Рішення

від 20.08.2020 по справі 183/6082/17

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/6082/17

№ 2/183/134/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2020 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря Пащенко А.С.,

розглянувши, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Наталія Володимирівна, Спаська сільська рада Новомосковського району, про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Наталія Володимирівна, в якому з урахуванням уточнень просила суд:

- встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт належності ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , державного акту серії ДП №041167 на право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 12:232:865:00:02:017:0039, площею 3,3290 га, у межах згідно з планом, яка розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданого на ім`я ОСОБА_3 , який мешкає за адресою: с. Спаське Новомосковського району, на підставі розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації від 28.12.2002 року №1317, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 01:03:126:0160;

- визнати за нею право власності на земельну ділянку кадастровий номер 12:232:865:00:02:017:0039 площею 3,3290 га, що розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дідусь - ОСОБА_3 . На випадок своєї смерті він склав заповіт, посвідчений 29 квітня 2016 секретарем виконкому Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Жадан Н.С. та зареєстрований в реєстрі за №145, яким земельну ділянку за кадастровим номером 12:232:865:00:02:017:0039 площею 3,3290 га виділену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належну йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ДП №041167 виданого 16 грудня 2003 року заповів їй.

У встановленому законом порядку вона прийняла спадщину, подавши відповідну заяву до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Ріхтер Н.В.

Також позивач у позові зазначає, що крім неї, у встановленому законом порядку спадщину прийняв ОСОБА_2 , відповідач за позовом, який є сином померлого ОСОБА_3 та її дядьком, являється спадкоємцем за законом першої черги.

16 листопада 2017 року позивач звернулась до Ріхтер Н.В. , приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області із заявою про видачу свідоцтва про спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку площею 3,3290 га, що розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області. Однак постановою приватного нотаріуса Ріхтер Н.В. від 16 листопада 2017 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про спадщину за заповітом на означене спадкове майно, оскільки наданий заповіт від імені ОСОБА_3 , посвідчений Жадан Н.С. секретарем виконкому Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області 29.04.2016 року за р.№145 нотаріус вважає нікчемним, оскільки він був посвідчений з порушенням вимог п.4 ст. 204 та п.1 ст. 1257 ЦК України.

Крім того, позивач зазначила, що в державному акті на право власності на земельну ділянку серія ДП №041167 зазначено, що державний акт на право власності на земельну ділянку видано на ім`я ОСОБА_3 , що не відповідає по-батькові, яке зазначено в свідоцтві про смерть, паспорті, заповіті, а саме: ОСОБА_3 .

Таким чином позивач просить встановити факт належності правовстановлюючого документу спадкодавцю та визнати за нею право власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом, посилаючись на те, що заповіт складено у письмовій формі, підписаний заповідачем власноручно, посвідчений повноважною особою, не змінений, не скасований, не визнаний недійсним.

Ухвалою судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Парфьонова Д.О. від 22 грудня 2017 року відкрите провадження у справі (а.с. 16-17).

Відповідною ухвалою суду від 24 квітня 2018 року зобов`язано третю особу надати копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 30-31).

В зв`язку з закінченням повноважень судді Парфьонова Д.О. , справа була передана в провадження судді Майної Г.Є., а в зв`язку з закінченням її повноважень, 23.11.2018 року справа передана в провадження судді Сороки О.В.

Ухвалою суду від 15 травня 2019 року до участі у розгляді справи в якості третьої особи залучено Спаську сільську раду Новомоскорвського району (а.с. 117-118).

Ухвалою суду від 31.01.2020 року закінчене підготовче судове засідання, призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, надали суду пояснення по суті позову.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, просив суд відкласти розгляд справи, в зв`язку з запровадженням на території України карантинних заходів, відзив на позов суду не подано.

Між тим, заява представника відповідача про відкладення розгляду справи не заслуговує на увагу, виходячи з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV -2 , з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 12 березня 2020 року по 03 квітня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Враховуючи вищевикладену Постанову, а також з метою убезпечення населення України від поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS -CoV -2, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб, листом Голови Ради суддів України від 16 березня 2020 року № 9рс-186/20 рекомендовано на період з 16 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року встановити особливий режим роботи судів України.

