Рішення

від 25.09.2020 по справі 340/2038/20

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/2038/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (далі - відповідач) про скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом та просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-108249-51 У про сплату єдиного внеску, недоїмки, штрафу, пені в сумі 23774,91 грн. (а.с.47-50).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує доході (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. Також вказав, що був працевлаштований, звітність не подавав, а відповідач не проводив відносно нього жодної перевірки.

Представник відповідача у поданому до суду відзиві позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, обґрунтовуючи це тим, що нарахування позивачу єдиного внеску проводилось автоматично та відображено в інтегрований картці платника податків. Крім того, фізичні особи-підприємці, у т.ч. ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе, як фізичні особи-підприємці. При цьому, сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно (а.с.63-64).

Позивач відповідь на відзив до суду не подавав.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

За даними інформаційних баз даних ДПС позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець з 24.03.2010 р. по 08.07.2019 р..

Судом встановлено і знайшло підтвердження під час розгляду справи, що позивач з 24.03.2010 р. по 08.07.2019 р. був зареєстрований як фізична особа-підприємець (а.с.33-34, 51).

Згідно прохальної частини позовної заяви від 29.04.2020 р. позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу від 13.11.2018 №Ф-108249-51 У про сплату єдиного внеску, недоїмки, штрафу, пені в сумі 23774,91 грн. (а.с.47-50).

Ухвалою суду від 01.07.2020 р. від відповідача витребувано копію вищевказаної вимоги (а.с.52).

На виконання ухвали відповідачем подано суду інтегровану картку платника податку - позивача, зі змісту якої встановлено, що за позивачем обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску, яка виникла за період 2017-2019 рік та, станом на 31.07.2019 р., становить 23774,91 грн. (а.с.75-79).

12.08.2019 р. винесено вимогу № Ф-108249-51 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 23774,91 грн. (а.с.80).

Заборгованість за такою вимогою утворилась внаслідок щомісячного нарахування контролюючим органом суми єдиного соціального внеску, в тому числі: за 2017 рік у загальному розмірі 8437,83 грн. (по 704 грн. за місяць, з урахуванням 10,17 грн. переплати); за 2018 рік у загальному розмірі 9828,72 грн. (по 819,06 грн. за місяць); за 1, 2 квартали 2019 року загальному розмірі 5508,36 грн. (2754,18 за квартал або 918,06 грн. за місяць).

Згідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Стаття 92 Конституції України вказує, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Згідно п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до п.п. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За правилами п.3 і 10 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до вимог абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством було встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить підприємницьку діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення Закону №2464-VI щодо необхідності сплати ЄСВ фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція також висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), що враховується судом, відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Таким чином, у позивача, як фізичної особи-підприємця, був наявний обов`язок сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі незалежно від отримання прибутку (доходу) від провадження такої підприємницької діяльності, за умови, що у цей період він не був найманим працівником та роботодавець не сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.

Як свідчать встановлені обставини справи, заборгованість за вимогою № Ф-108249-51 від 12.08.2019 утворилась внаслідок щомісячного нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску: за 1, 2, 3 та 4 квартали 2017 р. у загальному розмірі 8437,83 грн. (8448,00 грн. по 704 грн. за місяць, з урахуванням 10,17 грн. переплати); за 1, 2, 3 та 4 квартали 2018 р. у загальному розмірі 9828,72 грн. (по 819,06 грн. за місяць); за 1, 2 квартали 2019 р. у загальному розмірі 5508,36 грн. (918,06 грн. за місяць).

З індивідуальної відомості про застраховану особу - ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) (форми ОК-5), наданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області листом від 03.07.2020 р. №1100-0602-7/17738 (а.с.58-60) судом встановлено, що за період, зокрема:

1) лютий-березень 2017 року позивачем перебував у трудових відносинах з ПП "ПАНІМБА" (код за ЄДРПОУ - 37895925);

2) березень-листопад 2017 року - з ТОВ "КОПІЛКА" (код за ЄДРПОУ - 32967633);

3) липень-грудень 2018 року та січень-липень 2019 року - з ФОП ОСОБА_2 (код за ЄДРПОУ - НОМЕР_2 );

4) серпень-грудень 2019 року, січень-березень 2020 року - з ФОП ОСОБА_3 (код за ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ), які сплачували відповідні страхові внески за позивача.

Таким чином, нарахування ЄСВ за вказані періоди в сумі 17462,72 грн. (лютий-листопад 2017 р. в сумі 7040 грн.; липень-грудень 2018 - 4914,36 грн.; січень-червень 2019 - 5508,36 грн.) є протиправним.

При цьому, нарахування ЄСВ за січень та грудень 2017 р. (1408,00 грн.), а також за січень-червень 2018 р. (4914,36 грн.) в загальній сумі 6312,19 грн. (з урахуванням 10,17 грн. переплати) є правомірним, оскільки за вказаний період позивач не надав доказів перебування у трудових відносинах з підприємством, організацією, установа тощо, що б свідчило про подвійну сплату ним ЄСВ, а припинення підприємницької діяльності відбулось лише у липні 2019 р..

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про скасування податкової вимоги № Ф-108249-51 від 12.08.2019 р. в частині суми 17462,72 грн..

Згідно ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір в сумі 840,80 грн. (а.с.5).

Отже, пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача підлягає стягненню 617,57 грн..

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-108249-51 від 12 серпня 2019 року на суму 17462,72 грн..

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь гр. ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області (код за ЄДРПОУ - 43142606) судовий збір в розмірі 617,57 (шістсот сімнадцять гривень 57 копійок).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Згідно до п.п.15.5 п.15 Розділ VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько