Рішення

від 21.09.2020 по справі 160/6040/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2020 року Справа № 160/6040/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняЗіненко А.О. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: ОСОБА_1, Кречетникова О.А. Шарочкін Р.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області по визнання протиправним та скасування наказу №51-о від 24.04.2020р., поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

28.05.2020р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та, з урахуванням уточненої заяви про виправлення помилок в позові від 16.09.2020р., просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача Про звільнення працівників податкової міліції №51-о від 24.04.2020р. в частині звільнення майора податкової міліції ОСОБА_1 (М-124972), старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ п`ятого оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ п`ятого оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області з 28.04.2020р.;

- стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та користь ОСОБА_1 всі види грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 28.04.2020р. по день поновлення на службі.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 19.07.2007р. він проходив службу в органах податкової міліції у званні майора податкової міліції на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ п`ятого оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області. У лютому 2020р. згідно до наказу №13 було реорганізовано низку підрозділів та ліквідовано, зокрема, і п`ятий оперативний відділ оперативного Головного управління ДФС у Дніпропетровській області у якому працював позивач, у зв`язку із чим його було звільнено з займаної посади за оспорюваним наказом з 27.04.2020р. через скорочення штатів (п.64 г Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991р. №114 - далі Положення №114). Позивач не погоджується із оспорюваним наказом, просить визнати його протиправним та скасувати посилаючись на те, що у період з 21.04.2020р. по 30.04.2020р. (у тому числі і на день звільнення - 27.04.2020р.) він перебував на лікарняному та за приписами ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення у період тимчасової непрацездатності працівника. Окрім того, позивач вказує і на порушення відповідачем процедури повідомлення про звільнення, а саме: позивача не було повідомлено про наступне вивільнення персонально не пізніше ніж за два місяці та одночасно з попередженням про вивільнення не було запропоновано іншу посаду (незважаючи на наявність вакантних посад на момент звільнення позивача), в порушення вимог ст.49-2 КЗпП України. Також позивач зазначає, що у поданні про звільнення безпідставно зазначено про зміни позивача у ставленні до проходження служби без конкретизації випадків та їх підтвердження та зазначення про неявку позивача станом на 27.04.2020р., тоді як подання про звільнення датоване 24.04.2020р. За викладеного, позивач вважає, що відповідач грубо порушив норми наведеного вище законодавства, у зв`язку із чим просить поновити його на посаді та стягнути з відповідача всі види грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу, виходячи з вимог ст.235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (далі - Порядок №100) з урахуванням правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду у справах №160/2741/19, №273/212/16-ц.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, в усних поясненнях та у відзиві на позов просив у позові позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що позивач не є працівником у розумінні КЗпП України, трудові відносини і служба в міліції мають різну правову природу, а, відтак, відповідач вважає, що спірні відносини не підпадають під дію загального трудового законодавства. Представник відповідача вказує на те, що дані правовідносини врегульовані спеціальними нормами Положення №114 за п.п. г п.64 якого передбачена можливість звільнення через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі, рішення про призначення на посади та переміщення по службі приймаються відповідними начальниками з урахуванням думки їх прямих начальників і колективу працівників згідно з п.40, п.42 Положення №114, тобто, призначення на посади є виключною компетенцією начальника Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, проте, матеріали справи не містять доказів звернення позивача з відповідним призначенням до начальника Головного управління ДФС, а тому відповідач вважає позовні вимоги позивача не обґрунтованими. Щодо процедури та обставин звільнення позивача відповідач посилається на те, що посада, яку обіймав позивач, була скорочена на підставі наказу №14 від 17.02.2020р. про що на адресу позивача поштою було надіслано повідомлення (вих. №175/10/04-36-04-02-20 від 26.02.2020р.) щодо необхідності прибути до відділу кадрового забезпечення, позивач із даним повідомленням не ознайомився через повернення його на адресу відповідача. Також представник відповідача зазначає, що позивачеві не пропонувалася інша посада у зв`язку із неявкою його до відділу кадрового забезпечення, хоча вакантні посади були станом на 27.04.2020р. Представник відповідача посилається і на те, що позивачу 04.03.2020р. на месенджер Viber була надіслана фотографія попередження про наступне вивільнення з посади через скорочення штатів та зазначає, що з 30.10.2019р. по 05.05.2020р. ОСОБА_1 про місце свого знаходження не повідомляв, а листи непрацездатності подав до відділу кадрового забезпечення лише 05.05.2020р., а також цього ж дня йому було вручено наказ та трудову книжку особисто під розписку, при цьому, позивач жодних зауважень не висловлював. За викладеного, представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Ухвалою суду від 17.08.2020р. було відкрито адміністративне провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у даній справі, судове засідання призначене на 02.09.2020р., що підтверджується змістом наведеної ухвали (а.с.71).

