Рішення

від 28.09.2020 по справі 910/9827/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.09.2020Справа № 910/9827/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/9827/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смід груп"

до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

про стягнення 87364,80 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Смід груп" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач) про стягнення 87364,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором постачання природного газу №190/111-105 від 24.10.2019 не в повному обсязі розрахувався за фактично отриманий природний газ у січні - лютому 2020 року, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення суму основної заборгованості у розмірі 73304,50 грн, пеню у розмірі 8928,99 грн та штраф у розмірі 5131,31 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9827/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

18.08.2020 до відділу діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову та просить відмовити в його задоволенні, оскільки додатковою угодою до договору №2 від 28.12.2019 між сторонами погоджено споживання природного газу у січні 2020 року вартістю 20508,80 грн, який сплачений відповідачем у повному обсязі, тоді як заявлений до сплати обсяг природного газу не доведений позивачем належними доказами, зокрема реєстром газотранспортної організації.

25.08.2020 до відділу діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача, оскільки підписанням додаткової угоди №2 погоджено плановий обсяг використання природного газу, який не відображає фактичне споживання газу за спірний період. Як зазначає позивач, згідно інформаційної платформи оператора ГТС фактично поставлений обсяг природного газу відповідачу у січні 2020 складає 9,28525 т. куб. м. вартістю 50353,94 грн та в лютому 2020 - 8,01389 т.куб.м. вартістю 43459,36 грн, що підтверджує перевищення планового обсягу природного газу в розрахунковому періоді зі сторони відповідача.

Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив у відповідності до статті 167 Господарського процесуального кодексу України не скористався.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Смід груп (далі - постачальник) та Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області (далі - споживач) укладено договір постачання природного газу №190/111-105 (далі - договір), відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити споживачу протягом жовтня-грудня 2019 року на об`єкти споживача відповідно до переліку, зазначеного в додатку №2, природний газ (ДК 021:2015 09120000-6 - Газове паливо) (далі - газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені цим договором.

За умовами пункту 2.1 договору очікувана загальна кількість закупівлі газу: обсяги закупівлі газу можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Поставка газу здійснюється виходячи із помісячного обсягу та розподілу споживання (згідно з додатком №2 до договору). Передача газу за цим договором здійснюється на межах балансової належності об`єктів споживача, відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування (пункт 2.2 договору).

Пунктом 2.2.3 договору встановлено, що споживання підтверджених обсягів газу протягом місяця здійснюється рівномірно виходячи із середньодобової норми, яка визначається шляхом ділення місячно підтвердженого обсягу газу на кількість днів протягом цього місяця по кожному об`єкту окремо. Місячний обсяг по кожному об`єкту окремо зазначений в додатку №2 до цього договору. Споживач самостійно контролює власне газоспоживання. У випадку перевищення підтверджених обсягів газу споживач самостійно та завчасно повинен обмежити або припинити власне газоспоживання.

Обсяг постачання (споживання) природного газу на об`єкт споживача здійснюється на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційного вузла обліку газу, визначених договором розподілу природного газу між оператором ГРМ та споживачем (пункт 2.4 договору).

У розділі 3 договору сторони погодили порядок та умови поставки, приймання та обліку газу. Так, передача обсягів газу від постачальника споживачеві у відповідному місяці оформлюється актом приймання передачі газу (пункт 3.2 договору). Акт приймання-передачі газу за поточний місяць складається постачальником на підставі отриманих від споживача даних до 5 (п`ятого) числа місяця, наступного за місяцем споживання у 2-х (двох) примірниках і служить підставою для визначення вартості обсягу фактично спожитого газу в місяці споживання та розрахунків сторін за цим договором (пункт 3.2.1 договору). Обсяг фактичного спожитого природного газу споживачем за поточний місяць повинен бути підтверджений реєстром газорозподільної організації (пункт 3.2.2 договору). Обсяг природного газу за звітний період приймається постачальником у споживача в межах фактично спожитого об`єму (пункт 3.2.3 договору).

Вартість газу на момент укладання договору становить 5423,00 грн/тис.м 3 . До ціни входять всі інші податки та збори, а також транспортування газу магістральними трубопроводами. Вартість розподілу газу не входить до ціни (пункт 4.1 договору, в редакції додаткової угоди №1 від 06.12.2019).

При цьому, у пункті 4.3 договору сторони погодили, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 4.1 цього розділу, є обов`язковою для сторін з дати початку поставки газу. Визначена на її основі вартість газу буде застосовуватись сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за газ згідно з умовами договору.

Місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу на загальну кількість поставленого газу (п.4.4 договору).

Оплата газу здійснюється споживачем на підставі рахунку-фактури та акту приймання-передачі газу виключно грошовими коштами у національній валюті на розрахунковий рахунок постачальника шляхом 100% оплати до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим (пункт 5.1 договору).

При цьому в розділі 6 договору встановлено, що постачальник і споживач зобов`язані керуватися цим договором, додержуючись Правил постачання природного газу (Постанова НКРЕКП №2496 від 30.09.2015), Кодексів ГРМ/ГТС (Постанова НКРЕКП №2493 від 30.09.2015, Постанова НКРЕКП №2494 від 30.09.2015).

У пункті 6.3 договору встановлено, що споживач зобов`язаний, зокрема, не допускати несанкціонованого споживання газу, здійснювати повні і своєчасні розрахунки за поставлений і спожитий газ згідно наданих рахунків, повертати в 10-денний строк з моменту отримання оформлені акти прийому-передачі спожитого газу надані постачальником.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України (пункт 7.1 договору).

Договір вступає в силу з моменту підписання та діє в частині поставок газу до 31.12.2019, а в частині розрахунків - до повно їх виконання (пункт 11.1 договору).

28.12.2019 сторони підписали додаткову угоду №2 до договору №190/111-105 від 24.10.2019, якою керуючись нормами Закону України Про публічні закупівлі чинного цивільного та господарського законодавства, прийшли до згоди продовжити строк дії договору для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджені в установленому порядку. Вартість додаткової угоди становить 20508,80 грн та поширює свою дію з 01.01.2020 та діє до 01.02.2020.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним передано відповідачу природний газ у січні-лютому 2020 року на загальну суму 93813,30 грн, тоді як відповідач своїх зобов`язань по оплаті фактично отриманого і спожитого природного газу належним чином не виконав, у зв`язку з чим виник борг за спожитий природний газ в розмірі 73304,50 грн.

Відповідач, в свою чергу, заперечує проти позову, посилаючись на те, що ним оплачений передбачений в додатковій угоді №2 обсяг природного газу в повному обсязі, а інший обсяг заявленого до сплати природного газу не доведений належними доказами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Як встановлено судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, відповідачем спожито отриманий від позивача природний газ у спірному періоді в обсязі 17.29914 тис. куб. м., а саме: січні 2020 року в обсязі 9,28525 тис. куб.м загальною вартістю 50353,94 грн та у лютому 2020 року в обсязі 8,01389 тис. куб.м загальною вартістю 43459,36 грн, про що свідчать дані з офіційної інформаційної платформи оператора ГТС, належні витяги яких долучено до матеріалів справи.

Згідно п. 10 р. ІІ Постанови НКРЕКП №2496 від 30.09.2015 Про затвердження Правил постачання природного газу (далі - Постанова НКРЕКП №2496) постачальник має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи, зокрема, базу даних Оператора ГТС.

Інформаційна платформа - електронна платформа оператора газотранспортної системи у формі веб-додатка в мережі Інтернет, створена відповідно до вимог Кодексу газорозподільчих систем (ст. 4 Кодексу ГТС).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів обсяги фактично спожитого відповідачем природного газу у спірний період, тоді як відповідач під час розгляду справи жодних доказів, які б спростовували вказані позивачем обсяги фактично спожитого природного газу суду не надав. Тоді як за умовами договору, а саме п. 3.2.1, обов`язок подавати дані щодо фактичного обсягу спожитого природного газу покладено саме на відповідача (споживача), з яким і укладено договір розподілу природного газу Оператором ГРМ.

До того ж, відповідно до п. 10 р. ІІ Постанови НКРЕКП №2496 - споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. Втім, доказів того, що споживач вживав заходів щодо обмеження (припинення) власного газоспоживання суду не надано.

Відтак, враховуючи фактичні обсяги спожитого відповідачем природного газу, позивачем було складено акти №РН-0000015 та №РН-0000056 прийому-передачі природного газу у січні 2020 року в обсязі 9,28525 тис. куб.м на суму 50353,94 грн, у лютому 2020 року в обсязі 8,01389 тис. куб.м на суму 43459,36 грн та рахунки-фактури №СФ-0000015 на суму 50353,94 грн та №СФ-0000057 на суму 43459,36 грн, які надані споживачу.

Відповідач же в порушення взятих на себе зобов`язань за договором на постачання природного газу №190/111-05 від 24.10.2019 вказані акти прийому-передачі не підписав і оплату фактично спожитого природного газу за наданими постачальником рахунками-фактурами в повному обсязі не здійснив, сплативши лише 20508,80 грн, що підтверджується платіжним дорученням №448 від 28.02.2020 на вказану суму з призначенням платежу за природний газ грудень: дог №190/111-105 від 24.10.2019 д/у №2 від 28.12.2019, рах №СФ-0000057 від 28.02.2020 .

10.06.2020 позивач направив відповідачу претензію №10/06/01 про сплату заборгованості за договором постачання природного газу №190/111-105 від 24.10.2019, додавши до неї також акти приймання-передачі №РН-0000015 та №РН-0000056, втім відповідач, отримавши претензію, залишив її без відповіді та реагування.

