Ухвала

від 28.09.2020 по справі 495/7447/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

28 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 495/7447/19

провадження № 51-4035ск20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє вінтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 січня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року, постановлені заобвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Полянецьке Савранського району Одеської області, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286Кримінального кодексу України (далі КК).

встановив:

Вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 січня 2020 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, та призначено йому покарання увиді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто із засудженого ОСОБА_5 на користь потерпілої компенсацію спричиненої матеріальної шкоди у розмірі 214044,55 грн, моральної 500000 грн.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що 02 квітня 2019року близько 06 години 00 хвилин, керуючи технічно справним мікроавтобусом «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись на 59 км + 387 м автодороги Одеса-Рені Білгород-Дністровського району Одеської області, із сторони міста Одеси у напрямку міста Рені, порушив вимоги пунктів 2.3 «б», 10.1 та 34.1.1 Правил дорожнього руху України, не переконавшись що маневр буде безпечним інестворить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, здійснив виїзд назустрічну смугу руху, де допустив зіткнення із мікроавтобусом «Ford Transit», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_7 , що рухався позустрічній смузі руху у зустрічному напрямку, у результаті чого потерпілий ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження, від яких наступила смерть.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року вирок місцевого суду залишено без змін.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 не погоджується із рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, просить їх скасувати з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого через суворість. Стверджує, що судами не вповній мірі враховано щире каяття засудженого, утримання ним малолітньої дитини, а також наслідки дорожньо-транспортної пригоди (далі ДТП), після якої засуджений став інвалідом другої групи, перебував тривалий час на лікуванні та втратив роботу. Такі обставини, на переконання захисника, є підставою для застосування статті 75 КК.

Крім того, стверджує про необґрунтованість стягнутої у рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди суму у розмірі 500 00 грн, оскільки в силу розладу здоров`я внаслідок ДТП, його підзахисний не здатний її виплатити.

Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 та правильність кваліфікації його дій за частиною 2 статті 286 ККв касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого через суворість, є необґрунтованими враховуючи наступне.

Згідно статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Положеннями статті 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у статті 65 КК, суд при виборі покарання зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Як вбачається із вироку місцевого суду, призначаючи засудженому покарання за вчинений ним злочин у межах санкції статті, за якою було кваліфіковано його дії, судом враховано ступінь його тяжкості, особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, одружений.

При цьому, місцевий суд врахував, що засуджений з квітня до жовтня 2019 року, жодних дій, спрямованих на відшкодування потерпілій завданих злочином збитків не вчиняв, а лише під час судового розгляду почав намагатися частково сплачувати грошові кошти, а тому дійшов висновку, що такі дії не можуть свідчити про щире каяття засудженого, а відтак і слугувати підставою врахування цієї обставини як пом`якшуючої у розумінні статті 66 КК.

Належно оцінив суд позицію потерпілої ОСОБА_6 , яка у судовому засіданні наполягала на призначенні ОСОБА_5 суворої міри покарання.

А тому, з огляду на викладене, а також врахувавши, що засуджений утримує малолітню дитину, є інвалідом другої групи, відсутність обставин, які обтяжують покарання, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання, у мінімальній межі санкцій частини 2 статті 286 КК.

Обставини, на неврахування яких посилається захисник ОСОБА_4 , були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій та стали підставою для призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а тому не можуть бути враховані повторно при застосуванні інституту звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.

Необґрунтованими є посилання захисника про безпідставність стягнутої судами урахунок відшкодування завданої моральної шкоди суми.

Виходячи зі змісту статті 128 КПКособа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до обвинуваченого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, який у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами цього Кодексу.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі ЦК) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 ЦК передбачено, що моральна шкода, крім іншого, можеполягати уфізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодження здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала узв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

А тому місцевий суд обґрунтовано, врахувавши наслідки кримінального правопорушення, від якого настала смерть потерпілого, ступінь, обсяг, тривалість моральних страждань потерпілої ОСОБА_6 у зв`язку із втратою члена сім`ї, зогляду на критерії розумності, виваженості та справедливості, визнав суму у розмірі 500000 грн достатньою для відшкодування моральної шкоди. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.

Апеляційний суд, переглядаючи судове рішення за апеляційними скаргами сторони захисту за доводами, аналогічними, наведеним у касаційній скарзі, погодився із висновками місцевого суду, належними чином вмотивувавши своє рішення, зурахуванням приписів статті 419 КПК.

Отже, покарання, призначене ОСОБА_5 , відповідає загальним засадам призначення покарання, є справедливим та домірним вчиненому, підстав для звільнення засудженого від нього, з огляду на приписи статті 75 КК, як на тому, поміж іншого наголошує захисник, Суд не вбачає.

Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування судових рішень за доводами касаційної скарги захисника, касаційним судом не встановлено, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити з підстав, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК.

Керуючись пунктом 2 частини 2 статті 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 січня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 06серпня 2020 року.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3