Постанова

від 28.09.2020 по справі п/320/534/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № П/320/534/20 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 № Ф-6956-57.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року адміністративний позов задоволено.

В апеляційній скарзі Головне управління Державної податкової служби у Київській області, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якої останній зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань, ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) з 1 лютого 2006 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_1 та взятий на облік як платник єдиного внеску. Видами діяльності позивача є будівництво житлових і нежитлових будівель (Код КВЕД 41.20).

14 січня 2020 року припинено державну реєстрацію підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

12 листопада 2019 року Головне управління ДПС у Київській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6956-57 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 26 539, 26 грн.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464).

Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема:

- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п.1);

- фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).

Частиною першою статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2);

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3 200,00 гривень.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3 723,00 гривні.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" мінімальну заробітну плату з 1 січня 2019 року визначено на рівні 4 173,00 гривні.

Судом встановлено, що згідно з даними інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску автоматично здійсненні наступні нарахування:

- у 2017 році - 704,00 грн. х 12 = 8 448,00 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 8 448,00 грн.;

- за І квартал 2018 (граничний термін сплати 19.04.2018) - 819,06 грн. х 3 = 2 457,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 10 905,18 грн.;

- за ІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.07.2018) - 819,06 грн. х 3 = 2 457,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 13 362,36 грн.;

- за ІІІ квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.10.2018) - 819,06 грн. х 3 = 2 457,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 15 819,54 грн.;

- за ІV квартал 2018 року (граничний термін сплати 21.01.2019) - 819,06 грн. х 3 = 2 457,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 18 276,72 грн.;

- за І квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.04.2019) - 918,06 грн. х 3 = 2 754,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 21 030,90 грн.;

- за ІІ квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.07.2019) - 918,06 грн. х 3 = 2 754,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 23 785,08 грн.;

- за ІІІ квартал 2019 року (граничний термін сплати 19.10.2019) - 918,06 грн. х 3 = 2 754,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 26 539,26 грн.

За таких обставин, загальна сума ЄСВ за період з 01.01.2017 по 19.10.2019, яка підлягає сплаті позивачем, складала 26 539,26 грн.

Нарахування і сплата фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) (далі - Інструкція № 449).

Згідно пункту 1 розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У відповідності до п.3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

- платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Пунктом 4 вказаного розділу Інструкції визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

З аналізу наведених вище положень слідує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

Згідно з даними інтегрованих карток платника податків ОСОБА_1 по єдиному соціальному внеску автоматичні нарахування були здійснені за 2017, 2018 та І-ІІІ квартал 2019 роки.

Разом з тим, вимога про сплату боргу (недоїмки) на загальну суму 26 593,26 грн. (станом на 30.10.2019) винесена посадовими особами лише 12.11.2019, тобто, майже через два роки після нарахування в електронній інформаційній базі даних ГУ ДПС у Київській області суми недоїмки.

Згідно частини 4 статті 25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Отже, вказаною статтею визначено обов`язок посадових осіб контролюючого органу дотримуватись процедури визначеної центральним органом у відповідній інструкції щодо формування та направлення вимоги, тобто дотримуватись встановленого "порядку, за формою та строки" для досягнення мети - сприяння формуванню найліпшої фінансової дисципліни між платником податків та державою.

Більш того, позивач навіть був позбавлений права на вчасне узгодження з контролюючим органом сум недоїмки, штрафів тощо, що також визначено Інструкцією. Жодним чином контролюючий орган не повідомляв позивача про борг (недоїмку) протягом вищезазначеного періоду.

Таким чином, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята всупереч встановленому порядку, передбаченому пунктами 3, 4 Розділу VI Інструкції №449.

Суд звертає увагу, що Законом № 2464 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У зазначеній справі №440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у період, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові, підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Так, судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 працював:

- у період з 25.05.2015 по 20.08.2018 - фахівцем з організації майнової безпеки відділу економічної безпеки на ТОВ "ТК-Логістик";

- у період з 30.08.2018 по 31.10.2019 - начальником охорони відділу безпеки ТОВ "Фрея-2016" (а.с.13-14).

Вказані обставини підтверджуються відомостями з копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 та індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України за формою ОК-5.

Отже, з 2015 року по 2018 рік роботодавцем ТОВ "ТК-Логістик" (код ЄДРПОУ 34846461), а з 2018 року по 2019 рік роботодавцем ТОВ "Фрея-2016" (код ЄДРПОУ 40200649) нараховуючи позивачу заробітну плату, також сплачувався, як страхувальниками, єдиний соціальний внесок за позивача, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць, що не було спростовано відповідачем належними та беззаперечними доказами.

Разом з тим, вказані обставини щодо нарахування та сплати єдиного внеску на суми нарахованої та одержуваної позивачем заробітної плати відповідач при винесенні оскаржуваної вимоги безпідставно не врахував.

Судом встановлено, що позивач підприємницькою діяльністю у 2017-2019 роках фактично не займався, не отримував інших доходів ніж від трудової діяльності як найманий працівник. Доказів протилежного відповідачем суду також не надано.

Згідно положень Закону №2464 єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Аналіз Закону № 2464-УІ дає підстави дійти висновку про те, що перебування у трудових відносинах та отримання застрахованою особою заробітної плати, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок, виключає обов`язок сплати нею як особою, що зареєстрована як фізична особа - підприємець, єдиного внеску, якщо при цьому підприємницьку діяльність вона фактично не здійснює та доходів від неї не отримує.

Таким чином, в розумінні положень Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховували та сплачували роботодавці як страхувальники в розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що була зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював.

Саме тому у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана вимога від 12.11.2019 № Ф-6956-57 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску у сумі 26 593,26 грн. є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя Г.В.Земляна

суддя В.В.Файдюк