Постанова

від 09.09.2020 по справі 910/18263/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2020 р. Справа№ 910/18263/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Алданової С.О.

при секретарі Гуцал О.В.

за участю представників

від позивача: Глушко С.І. (ордер серія КР №030675 від 22.07.2020)

від відповідача: Самсонович О.А. (довіреність №7 від 03.03.2020)

розглянувши у відкритому судовому

засіданні апеляційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2020р.

у справі № 910/18263/19 (суддя Трофименко Т.Ю)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ"

до Акціонерного товариства Комерційний банк

"ПРИВАТБАНК"

про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ" до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним кредитного договору № 4Х16090Г від 20.10.2016, укладеного між позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний кредитний договір № 4Х16090Г від 20.10.2016 було укладено в результаті обману позивача відповідачем щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників - Товариства з обмеженою відповідальністю "Техспецмонтаж", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ранея", Товариства з обмеженою відповідальністю "Прадо", Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 року у справі № 910/18263/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 року у справі № 910/18263/19 повністю та прийняти нове рішення у справі, яким визнати недійсним Кредитний договір № 4Х16090Г від 20.10.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ" та Акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК". Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ" просить поновити строк на апеляційне оскарження.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Мартюк А.І., судді Алданова С.О., Зубець Л.П.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ" просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 року у справі № 910/18263/19 посилаючись на те, що в судовому засіданні 01.07.2020 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Дата складання та підписання повного тексту рішення 06.07.2020 року. На адресу позивача дане рішення було відправлено 08.07.2020 року та фактично отримано 10.07.2020 року, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту УДППЗ „Укропошта".

09.09.2020 року через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 року у справі № 910/18263/19 без змін.

Представник позивача у поясненнях наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 року у справі № 910/18263/19 скасувати, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у поясненнях наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справ; правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства колегія встановила таке.

20.10.2016 між Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ" (позичальник) укладено кредитний договір № 4Х16090Г, відповідно до якого позивачу надано кредит в межах кредитного ліміту в розмірі 4 413213 731,52 грн.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ" (поручитель) та Публічним акціонерним товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", найменування якого змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", (кредитор) укладено такі договори поруки:

- договір поруки №4Т13407Д/П від 20.10.2016 в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "Техспецмонтаж" за кредитними договорами: від 26.06.2013 № 4Т13407Д, від 06.11.2013 № 4Т13710Д, від 20.02.2015 № 4Т15066И;

- договір поруки № 4Р13624И/п від 20.10.2016 в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "Ранея" за кредитними договорами: від 09.10.2013 № 4Р13624И, № 4Р13625И, від 18.11.2013 № 4Р13738Д, від 12.12.2013 № 4Р13808Д, від 24.10.2014 № 4Р14331И;

- № 4П14120И/П від 20.10.2016 в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "Прадо" за кредитними договорами: від 12.02.2014 № 4П14120И, від 19.02.2014 № 4П14081Д;

- договір поруки № 4П14011Д/П від 20.10.2016 в забезпечення виконання зобов`язання ТОВ "Парадіз" за кредитним договором від 13.01.2014 № 4П14011Д.

В обгрунутування апеляційної скарги позивач зазначає, що кредитний договір №4Х16090Г від 20.10.2016 укладений з порушенням чинного законодавства, оскільки є таким, що вчинений під впливом введення в оману, що є підставою для визнання вказаного договору недійсним на підставі частини 1 статті 230 ЦК України. Також, зазначає, що дії Товариства з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ" із отримання кредитних коштів за кредитним договором №4Х16090Г від 20.10.2016 були направлені на залучення коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.

На виконання зазначеного плану відповідач та позивач погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв`язку з чим між позивачем та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено оспорюваний кредитний договір та вище договори поруки, що в сукупності було направлено на отримання позивачем прибутку від подальшої реалізації активів (чи набуття права власності на них), якими забезпечені зобов`язання боржників.

За твердженнями позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ" як поручитель виконав зобов`язання за укладеними договорами поруки, перерахувавши відповідачу загалом 4 413 213 731,52 грн, на підтвердження чого позивачем додано до матеріалів справи копії платіжних доручень. Проте, як вказує позивач, відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань щодо передання Товариству з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ" документів, які посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання "старих" боржників.

На думку позивача, банк ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ" про існування в нього договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників (ТОВ "Техспецмонтаж", ТОВ "Ранея", ТОВ "Прадо", ТОВ "Парадіз") у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору №4Х16090Г від 20.10.2016 та договорів поруки.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Підставою для визнання кредитного договору недійсним позивач зазначає, що вказаний правочин є таким, що вчинений під впливом обману.

Статтею 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна з сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з частиною 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

З огляду на викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду України, вказаною у постанові від 13.02.2019 у справі №911/1171/18.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Тобто, визначальною ознакою обману є умисні дії сторони правочину.

У розумінні приписів ст. 230 Цивільного кодексу України обман - це навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину; це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Ознакою обману є, насамперед, умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 Цивільного кодексу України.

Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що причинно-наслідковий зв`язок, яким позивач обґрунтував свої вимог відсутній, а фактичні обставини, на якій позивач посилається є надуманим, що в свою чергу призводить до неправильного розуміння апелянтом ст. 230 Цивільного кодексу України. Отже, з наведеного вбачається, що послання скаржника на не застосування місцевим судом ст. 230 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу № 13/10 від 13.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ "ХРОМІЯ", а саме, по першому питанню порядку денного, було вирішено: у зв`язку з недостатністю оборотних коштів та для фінансування поточної діяльності товариства укласти з ПАТ КБ "Приватбанк" кредитний договір на суму 4 450 000 000,00 грн.

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 17.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 17.10.2016, що були надані позивачем на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Відповідно до пункту А.2 спірного кредитного договору ціллю кредитування визначено - фінансування поточної діяльності підприємства.

Судом встановлено, що зазначений протокол чи кредитний договір не містять посилань на необхідність укладення кредитного договору або договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу чи отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, так само, як і не містять відомостей щодо такого майна.

Умови оспорюваного кредитного договору не містять доводів про трансформацію кредитного портфелю банку, необхідність укладення позивачем договорів поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову.

З наявних у матеріалах справи доказів можна дійти висновку, що позивач мав намір укласти кредитний договір виключно для фінансування своєї поточної діяльності.

Матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів у підтвердження погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю Банку, про яку зазначено як у позові так і в апеляційній скарзі.

Згідно із наявних у матеріалах справи доказів не вбачається будь-якого погодження умов та пов`язаності обставин кредитування позивача, погашення позивачем (поручителем за договорами поруки) за рахунок отриманих в якості кредиту коштів кредитної заборгованості "старих" боржників та обставин щодо забезпечення зобов`язань "старих" боржників та відповідного переходу прав заставодержателя до позивача.

З огляду на вище наведене, доводи позивача про мету укладання сторонами кредитного договору № 4Х16090Г від 20.10.2016, а саме: отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами боржників, не підтверджуються матеріалами справи.

Позивачем не було надано суду належних, достатніх та вірогідних у розумінні Господарського процесуального кодексу України доказів введення відповідачем в оману позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні кредитного договору № 4Х16090Г від 20.10.2016.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки виходячи з правової природи кредитного договору, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що укладення оспорюваного кредитного договору позивачем відбулося з метою фінансування своєї поточної діяльності, а укладення договорів поруки - не внаслідок необхідності отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов`язань за кредитами третіх осіб, а у зв`язку із вільним волевиявленням позивача, здійсненого ним в порядку ст. 627 Цивільного кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що оскільки формулювання умов кредитного договору було правом позивача та, укладаючи спірний договір, позивач вважається таким, що ознайомився з усіма його умовами, в тому числі істотними, позивач реалізував таке право шляхом укладення договору на відповідних умовах, а тому доводи про те, що відповідач ввів позивача в оману щодо істотних умов договору, за відсутності доказів в підтвердження таких обставин, вважаються судом необґрунтованими. Також позивачем не доведено наявності умислу відповідача щодо введення позивача в оману щодо умов кредитного договору.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на як. вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи відповідача.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2020 року у справі № 910/18263/19 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 129, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 01.07.2020 р. у справі № 910/18263/19 - без змін.

2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ХРОМІЯ".

3. Матеріали справи № 910/18263/19 повернути до Господарського суду м. Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 28.09.2020р., у зв`язку з виходом судді Алданової С.О. з відпустки.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Л.П. Зубець

С.О. Алданова