Постанова

від 21.09.2020 по справі 910/12638/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2020 р. Справа№ 910/12638/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

секретар судового засідання Шевченко В.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія Контініум

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.11.2019

у справі № 910/12638/19 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства

ДТЕК Київські Електромережі

до Товариства з обмеженою відповідальністю

Керуюча компанія Контініум

про стягнення 85 070,74 грн.

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство ДТЕК Київські Електромережі ДТЕК Київські Електромережі (далі - ПрАТ ДТЕК Київські Електромережі , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія Контініум (далі - ТОВ Керуюча компанія Контініум , відповідач) про стягнення 85 070,74 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором на постачання електричної енергії № 63789 від 15.12.2017, відтак просило стягнути з відповідача 44 129,02 грн. основного боргу, 37 046,14 грн. пені, 2 730,01 грн. інфляційних втрат та 1 165,57 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 у справі № 910/12638/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія Контініум на користь Приватного акціонерного товариства ДТЕК Київські електромережі 44 129,02 грн. заборгованості за спожиту активну електроенергію, 1 081,30 грн. 3% річних, 1 760,51 грн. інфляційних втрат, 1 301,24 грн. пені та 1 090,04 грн. витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ТОВ Керуюча компанія Контініум оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати повністю та ухвалити нове, яким в частині задоволення позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт стверджував про розгляд справи без його належного повідомлення та без будь-яких його заперечень, наполягав на ухваленні оскаржуваного рішення на підставі неналежних та недопустимих доказів, які судом було лише описано в тексті рішення без жодного дослідження та надання їм належної правової оцінки, а також мотивування щодо їх врахування. За твердженнями апелянта, основними первинним бухгалтерськими документами, на підставі яких у відповідача виникає обов`язок оплатити спожиту електроенергію, є акт про використану електричну енергію, акт прийняття-передавання товарної продукції, а також платіжне повідомлення у вигляді сформованого рахунку. При цьому, апелянт вказував, що акти приймання-передавання товарної продукції за вересень та жовтень 2018 в матеріалах справи відсутні, а рахунки та розшифровки до рахунків за цей період не містять відмітки про їх отримання стороною відповідача. Акт про використану електричну енергію за листопад 2018 не містить підпису уповноважених представників постачальника та споживача, а рахунок та розшифровка за цей місяць не містять відмітки про їх отримання відповідачем. Також апелянт вказував про оплату електричної енергії за листопад 2018 на суму 13 314, 00 грн., на підтвердження чого долучив до апеляційної скарги відповідні платіжні доручення. З приводу грудня 2018 апелянт стверджував, що акт про використану електричну енергію за цей місяць не містить підпису уповноваженого представника постачальника (позивача), а рахунок та розшифровка - не містять відмітки про їх отримання відповідачем. Одночасно апелянт наголошував на неналежності наявної в матеріалах справи довідки про надходження коштів від відповідача. Крім цього, апелянт поясняв, що його обов`язок оплатити електричну енергію (остаточний розрахунок) настає після отримання рахунку на оплату таких послуг тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив про отримання відповідачем позовної заяви, відповідно про обізнаність його про розгляд цієї справи. Щодо позиції апелянта про неналежність наявних в матеріалах справи доказів, позивач стверджував, що до позовної заяви ним було долучено копії актів про використану електричну енергію за вересень, жовтень, листопад та грудень 2018, в яких зазначено, що разом з цими актами відповідач отримав всі розрахункові документи тощо.

В судове засідання апеляційної інстанції 21.09.2020 з`явились представники сторін, представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив їх задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх о уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, між Приватною акціонерною компанією Київенерго , правонаступником якої є ПрАТ ДТЕК Київські Електромережі (позивач, постачальник за договором) та ТОВ Керуюча компанія Контініум (відповідач, споживач за договором) укладено Договір №63789 про постачання електричної енергії (далі - Договір), за умовами п. 1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача за об`єктами споживача згідно з умовами цього договору та додатків до нього, що є його невід`ємною частиною, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатків до нього, що є його невід`ємною частиною. Точка продажу електричної енергії: на межі балансової належності електроустановок споживача. Приєднана та дозволена потужність у точці підключення визначена в додатку Перелік об`єктів споживача .

