Постанова

від 23.09.2020 по справі 626/1055/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 626/1055/17 Головуючий суддя І інстанції Рибальченко І. Г.

Провадження № 22-ц/818/3119/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із земельних правовідносин

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Бурлака І.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря судового засідання Семикрас О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 11 січня 2018 року, ухвалене у складі судді Рибальченко І.Г., по цивільній справі за позовом керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю МРІЯ , третя особа Красноградська районна державна адміністрація Харківської області про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок, скасування їх державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року Керівник Первомайської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до Красноградського районного суду Харківської області з позовом, в якому просив після, уточнення позовних вимог: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду від 30.04.2015 № 1064-СГ; визнати недійсним, укладений 07.05.2015 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 6323381000:01:000:0082 площею 12,9326 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 21461316 від 20.05.2015; визнати недійсним, укладений 01.07.2015 між ОСОБА_1 та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю МРІЯ (далі СТОВ МРІЯ ), договір суборенди вищевказаної земельної ділянки, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 22804412 від 13.07.2015; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, кадастровий номер 6323381000:01:000:0082 площею 12,9326 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, вартістю 405760,75 грн.

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 11 січня 2018 року відмовлено у задоволенні позову керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області.

На вказане рішення заступник прокурора Харківської області подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2018 року рішення Красноградського районного суду Харківської області від 11 січня 2018 року було скасоване і провадження у справі закрито.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року ухвалу Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2018 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Підставою для скасування ухвали апеляційного суду Верховний Суд вказав те, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що прокурор подав позовну заяву ще 11 липня 2017 року, тобто задовго до реєстрації ОСОБА_1 фермерського господарства як фізичної особи-підприємця. Тому з огляду на те, що на дату подання позову ОСОБА_1 фермерське господарство не зареєстрував, спір, однією зі сторін якого є ОСОБА_1 як громадянин, якому надана земельна ділянка, треба розглядати за правилами цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд також не врахував, що навіть безвідносно до часу державної реєстрації ОСОБА_1 підприємцем, сама по собі така реєстрація без з`ясування змісту відповідної підприємницької діяльності не може підтверджувати перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки до фермерського господарства як фізичної особи-підприємця.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Харківської області просить оскаржуване скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування скарги зазначено, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм матеріального права, з огляду на що підлягає скасуванню відповідно до ст. 376 ЦПК України.

Вказано, що в порушення вимог ст.ст.77-78 ЦПК України, судом не взято до уваги доводи прокурора, що дії ОСОБА_1 були спрямовані на отримання земельних ділянок в користування за спрощеною процедурою, а саме без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачені ст. ст. 124, 134 ЗК України, а сам ОСОБА_1 не мав жодних намірів на ведення фермерського господарства та використання земельних ділянок за призначенням.

Послався на те, що Головне управління Держземагентства у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилось в дійсності волевиявлення ОСОБА_1 .

Зауважив, що ОСОБА_1 дав завідомо неправдиву інформацію щодо наявності в нього особистої техніки для обробітку землі.

Вважав, що суд безпідставно дійшов висновку, що законодавство не містить імперативної норми щодо строку створення та проведення державної реєстрації фермерського господарства, не врахувавши пояснення прокурора та ст. 8 Закону України Про фермерське господарство .

Вказав, що судом не надано оцінку доводам прокурора, що ОСОБА_1 не проводить діяльність на наданій йому земельній ділянці, тобто, фактично законна мета оренди не досягається, законні сподівання ОСОБА_1 на здійснення майнового права не виникли, не існують та такі сподівання вважаються непрактичними у своїй реалізації.

СТОВ МРІЯ було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить останню залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Обґрунтовуючи відзив, зазначено, що відсутність у власності особи сільськогосподарської техніки не позбавляє її можливості використовувати земельну ділянку на інших передбачених законом підставах.

Вказано, що ОСОБА_1 надав в суді першої інстанції договори на підтвердження наявності в нього домовленості щодо надання йому в оренду техніки та виконання сільгосп робіт, укладені з ТОВ Аграрний дім ім. Горького .

Зауважено, що земельна ділянка була передана в оренду із дотриманням вимог закону.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

У п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що 18.11.2013 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства у Харківській області із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 12,9326 га, що розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, для подальшої передачі в оренду (а.с.20).

Наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області від 22.11.2013 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, розташованої за межами с. Світле Красноградського району Харківської області. Орієнтований розмір земельної ділянки 12,9326 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі) для ведення фермерського господарства (а.с.21).