У судовому засіданні за клопотанням представника позивача, з метою забезпечення права позивача на надання заперечень на відзив на позов, судом оголошувалася перерва до 16.09.2020р. згідно протоколу судового засідання (а.с.109-112).

16.09.2020р., з метою надання учасниками справи додаткових доказів, у судовому засіданні оголошувалася перерва до 21.09.2020р.

У ході судового розгляду даної справи судом встановлені наступні обставини.

Громадянин України ОСОБА_1 з 19.07.2007р. проходив службу в органах податкової міліції у званні майора податкової поліції на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ п`ятого оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, що підтверджується відомостями, наведеними у копії трудової книжки позивача, наявної у справі (а.с.27-28).

12.02.2020р. Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області відповідно до наказу №13 Про введення в дію організаційної структури Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на 2020 рік було введено в дію, затверджену ДФС України 10.02.2020р., організаційну структуру Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на 2020 рік відповідно до якого наказано, а саме:

- ліквідувати: управління моніторингу доходів та обліково-звітних систем. Управління обслуговування платників, управління податків і зборів з фізичних осіб, управління аудиту, управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, управління погашення боргу, управління комунікацій, управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів, Правобережне управління, Шевченківське управління, Соборне управління, Лівобережне управління, Західно-Донбаське управління, Кам`янське управління, Криворізьке управління, Криворізьке північне управління, Нікопольське управління;

- реорганізувати: управління організації роботи у сектор забезпечення діяльності; відділ охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації у спеціаліста охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації; управління матеріально-технічного забезпечення та розвитку інфраструктури у сектор матеріально-технічного забезпечення; управління по роботі з персоналом у відділ кадрового забезпечення; управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності у сектор фінансово-бухгалтерського забезпечення; управління інформаційних технологій у сектор інформаційних технологій; юридичне управління у сектор правового забезпечення; відділ з питань запобігання та виявлення корупції у спеціаліста запобігання та виявлення корупції (а.с.34-35, 84-85).

Згідно змісту інформації, наведеній у Організаційній структурі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на 2020 рік, що є Додатком 1 до вищенаведеного наказу №13 та штатного розпису на 2020 рік до підрозділу Оперативне управління віднесено, зокрема, Перший оперативний відділ зі штатною чисельністю 18 осіб; Другий оперативний відділ зі штатною чисельністю 16 осіб; Третій оперативний відділ зі штатною чисельністю 15 осіб; Четвертий оперативний відділ зі штатною чисельністю 21 особа (а.с.36-39,86-87,89-93).

Також відповідачем надано і Відомості щодо наявності вакантних посад оперативного управління та слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Дніпропетровській області в період з 12.02.2020р. по 07.05.2020р., які підписані начальником відділу кадрового забезпечення О. Лівадній (а.с.94-95).

У зв`язку з затвердженням ДФС України штатного розпису на 2020 рік його було введено в дію згідно наказу ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 17.02.2020р. №14, що підтверджується його копіями, наявними у справі (а.с.40,88, 89-93).

Надалі, 26.02.2020р. Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області на адресу позивача був направлений лист за №175/10/04-36-04-02-20, у якому позивача повідомлялося, що відповідно до наказів №13 від 12.02.2020р., №14 від 17.02.2020р. посада, яку він обіймає, скорочена та йому необхідно прибути до відділу кадрового забезпечення для вирішення питання щодо подальшого проходження служби в підрозділах податкової міліції (а.с.98).

Вказане вище повідомлення було направлене засобами поштового зв`язку із поштовим повідомленням про вручення та повернуто поштою на адресу відповідача з причин спливу терміну зберігання 30.03.2020р., що підтверджується оригіналом оглянутого судом оригіналу конверту та копією відповідного конверту із відмітками на ньому відділення пошти (а.с.98-зворот).

Також із наданих копій листів непрацездатності позивача вбачається, що у період з 06.04.2020р. по 15.04.2020р., у період з 16.04.2020р. по 18.04.2020р., у період з 21.04.2020р. по 30.04.2020р. включно позивач хворів, що підтверджується копіями листків непрацездатності серії АДЮ №674286, серії АДЮ №660004, серії АДЮ №660013, наявних в матеріалах справи (а.с.41-42).

У подальшому, 24.04.2020р. безпосереднім керівником позивача було складено та підписано подання про звільнення позивача з податкової міліції в запас Збройних Сил, у якому зазначено, що позивача було повідомлено 26.02.2020р. про скорочення посади, яку він обіймав, окрім того, зазначено, що у квітні 2019р. позивач змінив ставлення до проходження служби в підрозділах податкової міліції, до виконання обов`язків почав ставитися безвідповідально, доручення керівництва перестав виконувати, з липня 2019р. почав перебувати на лікарняному, станом на 27.04.2020р. для вирішення питання щодо подальшого проходження служби до ГУ ДФС у Дніпропетровській області не з`явився, починаючи з вересня 2019р. про місце свого знаходження не повідомляє, виправдовувальних документів не надає, а тому позивач підлягає звільненню з податкової міліції через скорочення штатів (п.п. г п.64 Положення №114), що підтверджується змістом копії наведеного подання (а.с.69-21,99-100).

Згідно висновку старших начальників в.о. начальника ГУ ДФС у Дніпропетровській області за наведеним поданням було затверджене рішення по поданню про звільнення позивача з податкової міліції за п.64 г (через скорочення штатів) - (а.с.22, 100-зворот).

24.04.2020р. Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області був прийнятий наказ за №51-о Про звільнення працівників податкової міліції з якого видно, що майора податкової міліції ОСОБА_1 звільнено з посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ п`ятого оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області зі служби у податковій міліції в запас Збройних Сил за п.64 г Положення №114 (через скорочення штатів) з 27.04.2020р., що підтверджується витягом із наведеного наказу (а.с.18,101).

Позивач оспорює наведений наказ в частині його звільнення зі служби в податковій міліції, просить його поновити на посаді та стягнути всі види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу посилаючись на те, що його було звільнено з порушенням процедури, а саме: не попереджено особисто про звільнення за два місяці та одночасно із попередженням не запропоновано іншої посади, а також його звільнено у період його тимчасової непрацездатності, що є порушенням вимог ст.ст.40,49-2 КЗпП України.

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому розгляді даної справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України, особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки, визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991р. №114 (далі Положення №114).

Підпунктом г пункту 64 вказаного Положення №114 встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі.

При цьому, порядок та процедура звільнення працівників податкової міліції у зв`язку із скороченням штату наведеним Положенням №114 не врегульовані.

За загальними правилами застосування норм права пріоритетними у застосуванні є норми спеціального законодавства у сфері проходження публічної служби, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Зазначений правовий висновок адміністративного суду узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015р. у справі №21-8а15, а також і у постановах Верховного Суду від 16.04.2020р. у справі №160/2741/19, від 06.08.2020р. у справі №805/2572/16-а, від 20.08.2020р. у справі №826/10820/20, який є обов`язковим у застосуванні адміністративним судом виходячи з вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що виходячи з того, що порядок та процедура звільнення працівників податкової міліції через скорочення штату не врегульовані Положенням №114, а тому у цій частині правовідносин, що не врегульовані спеціальним законом, підлягають застосуванню норми трудового законодавства, якими, у даному випадку, є норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Однією із гарантій держави щодо забезпечення права на працю працездатним громадянам є правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи згідно до вимог статті 5-1 КЗпП України.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст.36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників ( п.1 ч.1 ст.40).

Згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене ст.42 цього Кодексу.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При цьому, за змістом вищенаведеного п.64 г Положення №114, який є спеціальним у даних правовідносинах, передбачено також можливість звільнення зі служби органів внутрішніх справ через скорочення штатів лише за умови відсутності можливості подальшого використання такого працівника на службі.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992р. Про практику розгляду судами трудових спорів містяться роз`яснення згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Так, за приписами ч.1 ст.104 ЦК України встановлено, що юридична особа припиняє свою діяльність, передаючи все майно, права та обов`язки іншим юридичним особам - правонаступникам внаслідок реорганізації (через злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідації.

Тобто, при реорганізації (через злиття, приєднання, поділ, перетворення) чи ліквідації юридична особа припиняється, але її права та обов`язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому, до правонаступника переходять обов`язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов`язок щодо працевлаштування працівника ( переведення працівника на іншу роботу).

Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства, можна дійти висновку про те, що ліквідація юридичної особи (підрозділу, відділу, управління) публічного права має місце у випадку, якщо у розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої юридичної особи публічного права. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган (підрозділ, відділ, управління) мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації, підрозділу, відділу, управління) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи (підрозділу, відділу, управління), що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи (підрозділу, відділу, управління).

Відповідна правова позиція узгоджується і з позицією Верховного Суду України, яка викладена у його постановах від 04.03.2014р. у справі №21-8а14, від 27.05.2014р. у справі №21-108а14, від 28.10.2014р. у справі № 21-484а14, від 19.01.2016р. у справі №21-2225а15, а також і у постанові Верховного Суду від 16.05.2019р. у справі №805/475/16-а, яка є обов`язковою у застосуванні адміністративним судом згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, із наданих учасниками копій досліджених документів, судом встановлено, що згідно змісту копії штатного розпису на 2019 рік Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, введеного в дію наказом №32 від 05.02.2019р. вбачається наявність у штаті Оперативного управління із загальною штатною чисельністю по управлінню 254 особи, зокрема, Першого оперативного відділу зі штатною чисельністю 23 особи, Другого оперативного відділу зі штатною чисельністю 17 осіб, Третього оперативного відділу зі штатною чисельністю 17 осіб, Четвертого оперативного відділу зі штатною чисельністю 17 осіб, П`ятого оперативного відділу (у якому працював позивач) зі штатною чисельністю 17 осіб (а.с.170-173).

Надалі, 12.02.2020р. Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області відповідно до наказу №13 Про введення в дію організаційної структури Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на 2020 рік було введено в дію, затверджену ДФС України 10.02.2020р., організаційну структуру Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на 2020 рік відповідно до якого наказано, а саме:

- ліквідувати: управління моніторингу доходів та обліково-звітних систем. Управління обслуговування платників, управління податків і зборів з фізичних осіб, управління аудиту, управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, управління погашення боргу, управління комунікацій, управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів, Правобережне управління, Шевченківське управління, Соборне управління, Лівобережне управління, Західно-Донбаське управління, Кам`янське управління, Криворізьке управління, Криворізьке північне управління, Нікопольське управління;

- реорганізувати: управління організації роботи у сектор забезпечення діяльності; відділ охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації у спеціаліста охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації; управління матеріально-технічного забезпечення та розвитку інфраструктури у сектор матеріально-технічного забезпечення; управління по роботі з персоналом у відділ кадрового забезпечення; управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності у сектор фінансово-бухгалтерського забезпечення; управління інформаційних технологій у сектор інформаційних технологій; юридичне управління у сектор правового забезпечення; відділ з питань запобігання та виявлення корупції у спеціаліста запобігання та виявлення корупції (а.с.34-35, 84-85).

Згідно змісту інформації, наведеній у Організаційній структурі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на 2020 рік, що є Додатком 1 до вищенаведеного наказу №13 та штатного розпису на 2020 рік до підрозділу Оперативне управління у кількості штатних працівників - 234 особи, віднесено, зокрема, Перший оперативний відділ зі штатною чисельністю 18 осіб; Другий оперативний відділ зі штатною чисельністю 16 осіб; Третій оперативний відділ зі штатною чисельністю 15 осіб; Четвертий оперативний відділ зі штатною чисельністю 21 особа (а.с.36-39,86-87,89-93).

При цьому, зі змісту згаданого штатного розпису вбачається, що підрозділ - Оперативне управління (у якому проходив службу позивач) ліквідовано не було (у переліку управлінь, які підлягали ліквідації п.п.1.1 п.1 наказу №13 відсутня інформація про його ліквідацію-а.с.84-85), в той же час, у ньому п`ятий оперативний відділ з посадою старшого оперуповноваженого з особливо важливих питань, яку обіймав позивач, відсутній (а.с.93).

Також відповідачем надано і Відомості щодо наявності вакантних посад оперативного управління та слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Дніпропетровській області в період з 12.02.2020р. по 07.05.2020р., які підписані начальником відділу кадрового забезпечення О. Лівадній та зі змісту яких судом встановлено, що у період з 12.02.2020р. по 07.05.2020р. (тобто і на момент звільнення позивача з посади) в підрозділі Оперативне управління були наявні вакантні посади, у тому числі і посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ, а саме: у Першому оперативному відділі -5 посад; у Другому оперативному відділі - 1 посада; у Третьому оперативному відділі - 3 посади; у Четвертому оперативному відділі - 3 посади (а.с.94-95).

Окрім того, представник відповідача у судовому засіданні, надаючи усні пояснення з приводу ліквідації (реорганізації) оперативного управління (де проходив службу позивач), підтвердив факт того, що фактично відбулася реорганізація Оперативного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області шляхом злиття у його складі п`яти оперативних відділів у чотири оперативних відділи, а також зазначив, що функції та повноваження п`ятого оперативного відділу були розподілені між чотирма його оперативними відділами.

