Рішення

від 29.09.2020 по справі 160/6758/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року Справа № 160/6758/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ :

22.06.2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, що полягає у неповерненні фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 належних йому та стягнутих з нього грошових коштів у розмірі 1635,80 грн. у межах виконавчого провадження №56961291;

- стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1635,80 грн., які були стягнуті з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Головним управлінням Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області у межах виконавчого провадження №56961291;

- відшкодувати за рахунок Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Також у своєму позові позивач просить про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що 02.03.2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ: 39394856) винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23868-17/61 про сплату єдиного соціального

внеску щодо ОСОБА_1 у розмірі 8404,01 грн. 10.08.2018 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на підставі Вимоги № Ф-23868-17/61 від 02.03.2018 року як виконавчого документа відкрито виконавче провадження №56961291 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління ДПС у Дніпропетровській області 8404,01 грн. Стягувачем у виконавчому провадженні виступало Головного управління ДПС у Дніпропетровській області. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/7941/18 від 26.11.2018 року, що набрало законної сили, Вимогу № Ф-23868-17/61 від 02.03.2018 року було скасовано. Постановою головного державного виконавця від 06.05.2019 року виконавче провадження №56961291 закінчено в зв`язку із скасуванням Вимоги. 29.05.2019 року позивачем засобами поштового зв`язку направлено заяву від 17.05.2019 року до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про повернення грошової суми в розмірі 1635,80 грн. Однак, грошові кошти в розмірі 1635,80 грн. позивачеві не було повернуто. Враховуючи викладене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк протягом десяти днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків.

17.07.2020 року позивачем були усунені недоліки зазначені в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2020 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 19.08.2020 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

11.08.2020 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на електронну адресу суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом №2464 Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування (далі - Закон №2464), Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом МФУ від 20.04.2015 року №449. Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 встановлює, що сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Відповідач наголошує, що податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Крім того, відповідач заперечує проти задоволення вимоги позивача щодо стягнення компенсації за моральну шкоду у зв`язку з відсутністю будь-яких документів, які б підтверджували шкоду немайнового характеру, причинно-наслідкового зв`язку між винесеною вимогою контролюючим органом та негативними наслідками, будь-якого документального підтвердження втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, а також у зв`язку з нерозумністю, необ`єктивністю та недоцільністю розміру грошового відшкодування моральної шкоди, тому просить суд у задоволенні позовної заяви позивача про визнання дій протиправними та стягнення коштів відмовити повністю.

13.08.2020 року від ОСОБА_1 на адресу суду надійшла письмова відповідь на відзив на позов, в якому позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо неповернення коштів, стягнутих у межах виконавчого провадження на підставі Вимоги №Ф-23868 від 02.03.2018 року, яку рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року у справі 160/7941/18 було скасовано. Також повторно зазначає про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди та просить суд задовольнити позовні вимоги. Разом з письмовою відповіддю на відзив на позов позивач надав клопотання про застосування судом положень ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, в обгрунтування якого зазначив наступне. Відповідно до ч.4 ст. 47, ч.4 ст. 159, ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України подання відзиву є правом відповідача. Водночас, відповідно до ч.3 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. Разом з тим, в електронному листі, яким позивач отримав відзив на адміністративний позов відповідача, не містилося додатку, а саме: довіреність на представника. Відзив підписано особою, щодо якої відсутній жодний з доказів, який би свідчив, що така особа має право здійснювати представництво відповідача відповідно до законодавства України. На підставі викладеного позивач просить суд залишити поданий представником Головного управління ДПС у Дніпропетровській області Кравченко М.В. відзив на позовну заяву без розгляду та не враховувати його під час ухвалення рішення в даній справі, кваліфікувати неподання Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області відзиву на позовну заяву з дотриманням норм законодавства, як визнання позову ОСОБА_1 .

19.08.2020 року та 20.08.2020 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області відповідно на електронну та поштову адресу суду надійшли письмові заперечення на клопотання позивача про застосування судом положень ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, де відповідач зазначає, що відзив на позовну заяву, подано від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, підписано представником М.В. Кравченко, на підтвердження повноважень якого надається Витяг з Єдиного державного реєстру, а також звертає увагу, що відповідно до п. 2 наказу Міністерства юстиції України від 311.03.2015 року № 466/5 Про деякі питання надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців виписки, витяги та довідки в паперовій та електронній формах відповідно до Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , мають однакову юридичну силу, автентичність цього документу може бути перевірена на сайті Міністерства юстиції України за адресою: https://usr.minjust.gov.ua/, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні вищезазначеного клопотання позивача.

25.08.2020 року від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на адресу суду надійшли письмові пояснення щодо заперечень відповідача проти задоволення клопотання щодо застосування судом положень ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач зазначає, що відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань можна підтвердити повноваження представника відповідача на його представництво лише в момент, коли позивач вперше ознайомився з відповідними відомостями у Реєстрі (20.08.2020 року). Водночас, відзив відповідача позивачеві направлено 11.08.2020 року. За таких обставин неможливим є виключення варіанту внесення відомостей про представника відповідача до Реєстру після подання останнім відзиву до суду, тому повторно просить суд залишити поданий представником Головного управління ДПС у Дніпропетровській області Кравченко М.В. відзив на позовну заяву без розгляду та не враховувати його під час ухвалення рішення в даній справі, кваліфікувати неподання Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області відзиву на позовну заяву з дотриманням норм законодавства, як визнання позову ОСОБА_1 .

Щодо клопотання позивача про застосування судом положень ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов повністю або частково, подати відзив на позовну заяву.

Частиною 4 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до відзиву додаються: 1) докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі (ч. 5 ст. 162 КАС України).

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.6 ст. 162 КАС України).

Згідно з частиною 1 статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Частиною 3 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Згідно з пунктом 2 статті 57 Кодексу адміністративного судочинства України у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. (ч.2 ст.43 КАС України).

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи копію ухвали суду від 20.07.2020 року про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами разом з копією позову з додатками відповідач отримав 23.07.2020 року, про що свідчить відмітка на розписці, яка міститься в матеріалах адміністративної справи.

Відзив на позов відповідачем було надіслано на електронну адресу суду 11.08.2020 року, тобто через вісімнадцять днів з моменту отримання ухвали суду від 20.07.2020 року. До відзиву на позов було надано довіреність представника від 04.02.2020 року за №531/04-36-08-05-06, а також докази направлення відзиву на позов позивачу.

Слід зазначити, що 02.04.2020 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (№540-IX).

Положеннями такого закону, зокрема, до Кодексу адміністративного судочинства України розділ VI Прикінцеві положення доповнено пунктом 3 такого змісту:

3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

У той же час, положення вказаного пункту в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 731-IX від 18.06.2020 року, що діє з 17 липня 2020 року, викладені у наступній редакції:

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Пунктом ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 731-IX від 18.06.2020 року процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

З урахуванням викладених норм та положень пункту 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, частини першої та другої статті 57 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, а також враховуючи категорію даної адміністративної справи, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про застосування положень ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 21.05.2005 року, запис за № 22240000000016718.

02.03.2020 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області було винесено Вимогу №Ф-23868-17/61 про сплату ОСОБА_1 єдиного соціального внеску в розмірі 8404,01 грн.

Постановою головного державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Посадською Ольгою Вікторівною 10.08.2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі Вимоги №Ф-23868-17/61 від 02.03.2018 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави суму боргу 8404,01 грн. Стягувачем у даному виконавчому провадженні виступало Головне управління ДФС у Дніпропетровській області.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, стягнення судових витрат - задоволено частково. Також визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 02.03.2018 року № Ф-23868-17/61 про сплату єдиного соціального внеску в розмірі 8404,01 грн.

У зв`язку з набранням законної сили вищевказаним рішенням суду головним державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Посадською Ольгою Вікторівною 06.05.2019 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та зазначено, що в процесі примусового виконання стягнуто та перераховано 1635,80 грн. в якості боргу на користь стягувача, 269,00 грн. витрат на проведення виконавчих дій, 254,48 грн. виконавчого збору.

Враховуючи викладене, позивач 17.05.2019 року звернувся з заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якій просив повернути грошові кошти в розмірі 1635,80 грн., як безпідставно стягнуті та зазначив реквізити, на які необхідно перерахувати зазначену суму. До вказаної заяви долучив копію постанови про закінчення виконавчого провадження та копію реквізитів для безготівкового поповнення карткового рахунку.

