Рішення

від 22.09.2020 по справі 920/1121/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.09.2020 Справа № 920/1121/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1121/19 в порядку загального позовного провадження

за позовом: ОСОБА_1 , с. Косівщина Сумського району Сумської області,

до відповідачів:

1. ОСОБА_2 , м. Глухів Сумської області,

2. ОСОБА_3 , м. Суми,

3. ОСОБА_4 , м. Лиман Донецької області,

4. ОСОБА_5 , м. Харків,

5. Товариства з обмеженою відповідальністю МАРШАЛ ПЛЮС , м. Суми,

про переведення прав та обов`язків покупця за договорами міни та визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства,

представники сторін:

позивача: адвокат Гуріна Г.В.

відповідачів: 1. ОСОБА_2 ; 2, 3, 5 - Юрченко П.В.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась із позовом, в якому просить суд перевести на неї права та обов`язки покупця частки у статутному капіталі TOB МАРШАЛ ПЛЮС (ЄДРПОУ 38724649) у розмірі 25%, яка належала учаснику товариства - ОСОБА_3 за договором міни частки у статутному капіталі TOB МАРШАЛ ПЛЮС від 28.08.2019, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на умовах, передбачених цим договором; перевести на ОСОБА_1 права та обов`язки покупця частки у статутному капіталі TOB МАРШАЛ ПЛЮС (ЄДРПОУ 38724649) у розмірі 25%, яка належала учаснику товариства ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за договором міни частки в статутному капіталі ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС від 28.08.2019, який укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на умовах, передбачених цим договором; визнати за ОСОБА_1 право власності на частку у статутному капіталі ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС (ЄДРПОУ 38724649) в розмірі 75%, яка в грошовому еквіваленті становить 6 000 грн 00 коп, судові витрати по справі покласти на відповідачів.

Ухвалою суду від 11.02.2020 (суддя Джепа Ю.А.) закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 05.03.2020.

Ухвалою суду від 17.02.2020 задоволено заяву позивача ОСОБА_6 про відвід судді Джепи Ю.А. та передано матеріали справи № 920/1121/19 для визначення іншого складу суду за допомогою автоматизованої системи документообігу суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 18.02.2020 визначено головуючим суддею Жерьобкіну Є.А.

Ухвалою суду від 19.02.2020 заяву судді Жерьобкіної Є.А. від 19.02.2020 про самовідвід у справі № 920/1121/19 задоволено, матеріали справи передано уповноваженій особі для вирішення питання про повторний автоматизований розподіл справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 19.02.2020 визначено головуючим суддею Яковенка В.В.

Ухвалою суду від 24.02.2020 призначено підготовче засідання на 19.03.2020.

Однак 19.03.2020 розгляд справи не відбувся, оскільки суддя Яковенко В.В. знаходився на лікарняному, що унеможливлювало розгляд справи.

Ухвалою суду від 23.03.2020 призначено підготовче засідання на 14.04.2020.

Ухвалою суду від 14.04.2020 відкладено підготовче засідання на 14.05.2020.

Згідно з ухвалою суду від 14.05.2020 підготовче засідання у справі відкладене на 04.06.2020, 11:00.

Ухвалою суду від 04.06.2020 підготовче засідання відкладене на 17.06.2020.

Від відповідача 2 - ОСОБА_3 надійшли письмові пояснення, в яких вона зазначила про те, що лист з пропозицією продати власну частку у статутному капіталі ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС та запрошення на збори учасників ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС нею направлявся ОСОБА_5 та ОСОБА_1 ; ОСОБА_4 вказані документи не направлялись; 27.08.2019 збори учасників ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС не відбулися у зв`язку з відсутністю кворуму, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не з`явились.

Письмові пояснення від 17.06.2020 аналогічного змісту надано до суду відповідачем 3 - ОСОБА_4 .

Ухвалою господарського суду Сумської області від 17.06.2020 призначено розгляд справи по суті на 21.07.2020.

Однак 21.07.2020 розгляд справи не відбувся, оскільки суддя Яковенко В.В. знаходився у відпустці, що унеможливлювало розгляд справи.

Ухвалою суду від 11.08.2020 призначено розгляд справи по суті на 03.09.2020.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 03.09.2020 відкладено розгляд справи по суті на 22.09.2020.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

ОСОБА_2 у судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Від відповідачів 2, 3 надійшли письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності, в яких вони підтримали свої письмові заперечення, які містяться в матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази на підтвердження обставин справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі матеріалів справи судом встановлено наступні фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС зареєстровано 18.06.2013, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копія якого міститься в матеріалах справи.

З`ясовано, що відповідно до розділу 20 Статуту ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС (нова редакція), затвердженого протоколом загальних зборів учасників Товариства №14 від 17.01.2018, учасниками товариства були: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Статутний капітал ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС сформовано за рахунок внесків учасників товариства в розмірі 8000 грн. 00 коп.

Позивач зазначає, що розмір її частки у статутному капіталі складає 25 % від загальної суми статутного капіталу товариства, що дорівнює 2000 грн. 00 коп.; інші 75 % у статутному капіталі належали ОСОБА_3 (25 %); ОСОБА_4 (25 %) ОСОБА_5 (25 %).

Позивач мотивує свої вимоги тим, що 29.08.2019 року дізналась про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передали ОСОБА_2 згідно з актами приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС від 28.08.2019 на підставі договорів міни частки у статутному капіталі товариства від 28.08.2019

Ціна кожного договору міни склала 2000 грн. 00 коп.

Поряд зх цим позивачу як учаснику товариства, який має переважне право у встановленому законом порядку, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не пропонували придбати свої частки у статутному капіталі за ціною 2000 грн. кожний та взагалі за будь-якою конкретною ціною. Також позивач зазначає, що не отримувала пропозицію з`явитись у встановлений ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як продавцями строк для підтвердження свого наміру придбати частку у статутному капіталі за конкретну ціну.

Позивач зазначає, що готова була придбати як у ОСОБА_3 так і у ОСОБА_4 їхні частки у статутному капіталі товариства - за ціною яку заплатив відповідач - 1 (2000 грн.) відповідно до договору міни та їм про це було відомо, але вони позивачу навмисно не запропонували придбати свою частку за такою ціною, як продали відповідачу-1.

За таких умов передачі 28.08.2019 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 своїх часток у статутному капіталі ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС у розмірі 25% за ціною 2000 грн. кожний ОСОБА_2 позивач вважає свої права учасника ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС на переважне право придбання такої частки у статутному капіталі Товариства порушеними, у зв`язку з чим змушена звернутись до суду за захистом порушеного права.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до Розділу 14 Статуту ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС учасник товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства або будь яким іншим особам. Відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо за це проголосують учасники, що володіють в сукупності 100% статутного капіталу. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) пропорційно до розмірів своїх часток, якщо домовленістю між учасниками на зборах не встановлений інший порядок здійснення цього права. Придбання здійснюється за ціною та на умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для придбання третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника відчужувати частку (її частину), частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі, але при умові, що за таке відчуження проголосували на Загальних зборах учасники, що володіють 100% статутного капіталу.

Позивач зазначає, що як учасник ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС про бажання відповідача-2 та відповідача-3 передати свою частку у статутному капіталі товариства у розмірі 25%, яка в грошовому еквіваленті становить 2000 грн. на користь відповідача-1 саме за 2000 грн. за договором міни не знала, їй відповідач-2 та відповідач-3 придбати на таких умовах, як зазначено в укладених ними з відповідачем -1 договорах міни, свої частки не пропонували; відмови від придбання частки у статутному капіталі ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС відповідачу-2 та відповідачу-3 позивач не давала. Відчуження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 своїх часток третій особі ОСОБА_2 відбулось за відсутністю обов`язкової умови, що передбачена статутом товариства - голосування за таке відчуження на Загальних зборів учасників, що володіють 100% статутного капіталу товариства. Тому позивач скористатись своїм переважним правом на придбання такої частки не могла внаслідок порушення відповідачем-2 та відповідачем -З вимог абз. 2 п.2 ст. 147 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст. 20 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю та Розділу 14 Статуту ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС під час укладення ними з відповідачам -1 договорів міни частки в статутному капіталі ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС від 28.08.2019 р.

Таким чином, посилаючись на те, що в актах приймання-передачі частки від 28.08.2018, які були укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та ОСОБА_2 визначені всі суттєві умови договору міни, вважає, що на неї повинні бути переведені права та обов`язки сторони, що набула за договорами міни частку у статутному капіталі товариства відповідача-2 у розмірі 25%, яка у грошовому еквіваленті становить 2000,00 грн та відповідача-3 у розмірі 25%, яка в грошовому еквіваленті становить 2000,00 грн.

Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_4 обґрунтовують свої заперечення тим, що 24.07.2019 надсилали позивачу - ОСОБА_1 листи з пропозицією продати частку у статутному капіталі ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС , проте позивач проігнорувала зазначені пропозиції, письмової відповіді у 30-тиденний строк відповідачам не надала, збори засновників як керівник Товариства не скликала. Таким чином, відповідачі вирішили розпорядитись своїми частками на власний розсуд, уклавши договори міни у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України, до яких, зокрема, відноситься: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує прав; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. налогічні положення містить ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України (далі ГК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на норми Глави 26 ЦК України Право спільної власності , а саме ч. 4 ст. 362 ЦК України, застосувавши аналогію Закону відповідно до ст. 8 ЦК України.

Зі змісту ч. 4 ст. 362 ЦК України вбачається, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

Поряд з цим 17 червня 2018 набрав чинності Закон України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , яким у ч. 5 ст. 20 передбачено, що учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік.

Враховуючи викладене, з огляду на спеціальні норми законодавства, аналогія закону застосуванню не підлягає.

Серед іншого стаття 20 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю передбачає, що учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі.

Якщо кілька учасників товариства скористаються своїм переважним правом, вони придбавають частку (частину частки) пропорційно до розміру належних їм часток у статутному капіталі товариства (ч.2. ст. 20).

Частиною 3 ст. 20 зазначеного закону передбачено, що учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства.

Якщо учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, отримав від іншого учасника письмову заяву про намір скористатися своїм переважним правом, такі учасники зобов`язані протягом одного місяця укласти договір купівлі-продажу пропонованої до продажу частки (частини частки).

У разі ухилення продавця від укладення договору купівлі-продажу покупець має право звернутися до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу частки (її частини) укладеним на запропонованих продавцем умовах.

У разі ухилення покупця від укладення договору купівлі-продажу продавець має право реалізувати свою частку третій особі на раніше повідомлених учасникам товариства умовах (ч.4 ст. 20).

Згідно з ч. 6 ст. 20 Закон України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю статутом товариства може встановлюватися інший порядок реалізації переважного права учасників товариства, розподілу відчужуваної частки (частини частки) між іншими учасниками товариства, відмови від реалізації переважного права учасників товариства. Статутом може встановлюватися, що учасники товариства не мають переважного права. Статутом також може бути передбачений обов`язок учасника товариства, який має намір продати частку (частину частки) третій особі, провести спершу переговори щодо її продажу з іншими учасниками товариства. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.

Відповідно до п. 4.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25.02.2016 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин згідно з частиною першою статті 147 ЦК України та частиною першою статті 53 Закону України Про господарські товариства учасники ТОВ та ТДВ мають право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) в статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Закон не обмежує це право необхідністю отримати згоду інших учасників товариства на передачу частки.

Пунктом 4.6 зазначеної постанови передбачено, що судам слід мати на увазі, що ч.2 ст.147 ЦК України та ч.2 ст.53 Закону України Про господарські товариства надає можливість передбачити в статуті товариства заборону на відчуження частки третім особам. Недотримання встановленої статутом заборони відступлення частки третім особам може бути підставою для визнання договору про відступлення, купівлю-продаж або інше відчуження частки третій особі недійсним.

Будь-які інші способи обмеження права учасника на відчуження частки в статутному капіталі ТОВ, передбачені статутом, зокрема, необхідність згоди інших учасників або товариства, не відповідають закону, а тому під час вирішення спору судом до уваги не беруться.

Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, здійснити відчуження часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

У відповідності до абз. 2 п.2 ст. 147 ЦК України передбачено, що учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Відповідно до ст. 53 Закону України Про господарські товариства учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі.

Згідно з п. 5.1 статуту ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС у редакції від 17 січня 2018 року, чинній на час укладання договорів міни, учасник товариства має право відчужити свою частку повністю або частково в порядку та на умовах, визначених цим статутом та положеннями чинного в Україні законодавства.