Аналізуючи вищенаведені обставини у сукупності із вищенаведеними нормами законодавства щодо ліквідації та реорганізації ряду управлінь з одночасним утворенням секторів, відділів ГУ ДФС у Дніпропетровській області, можна дійти висновку, що незважаючи на те, що зміст наказу №13 від 12.02.2020р. не містить посилань на ліквідацію чи реорганізацію Оперативного управління , проте, зі змісту аналізу штатного розпису на 2019 рік та наведеного штатного розпису на 2020 рік вбачається, що у віданні вказаного Оперативного управління залишилось замість п`яти оперативних відділів лише чотири оперативних відділи із штатною чисельність працівників у кількості 234 посади по управлінню, що свідчить про те, що фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація Оперативного управління ГУ ДФС у Дніпропетровській області шляхом злиття його п`яти оперативних відділів у чотири оперативних відділи (а.с.94-95).

Таким чином, враховуючи те, що фактично відбулася не ліквідація Оперативного управління ГУ ДФС у Дніпропетровській області, а його реорганізація шляхом злиття п`яти оперативних відділів Оперативного управління у чотири оперативних відділи, з урахуванням того, що функції та повноваження цього Оперативного управління не зазнали змін та були розподілені між чотирма оперативними відділами Оперативного управління, що не спростовано жодними доказами, а навпаки, підтверджено представником відповідача у судовому засіданні, наявність на момент звільнення позивача (27.04.2020р.) вакантних посад у Оперативному управлінні, зокрема, у Першому, Другому, Третьому та Четвертому оперативних відділах цього управління, у тому числі і були наявні посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ (яку позивач обіймав у п`ятому оперативному відділі), що підтверджено відповідними відомостями, наданими відповідачем (а.с.94-95), суд приходить до висновку, що, у такому випадку, вищенаведені норми законодавства (ст.40, 49-2 КЗпП України, п.64 г Положення №114) не виключають, а включають обов`язок роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованого чи реорганізованого підрозділу шляхом вручення попередження про наступне вивільнення за 2 місяці з одночасним пропонуванням такому працівнику іншої роботи на цьому ж самому підприємстві, в установі, організації, виходячи із вимог ст.40, 49-2 КЗпП України, а також і п.64 г Положення №114.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, відповідне попередження про наступне вивільнення за 2 місяці з одночасним пропонуванням позивачеві іншої посади у підрозділі Оперативного управління після його реорганізації шляхом злиття у чотири оперативних відділи відповідачем вручене не було, інша посада позивачеві відповідачем (роботодавцем) не пропонувалась, що у ході судового розгляду справи не спростовано жодними доказами, а, навпаки, підтверджено і представником відповідача у відзиві на позов та його усними поясненнями.

Також і зміст копії попередження, наявного у матеріалах справи, свідчить про те, що воно не містить вищенаведеної інформації (вручення його позивачеві та пропонування іншої посади), що додатково підтверджує факти того, що попередження про вивільнення за 2 місяці з одночасним пропонуванням позивачеві іншої посади відповідачем не було вручене позивачеві (а.с.96), що є порушенням вимог ст.49-2 КЗпП України.

При цьому, слід зазначити, що представником відповідача у ході судового розгляду справи не було надано жодних доказів пропонування позивачеві інших вакантних посад, як і не надано жодних доказів, які б свідчили про відмову позивача від подальшого проходження служби, а також і не надано доказів неможливості подальшого використання позивача на службі з урахуванням встановлених судом обставин щодо наявності вакантних посад у Оперативному управлінні станом на момент звільнення позивача 27.04.2020р. (а.с.93-95).

За викладеного, суд приходить до висновку, що позивач не може бути звільнений зі служби у податковій міліції за підпунктом г пункту 64 Положення №114 (через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі), оскільки відповідачем жодним чином не вживалися заходи для використання позивача на службі але на іншій посаді.

В той же час, судом не може бути визнано в якості належного доказу попередження позивача про наступне вивільнення за 2 місяці з одночасним пропонуванням позивачеві іншої посади лист відповідача від 26.02.2020р. за №175/10/04-36-04-02-20, оскільки, по-перше, проаналізований судом зміст наведеного листа не містить інформації про попередження позивача про наступне вивільнення за 2 місяці та не містить інформації і пропозиції іншої посади в порушення вимог ст.49-2 КЗпП України та неможливості його використання на службі у податковій міліції в порушення вимог п. 64 г Положення №114 (а.с.98), по-друге, відповідачем не надано доказів його персонального вручення позивачеві в порушення вимог ч.1 ст.49-2 КЗпП України.

Є безпідставними та необґрунтованими доводи представника відповідача з приводу того, що попередження позивачеві направлялося у якості фото на месенджер Viber , оскільки таке повідомлення суперечить персональному повідомленню, передбаченому ч.1 ст.49-2 КЗпП України.

Таким чином, виходячи з того, що із аналізу вищенаведених документів та норм чинного законодавства у їх сукупності, судом встановлено порушення відповідачем процедури звільнення позивача (не попередження позивача про наступне вивільнення за 2 місяці персонально та не пропонування позивачеві вакантних посад, які були наявні у Оперативному управлінні на момент звільнення), за умови того, що фактично ліквідації Оперативного управління у ГУ ДФС у Дніпропетровській області (у якому проходив службу позивач) не відбулося, відповідачем не надано доказів неможливості використання позивача на службі у податковій міліції (таке питання відповідачем не вирішувалося), з урахуванням того, що на момент звільнення позивача були вакантні посади у відповідача, що підтверджено відповідачем наданими відомостями (а.с.94-95), а тому суд приходить до висновку, що зазначене не може свідчити про законність оспорюваного наказу у частині звільнення позивача зі служби у податковій міліції за підпунктом г п.64 Положення №114 (через скорочення штатів).

Отже, звільнення позивача за оспорюваним наказом відбулося без дотримання та з порушенням процедури, встановленої ст.ст.40,49-2, п.п. г п.64 Положення №114.

Також із наданих учасниками справи документів судом було встановлено, що на момент звільнення позивача зі служби у податковій міліції станом на 27.04.2020р. позивач у період, зокрема, з 21.04.2020р. по 30.04.2020р. включно хворів та не працював у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю, що підтверджується копією відповідного листка непрацездатності серії АДЮ №660013 за наведений період (а.с.42).

В той же час, ч.3 ст.40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадки повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Таким чином, із аналізу вказаних наведених норм чинного законодавства та встановлених судом обставин звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності у їх сукупності з урахуванням того, що судом не встановлено повної ліквідації відповідача (таких доказів не надано), суд приходить до висновку, що звільнення позивача зі служби у податковій міліції у період його тимчасової непрацездатності станом на 27.04.2020р. відбулося з порушенням вимог ч.3 ст.40 КЗпП України, а тому таке звільнення позивача зі служби за оспорюваним наказом є протиправним.

У відповідності до ч.1 та ч.4 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не доведено належними і допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваного наказу у частині звільнення позивача зі служби в податковій міліції з урахуванням встановлених обставин у даній справі аналізу наведених вище норм чинного законодавства, які представником відповідача у ході судового розгляду справи не спростовані.

При цьому, судом відхиляються доводи представника відповідача про те, що позивач не є працівником у розумінні КЗпП України, а тому спірні відносини не підпадають під дію загального трудового законодавства, з огляду на те, що такі доводи відповідача спростовуються правовими висновками Верховного Суду, які наведені судом у цьому рішенні вище та рішення якого є обов`язковими до виконання і врахування при прийнятті рішень не тільки адміністративними судами, а й всіма органами державної влади (до яких віднесений і відповідач) у відповідності до вимог ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України та ст.129-1 Конституції України.

Є безпідставними та необґрунтованими аргументи представника відповідача про те, що призначення на посади є виключною компетенцією начальника ГУ ДФС у Дніпропетровській області та матеріали справи не містять доказів звернення позивача з відповідним призначенням до такого начальника, з огляду на те, що предметом спору у даній справі не є призначення позивача чи відмова у призначенні позивача на посаду, а предметом спору є дотримання відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, процедури звільнення працівника через скорочення штатів, що не є тотожними поняттями, при цьому, у даному випадку, обов`язок по ініціюванню пропозиції іншої посади при вивільненні працівника покладено саме на відповідача як роботодавця, тобто без будь-якого звернення позивача до відповідача у відповідності до вимог ст.49-2 КЗпП України.

Також судом критично надається оцінка і доводам представника відповідача про те, що попередження про наступне вивільнення з одночасним пропонуванням позивачеві іншої посади не було вручене позивачеві через неявку останнього до відділу кадрового забезпечення, з огляду на те, що зазначені обставини не звільняють відповідача від обов`язку виконати вимоги як ст.49-2 КЗпП України, так і вимоги п.п. г ст.64 Положення №114 перед звільненням працівника з посади за скороченням штатів, при цьому, що відповідачем підтверджено було наявність вакантних посад станом на момент звільнення позивача зі служби у податковій міліції за оспорюваним наказом (а.с.94-95).

Окрім того, слід зазначити, що є необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству і викладені у поданні про звільнення позивача зі служби від 24.04.2020р. (а.с.19-22, 99-100) як підстави для звільнення позивача з посади факти того, що позивач різко змінив ставлення до проходження служби в підрозділах податкової міліції, ставиться безвідповідально до виконання обов`язків, доручення керівництва не виконує, з липня 2019р. почав перебувати на лікарняному, з огляду на те, що, по-перше, жодних доказів на підтвердження наведеного відповідачем не надано, по-друге, викладені обставини не можуть бути обрані підставами суб`єктом владних повноважень для звільнення позивача із займаної посади саме за п.п. г п.64 Положення №114 (скорочення штатів).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваного наказу в частині звільнення позивача зі служби у податковій міліції через скорочення штатів, суд приходить до висновку, що відповідачем вказаний наказ у оспорюваній частині прийнятий не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, з порушенням вимог ст.40, ст.49-2 КЗпП України, п.п. г п.64 Положення №114 не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, відповідачем при прийнятті оспорюваного наказу №51-о від 24.04.2020р. у частині звільнення позивача зі служби у податковій міліції через скорочення штатів були порушені права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування вищенаведеного наказу у оспорюваній частині.

Таким чином, враховуючи, що судом у ході судового розгляду даної справи було встановлено протиправність оспорюваного наказу в частині звільнення позивача зі служби у податковій міліції, позовні вимоги позивача в частині поновлення його на посаді з якої його було звільнено, зі стягненням з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу також підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами ст.235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Також і п.24 Положення №114 передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Так, як вбачається із копії оспорюваного наказу №51-о від 24.04.2020р. позивача було звільнено з податкової міліції у званні майора податкової міліції, з посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ п`ятого оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області з 27.04.2020р. (а.с.18).

За таких обставин та враховуючи вищенаведені приписи ст.235 КЗпП України та п.24 Положення №114 позивач підлягає поновленню на посаді саме старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ п`ятого оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

При цьому, з урахуванням того, що позивач був звільнений 27.04.2020р., що є датою звільнення позивача зі служби в податковій поліції згідно оспорюваного наказу (а.с.18) та вважається останнім днем роботи, позивач підлягає поновленню на посаді саме з 28.04.2020р. виходячи з такого.

У відповідності до вимог ч.5 ст.241-1 КЗпП України у разі, коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

За приписами п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58, зареєстрованого у Мінюсті України 17.08.1993р. за №110 також встановлено, що день звільнення вважається останнім днем роботи.

Таким чином, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства та встановлення судом факту звільнення позивача із займаної посади з порушенням вимог вищенаведеного чинного законодавства України з 27.04.2020р. (останній день роботи), а, відповідно, позивач підлягає поновленню на посаді з наступного дня, тобто з 28.04.2020р.

Також ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Аналогічні норми містять і спеціальні норми п.24 Положення №114.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (далі - Порядок №100).

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податку, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не працював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Останнім абзацом пункту 4 Порядку №100 встановлено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Як встановлено судом у ході судового розгляду справи, позивач у період з 06.08.2019р. по 27.04.2020р. жодного робочого дня не відпрацював через тимчасову непрацездатність, що підтверджено самим позивачем у судовому засіданні.

Таким чином, виходячи з того, що позивач не працював, а відповідно не мав заробітку, розрахунок середньої заробітної плати позивача повинен проводитися виходячи з установленого йому посадового (місячного) окладу у відповідності до останнього абзацу пункту 4 Порядку №100.

Так, на вимогу суду відповідачем було надано довідку за №10/97-08 від 01.09.2020р. про середньомісячний заробіток позивача, відповідно до якої видно, що грошове забезпечення позивача перед звільненням складало за квітень 2020 року (норма часу 21 р.д.) посадовий оклад - 5500,00 грн., оклад за військове (спеціальне) звання - 1340,00 грн. разом 9 576,00 грн., одноденний розмір грошового забезпечення (у робочих днях) складає 456,00 грн., одноденний розмір грошового забезпечення (у календарних днях) складає 319,20 грн.(а.с.106).

Під час судового розгляду справи, із пояснень представника відповідача було встановлено, що відомості, наведені у вказаній вище довідці були розраховані без урахування вимог Порядку №100.

Позивач заперечував проти розрахунку його одноденного розміру грошового забезпечення у розмірі 456,00 грн., в обґрунтування своїх заперечень іншого (свого) розрахунку суду не надав.

Судом було вжито заходів щодо витребування у відповідача довідки про середню заробітну плату позивача, розраховану виходячи з вимог Порядку №100, та у судовому засіданні з цією метою було оголошено перерву до 21.09.2020р. про що свідчить зміст протоколу судового засідання від 16.09.2020р. (а.с.162-163).

