Постанова

від 25.09.2020 по справі 440/1335/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2020 р. Справа № 440/1335/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року, (головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, повний текст складено 09.06.2020) по справі № 440/1335/20

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив: визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 21.05.2019 №Ф-9660-51/4492 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 21030,90 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 21 травня 2019 року №Ф-9660-51/4492 про сплату боргу (недоїмки).

Головне управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій просило його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправомірного висновку. Зазначає про не врахування судом, що з 2017 року по І квартал 2019 позивач мав статус фізичної особи-підприємця та перебував на обліку в ГУ ДПС у Полтавській області, відсутність у позивача доходу від підприємницької діяльності не звільняє від сплати єдиного внеску, у зв`язку з чим відповідачем правомірно сформовано вимогу.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що до 09.08.2019 ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, звітність за спірний період (з 2017 року по І квартал 2019 року) до податкового органу не подавав.

В спірний період 2017-І квартал 2019 р. ОСОБА_1 включно перебував у трудових відносинах з ПАТ"Крюківський вагонобудівний завод" (з 24.12.2015 по 03.08.2018), ПАТ"Кременчуцький колісний завод" (з 07.08.2018 по теперішній час), якими, як роботодавцями, сплачувався за позивача єдиний внесок, що підтверджується довідками підприємств, та Пенсійного фонду України (а.с. 65-69).

21.05.2019 Головним Управлінням ДПС у Полтавській області відносно позивача сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9960-51/4492 на суму 21030,90 грн (а.с. 7).

З інтегрованої картки платника податків та розрахунку боргу вбачається, що борг визначено за період 2017 р., 2018 р., І квартал 2019 р., та який складається із сум: за 2017 рік - 8448,00 грн, 2018 рік - 9828,72 грн, І квартал 2019 року- 2754,18 грн (а.с. 44-47).

Позивач, не погоджуючись з вимогою відповідача, звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що єдиний внесок за позивача сплачено роботодавцями, тому відповідачем безпідставно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Колегія суддів за результатами перегляду рішення суду першої інстанції зазначає наступне.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Отже, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.

Крім того, згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, колегія суддів зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, по справі № 520/3939/19, від 23.01.2020 по справі № 480/4656/18.

В спірних правовідносинах предметом оскарження є вимога контролюючого органу, щодо сплати боргу за період 2017 р. - І квартал 2019 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте відповідачем не надано доказів здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності та отримання доходу в період з 2017 р. по І квартал 2019 р., а також доказів на спростування висновків суду про сплату роботодавцями за найманого працівника ОСОБА_1 єдиного внеску в спірний період.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, в спірний період позивач одночасно був зареєстрований як фізична особа-підприємець та найманий працівник. У цей період роботодавці сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду України про застраховану особу.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 - І квартал 2019), нараховували та сплачували роботодавці, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувана вимога відповідача є неправомірною, а тому суд першої інстанцій правильно застосував норми матеріального права, та задовольнив позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та не підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 по справі № 440/1335/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова