Постанова

від 23.09.2020 по справі 640/18860/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18860/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління держпраці у Київській області

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року

у справі № 640/18860/18 (розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю БК Білдінг Солюшнс

до відповідача Головного управління Держпраці у Київській області

про скасування постанови,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2018 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю БК Білдінг Солюшнс (надалі - позивач, ТОВ БК Білдінг Солюшнс ) з позовною заявою до Головного управління Держпраці в Київській області (надалі - відповідач), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, а саме - постанову про накладення штрафу уповноваженими особами №КВ1176/1063/АВ/ТД/ФС-486 від 09 жовтня 2018 року Головного управління держпраці у Київській області про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю БК Білдінг Солюшнс у розмірі 335070,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, позиція відповідача щодо наявності між Товариством з обмеженою відповідальністю БК Білдінг Солюшнс та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 трудових відносин є помилковою, оскільки з останніми позивачем укладались цивільно-правові угоди, а не трудові договори, а результат надання послуг фіксувався актами приймання-передачі виконаних робіт, більше того, з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено додаткові угоди від 20 вересня 2018 року про дострокове припинення укладених договорів, у зв`язку з відсутністю об`єму робіт. Тому помилковими є твердження відповідача щодо того, що виконавцям виплачувалася заробітна плата, оскільки це повністю спростовують вищезазначені акти виконаних робіт, а тому до позивача неправомірно застосовано штраф, визначений оскарженою постановою №КВ1176/1063/АВ/ТД/ФС-486 від 09 жовтня 2018 року. Також представник позивача зазначає, що проведення такого заходу контролю не передбачено річним планом здійснення заходів державного нагляду (контролю) Головного управління Держпраці в Київській області, як і не зазначено про підстави для проведення позапланових заходів. За таких обставин, на переконання позивача, оскаржена постанова про накладення штрафу є безпідставною, незаконною та підлягає скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю БК Білдінг Солюшнс задоволено.

Визнано протиправним та скасовано індивідуальний акт, а саме - постанову про накладення штрафу уповноваженими особами №КВ1176/1063/АВ/ТД/ФС-486 від 09 жовтня 2018 року Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу на Товариство з обмеженою відповідальністю БК Білдінг Солюшнс у розмірі 335070,00 грн.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом першої інстанції норм матеріального, що є підставою для скасування судового рішення.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції безпідставно залишено поза увагою доводи відповідача, що під час проведення інспекційного відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю БК Білдінг Солюшнс за адресою: м. Київ, перетин проспекту Оболонського/вулиці Героїв Дніпра встановлено, що згідно наданих документів допущено до роботи без укладення трудових договорів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Проте, керівником позивача наказу про прийняття даних працівників на роботу не надано. При цьому, надано укладені договори цивільно-правового характеру №1, №2 від 14 серпня 2018 року, та №3 від 01 вересня 2018 року. Відповідно до даних цивільно-правових договорів виконавці зобов`язані виконувати певну роботу, а замовник зобов`язується оплатити результат роботи. На думку апелянта, що в наданих цивільно-правових договорах наявні положення, які притаманні більше трудовим відносинам, а ні ж цивільно-правовим, оскільки роботи, які виконують виконавці згідно цивільно-правових договорів належать до основної діяльності позивача та дані роботи виконуються систематично. Отже, інспекційним відвідуванням встановлено, що керівник позивача порушив вимоги частини третьої статті 24 КЗпП України та фактично допустив до роботи без належного оформлення трудових відносин працівників, з якими уклав цивільно-правові договори, замість належного оформлення трудових відносин. За таких обставин, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити.

Позивач заперечував проти задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що відповідно до наказу №3365 від 18 вересня 2018 року та направлення №1176 від 19 вересня 2018 року, на підставі Порядку №295 Управлінням Держпраці в Київській області проведено інспекційне відвідування з питань дотримання вимог законодавства про працю в частині не оформлення трудових відносин.

За результатом інспекційного відвідування відповідачем складено акт №КВ1176/1063/АВ від 21 вересня 2018 року, який отримав керівник позивача 28 вересня 2018 року засобами поштового зв`язку.