25 березня 2020 року Кабінет Міністрів України запровадив режим надзвичайної ситуації в Україні та продовжив карантин в Україні до 24 квітня 2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 , із змінами та доповненнями, з метою запобігання поширенню гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19 з 12 березня 2020 року по 11 травня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20 травня 2020 року Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короно вірусом SARS-CoV -2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів термін карантину продовжено до 22 червня 2020 року.

Однак, відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20 травня 2020 року Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короно вірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією запроваджується послаблення протиепідемічних заходів, дозволяється з 22 травня 2020 року, зокрема, регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб.

За таких обставин, у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, а з огляду на те, що справа перебуває в провадженні суду з 2017 року, суд вважає за необхідне розглянути справу у відсутності відповідача, на підставі доказів, поданих протягом підготовчого судового засідання.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , кожен окремо, надали суду показання про те, що за життя спадкодавець ОСОБА_3 розповідав їм, що належну йому на праві власності земельну ділянку (пай) він бажає після своєї смерті залишити ОСОБА_1 , тобто своїй онуці. Свідки також підтвердили, що заповідач за станом здоров`я на момент посвідчення заповіту не був визнаний недієздатним, його волевиявлення було вільним, однак в силу свого віку та малограмотності, він ставив підпис на документах саме у такому вигляді, як у заповіті.

Суд, дослідивши докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Спаське Новомосковського району Дніпропетровської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.8).

Після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Н.В. заведено спадкову справу №165/2017, матеріали якої свідчать про таке.

09 жовтня 2017 року спадщину прийняв спадкоємець за законом ОСОБА_2 , подавши до нотаріуса відповідну заяву (а.с. 35-36).

06 листопада 2017 року ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , подавши до нотаріуса відповідну заяву (а.с. 36-37).

За даними Спадкового реєстру нотаріусом виявлено наявність заповіту від імені ОСОБА_3 , посвідченого Спаською сільською радою 30.01.2009 року за р.№6 та 29.04.2016 р. за №145, у зв`язку з чим до Спаської сільської ради нотаріусом направлено запит про надання копій зазначених заповітів (а.с. 40).

Так зі змісту заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Спаської сільської ради 30 січня 2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 6, вбачається, що ОСОБА_3 заповів, на випадок своєї смерті, усе майно, де б воно не було і з чого б не складалося ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (а.с. 42)

Зі змісту заповіту, посвідченого секретарем виконавчого комітету Спаської сільської ради 25 квітня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 145, вбачається, що за життя ОСОБА_3 заповів земельну ділянку з кадастровим номером 12:232:865:00:02:017:0039, площею 3,290 га виділену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ДП №041167, виданого 16 грудня 2003 року, ОСОБА_1 (а.с. 41).

Далі, ОСОБА_1 16 листопада 2017 року звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на земельну ділянку площею 3,3290 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, за результатами розгляду якої приватним нотаріусом винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16.11.2017 року (а.с.49,50), у зв`язку з тим, що приватний нотаріус вважає заповіт нікчемним, так як він був посвідчений з порушенням вимог п.4 ст. 204 та п.1 ст. 1257 ЦК України.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані наступними нормами закону, а саме.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За приписами ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У відповідності до ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені в заповіті. Відповідно до ст.1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст.1234 ЦК України).

У відповідності до ст.1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Відповідно до ст.1251 ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини (частина друга статті 1236 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Пленум Верховного Суду України у п. п. 17, 18 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз`яснив, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.

В силу статей 215-216 ЦК України нікчемним правочин є в силу закону, а тому він не підлягає визнанню судом нікчемним, що не виключає можливості визнання його недійсним з метою незастосування нікчемного правочину.

Однією із підстав нікчемності заповіту є порушення вимог щодо його форми та посвідчення.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. 1247 ЦК, а саме: письмова форма; нотаріальне посвідчення або посвідчення особами, уповноваженими на це законом (статті 1251, 1252 ЦК); зазначення у заповіті місця та часу його складання; підписання заповіту заповідачем.