Листом від 26.06.2019 року за №74409/10/04-36-53-54 Лівобережним управлінням Головного управлінням ДФС у Дніпропетровській області ОСОБА_1 було відмовлено у поверненні коштів, оскільки форма заяви наданої ОСОБА_1 не відповідає вимогам Порядку №6. Також у вказаному листі зазначено, що відповідно до пункту 6 Порядку №6 Повернення коштів здійснюється на підставі заяви платника про таке повернення (далі - Заява). У випадках, передбачених підпунктами 1, 2 та 4 пункту 5 цього Порядку, заява подається до органу доходів і зборів, на рахунок якого сплачено кошти, за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку. Відповідно до пункту 7 Порядку №6 заява залишається без задоволення у таких випадках: невідповідність заяви формі, визначеній у додатку 1 до цього Порядку.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у поверненні стягнутих коштів позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.115 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що надміру сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.

Приписами п.п. 17.1.10 п. 17.1 ст. 17 ПК України визначено, що платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

При цьому, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та ст.301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу (п. 43.1 ст. 43 ПК України).

Згідно з п. 43.2 ст. 43 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (п.43.3 ст. 43 ПК України).

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку. У разі повернення надміру сплачених грошових зобов`язань з податку на додану вартість такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість (п. 43.4 ст. 43 ПК України).

В силу п. 43.5 ст. 43 ПК України, контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані (п. 43.6 ст. 43 ПК України).

У свою чергу, підзаконним нормативно-правовим актом, який регламентує процедуру зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення платникам, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску є Порядок зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 16.01.2016 року № 6 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 Порядку №6 повернення коштів здійснюється у випадках:

1) надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на відповідний рахунок 3719;

2) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на невідповідний рахунок 3719;

3) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на рахунок з обліку доходів бюджету;

4) помилкової сплати податкових зобов`язань з податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій та пені, передбачених Податковим кодексом України, на рахунок 3719.

Пунктом 6 Порядку №6 визначено, що повернення Коштів здійснюється на підставі заяви Платника про таке повернення (далі - Заява).

У випадках, передбачених підпунктами 1, 2 та 4 пункту 5 цього Порядку, заява подається до органу доходів і зборів, на рахунок якого сплачено Кошти, за формою, визначеною у додатку 1 до цього Порядку.

У випадку, передбаченому підпунктом 3 пункту 5 цього Порядку, заява подається до органу доходів і зборів за місцем обліку помилково сплачених Коштів у довільній формі із зазначенням суми та напряму повернення.

Помилково сплачені суми у випадках, передбачених підпунктами 3 та 4 пункту 5 цього Порядку, підлягають поверненню з урахуванням положень статті 43 Податкового кодексу України та пункту 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

У разі надходження заяви про повернення коштів, що надміру сплачені страхувальниками, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, Платник додає оригінал або завірену ним копію розрахункового документа (квитанцію, платіжне доручення тощо), що підтверджує сплату Коштів на рахунок 3719.

Згідно з пунктом 7 Порядку №6 у разі надходження Заяви про повернення Коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, у строк не більше ніж десять робочих днів з дати реєстрації Заяви проводить перевірку наданої Платником інформації.

Заява залишається без задоволення у таких випадках:

невідповідність заяви формі, визначеній у додатку 1 до цього Порядку;

недостовірність викладеної у заяві Платника інформації;

подання заяви не за місцем обліку надміру та/або помилково сплачених сум єдиного внеску;

наявність у платника заборгованості зі сплати єдиного внеску та/або фінансових санкцій.

У разі відмови в задоволенні заяви про повернення коштів з рахунку 3719 платнику єдиного внеску підрозділом органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, надається повідомлення за підписом посадової особи із зазначенням причин відмови.

У разі задоволення заяви про повернення коштів з рахунку 3719 підрозділ органу доходів і зборів, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, передає заяву з відміткою про підтвердження повернення коштів до підрозділу органу доходів і зборів, відповідального за ведення обліку платежів та складання звітності.

Підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення обліку платежів та складання звітності, у строк не більше ніж три робочих дні з дня отримання заяви з відміткою про підтвердження повернення коштів на підставі даних інформаційної системи готує висновок за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку (далі - Висновок) та два примірники Реєстру висновків про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску (далі - Реєстр висновків) за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку. Висновки реєструються в журналі обліку висновків про повернення надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску за формою згідно з додатком 4 до цього Порядку та протягом одного робочого дня від дати їх реєстрації разом з примірником Реєстру висновків передаються до підрозділу органу доходів і зборів, відповідального за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку.