Відповідно до вказаного акту, працівниками відповідача встановлено, що керівник позивача порушив вимоги частини третьої статті 24 КЗпП України та фактично допустив до роботи без належного оформлення трудових відносин працівників ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), з якими уклав цивільно-правові договори, замість належного оформлення трудових відносин.

Начальником Управління Держпраці, за результатами розгляду справи, 09 жовтня 2018 року винесено оскаржену постанову №КВ1176/1063/АВ/ТД/ФС-486, якою накладено на позивача штраф на суму 335070,00 грн. на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України за порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 КЗпП України.

Не погоджуючись із та постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позивних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Товариство з обмеженою відповідальністю БК Білдінг Солюшнс , як суб`єкт господарської діяльності правомірно укладало цивільно-правові договори про виконання робіт з ОСОБА_1 (цивільно-правовий договір №3 від 01 вересня 2018 року), ОСОБА_2 (цивільно-правовий договір №2 від 14 серпня 2018 року) та ОСОБА_3 (цивільно-правовий договір №1 від 14 серпня 2018 року). Відповідачем, в свою чергу, не надано доказів на підтвердження обставин, що правочини носять трудові відносини між позивачем та вищевказаними особами.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V (надалі - Закон №877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною 4 статті 2 Закону №877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині 4 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом №877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин 1, 4, 6 - 8, абзацу 2 частини 10, частин 13 та 14 статті 4, частин 1 - 4 статті 5, частини 3 статті 6, частин 1 - 4 та 6 статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини 3 статті 22 цього Закону.

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону №877-V, органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб`єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.

Частиною 1 статті 259 КЗпП України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Частиною 4 статті 2 Закону України від 05.04.2007 №877-V Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності передбачено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

При цьому відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції, та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються. Згідно зі статтею 16 вказаної Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

У свою чергу процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 (надалі - Порядок №295).

Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження) (пункт 3 Порядку №295).

Відповідно до підпунктів 1, 2 абзаців 1, 3, 4 пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться за інформацією, зокрема, за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин. Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5 - 7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник. Інспекційне відвідування або рішення інспектора праці про відвідування роботодавця, передбачене пунктом 33 цього Порядку, підлягає повідомній реєстрації Держпраці чи її територіальним органом до початку його проведення.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, що проведення відповідного заходу Головним управлінням Держпраці у Київській області у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю БК Білдінг Солюшнс вирішено здійснити на підставі рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством.

Наказом відповідача від 18 вересня 2018 року №3365 ініційовано проведення інспекційного відвідування позивача на предмет додержання законодавства про працю та не оформлення трудових відносин суб`єктом господарювання - Товариства з обмеженою відповідальністю Бк Білдінг Солюшинс , код ЄДРПОУ 41426965, адреса: 02095, м. Київ, вул. Княжий затон, буд. 9А, офіс 369, фактична адреса: перетин вулиці Героїв Дніпра/проспекту Оболонського.

З аналізуючи вищезазначені норми колегія суддів доходить висновку, що відповідач наділений правом проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, зокрема за звернення працівників, так і звернення фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин, могли бути джерелом інформації, за результатами аналізу якої керівник органу контролю може прийняти рішення про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин

Щодо посилання апелянта на те, що керівник позивача порушив вимоги частини третьої статті 24 КЗпП України та фактично допустив до роботи без належного оформлення трудових відносин працівників, з якими уклав цивільно-правові договори, замість належного оформлення трудових відносин, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач зазначає, що позивачем порушено вимоги визначених частиною третьою статті 24 КЗпП України, згідно з якою працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідачем винесено оскаржену постанову №КВ1176/1063/АВ/ТД/ФС-486 від 09 жовтня 2018 року про накладення штрафу у розмірі 335070,00 грн.

При винесенні вказаної постанови відповідач керувався приписами абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якою юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13 червня 2019 року по справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), по справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), по справі №824/896/18-а (провадження №К/9901/10149/19) та від 3 березня 2020 року по справі №1540/3913/18 (провадження №К/9901/8967/19) та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, що під час інспекційного відвідування ТОВ БК Білдінг Солюшнс інспектором встановлено на підставі наданих документів, що керівником позивача допущено до роботи працівників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Також, керівником ТОВ БК Білдінг Солюшнс під час проведення інспекційного відвідування надано цивільно-правові договори, які укладені між позивачем (замовник) із ОСОБА_1 (цивільно-правовий договір №3 від 01 вересня 2018 року), ОСОБА_2 (цивільно-правовий договір №2 від 14 серпня 2018 року) та ОСОБА_3 (цивільно-правовий договір №1 від 14 серпня 2018 року) (виконавець).

Предметом договорів є виконання певної роботи, а саме, укладення плитки та надання послуг з належного контролю з питань охорони праці.

Згідно з додатковими угодами №1 від 20 вересня 2018 року до цивільно-правових договорів №1 та №2 від 14 серпня 2018 року, укладеними між позивачем та вищезазначеними громадянами останні припиненні достроково з 20 вересня 2018 року, у зв`язку з відсутністю об`єму виконаних робіт, копії яких також надавались на вимогу уповноваженої особи відповідача та були наявні в розпорядженні відповідача при винесенні оскаржуваної постанови.

Так, додатковою угодою №1 від 03 вересня 2018 року до цивільно-правового договору №3 від 01 вересня 2018 року, уточнено пункт 1.2. визначено об`єм послуг, який виконавець зобов`язується надати замовнику.

Актом про прийняття-передачі виконаних робіт №0110/18 від 01 жовтня 2018 року підтверджується надання відповідних послуг, крім цього платіжними дорученнями №159, №160, №161 та №162 від 05 жовтня 2018 року підтверджується здійснення оплати наданих послуг за цивільно-правовим договором №3 від 01 вересня 2018 року та сплату відповідних податків та обов`язкових внесків, згідно чинного законодавства.

Проте, відповідачем, не дивлячись на надані вищезазначені документи під час проведення перевірки, зроблено висновок, що вищевказані цивільно-правові угоди містять ознаки, притаманні трудовим відносинам.

Як вбачається із цивільно-правових угод, укладених позивачем з ОСОБА_1 (цивільно-правовий договір №3 від 01 вересня 2018 року), ОСОБА_2 (цивільно-правовий договір №2 від 14 серпня 2018 року) та ОСОБА_3 (цивільно-правовий договір №1 від 14 серпня 2018 року), які містяться в матеріалах справи, їх предметом є кінцевий результат праці.

Так, у розділі 3.1.5 договорів цивільно-правового характеру зазначено, що виконавець самостійно несе повну відповідальність за виконання вимог всіх чинних нормативно-правових актів з питань охорони праці, норм Закону України Про охорону праці та збереження навколишнього середовища тощо, протягом всього часу виконання робіт.

Таким чином, виконавці за цими договорами, самі організовували свою роботу й виконували її на власний ризик, без підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку. Замовником оплачувався не процес праці, а його результат, який сторони фіксували відповідними Актами приймання-передачі виконаних робіт. Така домовленість між сторонами визначена в розділі 4 Розмір і порядку оплати вартості робіт цивільно-правових договорів, які надавались відповідачу при перевірці.

Крім цього, за цивільно-правовими договорами №1 та №2 від 14 серпня 2018 року виконавці взагалі не приступили до виконання взятих на себе зобов`язань, що підтверджується додатковими угодами №1 від 20 вересня 2018 року до відповідних цивільно-правових договорів.

Отже, вищевказані обставини вказують на те, що ТОВ БК Білдінг Солюшнс правомірно укладало цивільно-правові договори про виконання робіт з ОСОБА_1 (цивільно-правовий договір №3 від 01 вересня 2018 року), ОСОБА_2 (цивільно-правовий договір №2 від 14 серпня 2018 року) та ОСОБА_3 (цивільно-правовий договір №1 від 14 серпня 2018 року), а відповідачем, в свою чергу, не надано доказів на підтвердження трудових відносин між позивачем та вищевказаними особами.

Враховуючи те, що укладені цивільно-правові угоди жодним чином не місять ознак трудових договорів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що порушення позивачем частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України, зафіксовані в акті перевірки за №КВ1176/1063/АВ від 21 вересня 2018 року, є необґрунтованими, у зв`язку з чим оскаржувана постанова №КВ1176/1063/АВ/ТД/ФС-486 від 09 жовтня 2018 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на позовну заяву, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління держпраці у Київській області - залишити без задоволення .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, зазначених ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г. В. Земляна

Судді: Є. І. Мєзєнцев

В. В. Файдюк