Пунктом 6.3.6 договору сторони погодили, що споживач зобов`язаний повернути в 10-денний строк з моменту отримання оформлені акти прийому-передачі спожитого газу, надані постачальником.

Пунктом 12 р. ІІ Постанови НКРЕКП №2496 також врегульовано, що споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу.

Однак, відповідач, отримавши акти приймання-передачі природного газу у визначених позивачем за інформацією Оператора ГТС обсягах, залишив їх без підпису. При цьому, будь-яких зауважень чи письмової мотивованої відмови від їх підписання у встановлений строк відповідачем надано не було, а відтак вони вважаються такими, що повністю прийняті та свідчать про виникнення у відповідача обов`язку оплатити отриманий фактично природний газ, обсяг якого підтверджений належними та допустимими доказами, про що зазначено вище.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк

Пунктом 2.2 договору визначено, що оплата газу здійснюється споживачем на підставі рахунку-фактури та акту приймання-передачі газу виключно грошовими коштами у національній валюті на розрахунковий рахунок постачальника шляхом 100% оплати до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим.

При цьому в абзаці 6 пункту 10 розділу ІІ Постанови НКРЕКП №2496, якою сторони зобов`язалися керуватися, виконуючи умови укладеного договору, визначено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, споживач має компенсувати постачальнику вартість різниці між підтвердженим обсягом природного газу та фактичним об`ємом (обсягом) споживання природного газу за ціною вартості природного газу, визначеною договором постачання природного газу.

Відтак, враховуючи, що під час розгляду справи судом встановлено факт перевищення споживачем обсягу підтвердженого природного газу, відповідач зобов`язаний компенсувати постачальнику (позивачу) різницю між фактично спожитим обсягом природного газу та підтвердженим обсягом, яка складає 73304,50 грн, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, судом враховано, що згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України та статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання. Як зазначено Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 р. у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" відсутність бюджетних коштів або неможливість розрахуватись з кредитором не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

В силу статті 610, частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідач у встановлений договором строк не сплатив фактично спожитий природний газ він вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 7.2 договору сторони встановили, що у разі несплати або несвоєчасної сплати за спожитий газ у строки, зазначені у пункті 5.1 договору, споживач сплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково штраф у розмірі 7% цієї суми.

Оскільки відповідач допустив прострочення оплати фактично отриманого природного газу, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 7.2 договору, позивачем нараховано і заявлено до стягнення пеню в розмірі 0,1 % вартості газу, з якого допущено прострочення виконання зобов`язання за кожний день прострочення в загальному розмірі 8928,99 грн та 7 % штрафу у розмірі 5131,31 грн.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Отже, оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 7.2 договору на постачання природного газу не суперечать нормам чинного законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на визначену договором суму, і є правовим наслідком прострочення з оплати отриманого газу, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання зобов`язання, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення штрафу, розрахунок якого є обґрунтованим, вірним та відповідає фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавству.

В той же час, перевіривши розрахунок пені, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, ст. 3 вказаного Закону закріплює, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, за приписами Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 15.05.2018 у справі №917/889/17 та від 30.01.2019 у справі №904/631/18.

Окрім того, позивачем не вірно визначено початок періоду прострочення, так як прийменник до з прив`язкою до календарної дати в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (аналогічна правова позиція викладена в постанові ВС від 08.10.2018 у справі №927/490/18).

При цьому, вимогами ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За розрахунком суду, враховуючи допущені позивачем помилки, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача складає 4216,19 грн, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, а саме на суму боргу 50353,94 грн за період з 18.02.2020 по 27.02.2020 в сумі 302,67 грн, на суму боргу 29845,14 грн за період з 28.02.2020 по 02.07.2020 в сумі 1780,92 грн та на суму боргу 43459,36 грн за період з 17.03.2020 по 02.07.2020 в сумі 2132,60 грн, в іншій частині цих позовних вимог слід відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Позивачем належними та допустимими доказами доведено фактичний обсяг спожитого відповідачем природного газу, в той час як відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, а доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, спростовуються вищевикладеним.

При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанови Верховного Суду, наведені у відзиві на позовну заяву, так як правовідносини у справах на які посилається відповідач та у даній справі не є подібними, оскільки різняться за змістом спірних правовідносин, що визначається відмінними обставинами кожної конкретної справи.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Смід груп" до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про стягнення 87364,80 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд. 40; код ЄДРПОУ 22933548) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смід груп" (79067, м. Львів, вул. Тракт Глинянський, буд. 152; код ЄДРПОУ 41761118) основний борг у розмірі 73304 (сімдесят три тисячі триста чотири) грн 50 коп., пеню у розмірі 4216 (чотири тисячі двісті шістнадцять) грн 19 коп., штраф у розмірі 5131 (п`ять тисяч сто тридцять одна) грн 31 коп. та судовий збір у розмірі 1988 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят вісім) грн 61 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.09.2020.

Суддя Т.В. Васильченко