Відповідно до вимог п.3. Прикінцевих та перехідних положень (Глава VIII) Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю протягом року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, що не відповідають цьому Закону, і є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом.

Таким чином, беручи до уваги те, що Статут ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС не було приведено у відповідність до вимог Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю суд не приймає до уваги положення абзацу 3 розділу 14 Статуту ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС в частині положення про відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо за це проголосують учасники, що володіють в сукупності 100% статутного капіталу і перевіряє дії відповідачів з відчуження їхніх часток на користь ОСОБА_2 на відповідність вимогам Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , який був чинний на момент здійснення такого відчуження.

Суд критично ставиться до доводів позивача про те, що вона дізналася 29.08.2019 про те, що відповідачами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було вирішено відчужити частки у статутному капіталі ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС , а до цього часу відповідачі їй не пропонували придбати їх частки, оскільки письмовими матеріалами справи підтверджується факт надсилання Відповідачем-2 ОСОБА_7 24.07.2019 позивачу - ОСОБА_1 двох листів: один - з пропозицією продати частку у статутному капіталі ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС , другий - з повідомлення про збори засновників на 27.08.2019 року ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС , про що свідчать фіскальний чек №0110986 від 24.07.2019 та два описи вкладення від 24.07.2019 до листа на ім`я ОСОБА_1 /т.1, а.с. 79/, а також лист Сумської дирекції АТ Укрпошта №03-21/1-196 від 03.12.2019 /т.1, а.с. 80/, який свідчить про те, що лист дійсно направлявся відповідачем 2 - ОСОБА_7 адресату ОСОБА_1 .

Також матеріали справи містять належні докази надсилання відповідачем-3 ОСОБА_4 листа з пропозицією продати частку у статутному капітали ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС від 24.07.2020 позивачу - ОСОБА_1 , а саме: фіскальний чек №0110987 від 24.07.2019 та опис вкладення від 24.07.2020 до листа на ім`я ОСОБА_1 /т.1., а.с. 94/

Згадані листи від 24.07.2019 свідчать про намір відповідачів щодо повного відчуження належних їм часток у статутному капіталі ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС за ціною, що буде визначена позивачкою, в іншому випадку - шляхом продажу третій особі. Разом з цим слід зауважити, ці пропозиції всупереч вимогам закону не містили конкретну ціну та інші умови такого продажу. Також відсутні докази надсилання цих листів ОСОБА_2 і ОСОБА_5 .

Однак ОСОБА_1 , отримавши відповідні неоднозначні пропозиції щодо придбання часток, не проявила зацікавленості до цього, не з`ясувала умов такого продажу, відповідь на листи не надала, правом переважного права не скористалася, на збори учасників не з`явилася.

Крім того, суд наголошує на тому, що у ст. 20 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю йдеться саме про порушення переважного права шляхом продажу, а не будь-якого іншого відчуження.

Відповідно до ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна зі сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший.

Договір міни є консенсуальним договором (вважається укладеним з моменту досягнення домовленостей сторонами за всіма істотними умовами), двостороннім (правами та обов`язками наділені обидві сторони договору), відплатним (обов`язку однієї сторони вчинити певні дії відповідає обов`язок іншої сторони вчинити зустрічні дії: так, продавець (покупець) зобов`язаний передати один товар, а покупець (продавець) взамін нього - інший) та каузальним (мета укладання договору міни чітко зрозуміла-набуття права власності на річ).

Відповідно до ст. 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті такого зобов`язання.

Цивільне законодавство не містить спеціальних норм щодо форми договору міни. Таким чином договір міни може бути укладеним в будь - якій формі, яка не заборонена законом, з урахуванням загальних правил щодо форми правочинів, визначених ст. ст. 205- 210 ЦК України.

Згідно з умовами договору міни частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю МАРШАЛ ПЛЮС від 28.08.2019 р., копія якого міститься матеріалах справи /т.1. а.с. 85/, ОСОБА_3 , що є засновником ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС передала, а ОСОБА_2 прийняв частку в статутному капіталі ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС , розмір 25% статутного капіталу Товариства, що складає 2000 грн. 00 коп., а ОСОБА_2 , у свою чергу, передав ОСОБА_3 , в обмін на стенд розвал-сходження.