Відповідно до п. 7.1 Договору облік електроенергії, спожитої споживачем та (або) субспоживачами, приєднаними до електричних мереж споживача, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ. У разі порушення споживачем вимог нормативно-технічних документів щодо встановлення та експлуатації засобів обліку, їх покази не використовуються при розрахунках за спожиту електроенергію, а обсяги спожитої електроенергії визначаються постачальником розрахунковим шляхом згідно із вимогами Додатку Порядок розрахунків та графік зняття показів засобів обліку електричної енергії .

За змістом п. 7.2 Договору у разі встановлення розрахункових засобів обліку не на межі балансової належності електричних мереж електропередавальної організації та споживача, обсяг спожитої електроенергії визначається шляхом збільшення (зменшення) обсягів електричної енергії, визначених відповідно до показників розрахункових засобів обліку, на величину обсягу розрахункових втрат електроенергії у ділянці електричної мережі (з урахуванням трансформаторів) від межі балансової належності до місця встановлення розрахункових засобів обліку. Розрахунки втрат виконуються на підставі галузевих нормативно-технічних документів та згідно з додатком Розрахунок втрат електричної енергії в мережах споживача .

На підставі показів засобів обліку електричної енергії та умов додатка Порядок розрахунків та графік зняття показів засобів обліку електричної енергії оформлюються такі документи: акт про використану електричну енергію, акт про прийняття-передавання товарної продукції; акт надання послуг з компенсації перетікання реактивної енергії; акт результатів замірів електричної потужності; акт звірки фактичних обсягів споживання електроенергії за тарифами, диференційованими за періодами часу; рахунки (п. 7.5 Договору).

Цей договір згідно п. 9.4 набирає чинності з дня його підписання і укладається в строк до 31.12.2018. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору (ст. 628 ЦК України) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В Додатку № 2 до Договору сторони погодили порядок розрахунків за електроенергію, зокрема, п. 2 визначили, що розрахунковим періодом для визначення обсягу спожитої електричної енергії приймається місяць з зафіксованого в п. 1 числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця. При розрахунках за фактично спожиту електроенергію поняття розрахунковий період та календарний місяць вважаються прирівняними.

Відповідно до п. 3 Додатку № 2 обсяги електричної енергії, що підлягають сплаті споживачем за звітний розрахунковий період визначаються з урахуваннями вимог п.п. 7.1.1 - 7.1.2 цього Додатка та підтверджуються Актом про використану електричну енергію за формою, що відображена у Додатку 3 до Договору, який споживач надає постачальнику протягом доби після закінчення розрахункового періоду.

Положеннями п. 5 Додатку №2 сторони погодили, що споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показаннями засобів обліку електричної енергії згідно з виписаним рахунком. За наявності фінансової можливості споживач здійснює попередню оплату вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії.

Остаточний розрахунок за спожиту активну електроенергію та інші платежі за умовами Договору (п. 5.1 Додатку №2) здійснюються на підставі рахунків, наданих постачальником або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою Інтернет - магазину комунальних послуг mega-billing.com (далі - Сервіс), за умови наявності електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді у порядку, визначеному законодавством. Термін оплати рахунків вказано на платіжному повідомленні і не має перевищувати 5 операційних днів з дня отримання (формування) рахунків споживачем.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що на виконання умов Договору надавав відповідачу послуги з поставки активної електричної енергії, однак відповідач ії вартості в повному обсязі не оплатив, відтак за період з 01.09.2018 по 01.01.2019 у нього утворилась заборгованість, яка станом на 01.09.2019 становить 44 129,02 грн.

На підтвердження своїх позовних вимог, позивач долучив до матеріалів справи акти про використану електричну енергію з вересня по грудень 2018, акти прийняття-передавання товарної продукції, рахунки №63789012/9/1 від 18.09.2018, №637789012/10/1 від 17.10.2018, №63789012/11/1 від 12.11.2018, №63789012/12/1 від 26.12.2018, рахунки-розшифровки за спірний період та довідку про надходження коштів від відповідача.

Матеріалами справи встановлено, що акти про використану електроенергію за вересень-грудень 2018, які містять інформацію про обсяги використаної відповідачем електроенергії, підписано уповноваженими представниками сторін, зокрема, представником споживача, а також містять відмітку, що останній отримав документи для проведення розрахунків за електричну енергію попереднього та поточного розрахункового періоду, що в свою чергу свідчить про погодження відповідачем (споживачем) як факту споживання електроенергії, так й обсягу використаної електричної енергії за спірний період, а також про отримання ним розрахункових документів для здійснення оплати.

Крім цього, в матеріалах справи наявні підписані зі сторони відповідача (споживача) акти прийняття-передавання товарної продукції № 63789012/11/1 від 30.11.2018 та № 63789012/12/1 від 31.12.2018, які також свідчать не лише про погодження відповідачем (споживачем) факту споживання та обсягу використаної електричної енергії, а й про погодження її вартості.

За змістом ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними згідно ст. 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, дослідивши в сукупності надані позивачем підписані уповноваженими представниками сторін акти про використану електроенергію за вересень-грудень 2018, які містять інформацію про обсяги використаної відповідачем електроенергію, підписані зі сторони відповідача (споживача) акти прийняття-передавання товарної продукції № 63789012/11/1 від 30.11.2018 та № 63789012/12/1 від 31.12.2018, суд першої інстанції правомірно встановив розмір спожитої у вересні 2018 - грудні 2018 електричної енергії в сумі 57 443,02 грн. Відповідно доводи апелянта в частині прийняття судом першої інстанції неналежних та недопустимих доказів як безпідставні та необґрунтовані не заслуговують на увагу.

Твердження відповідача (апелянта) про виникнення у нього обов`язку з оплати послуг за споживання електричної енергії лише після отримання рахунків від позивача, які ним не отримувались, також не заслуговують на увагу, адже як вище згадувалось, в підписаних відповідачем актах про використану електроенергію міститься відмітка про отримання відповідачем (споживачем) документів для проведення розрахунків за електричну енергію попереднього та поточного розрахункового періоду. При цьому, слід зазначити, що за своєю природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які треба перерахувати кошти. Ненадання рахунку на оплату не є відкладальною умовою в розумінні ст.212 ЦК України, не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату за Договором.

Стосовно посилань відповідача (апелянта) на неврахування здійснених ним оплат за листопад 2018, слід зазначити, що за розрахунком позивача вказані оплати були враховані, тому позивачем заявлено до стягнення саме 44 129, 02 грн. (за вирахуванням сплаченої відповідачем суми в розмірі 13 314, 00 грн. за листопад 2018).

З огляду на наведене, апеляційний суд визнав правомірними висновки місцевого суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 44 129,02 грн., які доведено позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовано, відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 37 046,14 грн. пені за період з 25.09.2018 по 30.11.2018, 2 730,01 грн. інфляційних втрат та 1 165,57 грн. 3% річних за період з 25.09.2018 по 31.08.2019.

Учасники господарських відносин в силу положень ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-2 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

За змістом ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Положеннями п. 4.2.1 Договору сторони погодили, що за внесення платежів з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, судом встановлено, що він є арифметично невірним. За перерахунком суду в межах періоду, який був заявлений позивачем, розмір пені становить 1 301,24 грн., отже вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3 % річних, апеляційний суд дійшов висновку, що такі нарахування позивачем виконано арифметично неправильно, відтак за розрахунком суду з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 1 081,30 грн. 3% річних, відповідно в іншій частині цих вимог слід відмовити.

З приводу заявлених до стягнення 2 730,01 грн. інфляційних втрат, слід зазначити, що вказаний розрахунок є невірним, адже здійснюючи його перевірку, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є не обтяжена додатковими нарахуваннями сума основного боргу, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, в якому здійснено платіж.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Таким чином, здійснивши власний розрахунок судом встановлено, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 1 760,51 грн. інфляційних втрат, відповідно в іншій частині цих вимог слід відмовити

Твердження відповідача (апелянта) про скасування рішення суду в зв`язку з його ухваленням за його відсутності й без належного повідомлення та врахування будь-яких його заперечень, не заслуговують на увагу, оскільки за матеріалами справи відповідач був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується, зокрема, рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 111, т. 1), згідно якого відповідач 26.09.2019 отримав копію ухвали суду від 23.09.2019 про відкриття провадження у справі та призначення засідання на 15.10.2019, а також рекомендованими повідомлення про вручення поштових відправлень (а. с. 117, а. с. 135 т. 1), відповідно до яких відповідач отримав ухвали суду від 15.10.2019 та від 07.11.2019 про повідомлення про судове засідання, зокрема на 21.11.2019, в якому було ухвалено оскаржуване рішення, відтак відповідач не був позбавлений можливості надати суду всі необхідні докази на підтримання своїх заперечень проти позову, тобто скористатись наданими йому законом процесуальними правами.

Доводи апелянта стосовно неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія Контініум залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2019 у справі № 910/12638/19 - без змін.

Матеріали справи № 910/12638/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.09.2020

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Є.Ю. Шаптала

С.Р. Станік