21.09.2020р. представником відповідача була надана довідка №14/10/04-97-08 від 21.09.2020р. про середньомісячний заробіток позивача, розрахований виходячи з вимог Порядку №100 та з урахуванням того, що позивач не працював у період з 06.08.2019р. по 27.04.2020р. (по день звільнення) зі змісту якої вбачається, що посадовий оклад позивача перед звільненням складав: 5500,00 грн. лютий 2020 року (норма часу 21 р.д.), березень 2020р. (норма часу 20 р.д.), середньоденний заробіток (у робочих днях) складає 268,29 грн. (а.с.168).

Представник позивача та позивач заперечували проти вищенаведеної довідки посилаючись на те, що грошове забезпечення позивача повинно розраховуватися на підставі Порядку виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 17.07.2018р. №616 (далі - Наказ №616), при цьому, на вимогу суду без поважних причин іншого (свого) розрахунку суду не надали.

При цьому, позивач у судовому засіданні 21.09.2020р. уже не заперечував, проти довідки від 01.09.2020р.

Вивчивши зміст вищенаведених довідок та дослідивши норми вищенаведеного чинного законодавства щодо проведення розрахунку середньої заробітної плати при поновленні позивача на посаді, суд приходить до висновку, що при розгляді справи в суді щодо вирішення трудових спорів при проведенні розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягають застосуванню саме норми Порядку №100, що неодноразово було підтверджено і правовими позиціями як Пленуму Верховного Суду України, так і правовими позиціями Верховного Суду, при цьому, судом відхиляються аргументи позивача та його представника щодо необхідності проведення розрахунку грошового забезпечення позивача виходячи з вимог Наказу №616 з огляду на те, що вказаний Наказ №616 не містить норм щодо порядку, способу та умов здійснення розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у разі поновлення на посаді за судовим рішенням, а, відповідно, його норми не можуть бути застосовані у даних правовідносинах.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що у даному випадку, підлягають застосуванню судом при проведенні розрахунку середньої заробітної сплати позивача за час вимушеного прогулу відомості про середній заробіток позивача, виходячи з вимог Порядку №100, які наведені саме у довідці №14/10/04-97-08 від 21.09.2020р., а саме: із розрахунку середньоденного заробітку - 268,29 грн. з урахуванням того, що позивач жодного дня у період з 06.08.2019р. по 27.04.2020р. не працював, виходячи з його посадового оклад, який становить 5500,00 грн. (а.с.168).

Так, із наявних в матеріалах справи документів видно, що період вимушеного прогулу становить з 28.04.2020р. по 21 вересня 2020р. (дата прийняття рішення суду), що складає 100 робочих днів.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.04.2020р. по 21.09.2020р. (виходячи з розрахунку 268,29 грн.х100) у сумі 26829,00 грн. з обов`язковим вирахуванням із цієї суми податків та обов`язкових платежів.

Також у відповідності до вимог п.6 ч.1 ст.244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення, суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

За приписами п.2, п.3 ч.1 ст.371 наведеного Кодексу, передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Виходячи з наведених вимог, слід допустити негайне виконання цього судового рішення в частині поновлення позивача на посаді та виплати йому грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць згідно до вимог ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, слід зазначити, що згідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, як зазначив Європейський Суд з прав людини у справах Burdov v. Russia,no. (59498/00, §§ 37-38,ECHR 2002), Yvonne van Duyn v.Home Office (Case 41/74 van Duyn v.Home Office) зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. При цьому, якщо держава схвалила певну концепцію, то суб`єкт владних повноважень вважатиметься таким, що діє протиправно, якщо він відступить від встановлених обов`язків, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у суб`єктів відповідних правовідносин стосовно суворого додержання уповноваженим державою суб`єктом владних повноважень такої політики чи поведінки.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги позивача слід задовольнити повністю.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області по визнання протиправним та скасування наказу №51-о від 24.04.2020р., поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №51-о від 24.04.2020 року Про звільнення працівників податкової міліції в частині звільнення майора податкової міліції ОСОБА_1 (М-124972), старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ п`ятого оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Поновити ОСОБА_1 , майора податкової міліції (М-124972), на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ п`ятого оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області з 28.04.2020р.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.04.2020р. по 21.09.2020р. у розмірі 26829 грн. 00 коп. (двадцять шість тисяч вісімсот двадцять дев`ять грн. 00 коп.) з вирахуванням обов`язкових зборів та платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 , майора податкової міліції (М-124972), на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ п`ятого оперативного відділу оперативного управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та в частині виплати грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць згідно до вимог ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено - 28.09.2020р.

Суддя С.О. Конєва