Постанова

від 26.01.2021 по справі 340/2038/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 січня 2021 року м. Дніпросправа № 340/2038/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 (суддя першої інстанції Хилько Л.І.) в адміністративній справі №340/2038/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДПС у Кіровоградській області з вимогою визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-108249-51 У про сплату єдиного внеску, недоїмки, штрафу, пені в сумі 23774,91 грн. (а.с.47-50).

Оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не здійснює підприємницьку діяльність, не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі. Також вказав, що був працевлаштований, звітність не подавав, а відповідач не проводив відносно нього жодної перевірки.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року позов задоволено частково: визнано протиправною і скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-108249-51 від 12 серпня 2019 року на суму 17462,72 грн.. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

З апеляційною скаргою звернувся відповідач ГУ ДПС у Кіровоградській області, в якій зазначив, що нарахування позивачу єдиного внеску проводилось автоматично та відображено в інтегрований картці платника податків. Крім того, фізичні особи-підприємці, у т.ч. ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе, як фізичні особи-підприємці. При цьому, сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно.

За результатами апеляційного перегляду справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Відзив не надходив.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час апеляційного перегляд справи встановлено, за даними інформаційних баз даних ДПС позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець з 24.03.2010 року по 08.07.2019 року (а.с.33-34,51).

З інтегрованої картки у платника податку - позивача встановлено, що за позивачем обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску, яка виникла за період 2017-2019 рік та, станом на 31.07.2019 р., становить 23774,91 грн. (а.с.75-79).

12.08.2019 року винесено вимогу № Ф-108249-51 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 23774,91 грн. (а.с.80).

Заборгованість за такою вимогою утворилась внаслідок щомісячного нарахування контролюючим органом суми єдиного соціального внеску, в тому числі: за 2017 рік у загальному розмірі 8437,83 грн. (по 704 грн. за місяць, з урахуванням 10,17 грн. переплати); за 2018 рік у загальному розмірі 9828,72 грн. (по 819,06 грн. за місяць); за 1, 2 квартали 2019 року загальному розмірі 5508,36 грн. (2754,18 за квартал або 918,06 грн. за місяць).

Вважаючи свої права порушеними, а дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу від 13.11.2018 №Ф-108249-51 У про сплату єдиного внеску, недоїмки, штрафу, пені в сумі 23774,91 грн.

Задовольняючи позов частково суд першої і інстанції виходив з того, що у позивача, як фізичної особи-підприємця, був наявний обов`язок сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі незалежно від отримання прибутку (доходу) від провадження такої підприємницької діяльності, за умови, що у цей період він не був найманим працівником та роботодавець не сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою мінімального розміру.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дано визначення поняттю працівник .

Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Стаття 4 цього Закону визначає платників єдиного внеску, згідно з пунктом 4 частини 1 якої платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (п. 3 цієї статті).

Страхувальниками, у свою чергу, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону № 2464-VI зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464, для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, фізичні особи - підприємці, у відповідності до приписів спеціального закону, яким врегульований внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є страхувальниками та зобов`язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Разом з тим, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Системний аналіз вищенаведених норм права свідчить, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність або підприємницьку діяльність, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності, і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

З індивідуальної відомості про застраховану особу - ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) (форми ОК-5), наданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області листом від 03.07.2020 р. №1100-0602-7/17738 (а.с.58-60) судом встановлено, що за період, зокрема:

1) лютий-березень 2017 року позивачем перебував у трудових відносинах з ПП "ПАНІМБА" (код за ЄДРПОУ - 37895925);

2) березень-листопад 2017 року - з ТОВ "КОПІЛКА" (код за ЄДРПОУ - 32967633);

3) липень-грудень 2018 року та січень-липень 2019 року - з ФОП ОСОБА_2 (код за ЄДРПОУ - НОМЕР_2 );

4) серпень-грудень 2019 року, січень-березень 2020 року - з ФОП ОСОБА_3 (код за ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ), які сплачували відповідні страхові внески за позивача.

Таким чином, нарахування ЄСВ за вказані періоди в сумі 17462,72 грн. (лютий-листопад 2017 р. в сумі 7040 грн.; липень-грудень 2018 - 4914,36 грн.; січень-червень 2019 - 5508,36 грн.) є протиправним.

При цьому, нарахування ЄСВ за січень та грудень 2017 р. (1408,00 грн.), а також за січень-червень 2018 р. (4914,36 грн.) в загальній сумі 6312,19 грн. (з урахуванням 10,17 грн. переплати) є правомірним, оскільки за вказаний період позивач не надав доказів перебування у трудових відносинах з підприємством, організацією, установа тощо, що б свідчило про подвійну сплату ним ЄСВ, а припинення підприємницької діяльності відбулось лише у липні 2019 р..

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про скасування податкової вимоги № Ф-108249-51 від 12.08.2019 р. в частині суми 17462,72 грн..

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів виходив з того, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності як СПД, та отримання доходу від такої діяльності і відсутність сплати роботодавцем обов`язкового платежу за вказану особу.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись п.1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 311, 316, 321, 322,325,328,329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.09.2020 в адміністративній справі №340/2038/20 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 328 КАС України.

Повний текст постанови складено 27 січня 2021 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя С.В. Білак

суддя В.А. Шальєва