На виконання умов зазначеного договору було підписано акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС від 28.08.2019 /т.1., а.с. 37-38/, який посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Канівець Л.О., зареєстровано в реєстрі за №1687, 1688.

Згідно з умовами договору міни частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю МАРШАЛ ПЛЮС від 28.08.2019 р., копія якого міститься матеріалах справи /т.1. а.с. 99/, ОСОБА_4 , що є засновником ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС передав, а ОСОБА_2 прийняв частку в статутному капіталі ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС , розмір 25% статутного капіталу Товариства, що складає 2000 грн. 00 коп. в обмін на компресор СТ 4/470/270, балансувальний верстат U-120 (НРММ), шиномонтувальний верстат U-201 (НРММ) та портативний діагностичний комплекс AUTOBOSS V-30 та 3 підйомники 2-х ст. РІАК 209 СН.

На виконання умов зазначеного договору було підписано акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС від 28.08.2019 /т.1 а.с. 39-40/, який посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Канівець Л.О., зареєстровано в реєстрі за №1685, 1686.

У подальшому на підставі укладених договорів міни 02.09.2019 ОСОБА_2 було подано відповідні заяви про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу

Судом встановлено, що вимога про визнання зазначених договорів міни недійсними в межах цієї справи чи в окремому позовної провадженні позивачем не ставилась, а отже суд застосовує принцип презумпції правомірності правочину, який передбачений ст. 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Також слід зауважити, що позивачка невірно розуміє та підміняє вартісне поняття частки учасника товариства, що в дійсності є часткою майна товариства у тих відсотках, що сплачена учасником товариства, ринкова вартість якої може різнитися від номінальної. Тобто в нашому випадку номінальна вартість частки в розмірі 2000 грн. не є ринковою, що формується завдяки попиту та пропозиції, та не відповідає реальній ціні, що визначена її власником і набувачем за їх домовленністю, не .

Таким чином, оскільки учасники ТОВ МАРШАЛ ПЛЮС зробили відповідні пропозиції позивачці, уклали договори міни, у такому випадку переважне право відсутнє, а отже відсутня і правова підстава для звернення з позовом про переведення прав та обов`язків покупця.

Враховуючи викладене та з огляду на обґрунтування позову виключно порушенням переважного права купівлі часток статутного капіталу, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги в частині переведення прав та обов`язків покупця за договорами міни задоволенню не підлягають, як і похідна вимога про визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджено всі документи, які подано сторонами в справі, аргументи сторін, надано їм правової оцінки. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування в цій справі.

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до Закону України Про судовий збір та відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

02.09.2020 до суду надійшли заяви від першого, другого та третього відповідачів про відшкодування судових витрат, понесених відповідачами за надання професійної правничої допомоги.

Зі змісту ч.3 ст. 123 ГПК України вбачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з п.1, п. 2 ч.5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи та чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

У постанові від 27.06.2018 по справі №826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Згідно з п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п`ятою статті 49 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі Двойних проти України від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими , а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Натомість положеннями пункту 2 частини 2 статті 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат. Зазначена правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Частинами першою та другою статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до частини другої статті 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Отже для відповідачів першою по суті справи заявою є відзив на позовну заяву, в якому має бути зазначено про орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу.

У той же час в порушення вказаних вимог відповідачі разом з першою заявою по суті спору (відзивом на позов) не подали господарському суду Сумської області попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вони очікують понести у зв`язку з розглядом цієї справи, що є підставою для відмови у відшкодуванні заявлених після розгляду справи судових витрат на правничу допомогу.

Аналогічну позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №904/4494/18.

Крім того суд не вважає належними доказами оплати правничої допомоги розписки адвоката про отримання коштів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість викладених у заявах від 02.09.2020 вимог ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про відшкодування судових витрат, понесених нимим за надання професійної правничої допомоги, та відмовляє в їх задоволенні.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , товариства з обмеженою відповідальністю МАРШАЛ ПЛЮС про переведення прав та обов`язків покупця за договорами міни та визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства відмовити.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 29.09.2020.

Суддя В.В. Яковенко