Рішення

від 23.09.2020 по справі 387/388/20

ДОБРОВЕЛИЧКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЄУН 387/388/20

Номер провадження по справі 2/387/318/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2020 року смт. Добровеличківка

Добровеличківський районний суд Кіровоградської області, в складі :

головуючого судді Майстер І. П.

за участю секретаря судового засідання Поляруш С.Ю.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Добровеличківського районного суду Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому зазначила, що 02.12.2016 між нею та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 надала відповідачеві готівкові кошти в сумі 1000 доларів США, що в еквіваленті до української гривні на час надання грошей в позику складало 26800 гривень 00 копійок, зі сплатою відсотків в розмірі 6 % щомісяця, а відповідач зобов`язався повернути вказані грошові кошти. Між позивачем та ОСОБА_2 24.12.2016 був укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 надала відповідачеві готівкові кошти в сумі 3000 доларів США, що в еквіваленті до української гривні на час надання грошей в позику складало 80400 гривень 00 копійок, а відповідач зобов`язався повернути вказані грошові кошти, зі сплатою відсотків в розмірі 6 % щомісяця. Позивач виконав взяті на себе зобов`язання у повному обсязі. Однак відповідач не виконує взятих на себе зобов`язань внаслідок чого на момент звернення до суду з даним позовом виникла заборгованість у розмірі 4000 доларів США, яка в гривневому еквіваленті становить 109600 гривень, сума боргу за відсотками складає 9600 гривень, а всього на загальну суму 263040 гривень 00 копійок, що спонукало позивача звернутися до суду з даним позовом .

Також від позивачки на адресу суду надійшла відповідь на відзив зі змісту якої відповідач подала відзив із порушенням встановленого ухвалою суду терміну, а саме матеріали справи з ухвалою суду отримала 23.05.2020, а відзив на позовну заяву поданий відповідачем 16.07.2020. Тому позивач просила застосувати ч.8 ст.178 ЦПК та розглянути справу за наявними матеріалами справи. Також зазначає, що відповідач не навів поважних причин, які стали перешкодою для своєчасного подання відзиву. Крім того в даному випадку не є порушенням вимог закону щодо об`єднання вимог в одній позовній заяві, оскільки відповідач позичив кошти двічі. Щодо пропущення строку позовної давності то відповідно до умов розписки від 02.12.2016 повернення грошей повинно було відбутися 02.03.2017. Водночас позивач вважає, що відповідач отримав в борг додаткову суму 24.12.2016, про що свідчить надана ним розписка, а тому позивачу стало відомо про порушення його права після того, як відповідач не повернув гроші оскільки на ці гроші придбав автомобіль і на даний час в нього немає грошей щоб віддати борг. Отже позивач дізналася про своє порушене право з того моменту коли відповідач відмовився віддавати гроші тобто до квітня 2020 року, а тому строк позовної давності не порушений.

Позивач в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Надала до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить розглядати справу без її участі, не заперечує щодо проведення заочного розгляду справи.

Відповідач та його представник в судове засідання не заявилися, про час та місце розгляду справи повідомлені вчасно, належним чином . В матеріалах справи наявне клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Також відповідач подав до суду відзив на позовну заяву згідно з яким зазначив, що відповідно до умов розписки від 02.12.2016 взяв в борг у позивача 1000 доларів США строком на 3 місяці під 6% за кожен місяць. Відсотки та суму позики зобов`язався повернути по закінченню терміну, тобто до 02.03.2017. Також 24.12.2016 відповідач взяв у борг у позивача 3000 доларів США строком на 5 місяців під 6% за кожен місяць. Відсотки та суму позики зобов`язався повернути до 24.05.2017. Отже було укладено два договори позики. Відповідно до змісту позовної заяви позивач звернулася до суду 23.04.2020 тобто поза межами строку позовної давності, а тому у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача несплаченої суми боргу за договором позики від 02.12.2016 просив відмовити у зв`язку із спливом строку позовної давності.

Ухвалою суду від 29.04.2020 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

У відповідності до ст.ст. 174, 178, 179 ЦПК України відповідач скористався своїм правом та направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень щодо позовних вимог. Позивач надав відповідь на відзив.

Суд зазначає, що відповідач заявив клопотання про поновлення строку подачі відзиву на позовну заяву, який надійшов до суду 16.07.2020 року. В ухвалі про відкриття провадження у справі від 18.05.2020 судом визначено строк подачі відзиву на позовну заяву.

Водночас п. 3 Розділу XII Прикінцевих положень ЦПК України (чинні на час подання відзиву) встановлює, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, зазначений строк автоматично продовжений до 31.07.2020. Строк подачі відзиву не порушено.

Ознайомившись із змістом позовної заяви, з відзивом та з відповіддю на відзив, дослідивши письмові докази, суд вважає встановленими такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини .

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Зі змісту розписки від 02.12.2016,складеної ОСОБА_2 , встановлено, що останній позичив у ОСОБА_1 1000 доларів США зі сплатою 6% щомісяця, терміном користування на 3 місяці (а.с.6).

Зі змісту розписки від 13.08.2016, складеної ОСОБА_2 , встановлено, що останній позичив у ОСОБА_1 3000 доларів США зі сплатою 6% щомісяця, терміном користування на 5 місяців (а.с.7).

Зазначені документи підтверджують факт передачі позивачем предмету позики відповідачеві.

Крім того факт знаходження оригіналів розписок в розпорядженні позивача підтверджує існування по день розгляду спору цивільно-правових відносин між сторонами, які виникли з договору позики .

Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13; від 02 липня 2014 року № 6-79цс14.

Відповідно до ч.1,2 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем ) у строк та в порядку, що встановлені договором .

Згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться .

Зі змісту розписки від 02.12.2016 з`ясовано, що у ній зазначений строк (термін ) виконання боржником обов`язку щодо повернення 1000 доларів США та 6% щомісячно, а саме на кінець строку, який спливає через три місяці та останнім днем розрахунку є 02.03.2017.

Зі змісту розписки від 24.12.2016 з`ясовано, що у ній зазначений строк (термін ) виконання боржником обов`язку щодо повернення 3000 доларів США та 6% щомісячно, а саме на кінець строку, який спливає через п`ять місяці та останнім днем розрахунку є 24.05.2017.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Так, ст. 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки та розмірі саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

До такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 464/3790/16-ц від 16 січня 2019 року.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки суми боргу у валюті, визначеній договорами позики від 02.12.2016 у розмірі 1000 доларів США, від 24.12.2016 у розмірі 3000 доларів США.

Крім того , оскільки договірні сторони дійшли до згоди щодо виплати позичальником 6% щомісячно, а тому зазначене дає підстави для висновку, що обов`язок відповідача з виплати відсотків за користування позикою триває виключно протягом встановлених договорами терміну, тобто: прострочена сума визначена у розмірі 1000 доларів США, що передбачає нарахування 6% щомісячно , що за період з 02.12.2016 по 02.03.2017 становить 180 доларів США ; прострочена сума визначена у розмірі 3000 доларів США, що передбачає нарахування 6% щомісячно , що за період з 24.12.2016 по 24.05.2017 становить 900 доларів США.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Крім того суд зазначає, що позивач застосовуючи ст. 625 ЦК України розрахувала заборгованість в гривнях у зв`язку із простроченням виконання грошових зобов`язань за процентною ставкою 6%. Водночас у наданих розписках визначена відсоткова ставка 6% місячних, які підлягають сплаті до кінця терміну виконання зобов`язань.

Отже суд у відповідності до ч.2 ст. 625 ЦПК застосовує розмір простроченого зобов`язання виходячи із 3% річних. Суд звертає увагу на те, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, а тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 6 червня 2012 року №6-49цс12.

У ч.2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Таким чином має місце заборгованість саме в іноземній валюті, тобто: прострочена сума визначена у розмірі 1000 доларів США, що передбачає і нарахування 3% річних, що за період з 03 березня 2017 року по 28 квітня 2020 року становить 95 доларів США; прострочена сума визначена у розмірі 3000 доларів США, що передбачає і нарахування 3% річних, що за період з 25 травня 2017 року по 28 квітня 2020 року становить 264 доларів США.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу .

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Водночас відповідач у відзиві подав заяву про пропуск позивачем позовної давності до позовних вимог.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зроблено висновок, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону .

Суд не приймає до уваги доводи позивача з приводу того, що термін позовної давності закінчується у відповідності до умов розписки від 24.12.2016, так як позивачу стало відомо, що відповідач не повернув кошти у повному об`ємі відповідно до двох розписок, так як вказані доводи жодним чином не підтверджуються наявними умовами договорів позики від 02.12.2016 та від 24.12.2016. Додаткові гарантії відповідача щодо повернення коштів на які вказує позивачка жодними доказами не підтверджуються. Зі змісту наявних розписок суд з`ясував, що вони жодним чином не пов`язані між собою, а мають окремі умови надання грошових коштів у доларах США та окремі умови повернення цих коштів. Отже вказані договірні зобов`язання із ОСОБА_2 є окремими, а тому терміни позовної давності застосовуються по кожному договору позики від 02.12.2016 та від 24.12.2016 окремо.

Враховуючи, що відповідач зобов`язався повернути кошти по закінченню терміну, тобто до 02.03.2017, а тому позивачці стало відомо про порушення її прав 03.03.2017. Водночас до суду позивачка звернулася лише 23.04.2020. Отже суд дійшов до висновку, що позивачка пропустила трирічний термін позовної давності відповідно до умов договору позики від 02.12.2016 щодо стягнення суми позики в розмірі 1000 доларів США на 5 місяці та щодо стягнення 6% в місяць за користування коштами по закінченню визначеного у розписці терміну.

Щодо стягнення 6% річних у зв`язку із простроченням зобов`язання на підставі ст. 625 ЦК України та застосування строків позовної давності до цих правовідносин, суд зазначає таке.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Згідно з наведеною нормою боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні кредитору матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, що належать до сплати кредиторові.

Водночас главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Зі змісту норм матеріального права випливає, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, визначених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 зазначеного Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за договором позики від 02.12.2016 у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Щодо договору позики від 24.12.2016, яким встановлений термін повернення коштів 24.04.2017, то суд зазначає, що термін позовної давності не минув, так як позивач направив поштою позовну заяву до суду 23.04.2020, що підтверджується наявним поштовим конвертом (а.с.9).

Відповідно до ч.6 ст.124 ЦПК України, строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Отже суд вважає моментом звернення до суду з позовом позивача з часу направлення позовної заяви позивачем поштовим відправленням, а саме 23.04.2020.

Враховуючи викладене, суд керуючись ч.1 ст.13 ЦПК України вважає, що позов необхідно задовольнити частково, в межах заявлених позовних вимог, стягнувши з відповідача на користь позивача борг за договором позики від 24.12.2016 на загальну суму 4164 доларів США, що складається із суми заборгованості за тілом позики в сумі 3000 доларів США; заборгованості за відсотками згідно з договором позики в сумі 900 доларів США; заборгованості за відсотками згідно ст. 625 ЦК України, а саме 3% річних у зв`язку із простроченням зобов`язання у сумі 264 доларів США.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача виходячи із офіційного курсу долара станом на момент звернення позивачки до суду, що становив за 1 долар США - 27,0536 грн, а тому необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1126,51 гривень.

Щодо судових витрат, які позивач просить стягнути у зв`язку із складенням позовної заяви в розмірі 2000 гривень, суд не приймає до уваги, так як такі витрати не підтверджені відповідними первинними документами.

Отже з відповідача необхідно стягнути на користь позивача понесені нею судові витрати в сумі 1140,94 грн.

Враховуючи зазначене, на підставі ст.ст.526,530,625,1046,1047,1048,1049,1050 ЦК України , керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договорами позики від 24.12.2016 за період з 24 грудня 2016 року по 28 квітня 2020 року на загальну суму 4164 (чотири тисячі сто шістдесят чотири) доларів США.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1126 ( одна тисяча сто двадцять шість) гривень 51 копійка.

В порядку п.4. ч.5 ст.265 ЦПК України зазначаються такі реквізити сторін та інших учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка села ВоєводськеАрбузинського району Миколаївської області , жителька АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , житель АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Добровеличківський районний суд Кіровоградської області.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Добровеличківського районного суду

Кіровоградської області Майстер І.П.