Відповідно до ст. 37 Закону України Про нотаріат , яка регламентує нотаріальні дії, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують заповіти (крім секретних).

Згідно п.п. 1.2 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11 листопада 2011 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 року за № 1298/20036 (далі Порядок), нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Відповідно п.п. 1.1., 1.4., розділу ІІІ Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Зазначений заповіт, який приватний нотаріус вважає нікчемним, з підстав порушення вимог п.4 ст. 204 та п.1 ст. 1257 ЦК України, відповідає формі заповіту, заповіт посвідчений уповноваженою особою, а тому у суду відсутні сумніви щодо наявності волевиявлення у заповідача на посвідчення заповіту 25 квітня 2016 року, як і відсутні сумніви, що його волевиявлення було вільним.

Зазначений заповіт не визнаний недійсним в судовому порядку.

У відповідності до ст. 315 ЦК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, які мають юридичне значення, у тому числі, відповідно до п.6 ч.1 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені факт належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року "Про встановлення фактів, що мають юридичне значення" при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я по батькові, місце і час народження якої зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали, суд повинен запропонувати заявникові надати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.

Відповідно листа ВСУ 01 січня 2012 року "Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення" коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 256 ЦПК громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Проте сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для позивача важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.

Так, в матеріалах справи міститься копія свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , копії заповітів від 30.01.2009 року та 29.04.2016 року, згідно яких заповідачем значиться ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_9 , де в графі батько зазначено російською мовою ОСОБА_3 .

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині встановлення факту належності спадкодавцю правовстановлюючого документу, підтверджуються належними допустимими та достовірними доказами, доданими до позову та підтверджують обставини, на які він посилається.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1ст. 89 ЦПК України).

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступному.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення докористування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що згідно зі ст. 19 ЦПК України загальні суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК).

ЦК та іншими законами може встановлюватися для захисту певних чи окремих категорій прав спеціальні способи захисту прав. Наприклад, земельне законодавство регулює відносини, у тому числі й цивільні, об`єктом яких є земля; сімейне законодавство містить норми щодо захисту цивільних прав, пов`язаних з сімейними відносинами, тощо.

З урахуванням наведеного суд під час розгляду і вирішенні цивільної справи визначає спосіб захисту виходячи із закону, який регулює конкретні правовідносини, і тих юридичних фактів, що обумовлюють виникнення цих правовідносин та цього спору.

У тих випадках, коли спеціальна норма закону встановила інший, ніж визначений ст. 16 ЦК України, спосіб захисту, застосовується спосіб захисту, встановлений спеціальною нормою. Одночасно можуть застосовуватися положення ст. 16 ЦК України і положення спеціальної норми щодо способу захисту у випадках, коли ці способи тотожні й на них поширюється дія ЦК.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 ЦК з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 обґрунтований та підлягає задоволенню. В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що волевиявлення заповідача ОСОБА_3 на випадок своєї смерті було вільним, однак позивач, з урахуванням винесеної приватним нотаріусом постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, з підстав його, нікчемності, позбавлена можливості захищати свої порушені спадкові права, інакше, як в судовому порядку.

Крім того, суду доведений факт належності ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , державного акту серії ДП №041167 на право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 12:232:865:00:02:017:0039, площею 3,3290 га, у межах згідно з планом, яка розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва виданого на ім`я ОСОБА_3 , який мешкає за адресою: с. Спаське Новомосковського району, на підставі розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації від 28.12.2002 року №1317, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 01:03:126:0160.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,76,81,89,263,265,265, 315 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Наталія Володимирівна про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, - задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт належності ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , Державного акту серія ДП №041167 на право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 12:232:865:00:02:017:0039, площею 3,3290 га, у межах згідно з планом, яка розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданого на ім`я ОСОБА_3 , який мешкає за адресою: с. Спаське Новомосковського району, на підставі розпорядження голови Новомосковської районної державної адміністрації від 28.12.2002 року №1317, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 01:03:126:0160.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ,РНОКП НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку кадастровий номер 12:232:865:00:02:017:0039 площею 3,3290 га, що розташована на території Спаської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Сорока.