На підставі Висновку та у строк не пізніше ніж три робочих дні з дня його реєстрації підрозділ органу доходів і зборів, відповідальний за ведення фінансово-економічної роботи та бухгалтерського обліку, нижчого рівня оформлює розрахунковий документ на повернення Коштів з рахунку 3719, на який їх було сплачено, та направляє його відповідному управлінню (відділенню) Державної казначейської служби України у районі, районі у місті, місті обласного, республіканського значення (далі - управління (відділення) Казначейства).

Управління (відділення) Казначейства на підставі розрахункового документа органу доходів і зборів нижчого рівня перераховує кошти за рахунок поточних надходжень за день з відповідного рахунку 3719 на рахунок Платника, зазначений у заяві, відкритий у банку або органі Казначейства. (пункт 8 Порядку №6).

З огляду на вказані законодавчі положення випливає, що контролюючий орган за результатами розгляду заяви платника податків про повернення надмірно сплачених податкових зобов`язань та у разі відсутності законодавчо мотивованих підстав для відмови у задоволенні такої заяви зобов`язаний підготувати висновок за формою, передбаченою Порядком №6, а органи Державної казначейської служби зобов`язані здійснити повернення надмірно сплачених сум грошових зобов`язань.

Як судом вже було встановлено, 17.05.2019 року позивач звернувся з заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якій просив повернути грошові кошти в розмірі 1635,80 грн., як безпідставно стягнуті та зазначив реквізити, на які необхідно перерахувати зазначену суму, до якої долучив копію постанови про закінчення виконавчого провадження та копію реквізитів для безготівкового поповнення карткового рахунку. Крім того, позивач у своїй заяві зазначив причину повернення зазначених коштів.

Як видно з наявних в матеріалах справи доказів, відповідачем не підтверджено факт складання та подання до органу казначейства відповідно до закону висновку про повернення надмірно сплачених ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1635,80 грн. за результатами розгляду заяви позивача від 17.05.2019 року.

Доводи відповідача про невідповідність заяви ОСОБА_1 формі, визначеній у додатку №1 до Порядку №6 судом не приймаються до уваги, оскільки відповідно до положень підпункту 3 пункту 5 Порядку №6 заява подана у довільній формі. Крім того, у заяві позивача від 17.05.2019 року зазначено напрямок перерахування коштів, а саме: на поточний рахунок платника податків в установі банку та підстави повернення коштів.

Враховуючи положення підпункту 3 пункту 5 Порядку №6 та п. 43.2 ст. 43 ПК України суд вважає, що заява містить достатньо інформації для прийняття її податковим органом до розгляду та за результатами розгляду заяви прийняття висновку про повернення відповідних сум та подання його органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, після чого здійснюється повернення сплачених коштів.

При цьому, суд зауважує, що у випадку звернення позивача з вимогою про повернення надмірно сплаченого податку кошти повертаються платнику з відповідного бюджету, а не стягуються за рахунок органу, який здійснює контроль за справлянням податків та зборів.

У зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1635,80 грн., які були стягнуті з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Головним управлінням Державної фіскальної служби в Дніпропетровській області у межах виконавчого провадження №56961291 не підлягають задоволенню.

Проте, грошові зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 1635,80 грн., які були сплачені ОСОБА_1 є надмірно сплаченими до бюджету коштами, отже вони безпідставно надійшли до бюджету та фактично є власністю позивача, тому відповідач своїми діями порушує право власності позивача на володіння своїм майном, в даному випадку грошовими коштами у сумі 1635,80 грн.

Слід зазначити, що статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З огляду на викладене, з метою повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних зобов`язавши Головне управління ДПС у Дніпропетровській області прийняти висновок про повернення з Державного бюджету України фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 надміру зарахованого до бюджету платежу у загальному розмірі 1635,80 грн. за заявою ОСОБА_1 від 17.05.2019 року та надати його до виконання в Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області.

Стосовно вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн. суд зазначає наступне.

В обгрунтування зазначеної вимоги позивачем зазначено, що відповідач упродовж певного часу утримував кошти, які були стягнуті на підставі Вимоги №Ф-23868/17-61 від 02.03.2018 року, яка згодом була скасована рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.11.2018 року у справі №160/7941/18. Позивач зазначив, що майже рік зазнає значних моральних страждань через усвідомлення незаконності дій відповідача, весь цей час відчуває себе пригнічено та ніяково. Також зазначає, що захистив своє право в суді, але це не призвело до остаточного поновлення його прав, які були порушені саме у зв`язку з бездіяльністю відповідача. Крім того, зазначив, що не мав змоги використати кошти на власні потреби. Всі ці обставини негативно вплинули на його психофізичний стан. Свої моральні страждання позивач оцінює у 10 000 грн.

Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень

Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства України, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Отже, необхідним є обґрунтування позивачем наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань позивачем.

Позивачем зазначено, що заявлений розмір моральної шкоди у 10000 грн. є наслідком бездіяльності відповідача щодо неповернення стягнутих коштів у розмірі 1635,80 грн., що завдає позивачу моральну шкоду.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди бездіяльністю відповідача, що були предметом розгляду у даній справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок бездіяльності відповідача.

Відтак заявлені позивачем обставини завдання йому моральної шкоди суд вважає не доведеними. Також суд зазначає, що заявлений розмір моральної шкоди у 10000 грн. не містить обґрунтувань позивача щодо заявленого розміру та доказів, якими такі обгрунтування підтверджується, в зв`язку з чим позовну вимогу про стягнення моральної шкоди суд вважає не обгрунтованою.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов`язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов`язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що 25.03.2020 року між Адвокатським бюро Бивалін Олександр Вікторович (код ЄДРПОУ 42013195) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було укладено договір № 2020/03/25 про надання правової допомоги.

Відповідно до п.1.1 Договору Бюро бере зобов`язання надавати позивачу правову допомогу щодо представництва позивача, а саме:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань;

- складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру;

- складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства);

- представництва та захисту інтересів клієнта в будь-яких органах державної влади, у т.ч. Національній поліції, її головних управліннях та відділеннях, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення кримінального провадження, цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань.

Згідно п. 3.1 Договору розмір гонорару, який клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається сторонами окремими Додатковими угодами, які є невід`ємною частиною цього Договору. Такі додаткові договори можуть бути викладена у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.

25.03.2020 року між Адвокатським бюро Бивалін Олександр Вікторович (код ЄДРПОУ 42013195) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) було укладено додаткову угоду до договору № 2020/03/25 про надання правової допомоги, в якій сторони погодили порядок оплати та вартість правової допомоги (послуг) Бюро за складання позовної заяви до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, стягнення грошових коштів. Вартість даної послуги визначена у розмірі 3000 грн.

Пунктом 2 додаткової угоди до договору № 2020/03/25 про надання правової допомоги встановлено, що сплата вартості послуг (правничої допомоги) здійснюється клієнтом протягом п`яти робочих днів з дня набрання рішенням суду законної сили.

На підтвердження виконаних робіт зазначені сторони склали Акт №1 до договору №2020/03/25 про надання правової допомоги від 25.03.2020 року.

Таким чином, для підтвердження розміру понесених витрат на правничу домопогу надано наступні докази:

-копію договору №2020/03/25 про надання правничої допомоги від 25 березня 2020 року;

-копія додаткової угоди до договору №2020/03/25 про надання правової допомоги від 25 березня 2020 року;

-копію акту виконаних робіт (наданих послуг) №1 до договору №2020/03/25 про надання правничої допомоги від 25 березня 2020 року;

-оригінал ордеру серія ДП №2210/004 від 04 червня 2020 року.

При цьому суд зазначає, що клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, відповідачем до суду не подавалось.

На підставі викладеного, враховуючи, що позивач всупереч положенням статті 134 КАС України не надав, зокрема, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження), які б свідчили про фактично понесені витрати на правничу допомогу, суд вважає дані витрати документально непідтвердженими та недоведеними. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Оскільки представником позивача не надано документу, що свідчить про фактичну оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, у суду відсутня змога встановити дійсний розрахунок понесених позивачем вказаних витрат, у зв`язку з чим підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу відсутні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у загальній сумі 840,80 грн., про що свідчить додана до позовної заяви квитанція №ПН2951921 від 16.07.2020 року.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління ДПС в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 420,40 грн. (50%).

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в частині не надання Головному управлінню Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області висновку про повернення з Державного бюджету України фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 надміру зарахованого до бюджету платежу у загальному розмірі 1635,80 грн. за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 17.05.2019 року.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17а, м. Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ 43145015) прийняти висновок про повернення з Державного бюджету України фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) надміру зарахованого до бюджету платежу у загальному розмірі 1635,80 грн. за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 17.05.2019 року та надати його до виконання в Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд.17-А м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 43145015) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 420,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна