Постанова

від 28.09.2020 по справі 360/2655/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року справа №360/2655/20

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Міронової Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року у справі № 360/2655/20 (головуючий І інстанції Захарова О.В., текст рішення складено у приміщенні суду за адресою: просп. Космонавтів, 18, м. Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства Благоустрій м.Старобільськ про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 53545,83 грн,-

ВСТАНОВИВ:

В липні 2020 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, ЛОВ ФСЗІ) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Комунального підприємства Благоустрій м. Старобільськ Старобільської міської ради Луганської області (далі - відповідач, КП Благоустрій м. Старобільськ ), в якому позивач просив стягнути з відповідача адміністративно-господарську санкцію за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році у розмірі 46067,31 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році, яка нарахована за період з 17 квітня 2018 року по 06 липня 2020 року у розмірі 7478,52 грн, загальна сума боргу 53545,83 грн. (а.с. 1-7).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 142-145).

Позивач з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій послався на порушення судом норм матеріального права. Просив скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що нормами чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів на відповідача покладено обов`язок щодо забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Вважає, що суд першої інстанції, ухвалив рішення на підставі судової практики Верховного Суду, а не норм чинного законодавства, яке регулює правовідносин у сфері створення робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с. 150-153).

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач заявив клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Згідно вимог частин 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, заслухав суддю - доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, встановив наступне.

Відповідач - КП Благоустрій м. Старобільськ відповідно до Порядку реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 (далі - Порядок № 70), зареєстровано у ЛОВФСЗІ з 05 листопада 2009 року за № 44/251/26, що підтверджено копією довідки про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 05 листопада 2009 року № 38 (а.с. 11).

17 червня 2020 року на виконання вимог Порядку № 70 КП Благоустрій м. Старобільськ до ЛОВ ФСЗІ подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2017 рік, в якому зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 52 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 1; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статі 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (осіб) - 2; фонд оплати праці штатних працівників (тис. грн) - 2395,5; середньорічна заробітна плата штатного працівника (грн) - 46067,31; сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (грн) - 46067,31 (а.с. 13 зв.).

Позивачем на адресу КП Благоустрій м. Старобільськ направлено лист від 18 червня 2020 року за вих. № 754/02-09 з проханням своєчасно здійснити сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році до 15 квітня, не допускаючи нарахування пені за звернення до суду за примусовим стягненням боргу (а.с. 15).

Зі змісту листа Головного управління ДПС у Луганській області від 18 травня 2020 року № 3447/10-12-32-55-06 вбачається, що за період 2017-2019 років у відповідності до поданої звітності КП Благоустрій м. Старобільськ кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність складає 1 особу (а.с. 12).

18 червня 2020 року позивачем за вих. № 763/05-14 на адресу Старобільського районного центру зайнятості направлено запит про те, чи надавалися КП Благоустрій м. Старобільськ до Старобільського районного центру зайнятості відомості про вільні робочі місця (вакансії), на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, а також про випадки відмови роботодавцем у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які направлялися центром зайнятості, протягом 2017, 2018, 2019 років; чи здійснювалося КП Благоустрій м. Старобільськ замовлення до Старобільського районного центру зайнятості на професійне навчання або підготовку особи з інвалідністю у разі відсутності фахівців з потрібними професіями серед зареєстрованих у державній службі зайнятості осіб з інвалідністю (а.с. 18).

Листом від 26 червня 2020 року № 665/04-20 Старобільський районний центр зайнятості підтвердив подання відповідачем протягом 2017, 2018, 2019 років звітності форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) з інформацією про вільні робочі місця, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, бажаючих отримати направлення на працевлаштування не було, тому особи з інвалідністю не направлялися на заявлені вакансії (а.с. 17).

За несвоєчасну сплату КП Благоустрій м. Старобільськ адміністративно-господарських санкцій за 2017 рік ЛОВФСЗІ нараховано підприємству пеню в сумі 7478,52 грн, про що зазначено у розрахунку суми позову, пред`явленого щодо стягнення заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця для працевлаштування інвалідів (а.с. 18).

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій позивача щодо нарахування відповідачу суму адміністративно - господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

При прийнятті спірного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування інвалідів, що не супроводжується обов`язком пошуку інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов`язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі - Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до ст. 20 Закону № 875-ХІІ Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Статтею 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахуванням причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медиком - соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств (об`єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Як вбачається з ст. 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 01 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

На виконання вимог абзацу третього пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, щодо надання до центру зайнятості інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю, КП Благоустрій м. Старобільськ подавало у 2017 році до Старобільського районного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) щомісячно у період з січня 2017 року по грудень 2017 року, в якій роботодавцем визначено потребу робочій силі (вакансії) у кількості 1 вакансія (а.с. 58-88).

Факт подачі вказаної звітності підтверджено листами Старобільського районного центру зайнятості від 26 червня 2020 року № 665/04-20 та від 23 липня 2020 року № 817/04-20, в яких зазначено про надання відповідачем звітності за формою № 3-ПН протягом 2017 року щомісяця, з інформацією про вільні робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю. Попит на робочу силу зазначений щомісяця у кількості одна вакансія за професією економіст , юрисконсульт , майстер дільниці з видалення ТПВ . Особи з інвалідністю мали змогу ознайомитись з інформацією про заявлені вакантні місця в інформаційному секторі; в спеціальному куточку для осіб з інвалідністю для самостійного користування; на ярмарках вакансій, що проводяться у приміщені центру зайнятості щокварталу; під час прийому у фахівців служби зайнятості. Бажаючих отримати направлення на працевлаштування не було. КП Благоустрій м. Старобільськ брало участь у вказаних заходах та мало змогу ознайомитися з професійно-кваліфікаційним складом безробітних осіб з інвалідністю (а.с. 17, 56-58).

Аналізуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем вживалися заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю на вакантні посади у підприємстві. Фактів відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю при розгляді справи судом не встановлено.

Відповідно до ч. 8 ст. 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

З огляду на викладене та виходячи з наданих доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем забезпечена певна кількість місць для працевлаштування інвалідів у своєму штаті, як того потребує законодавство.

У зв`язку з тим, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, не враховано відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись, що нівелює доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції вважає, що заявлені до стягнення санкції є адміністративно-господарськими, відтак на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин, визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, системний аналіз яких посвідчує підставу сплати за наявності складу правопорушення, склад якого у межах спірних правовідносин позивачем не доведений.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, суд зазначає, що відповідач не зобов`язаний займатися пошуком інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов`язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17, від 15 лютого 2019 року у справі № 816/678/17, від 05 березня 2019 року у справі № 815/2562/17 та від 15 квітня 2019 року у справі № 825/699/17.

Колегія суддів відхиляє довід апелянта стосовно того, що суд першої інстанції, ухвалив рішення на підставі судової практики Верховного Суду, а не норм чинного законодавства, яке регулює правовідносин у сфері створення робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки вказані висновки Верховного Суду узгоджуються та не суперечать нормам законодавства які регулюють спірні правовідносини.

Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, вищезазначене свідчить, що відповідачем вживалися залежні від нього заходи щодо працевлаштування інвалідів на вакантні посади у підприємстві. Фактів відмови відповідачем у працевлаштуванні інвалідів судами не встановлено.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, оскільки вони суперечать чинному законодавству та не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року у справі № 360/2655/20 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства Благоустрій м.Старобільськ про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 53545,83 грн - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року у справі № 360/2655/20 - залишити без змін.

Повний текст постанови складений та підписаний 28 вересня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення окрім випадків визначених статтєю 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач: І.В. Геращенко

Судді: Е.Г. Казначеєв

Г.М. Міронова