів дійшла до висновку, що у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, позаяк суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Такий висновок апеляційного суду зроблено з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

З огляду на викладене апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 141, підпункту б пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, апеляційний суд вирішує питання про розподіл судових витрат. Відповідач поніс судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057,20 грн .

Зважаючи на те, що позов задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені відповідачем, підлягають стягненню з позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Писарівка , в інтересах якого діє адвокат Томляк Таїса Сергіївна, задовольнити частково .

Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Писарівка про визнання договору оренди землі недійсним відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Писарівка , місцезнаходження: с. Писарівка, вул. Центральна, 27, Ямпільського району Вінницької області, код ЄДРПОУ - 03729641, судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057 грн 20 коп.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2020 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

І. М. Стадник