За заявою ОСОБА_1 з доданими документами Наказом Головного управління Держземагентства у Харківській області Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду від 30.04.2015 № 1064-СГ, ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 12,9326 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, строком на 49 років (а.с.22, 23).

На підставі вищевказаного наказу 07.05.2015 між ГУ Держземагентства в області та ОСОБА_1 укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, який 20.05.2015 зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області (а.с.37-38).

Між ОСОБА_1 та СТОВ МРІЯ 01.07.2015 укладено договір суборенди цієї земельної ділянки, який 13.07.2015 зареєстровано реєстраційною службою Красноградського районного управління юстиції Харківської області.

Представником відповідача в судовому засіданні повідомлено про набуття ОСОБА_1 статусу фізичної особи-підприємця. Згідно виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстровано як фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з 07.12.2017. Крім того, 11.12.2017 відповідачами по справі, ОСОБА_1 та СТОВ МРІЯ , було добровільно достроково розірвано договір суборенди земельної ділянки площею 12,9326 га з кадастровим номером 6323381000:01:000:0082.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що позивач не навів підстав для визнання недійсними договорів оренди і суборенди земельної ділянки, як недійсних правочинів, а посилався на порушення порядку прийняття управлінням Держземагенства наказу про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі в оренду ОСОБА_1 , але з наданих документів вбачається, що було дотримано передбачений чинним законодавством порядок отримання громадянами земельних ділянок в оренду.

Таким чином, на думку суду, були відсутні підстави для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 при винесенні відповідачем наказу Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду від 30.04.2015 № 1064-СГ, оскільки на момент прийняття не встановлено будь-які порушення чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

З приводу позовної вимоги прокурора до ОСОБА_1 про повернення спірної земельної ділянки, враховуючи, що згідно виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстровано як фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з 07.12.2017 року, то необхідно врахувати висновки Верховного Суду України про те, що виходячи зі змісту норм ст. ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство , який діяв на час виникнення спірних відносин, після одержання державного акта на право приватної власності чи користування землею або укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки власника чи землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

З дня державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи або фізичної особи-підприємця відбулась заміна орендаря у відносинах, щодо яких виник спір, а саме фізична особа-фермер вибув з спірних правовідносин оренди земельних ділянок, натомість його місце у спірних договірних правовідносинах в силу наведених вище вимог статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство зайняло створене ним фермерське господарство як орендар по оспорюваному договору оренди землі.

Таким чином, суд вважав, що порушень вимог чинного земельного законодавства України з боку ГУ Держземагентства у Харківській області при видачі спірного наказу та наданні у строкове користування відповідачу земельної ділянки площею 12,9326 з кадастровим номером 6323381000:01:000:0082 на правах оренди, які б давали суду підстави для задоволення позовних вимог, не доведено. Посилання прокурора на те, що ОСОБА_1 незаконно набув право користування земельною ділянкою та не мав наміру займатися фермерським господарством не відповідають фактичним обставинам справи.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями статей 22, 31, 93, 124 ЗК України про те, що землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди. За правилом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах Закон України Про фермерське господарство є спеціальним нормативно-правовим актом, а ЗК України - загальним.

Закон України Про фермерське господарство визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (абзац 2 частини першої статті 7 Закону України Про фермерське господарство ).

Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України Про фермерське господарство заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 цього Закону вимог та умов. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен надати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону України Про фермерське господарство (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Так, поза увагою суду першої інстанції залишився факт, що ОСОБА_1 було додано до заяви про отримання землі лише копію диплому серії НОМЕР_1 від 29.06.1982, виданого Красноградським технікумом механізації сільського господарства імені Ф.Я. Тимошника, про те, що ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію техніка-електрика за спеціальністю електрифікація .

Колегія суддів погоджується з твердженням прокуратури, що відповідно до Національного класифікатору України Класифікатор професій (ДК 003:2010), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327, кваліфікація техніка-електрика відноситься до розділу технічні фахівці в галузі прикладних наук та техніки та немає відношення до освіти в галузі аграрного сектору, у тому числі ведення сільського (фермерського) господарства та, відповідно, може лише застосовуватись як допоміжна галузь у сільському господарстві (сервіс, обслуговування тощо).

При цьому, відповідно до офіційного веб-сайту Красноградського технікуму механізації сільського господарства ім. ОСОБА_2 (http://www.ktmsg.com.ua), фахівці з кваліфікацією технік-електрик можуть виконувати наступні види робіт: технік-електрик, електрик дільниці, електрик цеху, електродиспетчер, електромеханік та електромеханік дільниці.

Таким чином, освіта ОСОБА_1 у галузі електрифікації немає жодного відношення до ведення сільського (фермерського) господарства, що залишено поза увагою ГУ Держземагенствтва в області при розгляді заяви до документів заявника.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що чинне законодавство не передбачало чіткого переліку документів, які підтверджували наявність освіти, необхідної для отримання в оренду землі для ведення фермерського господарства.

Оскільки аналіз згаданих вище норм права дає підстави для висновку, що оскільки від особи-претендента вимагалось або надання документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, то така освіта не може стосуватись іншого напрямку окрім безпосередньо сільського господарства.

Також, районний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 працював у ТОВ Аграрний дім ім. Горького , СТОВ МРІЯ , ТОВ Кернел-Трейд на посадах у відділах безпеки (а. с. 61 на звороті, 111-112).

ОСОБА_1 суду не було надано посадових інструкцій, в яких би було зазначено, що він залучався до сільськогосподарських робіт.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.07.2003 Стретч проти Сполученого Королівства майном, у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Даним рішенням суду з прав людини встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції .

За таких обставин цієї справи, Європейський Суд з прав людини виніс рішення на користь заявника.

У справі, яка розглядається, предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема позбавлення особи права оренди на майно шляхом визнання недійсною цивільно-правової угоди, на підставі якої було набуте речове право. У контексті цієї норми під майном розуміється ціла низка інтересів економічного характеру, до яких можна віднести й право користування земельною ділянки.

У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому, в питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

ЄСПЛ оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 05 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 05 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 04 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 06 листопада 2008 року).

Отже, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Суд апеляційної інстанції враховує, що ОСОБА_1 , набувши право оренди землі у травні 2015 року, вже у липні цього ж року за відсутності яких-небуть істотних перешкод для самостійного використання за цільовим призначення, про що йшлося при отримання земельної ділянки в оренду, передав її у суборенду СТОВ МРІЯ , що свідчить про відсутність у нього такої мети із самого початку.

Заслуговує на уваги і той факт, що договір суборенди було розірвано тільки 11.12.2017 після реєстрації 07.12.2017 ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, тобто вже після звернення прокурора із цим позовом до суду у липні 2017 року (а. с. 128, 137).

Крім того, як вбачається із заяви ОСОБА_1 від 01.09.2017 та копії Наказу директора СТОВ Мрія - ОСОБА_1 працює заступником керівника відділу безпеки підприємства та у відповідності до наказу № 370/1 від 23.08.2017 директора СТОВ Мрія здійснює цілодобове патрулювання масивів полів підприємства, тобто є пов`язаною з цим підприємством особою (а. с. 60-61 т. 1).

У сукупності вказані обставини свідчать про те, що обґрунтованим та доведеним є твердження прокуратури, що ОСОБА_1 не має наміру здійснювати сільськогосподарську діяльність.

Таким чином, суд дійшов висновку, що дії ОСОБА_1 були спрямовані на отримання СТОВ МРІЯ земельної ділянки з уникнення проходження процедури земельного аукціону.

З огляду на те, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам у справі, а доводи скарги ці висновку спростовують, то відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу, а судове рішення скасовує із ухваленням нового.

Судові витрати перерозподіляються відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381- 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області - задовольнити.

Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 11 січня 2018 року - скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Харківській області Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду від 30.04.2015 № 1064-СГ.

Визнати недійсним укладений 07.05.2015 між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_1 договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 6323381000:01:000:0082 площею 12,9326 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 21461316 від 20.05.2015.

Визнати недійсним, укладений 01.07.2015 між ОСОБА_1 та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю МРІЯ договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 6323381000:01:000:0082 площею 12,9326 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, скасувавши державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 22804412 від 13.07.2015.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, кадастровий номер 6323381000:01:000:0082 площею 12,9326 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області, вартістю 405760,75 грн.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822), ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю МРІЯ (код ЄДРПОУ 30378024) на користь прокуратури Харківської області (код ЄДРПОУ 02910108) сплачений судовий збір у судах першої та апеляційної інстанцій з кожного по 5072 (п`ять тисяч сімдесят дві) гривні 01 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня проголошення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 25 вересня 2020 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії І.В. Бурлака.

О.М. Хорошевський.