Постанова

від 16.09.2020 по справі 300/23/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 300/23/20 пров. № А/857/4273/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Іщук Л. П.,

суддів - Обрізка І. М., Онишкевича Т. В.,

за участю секретаря судового засідання - Лутчин А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року (ухвалене головуючим суддею Чуприною О. В. у м. Івано-Франківську) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Буковина до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Буковина (далі - ТзОВ Будівельна компанія Буковина ) звернулося в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.12.2019 № 0002300502, № 0002310502 та № 0002320502.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 позов задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в яких покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послугували підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 06.12.2019 № 339/09-19-05-02/38555044, а тому висновок суду першої інстанції про протиправність цих податкових повідомлень-рішень та відповідно про наявність підстав для їх скасування є помилковим. Зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою безпідставність включення позивачем до складу витрат собівартості нереалізованих нежитлових приміщень, що призвело до заниження податку на прибуток. Вказує, що на завищення позивачем понесених витрат також вплинуло віднесення до їх складу витрат на послуги по водопостачанню та водовідведенню, що надані КП Чернівціводоканал після здачі в експлуатацію житлових будинків. Крім цього, зазначає, що позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за рахунок оплати послуг фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , так як фасадні роботи останньою не виконувались. Також судом першої інстанції не враховано подання позивачем не в повному обсязі податкової звітності про суми доходу, суми утриманого податку за період з 01.01.2016 по 31.12.2018.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому її заперечує, покликається на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін.

Під час апеляційного розгляду представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, покликаючись на викладені в ній доводи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, просив відкласти розгляд справи. Враховуючи те, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду, неприбуття його представника в судове засідання відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника відповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТзОВ Будівельна компанія Буковина з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, за результатами проведення якої складено акт від 06.12.2019 № 339/09-19-05-02/38555044.

Вказаний акт перевірки містить висновок, зокрема, про такі порушення, допущені позивачем:

пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 5, 6, 7, 11, 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, пунктів 12, 13, 14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 18 "Будівельні контракти", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2001 № 205, що призвело до заниження податку на прибуток на 124969 грн;

пунктів 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 251458 грн;

пункту 168.3 статті 168, пунктів 176.1, 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, що призвело до подання не в повному обсязі, з недостовірними відомостями податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку.

Такі висновки обґрунтовані тим, що у позивача обліковуються площі нежитлової нерухомості (156,91 кв. м), витрати по яких безпідставно віднесено до собівартості відповідних звітних періодів, а також зайво віднесено до загальновиробничих витрат послуги по водопостачанню та водовідведенню, що надані КП Чернівціводоканал для житлових будинків, зданих в експлуатацію та переданих по актах приймання-передачі фізичним особам. Зазначено, що господарські операції позивача з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в частині виконання підрядних робіт протягом 2016-2017 років фактично не відбулися, що унеможливлювало формування ТзОВ Будівельна компанія Буковина податкового кредиту за вказаними операціями.

На підставі зазначеного акта перевірки Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.12.2019 № 0002300502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 156211 грн (з яких за основним зобов`язанням - 124969 грн та за штрафними санкціями - 31242 грн), № 0002310502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 101858 грн (з яких за основним зобов`язанням - 81486 грн та за штрафними санкціями - 20372 грн), та № 0002320502, яким позивачу нараховано штраф у розмірі 510 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом безпідставно донараховано позивачу податкові зобов`язання з податку на прибуток та податку на додану вартість та застосовано штраф за подання не в повному обсязі, з недостовірними відомостями податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку, оскільки виявлені при проведенні перевірки порушення не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом.

Апеляційний суд, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (далі - П(С)БО 16 Витрати ), пунктом 3 якого передбачено, що Положення (стандарт) 16 застосовується до обліку витрат за будівельними контрактами з урахуванням особливостей їх визнання і складу, установлених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 18 "Будівельні контракти".

Згідно з пунктом 7 П(С)БО 16 Витрати витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

За приписами пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 18 "Будівельні контракти", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2001 N 205 (далі - П(С)БО 18 Будівельні контракти ), кінцевий фінансовий результат за будівельним контрактом з фіксованою ціною може бути достовірно оцінений за наявності одночасно таких умов:

можливості достовірного визначення суми загального доходу від виконання будівельного контракту;

імовірного отримання підрядником економічних вигод від виконання будівельного контракту;

можливості достовірного визначення суми витрат, необхідних для завершення будівельного контракту, і ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом на дату балансу;

можливості достовірного визначення та оцінки витрат, пов`язаних з виконанням будівельного контракту для порівняння фактичних витрат за цим будівельним контрактом, з попередньою оцінкою таких витрат.

Згідно з пунктом 7 П(С)БО 18 Будівельні контракти якщо кінцевий фінансовий результат за будівельним контрактом не може бути оцінений достовірно, то:

дохід визнається в сумі фактичних витрат від початку виконання будівельного контракту, щодо яких існує імовірність їх відшкодування;

витрати за будівельним контрактом визнаються витратами того періоду, протягом якого вони були зазнані.

Як встановлено з матеріалів справи, основним видом економічної діяльності ТзОВ Будівельна компанія Буковина є будівництво житлових і нежитлових будівель.

Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації Будівництво багатоквартирних житлових будинків з об`єктами соцкультпобуту в м. Чернівці по вул. Руська, 236-Г (блоки А-4, А-5, А-6) від 25.01.2016 № ЧВ143160251217 та декларації про готовність об`єкта до експлуатації Будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з об`єктами соцкультпобуту в м. Чернівці по вул. Руській, 236-Г (блоки А-7, А-8, А-9) від 13.12.2016 № ЧВ143163481447, генеральним підрядником яких було ТзОВ Будівельна компанія Буковина , вказані комплекси здані в експлуатацію.

Станом на 31.12.2018 у ТзОВ Будівельна компанія Буковина обліковувались нереалізовані площі нежитлової нерухомості (156,91 кв.м) у зазначених вище об`єктах, витрати по яких віднесено до собівартості витрат відповідних звітних періодів.

Слід зазначити, що у позивача відсутній будь-який будівельний контракт з фіксованою ціною, що унеможливлює визначити достовірний кінцевий фінансовий результат.

Відповідно до наданих позивачем суду копій Технічних паспортів на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок № 236-Г по вул. Руська в місті Чернівці, нежитлові приміщення, які не є реалізовані станом на 31.12.2018 загальною площею 156,91 кв.м є підсобно-адміністративними приміщеннями, які не мають додаткових будівельних конструкцій (згідно проектно-кошторисної документації), заповнення віконних отворів металопластиковими конструкціями, виконання дверних отворів в основних стінах та перегородках (згідно проектно-кошторисної документації), підвід системи водопостачання і каналізації, в тому числі монтаж відповідних приладів обліку, підвід і монтаж системи газопостачання і електропостачання (силової та слаботочної мережі), в тому числі монтаж відповідних приладів обліку, монтаж газового двоконтурного котла, встановлення вхідних дверей.

Таким чином, доводи позивача, що такі приміщення не можуть мати таку ж собівартість як житлове, або інше комерційне нежитлове приміщення, вартість спорудження яких включена до загального розрахунку, є обґрунтованими.

Натомість, при проведенні перевірки контролюючим органом визначено собівартість 1 кв.м (3 210,55 грн і 3 469,84 грн) з розрахунку суми всіх понесених витрат, включених до складу собівартості, у 2016 і 2017 роках відповідно, на загальну площу будівель за вказаними двома групами об`єктів.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначений вище розрахунок собівартості нереалізованих позивачем площ нежитлових приміщень необґрунтований жодним положеннями нормативних актів у сфері бухгалтерського обліку та суперечить положенням П(С)БО 16 Витрати та П(С)БО 18 Будівельні контракти .

Неможливість здійснити окремий розрахунок собівартості 1 кв.м підсобно-адміністративного приміщення, виходячи із відповідного кошторису та фактично понесених витрат на спорудження таких приміщень, відповідачем не доведена.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність донарахування контролюючим органом позивачу податкових зобов`язань з податку на прибуток у зв`язку із облікуванням площі нежитлової нерухомості (156,91 кв.м), витрати по якій віднесено до собівартості відповідних звітних періодів.

На донарахування відповідачем податку на прибуток також вплинуло виявлене при проведенні перевірки порушення позивачем податкового законодавства в частині безпідставного віднесення до загальновиробничих витрат послуг з водопостачання та водовідведення, які надані КП Чернівціводоканал для житлових будинків по вул. Руська, 236, 236-Г блоки 2, 3, 4, 5, АДРЕСА_1 , в загальній сумі 200666 грн, оскільки такі будинки здані в експлуатацію та передані по актах приймання-передачі фізичним особам.

Так, слід зазначити, що згідно з пунктами 17, 18 П(С)БО 16 "Витрати" витрати, пов`язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. До адміністративних витрат відносяться загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

29.12.2014 між КП Чернівціводоканал як виробником послуг та позивачем укладено договір на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод до каналізаційної мережі № 4707, згідно з яким користувач приєднується до мереж водопостачання та каналізації із забезпечення водою на господарсько-протипожежні потреби та скидом стічних вод групи житлових будинків з об`єктами соцкультпобуту по вул. Руській, 236-Г.

Акт перевірки від 06.12.2019 № 339/09-19-05-02/38555044 не містить викладу обставин вчинення позивачем зазначеного порушення, так як контролюючим органом не досліджено факт введення в експлуатацію житлових будинків по вул. Руська, 236, 236Г із блоками 2, 3, 4, 5, 6 в м. Чернівці, об`єм та вартість спожитої послуги, як і не спростовано можливості використання отриманих послуг з водопостачання та водовідведення у власній господарській діяльності, з огляду і на той факт, що, незважаючи на здачу в експлуатацію у січні і грудні 2016 року, групи житлових будинків по вул. Руська 236-Г (блоки А4, А5, А6 та окремо блоки А7, А8, А9) в м. Чернівці, позивачем споруджувалися і інші житлові блоки, а також здійснювалися відповідні опоряджувальні роботи.

Зазначене доводить протиправність податкового повідомлення-рішення від 27.12.2019 № 0002300502 внаслідок недоведеності відповідачем як суб`єктом владних повноважень заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на прибуток в перевірений період.

Що стосується правомірності податкового повідомлення-рішення від 27.12.2019 № 0002310502, слід зазначити, що таким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 101858 грн у зв`язку із вчиненням позивачем описаного вище порушення по включенню до загальновиробничих витрат послуг з водопостачання та водовідведення, які надані КП Чернівціводоканал , а також безтоварністю господарських операцій з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в частині підрядних робіт протягом 2016-2017 років.

Слід зазначити, що здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Статтею 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Підпунктом а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт їх придбання з метою використання в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку та належним чином зареєстрована податкова накладна.

Отже, предметом доказування при вирішенні даної справи в цій частині позовних вимог є реальність господарських операцій, що дає підстави для виникнення права на врахування витрат, понесених у зв`язку із здійсненням цих господарських операцій, при обчисленні сум податкового кредиту при визначенні об`єкта оподаткування податком на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Так, відповідно до договору підряду від 23.05.2016 № 8, укладеного між ТзОВ Будівельна компанія Буковина (Замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Підрядник), остання зобов`язувалась із матеріалів підрядника виконати утеплення стін фасаду пінополістиролом 100 мм з декоративним фінішним шаром по АДРЕСА_2 , будинків 7-8-9 черги за ціною 150 грн/кв.м.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 позивачем надано копії актів приймання виконаних підрядних робіт, виписки з банківського рахунку про рух коштів.

Доводи контролюючого органу, що вказані акти виконаних робіт не містять об`єм виконаних робіт, кількість людино/годин та вартість матеріалів, а тому не відповідають вимогам первинних документів, є безпідставними, оскільки такі акти в повному обсязі відповідають положенням частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , містять, зокрема, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, а вимог щодо зазначення кількості людино/годин та вартості матеріалів замовника чинним законодавством не передбачено.

Не заслуговують на увагу і доводи відповідача про нереальність здійснення господарських операцій товариства з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 з покликанням на відсутність у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки та (або) експлуатації машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, персоналу для здійснення заявлених фінансово-господарських операцій за вказаний період, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому, норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків від дотримання податкової дисципліни чи інших умов його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Більше того, між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було обумовлено в договорі про можливість залучення до виконання визначених обсягів робіт субпідрядних спеціалізованих будівельних та інших організацій.

Натомість, доказів проведення зустрічної звірки із контрагентом чи перевірки по господарських операціях позивача з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 суду не надано.

Таким чином, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з фіктивним суб`єктом підприємницької діяльності з метою незаконного отримання податкової вигоди.

Отже, апеляційний суд вважає, що Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області не доведено безпідставність формування ТзОВ Будівельна компанія Буковина податку на додану вартість з врахуванням операцій з виконання підрядних робіт фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , відтак, враховуючи зроблені вище висновки щодо оподаткування послуг по водопостачанню та водовідведенню, які надані КП Чернівціводоканал , оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 27.12.2019 № 0002310502 про донарахування грошового зобов`язання за податком на додану вартість є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується доводів контролюючого органу про подання позивачем не у повному обсязі податкової звітності про суми доходів нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку протягом періоду з 01.01.2016 по 31.12.2018, слід зазначити наступне.

Пунктом 18.1 статті 18 Податкового кодексу України визначено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Відповідно до пункту 177.8 статті 177 Податкового кодексу України під час нарахування (виплати) фізичній особі-підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб`єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою-підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб`єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковим агентом визнається особа, яка і виплачує дохід фізичній особі, і нараховує, утримує та сплачує податок до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи.

Разом з тим, нарахування (виплата) доходу фізичній особі-підприємцю за умови наявності документа, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб`єкта підприємницької діяльності, звільняє суб`єкта господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, від утримання в її користь податку на доходи та в свою чергу позбавляє статусу податкового агента щодо такої особи.

Як встановлено з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, зазначене в акті перевірки порушення ТзОВ Будівельна компанія Буковина порядку подання звітності з податку на доходи фізичних осіб стосувалось виключно фізичних осіб-підприємців, які надавали позивачу послуги, матеріали, роботи на підставі відповідних цивільно-правових договорів.

Також у позивача були наявні копії документів, які підтверджують їх державну реєстрацію відповідно до закону як суб`єктів підприємницької діяльності.

Враховуючи те, що фізичними особами-підприємцями були надані позивачу копії документів, які підтверджують їх державну реєстрацію як суб`єктів підприємницької діяльності, останній не виступає податковим агентом щодо таких осіб, оскільки обов`язок щодо сплати за їх рахунок податку на доходи фізичних осіб, як і подання інформації про виплату доходу таким фізичним особам-підприємцям за формою № 1-ДФ, у позивача відсутній.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 14.04.2020 у справі № 808/2278/15.

Таким чином, контролюючим органом неправомірно застосовано до позивача штраф в розмірі 510 грн за порушення пункту 168.3 статті 168, пунктів 176.1, 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, відтак, судом першої інстанції правомірно визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.12.2019 № 0002320502.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат судом не змінюється.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 300/23/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 25.09.2020